Zhuki_Booki
Експерт
24.04.2024
Новий відгук
Я взагалі не шанувальниця казок, міфів і легенд, мені складно таке читати. Але тут Єйтс, великий ірландський письменник, я мусила прочитати "Кельтські сутінки". І місцями навіть дуже сподобалося. Особливо стилістика. Він гарно пише, гарно розповідає. Не дивно, що Єйтс такий важливий для ірландської культури, для їхньої спадщини. Згодом ще, аналогічним методом, тобто порціями перед сном читатиму "Золоту троянду".
✔️"Надто мало бачила вона золота, щоб упізнати його барву"
✔️"Ті, ким захоплюються і кого жадають, у безпеці лише тоді, коли кожен, хто спиняє на них свій погляд, скаже: "Боже благослови".
✔️"Надто мало бачила вона золота, щоб упізнати його барву"
✔️"Ті, ким захоплюються і кого жадають, у безпеці лише тоді, коли кожен, хто спиняє на них свій погляд, скаже: "Боже благослови".
Новий відгук
Іронічно-сатирична інтерпретація на тему... Дублінського повстання 1916 року у Світлий Понеділок. Коли ірландські повстанці захопили відділення пошти, усіх працівників вивели, але в жіночому туалеті залишилася одна дама. Британка. Така вся новомодна, нерелігійна, у кружевній білизні, а не в панталонах тощо...
І коли її знаходять ірландці, починаються всілякі родзинки сюжету, іноді з інтимними нотками.
Це невеличкий за обсягом роман. Але гумор тут доволі інтелектуальний, іноді трохи чорний. Часто доводиться бути в контексті ірландської історії, щоб зрозуміти їхні жарти. Наприклад, коли ірландці запитують британку, що та думає про непорочність Божої Матері. У відповідь вона каже: "Я знаю, що ви всі папісти" {це про католиків і протестантів). Згодом, коли тема розвивається далі, каже, що вона агностик. Але попри це вона регулярно виголошує God save the King. І таких обігрувань тут чимало.
Гумор дещо в стилі Пратчетта, а може мені так здається, бо я читала його лише "Поштову лихоманку".
І коли її знаходять ірландці, починаються всілякі родзинки сюжету, іноді з інтимними нотками.
Це невеличкий за обсягом роман. Але гумор тут доволі інтелектуальний, іноді трохи чорний. Часто доводиться бути в контексті ірландської історії, щоб зрозуміти їхні жарти. Наприклад, коли ірландці запитують британку, що та думає про непорочність Божої Матері. У відповідь вона каже: "Я знаю, що ви всі папісти" {це про католиків і протестантів). Згодом, коли тема розвивається далі, каже, що вона агностик. Але попри це вона регулярно виголошує God save the King. І таких обігрувань тут чимало.
Гумор дещо в стилі Пратчетта, а може мені так здається, бо я читала його лише "Поштову лихоманку".
Новий відгук
Книжка про книжки - саме до такого типу я зазвичай відношу такі тексти. Звісно, обрати кота як супроводжуючого у світ книг - рішення перфектне. Бо саме кіт з'являється головному героєві, хлопцеві, котрий щойно втратив найріднішу людину, свого дідуся, власника книгарні вживаних книжок. З'являється і просить допомоги врятувати книги.
І тут починається уже паралельна реальність із чотирма мандрівками в загадкові лабіринти до осіб, пов'язаних із книгами.
Загалом ця фентезійна частина дуже символічна. Бо у кожному з трьох персонажів ви знайдете гіперболу певного типу людей, дотичних до книголюбів, до книготорговців, до видавців. Тези, які тут доведені до максимального абсурду, насправді виходять із реальності і мають частину істини в собі. Але..
Саме ці "але" доводиться намацати і виловити, проявити і донести до свого співрозмовника головному героєві. І саме в такі моменти я брала олівець і позначала вдалі думки про книжки і все доколатематичне, бо справді хороші фрази траплялися.
