Ловець повітряних зміїв

Бачила багато відгуків на цю книгу, знала, що вона буде емоційно важкою…Тому, якщо ви не готові. Що ця книга розірве вас на частини, краще її відкласти на потім.

Ця книга перевертає душу з ніг на голову. В процесі читання постійно було відчуття гіркоти й надії одночасно. Це історія про дитинство, зруйноване війною і зрадою, про дружбу, яка, здавалось би, не може зламатися, але ламається під тягарем жорстокої реальності.
Коли я читала слова: «За тебе хоч тисячу разів» — хотілось плакати. Ці слова змусили мене замислитися про всіх тих, хто в сьогодні також став жертвою обставин, які змінюють наші життя. Так, як Афганістан був зруйнований війною у книзі, так і наша країна переживає свою трагедію. Багато хто, як Хасан, робить неймовірні жертви заради інших, зберігаючи честь і людяність навіть у найжорстокіші моменти.

Амір, який усе життя жив з тягарем провини, нагадує нам про важливість відповідальності за свої вчинки. Він, як і багато хто з нас сьогодні, проходить через випробування, вчиться протистояти страху і шукати можливості для спокути. У війні, як у книзі, є моменти, коли ми робимо вибір, який визначає наше майбутнє. 
Це не просто історія, це відображення того, що відбувається з нами сьогодні. Вона вчить нас не здаватися, навіть коли все навколо руйнується, і завжди знаходити вірний шлях, навіть у найтемніші часи.

Лише знаючи, що події у книзі розгортатимуться в Афганістані, я розуміла, що книга не буде легкою. Так і виявилося: книга складна, психологічно важка та разом з цим, цікава і надзвичайно важлива.

Амір та Гассан. Двоє афганських хлопчиків. Двоє нерозлучних друзів, що проводять весь час разом, що не уявляють свого життя один без одного. Та незважаючи на це, між ними прірва: матеріальна, світоглядна, культурологічна і психологічна. У них різне життя, вдача, принципи. І так було завжди, не дивлячись на дружбу. І лише один вчинок показує цю прірву. Навіть не вчинок, а бездіяльність Аміра в одній ситуації.

А далі все пішло шкереберть... Почалась афганська ві₴на, як знаємо її ми. Але що це було за кровопролиття, насильство, смерть та жах, на жаль, відчули зараз і ми.

Автор тонко і точно описує відчуття, думки, психологію героїв. Ти віриш кожному слову і вчинку, ти переживаєш увесь спектр емоцій книжкових персонажів. Я весь час думала, що ця історія, можливо, заснована на реальних подіях.

Читаючи, весь час задумуєшся про важливість своїх вчинків, чи, навпаки, про наслідки власної бездіяльності. Думаєш, яку цінність має людське життя і яке воно мізерне для таких ницих загарбників. Взагалі, обдумувати всі події і шукати їх віддзеркалення у сучасності змушує кожен новий поворот у книзі.

Чи спокутує Амір власну провину? Чи потрібно це йому дорослому? Це варто почитати. Однозначно.

Книга-біль, книга-тривога, книга-війна, втрачене дитинство, безнадія… Саме такою вона мені залишиться у памʼяті. Автор дуже вдало зміг передати трагедію країн Південної Азії, які мають багату історію, але в останні десятиліття переживають важкі часи через війну та політичну нестабільність.
Але там живуть люди, народжуються діти, які не мають дитинства. Я була вражена, які вчинки доводиться робити дитині та емоції переживати, щоб здобути прихильність батька. Як головний герой зізнається читачеві у своїх проступках! З одного боку напрошується засудження, а з іншого- співчуття та розуміння.

Хочу подивитися екранізовану версію цього твору («Той, що біжить за вітром», 2007 р. режисер Марк Форстер).

Книга варта бути в моїй домашній бібліотеці та памʼяті.
📝 «Коли вбиваєш людину, то крадеш життя, — пояснив бабá. — Крадеш право дружини мати чоловіка, позбавляєш дітей батька. Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду. Коли шахруєш, то крадеш право на справедливість.»
📝 «То було дуже давно, але дарма кажуть, буцімто минуле можна поховати — як з’ясувалося, не можна. Минуле будь-що видряпається на поверхню.»
📝 «Завжди є спосіб знову стати хорошим»
📝 «Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи»
📝 « А далі розмова неминуче зайшла про талібан.
— Усе й справді так погано, як кажуть?
— Ні, гірше. Значно гірше, — відказав Рахім-хан. — Людям забороняють бути людьми.»
📝 «Як там у тій приказці про минуле: казали, минеться, а воно тільки настає? От і з моїм минулим так само — воно весь час мене наздоганяє»
📝 «… у Афганістані є дуже багато дітей, однак практично немає дитинства»
📝 «Я знаю, що врешті-решт Господь простить усім»