Білий попіл

«Білий попіл» Ілларіон Павлюк — книжка, що однозначно варта вашої уваги!

•Сюжет:
Тарас Білий — приватний детектив, у житті якого замість білої полоси почалась чорна, адже ніяк інакше не можна пояснити те, що йому доводиться пережити у цих 352 сторінках. Здавалось б, що найбільше нещастя позаду, а натомість усвідомлюєш, що це тільки початок. Автор, як і в книжці «Я бачу, вас цікавить пітьма» грається з читачем. Він показує найлогічнішу розгадку і в останній момент ламає все одним "АЛЕ". Історія могла декілька разів завершитися набагато раніше, якби не була настільки закрученою та цікавою. Спершу ти впевнений у своїй теорії, згодом відкидаєш її куди подалі. І так крутиш ці думки кожен розділ.

•Персонажі:
У кожного персонажа є дуже заплутане минуле у якому ховається вся правда, за яку так бореться головний герой. А найбільше він бореться за своє минуле, історія якого зачепила моє серце та породила нові питання, відповідь на які ховаються десь на кінцевих сторінках.
P.S. А ще Тарас вміє дуже красиво принижувати людей, які йому не до вподоби.

•Цитати:
«Справжній демон — всередині нас. Він знаходить найменші червоточинки в наших душах і розʼїдає їх, щоб змусити людину повірити, що вона — зла.
І тоді дрібні провини спершу спонукають до справжніх грі-хів, а потім призводять до страшних злочинів.»

«В тобі озвався сором. А сором — боягузливий. Зате совість — вона голодна. Совість прагне зжерти свого хазяїна!»


«О! Люди теж весь час їдять власні серця! Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю»

•Висновок:
Захоплююча детективна історія, у якій можна навіть поповнити свій словниковий запас, адже тут чимало забутих українських слів. Якщо ви хочете прочитати «Я бачу, вас цікавить пітьма», але боїтесь кількості її сторінок, то прочитайте спершу «Білий попіл», щоб розвіяти всі сумніви про покупку більшої книги Ілларіона Павлюка!

нуарний детектив з українською атмосферою, або просто «бійцівський клуб» по-українські

історія про знаменитого детектива тараса білого, якого змусили (не жартую) взятися за справу в хуторі білий попіл. спочатку справа про вбивство одного з мешканців хутора здалася йому дуже легкою, але все набагато… набагаааато заплутаніше!

цікавий момент, що в сюжеті також постають елементи твору миколи гоголя «вій». павлюк спеціально вирішив вплести до своєї книги знану нам історію про вія, аби українізувати твори гоголя максимально. так як тоді були суперечки з приводу територіальної приналежності письменника

мені дуже сподобалося, що читаючи книжку, я бачила в голові серіал або фільм! на початку автор думав, що «білий попіл» буде сценарієм, тому коли писав його вже як книжку, отримав неймовірно кінематографічний сюжет!

це перша книжка ілларіона павлюка, яку я прочитала, і мені вона дуже сподобалася. ось ця українська атмосфера, яка просочує своєю естетикою кожну сторінку, просто захоплює! але кінець мене трошки засмутив, бо як на мене автор вирішив зробити його більш наповненим… але це вже було марно, бо і без цього книжка була крута…

Від книги очікувала або невдалу адаптацію, або сміливе і влучне літературне рішення. Що ж, вона приємно здивувала.
Автор нічим не поступається відомим класикам сучасного зарубіжного детективу. Місцями навіть краще, тому що пише про щось вже дуже нам всім знайоме, а для когось рідне. До того ж Іларіон має свій унікальний почерк: він використовує змінений психологічний стан людини, чим заплутує читача в край, бо важко відрізнити реальність від уяви головного героя.
Від відомої історії про Вія, там лише вбита панночка та Хома Брут. І з мінусів - це дійсно мало розкрита тема Вія. Декілька разів про нього згадували, а чого згадували так і не розповіли.
Одже, тверда 8.