І я рада, що текст щоразу вирулює із траєкторії очевидності на новий рівень діалектики, додаючи ще трішки свіжих думок та антитез. Бо щоразу був острах максимальної банальності, але наче автору вдалося вміло вислизнути з цієї пастки.
Авжеж, не варто очікувати чогось геть шедеврального. Проте водночас це і не книголюбська банальщина в стилі солодкої оди книжкам.
Мене ж свого часу просто причарувала обкладинка цього англомовного видання (оригінальна інша) і я за якимось разом у книгарні таки вирішила придбати.
І тут починається уже паралельна реальність із чотирма мандрівками в загадкові лабіринти до осіб, пов'язаних із книгами.
Загалом ця фентезійна частина дуже символічна. Бо у кожному з трьох персонажів ви знайдете гіперболу певного типу людей, дотичних до книголюбів, до книготорговців, до видавців. Тези, які тут доведені до максимального абсурду, насправді виходять із реальності і мають частину істини в собі. Але..
Саме ці "але" доводиться намацати і виловити, проявити і донести до свого співрозмовника головному героєві. І саме в такі моменти я брала олівець і позначала вдалі думки про книжки і все доколатематичне, бо справді хороші фрази траплялися.
І я рада, що текст щоразу вирулює із траєкторії очевидності на новий рівень діалектики, додаючи ще трішки свіжих думок та антитез. Бо щоразу був острах максимальної банальності, але наче автору вдалося вміло вислизнути з цієї пастки.
Авжеж, не варто очікувати чогось геть шедеврального. Проте водночас це і не книголюбська банальщина в стилі солодкої оди книжкам.
Мене ж свого часу просто причарувала обкладинка цього англомовного видання (оригінальна інша) і я за якимось разом у книгарні таки вирішила придбати.
Новий відгук
На початку я готова була поставити всі 10 зірочок цій книжці. Оскільки початок вдався, одразу Ґілберт взялася до цікавих екскурсів у тему шлюбу - із різних перспектив: історичних, культурних, релігійних тощо. Особливо цікавою була думка, що не гомосексуальні шлюби зруйнують інститут шлюбу. А це вже зробили ті пари, які почали укладати шлюби через кохання, а не із розрахунку, домовленостей, як було століттям. Рівень розлучень різко зростає, коли пари одружуються свідомо і через почуття. Парадоксально, але здається так і є.
Велика претензія в мене до її погляду на шлюб з релігійної перспективи. Адже вибрати найжорсткіші цитати Отців Церкви і представити їх як єдину позицію Церкви щодо стосунків - це прям мега об'єктивно. А де бодай цитати Івана Павла ІІ? Де згадка про енцикліки? Де біблійний аналіз трактування жінки як достойної особи і власне революційні зміни щодо ставлення до жінок завдяки власне релігійним поштовхам. Але це не модно, неважливо, і взагалі цікавіше мислити стереотипно.
Загалом її прийом щодо теми такий: переплетення роздумів про шлюб, про стосунки між партнерами, про офіціози і церемоніали, про традиції та історію розвитку цього інституту - із власною історією з Феліпе. Оскільки вони обоє вже мали досвід шлюбу і розлучення до знайомства, тож ніхто з них не хотів наступати на ті самі граблі цього разу. Але довелося... Міграційні закони змусили...
І наче книжка цікава, і думки місцями глибокі та неочікувані. Але якось не вистачало чогось. Відчувалася сильна особиста прив'язка авторки про проблеми шлюбу. Тобто її страхи перед шлюбом. Книжка власне так і задумувалася - як спроба подолати стереотипи, страхи і взагалі розібратися із тим шлюбом.
Очевидно, не всі поділятимуть її думки про свідому бездітність, наприклад. Або завищений рівень страху перед офіціалізацією стосунків перед державою. Але що ж, ми жінки здатні to overthink. Важливо, що Ґілберт таки дещо попустилася врешті.
Читається легко, ненапряжно. Подужала за три вечора перед сном.
