Ловець повітряних зміїв

Лише знаючи, що події у книзі розгортатимуться в Афганістані, я розуміла, що книга не буде легкою. Так і виявилося: книга складна, психологічно важка та разом з цим, цікава і надзвичайно важлива.

Амір та Гассан. Двоє афганських хлопчиків. Двоє нерозлучних друзів, що проводять весь час разом, що не уявляють свого життя один без одного. Та незважаючи на це, між ними прірва: матеріальна, світоглядна, культурологічна і психологічна. У них різне життя, вдача, принципи. І так було завжди, не дивлячись на дружбу. І лише один вчинок показує цю прірву. Навіть не вчинок, а бездіяльність Аміра в одній ситуації.

А далі все пішло шкереберть... Почалась афганська ві₴на, як знаємо її ми. Але що це було за кровопролиття, насильство, смерть та жах, на жаль, відчули зараз і ми.

Автор тонко і точно описує відчуття, думки, психологію героїв. Ти віриш кожному слову і вчинку, ти переживаєш увесь спектр емоцій книжкових персонажів. Я весь час думала, що ця історія, можливо, заснована на реальних подіях.

Читаючи, весь час задумуєшся про важливість своїх вчинків, чи, навпаки, про наслідки власної бездіяльності. Думаєш, яку цінність має людське життя і яке воно мізерне для таких ницих загарбників. Взагалі, обдумувати всі події і шукати їх віддзеркалення у сучасності змушує кожен новий поворот у книзі.

Чи спокутує Амір власну провину? Чи потрібно це йому дорослому? Це варто почитати. Однозначно.

Книга-біль, книга-тривога, книга-війна, втрачене дитинство, безнадія… Саме такою вона мені залишиться у памʼяті. Автор дуже вдало зміг передати трагедію країн Південної Азії, які мають багату історію, але в останні десятиліття переживають важкі часи через війну та політичну нестабільність.
Але там живуть люди, народжуються діти, які не мають дитинства. Я була вражена, які вчинки доводиться робити дитині та емоції переживати, щоб здобути прихильність батька. Як головний герой зізнається читачеві у своїх проступках! З одного боку напрошується засудження, а з іншого- співчуття та розуміння.

Хочу подивитися екранізовану версію цього твору («Той, що біжить за вітром», 2007 р. режисер Марк Форстер).

Книга варта бути в моїй домашній бібліотеці та памʼяті.
📝 «Коли вбиваєш людину, то крадеш життя, — пояснив бабá. — Крадеш право дружини мати чоловіка, позбавляєш дітей батька. Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду. Коли шахруєш, то крадеш право на справедливість.»
📝 «То було дуже давно, але дарма кажуть, буцімто минуле можна поховати — як з’ясувалося, не можна. Минуле будь-що видряпається на поверхню.»
📝 «Завжди є спосіб знову стати хорошим»
📝 «Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи»
📝 « А далі розмова неминуче зайшла про талібан.
— Усе й справді так погано, як кажуть?
— Ні, гірше. Значно гірше, — відказав Рахім-хан. — Людям забороняють бути людьми.»
📝 «Як там у тій приказці про минуле: казали, минеться, а воно тільки настає? От і з моїм минулим так само — воно весь час мене наздоганяє»
📝 «… у Афганістані є дуже багато дітей, однак практично немає дитинства»
📝 «Я знаю, що врешті-решт Господь простить усім»

Є книги, які попадають у саме ♥️. А є книги, які розбивають 💔. "Ловець повітряних зміїв" саме така.

Вона вщерть розбила моє 💔 і зібрала його назад. Я так жалкую, що не прочитала її раніше. Але в той же час добре, що прочитала зараз. У кожному рядку, у кожному слові, де описаний воєнний Афганістан, я бачила Україну. Це допомогло більш глибше зрозуміти історію та відчути героїв.

Одні лиш ці слова:"...у Афганістані є дуже багато дітей, однак практично немає дитинства", як на мене, яскраво підкреслюють проблеми дітей в країнах, де йде вiйнa.

Така сумна історія, але вона мене полонила. І навіть фінал з легка обнадійливий, а не приторно-солодкий, як і повинно бути в таких книгах.

Щодо персонажів. ГГ спочатку взагалі мені не імпонував. Я більше прониклася долею Гассана. Та, читаючи книгу, ми бачимо трансформацію Аміра, як особистості. Що вже під кінець вже забула про неприязнь до цього героя. Бо врешті-решт він почав щось робити, "щоб знову стати хорошим".

Загалом можу сказати, що цю книгу варто читати. Рекомендую 🍁