Книжки часто приходять у життя вчасно.

З "Містом жінок" було не так. Я взяла її в руки жовтневим днем, а дочитала більшу частину за один вогкий вечір у червні. Понад півроку ставилася до неї як до порожньої, але красиво упакованої історії, а останню сторінку закрила з усвідомленням — цей роман змінить мене саму.

Ми, дівчатка, всі схильні до зайвої рефлексії. Сумніваємось, іноді навіть ламаємо кістки у спробах вписати себе в чиєсь уявлення ідеального життя. Ненавидимо, дивимось у дзеркало з огидою. Бажаємо, щоб мама була задоволена, щоб не траплялися причини для сліз. Вчиняємо правильно - урозріз бажанням. У результаті втрачаємо себе, і життя стає прісним.

"Брудна маленька шльондра, брудна маленька шльондра, брудна маленька шльондра..." - можеш вибрати це або будь-яке інше тавро, щоб пожирати себе живцем. Можеш знайти тисячу приводів: не виправдала надій батьків? займаєшся сексом на першому ж побаченні? закохуєшся у жінок? ведеш себе безглуздо?

"Хай там як, а в житті кожної жінки настає час, коли їй просто набридає безкінечно соромитися. І тоді вона вільна стати тією, якою насправді є".

Найпростіше дається найскладніше, але напуттям виберу - бути собою.

Кому рекомендую? Прихильникам якісного young adult і тим, для кого фентезі – це про фан, а не епічність. Впевнена, що сподобається читачам Дебори Гаркнесс, Керстін Гір, Вероніки Рот, Рейчел Мід і Сюзанни Коллінз.

В огляді першої частини я жалілася на те, що в книзі достобіса тригерів – двоголові орли, самовари, навіть, мать його, Тула. Одразу кажу – в другій і третій книзі авторка вирішила виправитися, запропонувавши натомість описи засніжених гір, лісів, хвилюючих морських подорожей і битв. Це порадувало, хоч кокошники і проблискували.

Для мене ця трилогія спростувала аксіому «перша книга – топ, чим далі – тим гірше». Наприклад, третю книгу я проковтнула і отримала таке ж задоволення, як від першої – відриватися не хотілося. Думаю, цьому сприяло кілька факторів:

📍Сюжет динамічний. Герої ніде надовго не затримуються, а якщо і затримуються – в них ледве вистачає часу на сон. Формують бойові стратегії, розробляють нову зброю, тренуються. Потім – кудись прямують через перешкоди, полюють, відбиваються (не завжди вдається), інколи навіть танцюють.

📍Героїв багато і вони дійсно різні. Мають відмінні характери, особливості спілкування, потреби. Діалогам схиляю голову – моментами я прям реготала.

📍Той випадок, коли відчуваєш себе співучасником подій, а не глядачем. Не буду спойлерити, але під кінець я пустила сльозу – емоції героїв відчувалися як свої.

Що мені особливо зайшло:

Головна героїня протягом книги пройшла величезний шлях внутрішнього росту. Від дівчинки, яка нічого не розуміє, плескає очима і очаровується психопатом до жінки, що може захищати власні кордони і вести за собою юрду. Це захоплює – таке пальто хочется приміряти на собі.

Почати варто з того, що Лі Бардуґо – американська письменниця і минулого року висловила підтримку України. Але український читач зустічає в цій серії ДОСТОБІСА тригерів. Авторка перенесе вас у Новокрібірськ, познайомить з королем, до якого звертаються «Мой царь», намалює Палац, прикрашений двоголовими орлами. І, звісно, поділиться, списком книг, які її надихнули (краще б вона їх спалила).

Книга була написана у 2012 році, тож я закрила очі на її царпанк. Бардуґо називає крайності жорстокості, прийняті в російській імперії, як аргумент для цих образів. Не можу з нею не погодитися – це константа цього регіону.

Відкинувши ці тригери, повинна признати, що це цікаве динамічне фентезі – «Тінь і кістка» проковтнулися за 2 вечори. Ми зустрічаємо classic Катніс Евердін і Тріс Прайер Аліну Старкову – непримітну дівчину, на плечі якої лягає доля супергероїні. Я люблю такі сюжети – подобається ставити себе на місце героїні і переживати прийняття, боротьбу і розвиток віри в себе.

Бардуґо працювала над всесвітом – ми маємо Гриш, які маніпулюють матерією на її фундаментальному рівні – наприклад, не створюють вогонь, а заклинають легкозаймисті матеріали. Гриши діляться на ордени і авторка ознайомлює з особливостями кожного з них. Маємо історію появи Тіньової Зморшки – лінії абсолютної темряви, що кишить монстрами.

Сюжет класичний, очікувати чогось новаторського не варто, проте книга чудово підійде для того, щоб порефлексувати на тему сусідів-нікчем і емоційно залучитися в жваві пригоди героїні, що бореться зі злом.

Ви дивилися екранізацію дебютного роману Леві «Між небом і землею» з Марком Руффало і Різ Візерспун? Якщо так, вітаю, ви вже наполовину знаєте, про що один з його останніх романів «Закоханий привид».

Ми знову зустрічаємо головних героїв, один з яких – сіренький, але талановитий творчий чоловік, а другий – привид. Але цього разу роментік сторі відходить на другий план, віддаючи провідну роль темі батьків і дітей.

🤔 Що вам потрібно знати про «Закоханий привид» – піаніст накурюється травки і зустрічає привида свого батька. Вони кооперуються і летять в ризиковану подорож, щоб реалізувати злочин на похоронах жінки, в яку був закоханий батько. На фоні грає концерт Рахманiнова.

Леві мені подобається тим, що його романи схожі на листання тіктоку – максимально легкі, стрімко захоплюють і так само швидко закінчуються. При цьому їх не назвеш низькопробними – персонажі симпатичні, можуть розсмішити і навіть змусити задуматися.

Для поціновувачів: є що зберегти в нотатник, щоб влучно використати під фото в інстаграмі:

«Я не знаходжу нічого смішного в неминучій розлуці з тобою, просто не знаю нічого витонченішого за гумор перед обличчям нещастя».

Коли в житті не вистачає місця для глибоких, складних історій, вам до Леві.

Я не прихильниця Жадана, проте ця крихітка надихнула мене на купівлю. По-перше, оформлена вона майстерно – на 88 сторінок – 8 кольорових ілюстрацій, кожну з котрих хочеться розглядати. По-друге, вона з підписом автора – річ приємна.

Тема потягів – одна з моїх найулюбленіших. В цьому плані я дещо Шелдон Купер, тож розчинитися в атмосфері стукоту коліс, вокзальних прощань і зустрічей було приємно. Не можу сказати, що вибрана поезія зібрана навколо залізниці – іноді та просто мимоволі згадується.

Я відмітила собі 9 віршів, що запали мені чимось. Ще 21 текст виявився «не моїм», тому і відповідна оцінка.

В книзі роботи різних років – це відчутно. Вони мають різну мелодійність, структуру, римування. Як поетку мене радує образність, якою користується Жадан, але сильно розчаровує кількість найпростіших і передбачуваних рим.

Думаю, це хороша книга для знайомства з автором. Також вона сподобається його прихильникам – як мінімум, через атмосферу.