Велика претензія в мене до її погляду на шлюб з релігійної перспективи. Адже вибрати найжорсткіші цитати Отців Церкви і представити їх як єдину позицію Церкви щодо стосунків - це прям мега об'єктивно. А де бодай цитати Івана Павла ІІ? Де згадка про енцикліки? Де біблійний аналіз трактування жінки як достойної особи і власне революційні зміни щодо ставлення до жінок завдяки власне релігійним поштовхам. Але це не модно, неважливо, і взагалі цікавіше мислити стереотипно.
Загалом її прийом щодо теми такий: переплетення роздумів про шлюб, про стосунки між партнерами, про офіціози і церемоніали, про традиції та історію розвитку цього інституту - із власною історією з Феліпе. Оскільки вони обоє вже мали досвід шлюбу і розлучення до знайомства, тож ніхто з них не хотів наступати на ті самі граблі цього разу. Але довелося... Міграційні закони змусили...
І наче книжка цікава, і думки місцями глибокі та неочікувані. Але якось не вистачало чогось. Відчувалася сильна особиста прив'язка авторки про проблеми шлюбу. Тобто її страхи перед шлюбом. Книжка власне так і задумувалася - як спроба подолати стереотипи, страхи і взагалі розібратися із тим шлюбом.
Очевидно, не всі поділятимуть її думки про свідому бездітність, наприклад. Або завищений рівень страху перед офіціалізацією стосунків перед державою. Але що ж, ми жінки здатні to overthink. Важливо, що Ґілберт таки дещо попустилася врешті.
Читається легко, ненапряжно. Подужала за три вечора перед сном.
Новий відгук
Дочитала якраз напередодні 8 березня. Що лише підсилило ефект від тексту, бо стільки всього досі актуально щодо жінок в суспільстві.
Сам роман доволі концентрований, тут зібрані, здається, всі проблеми становища жінки, і кожна з них надається на окремий роман. І десь на середині читання ця наростаюча концентрація почала дещо гнітити, засмучувати, дратувати, тобто викликати бурю емоцій. Але уточню - тому що це все досі актуально. Можливо, не аж так гостро. Але є.
І більшість усього згаданого я відчула, пережила, наслухалася і набачилася у своєму дитинстві, юності, сім'ї та родині. А я на два роки молодша за Кім Джійон. І що Південна Корея, що совєцка і постсовєцка Україна - відмінностей обмаль.
Також по ходу читання трішки дратував здебільшого переповідальний стиль письма. Я спершу подумала, що це халтура і жодної художнього цінності тут нема. Але дійшовши до кінця, як я зрозуміла, це був такий задум і все виявилося логічним у підборі саме такого стилю.
Сам роман про болючий досвід народження, зростання дівчинки в корейській сім'ї, скільки перепон, стереотипів, вимог і взагалі несправедливості лише тому, що ти ж дівчинка, ти ж жінка, ти ж матір...
Боляче читати. Боляче резонує. Боляче згадувати.
Сам роман доволі концентрований, тут зібрані, здається, всі проблеми становища жінки, і кожна з них надається на окремий роман. І десь на середині читання ця наростаюча концентрація почала дещо гнітити, засмучувати, дратувати, тобто викликати бурю емоцій. Але уточню - тому що це все досі актуально. Можливо, не аж так гостро. Але є.
І більшість усього згаданого я відчула, пережила, наслухалася і набачилася у своєму дитинстві, юності, сім'ї та родині. А я на два роки молодша за Кім Джійон. І що Південна Корея, що совєцка і постсовєцка Україна - відмінностей обмаль.
Також по ходу читання трішки дратував здебільшого переповідальний стиль письма. Я спершу подумала, що це халтура і жодної художнього цінності тут нема. Але дійшовши до кінця, як я зрозуміла, це був такий задум і все виявилося логічним у підборі саме такого стилю.
Сам роман про болючий досвід народження, зростання дівчинки в корейській сім'ї, скільки перепон, стереотипів, вимог і взагалі несправедливості лише тому, що ти ж дівчинка, ти ж жінка, ти ж матір...
Боляче читати. Боляче резонує. Боляче згадувати.
Нова оцінка:
Полиць поки немає