Нові відгуки

📗Це була друга і поки остання аудіокнига, яку я прослухала, тому що хворіла і не могла сконцентруватись на читанні. Потім я все ж її прочитала. І навіть подивилась серіал. Час, дорослі люди та технології створюють нові покоління, які шукають своє місце у світі та поряд один з одним. Мені здається, сьогодні самотність усвідомлюється по-іншому. Тому що ми маємо певні знання, думки експертів. Ми постійно чуємо, що достатньо проговорити щось словами через рот і проблему вирішено. Але все не так просто. Головні герої дійсно звичайні нормальні люди. Зі своїми переживаннями, упередженнями, страхами та бажаннями. Вони кохають. Але, здається, не вміють бути коханими. Я думаю, нормальність – це норма чи більшість?

Ця книга підійде для певного стану [декілька років тому я його якраз спіймала]: • коли у вас немає хорошої подруги або ви за нею дуже сумуєте • коли ви зростали і бачили життя та його поетапність, а подорослішали і живете зовсім по-своєму • коли у вас вже багато знань, щоб бачити темні плями у своєму житті, але недостатньо, щоб щось з ними зробити без зайвих страждань Все ж моя улюблена – «Нормальні люди», але і в цій книзі щось є: « Я добрий до людей, тільки щоб поважати себе » « І я гадаю, що якби вірила в Бога, то не падала би перед ним ниць із благанням усе пробачити. Я би просто дякувала йому щодня за все » « Ми значно сильніше ненавидимо людей за помилки, ніж любимо їх за добрі справи, для нас найпростіший спосіб прожити життя – це нічого не робити, нічого не казати й нікого не любити » « чи культура знаменитостей не взялася метастазами, заповнюючи порожнечу, залишену релігією » « І життя мінливіше, ніж я думала. Маю на увазі, що життя може довго бути нещасним, а потім – щасливим » « Жити з кимось, кого я дійсно люблю і поважаю, хто по-справжньому любить і поважає мене – як же це змінює життя »

Одна з найкращих книг, динамічна і про людські стосунки. Обожнюю, коли головні герої не йдуть за кимось, а обирають себе.

✨ якщо читати англійською, класна лексика, багато побутових слів і діалогів, можна позгадувати все, що колись вчили ✨ підійде для середнього рівня англійської, бо прості речення і конструкції ✨герої – суцільні 🚩 ✨сюжет – крутиться на місці ✨підходить для читання, коли не хочеться думати, а хочеться почитати шось таке легке, ні про шо

"Нормальні люди" Саллі Руні — це історія складних і болісних стосунків між двома молодими людьми, Маріанною та Коннеллом. Сюжет повільно затягує читача в емоційне болото, утримує і не відпускає. Маріанна - розумна та інтелектуально розвинена дівчина, живе в емоційно холодній заможній родині і відсторонена від своїх однолітків у школі. А Коннелл - популярний хлопець з робітничого класу, його мати працює прибиральницею в домі Маріанни, що створює додатковий соціальний контраст. Їхні стосунки, які починаються як таємний роман у школі, постійно трансформуються, залишаючись неоднозначними та складними на кожному етапі їхнього дорослішання. Стиль Руні привертає увагу своєю лаконічністю та простотою, але за цією простотою ховається глибока емоційна напруга. Діалоги між героями, попри показний спокій, часто розкривають емоційну вразливість та напругу. Руні майстерно досліджує такі теми, як самотність, соціальна нерівність, психологічні травми, але водночас зберігає якусь емоційну відстороненість. Однак книга не без недоліків. Повільний розвиток подій і статичність персонажів іноді створюють відчуття замкнутого кола. Маріанна та Коннелл застрягають у своїх емоційних проблемах. Крім того, зображення депресії та інших серйозних проблем часто виглядає фрагментарним і недостатньо глибоким. Хоча ці теми є важливою частиною сюжету, їхнє відображення подекуди виглядає поверхневим, що зменшує емоційний резонанс для читача. «Нормальні люди» — це книга для тих, хто цінує глибокі психологічні портрети та драми про стосунки. Попри деякі недоліки, вона залишає сильні враження і пропонує багатий матеріал для роздумів. Ця історія здатна зачепити читача саме своєю чесністю та відвертістю.

