Танець недоумка

Я захотіла ближче познайомитись з Ілларіоном Павлюком після прочитання "Білого попелу". Довго не вагаючись, обрала "Танець недоумка". Здавалось би, все, що мені подобається є в цьому тексті: бійки, космос, незрозумілі створіння та винаходи, і, в певному сенсі, подорожі у часі (у Павлюка події завжди дивним чином пов'язані з часом). Єдине, що мене відлякувало — те, що головний персонаж біолог. На це я не маю жодний раціональних пояснень, я просто не люблю біологію загалом. Але не я єдина. Наш головний герой взагалі не цінується роботодавцями: "Космічний біолог та ще й з бойовим досвідом? Ні, дякую, ви нам не потрібні", "Ніхто не зможе гарантувати стабільність вашого психічного здоров'я", "Ми з вами зв'яжемося. До побачення". Сувора реальність тисне на нашого, вже який місяць безробітного, Гіля Гіршевича. Як-не-як, та дружину з дочкою забезпечувати потрібно... Саме час для колонізації нової планети!

З міжгалактичним переїздом справи потроху починають налагоджуватися: висока зарплатня за відносно легку роботу; покращення дещо напружених стосунків з дружиною; новий любовний інтерес; дивна дівчина, що підсадила на наркоту пів корпусу та підпільний бійцівський клуб... Та чого тут тільки немає, від реального навколишнього середовища до демонів у власній голові — кожен знайде щось своє.

Під час читання всі події розгортались переді мною наче я сиділа в 3D кінотеатрі: я все бачила, відчувала, буквально там була. Страхи, хвороби, порушення правил, брехня керівництва, подружні незгоди створюють та підсилюють напругу та разом з тим підвищують мій артеріальний тиск. Метаморфози відбувають непомітно, та коли ти вже зрозумів, що щось не так, може бути занадто пізно. Людські відносини, розум чи тіло з часом можуть перетворитись на щось інше. Незвичне. Виняткове. Неземне, врешті-решт Але чим/як/звідки/коли це буде? Хтозна.

Мушу відмітити, що автор майстерно описує події. Крок за кроком, він зміг створити світ, в якому ми (чи наші нащадки), можливо навіть, зможемо жити в найближчі 200 років чи близько того. Та чи хочемо ми саме такого майбутньому? Ви не знайдете відповідь на це питання, адже твір не зовсім про це. Це про дитячу травму та дорослі проблеми. Це про любов на ненависть. Про батька та доньку. Грандіозну брехню та щиру правду. Це про те все, що змусило мене жити разом з персонажами, змусило мене полюбити цей світ та лютувати декілька днів через огидну правду та направду солодку брехню. Ця книжка змусила мій мозок працювати, зависнути та випасти із життя на декілька днів...

"Танець недоумка" зміг зайняти особливе місце в моєму сердечку — як-не-як, це бійки, космос та монстри реальності.

Це було цікаво, місяцями дуже навіть захопливо й досить кінематографічно!

Щиро тішуся, що наша країна має таких чудових авторів! Бо ж це, майже готовий сценарій до голлівудський блокбастера.

Місцями історія трохи провисала й здавалася затягнутою (особливо коли черговий герой казав щось на кшталт "Мені треба тобі розказати одну дуже важливу річ, що змінить все, але зараз я тобі її не скажу!😅"), але черговий сюжетний твіст перевертав все з ніг на голову й вміло повертав увагу назад.

Щиро бажаю автору, який зараз боронить нашу країну від ворога, вистояти цю війну й повернутися додому здоровим й переповненим нових, захопливих ідей на подальші книжкові історії!

У час, коли ми опинилися, деякою мірою, в ізоляції від друзів і бібліотек, доречним виявився доступ до електронної версії книжки, наданий мені українською письменницею Тетяною БЕЛІМОВОЮ, за що я їй безмежно вдячний.
Фантастика - це жанр дитинства і юнацтва. Якось так сталося, що паралельно із статтєвим дозріванням моя увага сконцентрувалася на реальному житті, але я не позбувся мрійництва і колишні фантазії стосовно подорожей в інші світи не залишають мозок. Свого часу колекцію фантастики я подарував близькій людині. Зробив добре, бо інакше ті книжки пилилися би в окупованому Донецьку, а так вони мають можливість радувати читачів. І ще: не завжди за радянських часів була можливість купувати хороші книжки, тому деякі оповідання, у тому числі великого об'єму, я переписував від руки. Тепер ви розумієте силу захоплення.
Наступний важливий момент. Роман Ілларіона ПАВЛЮКА - саме та класична фантастика, що відрізняється від сучасної містики або фентезі, до яких я ставлюся з пересторогою. Хоч те і інше не є реальністю, хоч те і інше дає поле для розвитку критики, бо автори жанру, дотримуючись концепції твору, наділяють інопланетних істот властивостями, які дають змогу обходити земні технології і протистояти прибульцям, а якісь земні фішки у сюжеті навпаки, безнадійну ситуацію виводять на щасливий кінець. Так, можна чіплятися до того, що абсолютно весь текст є чистою вигадкою, ну і який позитивний урок для читача маємо у підсумку?
Краще я скажу про літературну частину роману. Автор дійсно є майстром слова. Іноді відчувається політ думки у діалогах, які виходять у нього не притягнутими за вуха до сюжету, а такими, як буває у житті: кожна людина - окремий характер, стиль. Практично у діалогах відсутні штампи, крім моментів, де саме потрібно продемонструвати сталі вислови. Від початку книжка захоплює і вимушений перехід від паперової до електронної літератури пройшов не поміченим. Навпаки, кожної вільної хвилини, вийнявши з кишені смартфона, я заповнював час читанням.
Автор додумався настільки туго закрутити сюжет, що на середині книжки я здався і вже не міг визначитися аж до кінця, хто у романі друг, а хто ворог. Несподівана розв'язка, на якій можна зробити глибокий видих, розставляє всі крапки на належні місця, тобто, літературний твір цілком завершений, цілісний і лишає зацікавлення творчістю І.Павлюка. Крім того, автор не скориставля безпрограшним, як комусь здається, маніпулюванням інтимними подробицями між персонажами. Хороший баланс дотримано. Натомість, на поверхні моральні аспекти життя, вирішувати які, у випадку історії головного героя, доводиться шляхом доволі складним. Тут, сидячи на дивані у спокійному оточенні, не даш ради як слід вчинити, а він мусив вирішувати відразу проблему вибору меншого із двох зол.
Отже, вітаю себе із поверненням до дитинства! Деякі технологічні ляпи помітив, але, так би мовити, затуливши очі долонями через розчепірені пальці. Передбачаю велику і заслужену популярність роману.