Я була готова бути або максимально розчарованою, або навпаки. Що ж, точної оцінки не зможу дати. Мене дратує стиль авторки, я вважаю, розділові знаки існують не просто так. Діалоги читати неймовірно важко. Але сюжет (якщо можна так це назвати) мені зайшов. Книга про чотирьох людей, їх почуття, заплутані стосунки, поведінку, розмови, які іноді ні до чого не приводять. Люди наче й розмовляють, висловлюють власні думки та емоції, але часто говорять про аби що, замовчюючи правду. Перед ким? Впершу чергу перед собою. 💭Часом неможливість зацікавитися власним життям здавалася невдачею, що мене пригнічувала. 💭Певні аспекти реальності справляють ефект нереалістичності. 💭Деякі речі для мене важливіші, ніж для нормальних людей. 💭Моя зарозумілість завжди була проблемою. Я знала, що інтелектуальні досягнення щонайбільше морально нейтральні, але, коли зі мною траплялося щось погане, мені ставало краще від думки, яка ж я розумна. 💭 Іноді підіймала палець, щоби перегорнути сторінку, і дозволяла важкому й заплутаному синтаксису, немов рідині, просочуватися крізь мої очі в мозок. Я вдосконалююсь, думала. Стану такою розумною, що мене ніхто не розумітиме. 💭Можливо "доброта" - це лише черговий спосіб підкорення в конфлікті? 💭Можливо, йому просто подобається бути пасивним, бо потім не доводиться визнавати свою провину за будь-що. 💭Ти гадаєш, що всі, хто тобі подобається, особливі. Коли тобі хтось подобається, ти змушуєш їх відчувати, що вони відрізняються від інших. 💭Навіть якщо в мені й була віра, вона б не зробили мене цілісною. 💭Навколо крутилися люди й предмети, займали позиції в незрозумілих ієрархіях, належали до систем, про які я не знала й ніколи не дізнаюся. Складна мережа об'єктів і понять. Дещо потрібно просто пережити, лише тоді його зрозумієш. Не завжди можливо зайняти аналітичну позицію.

Кажуть, яку першу книгу в авторки прочитаєш - та більше й сподобається. Зі мною не спрацювало, "Нормальні люди" сподобались більше, ніж "Розмови з друзями". Стиль написання незвичний, але виглядає доволі щиро та реалістично. В цій книзі йдеться про Маріанну та Коннела, їх стосунки впродовж чотирьох років та спроби бути нормальними. Цікаво спостерігати, як самотня дівчина, яку всі вважали в школі дивною - в коледжі стає популярною та гарно вписується у різні спільноти, а популярний у школі хлопець - в коледжі не може знайти собі місця. Як і в інших книгах Руні, тут в якості сюжету власне самі стосунки персонажів, їх думки, рішення та наслідки цих рішень. Як одне сказане (чи не сказане) слово впливає на всі подальші дії. В один момент так стало сумно, так хочеться повернути своє нормальне життя з усіма його ненормальностями 💔 💭як це - відчувати себе в єдності з цим містом, ходити вулицями, вітатися з людьми й усміхатися. Відчувати, що життя відбувається тут, у цьому місці, а не десь далеко звідси. 💭Але сама вона не зміниться. Вона залишиться тією ж людиною, ув'язненою у власному тілі. Куди б вона не поїхала, їй від цього не звільнитися. Інше місце, інакші люди, хіба це має значення?

☄️ Чергова двадцятип'ятирічна комета пролетіла й упала в психологічний колапс. Третя, прочитана мною, книга Руні. Кожен її текст відштовхує і змушує продовжувати читати одночасно. Спочатку бісив стиль написання, відсутність правильного оформлення діалогів тощо. Згодом звикла. Пізніше, ще й почала помічати це в переписках з друзями і дозволяти собі не ставити двокрапку та лапки у прямій мові. Не знаю добре це чи погано 😅 Не хочеться думати, що меленіали, як герої книг Саллі Руні, просто не знають чого хочуть тому поводяться як ідіоти, замість того, щоб просто сказати все як є. Я точно частіше виберу сказати прямо (іноді, кхм, навіть там, де не треба 🙊). Чимось її герої схожі на нас, чимось бісять мене. Це перша книга в якій мене дратували, на хвилиночку, імена героїнь. Еліс та Ейлін. Здавалося б нічого складного. Але постійні стрибки від одної до іншої, їх проблеми, стосунки, робота, я реально плуталась (це дивно, зазвичай не маю з цим проблем, можу розказати хто з якого дому в Грі Престолів 🤣) Сюжет відсутній. Маємо двох подруг, які розповідають одна одній про своє життя, роботу, хлопців і т.д. (десь це вже було). В листах одна одній висловлюють свої переживання та "високоінтелектуальні" роздуми на теми мистецтва, політики, історії, влаштування Всесвіту. Цього разу книга однозначно не потрапила у мій настрій, бо ситуації дівчат мені видавались безглуздими, а їх діалоги псевдоінтелектуальними (хоча може і мої розмови з друзями так виглядають зі сторони, хто зна). Загалом виглядає так, наче авторка пише просто про своє життя вже третю книгу як воно є. У мене, схоже, вже передоз її творчості 😁