Халед Хоссейні

Бачила багато відгуків на цю книгу, знала, що вона буде емоційно важкою…Тому, якщо ви не готові. Що ця книга розірве вас на частини, краще її відкласти на потім.

Ця книга перевертає душу з ніг на голову. В процесі читання постійно було відчуття гіркоти й надії одночасно. Це історія про дитинство, зруйноване війною і зрадою, про дружбу, яка, здавалось би, не може зламатися, але ламається під тягарем жорстокої реальності.
Коли я читала слова: «За тебе хоч тисячу разів» — хотілось плакати. Ці слова змусили мене замислитися про всіх тих, хто в сьогодні також став жертвою обставин, які змінюють наші життя. Так, як Афганістан був зруйнований війною у книзі, так і наша країна переживає свою трагедію. Багато хто, як Хасан, робить неймовірні жертви заради інших, зберігаючи честь і людяність навіть у найжорстокіші моменти.

Амір, який усе життя жив з тягарем провини, нагадує нам про важливість відповідальності за свої вчинки. Він, як і багато хто з нас сьогодні, проходить через випробування, вчиться протистояти страху і шукати можливості для спокути. У війні, як у книзі, є моменти, коли ми робимо вибір, який визначає наше майбутнє. 
Це не просто історія, це відображення того, що відбувається з нами сьогодні. Вона вчить нас не здаватися, навіть коли все навколо руйнується, і завжди знаходити вірний шлях, навіть у найтемніші часи.

"Ловець повітряних зміїв" Халеда Хоссейні — це щемка, болюча і страшна історія, яка зачіпає найглибші струни людської душі. Автор змальовує жорстоку реальність, де надія і дружба стикаються з гіркою зрадою та невимовним болем. Книга відкриває перед читачем світ Афганістану, де війна та суспільні стереотипи ламають долі людей, а прості рішення стають джерелом великих страждань. Ця історія не просто розповідає про події, вона змушує пережити кожну з них разом із героями, залишаючи після себе глибокі емоційні рани.

«А далі розмова неминуче зайшла про талібан.
- Усе й справді так погано, як кажуть?
- Ні, гірше. Значно гірше... Людям забороняють бути людьми.»

Історію розповідає Амір, дитинство якого проходить у Кабулі в будинку його заможного батька. Дитячі ігри, змагання з повітряними зміями, дружба, відданість. А далі - дитяча зрада через страх, відчайдушні помилки, які наклали відбиток на усе життя.

Усе це відбувається на фоні державного перевороту та скасування монархії у 1973 році. Потім прийшли радянські війська і, щоб вижити, довелось утекти з країни. Доля Аміра знову приведе його в Афганістан, куди уже зайшли «рятівники». Він матиме можливість згладити наслідки своїх помилок.

Автор легко вводить у словник читача такі далекі поняття. Читаючи, добре починаєш розуміти, яке місце займали пуштуни та хазарейці, якими чужими один для одного були суніти та шиїти. Хоча ця тема не була основною, але зображено також і місце жінки, яка програла «у генетичній лотереї, що визначала стать». Описана «політика» талібів, безмежне приниження людської гідності.

Різнопланових подій багато, тому роман динамічний. Життя Аміра видається повним випробувань, які він часто проходить як боягуз. Це не типовий герой зі солодких сюжетів, а такий, яким би міг бути в реальності.

Госсейні чудово зумів переплести видуманий сюжет зі справжнім світом насильства і безконтрольної влади.

Чергова книга, під час читання якої мене нудило, я сварилася, ледь не плювалася. Я розумію, що людська жорстокість безмежна, але ж неспротивом її не подолаєш. Боже, як мене бісили вчинки героїв! Хоча, чи могло бути по-іншому в тих умовах, що вони існували?

Книга про долі людей в Афганістані. Бо навіть у 70-ті, до початку вторгнення СРСР, це життя не можна назвати щасливим: етнічне розмежування, дитяча жорстокість, соціальна нерівність.
Після початку війни стало ще гірше, і не ставало краще вже ніколи. Та і чого б? Хіба радикальні угруповання не приносять лише жорстокість та смерть?
А вседозволеність і збочення стають нормою для можновладців. І що може протиставити цьому ніжний хлопець, що пізніше став письменником, а не воїном.

"- І куди ж він приведе? - запитав баба. Хлопець, який не може захистити себе, рано чи пізно стане чоловіком, який не здатен захистити нікого й нічого."

Але хлопець намагатиметься виправити ситуацію, перепросити перед своїм другом, що не вступився за нього, врятувавши його сина. Тим більше, ворог той самий.
Жорстока книга. Про знущання, вбивства, катування. Але, водночас, про людську порядність, саможертовність та правду, що разом з повітряним змієм поринає у небо.

Я вас попередила, вам вирішувати. Але книга непересічна.

Книга-біль, книга-тривога, книга-війна, втрачене дитинство, безнадія… Саме такою вона мені залишиться у памʼяті. Автор дуже вдало зміг передати трагедію країн Південної Азії, які мають багату історію, але в останні десятиліття переживають важкі часи через війну та політичну нестабільність.
Але там живуть люди, народжуються діти, які не мають дитинства. Я була вражена, які вчинки доводиться робити дитині та емоції переживати, щоб здобути прихильність батька. Як головний герой зізнається читачеві у своїх проступках! З одного боку напрошується засудження, а з іншого- співчуття та розуміння.

Хочу подивитися екранізовану версію цього твору («Той, що біжить за вітром», 2007 р. режисер Марк Форстер).

Книга варта бути в моїй домашній бібліотеці та памʼяті.
📝 «Коли вбиваєш людину, то крадеш життя, — пояснив бабá. — Крадеш право дружини мати чоловіка, позбавляєш дітей батька. Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду. Коли шахруєш, то крадеш право на справедливість.»
📝 «То було дуже давно, але дарма кажуть, буцімто минуле можна поховати — як з’ясувалося, не можна. Минуле будь-що видряпається на поверхню.»
📝 «Завжди є спосіб знову стати хорошим»
📝 «Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи»
📝 « А далі розмова неминуче зайшла про талібан.
— Усе й справді так погано, як кажуть?
— Ні, гірше. Значно гірше, — відказав Рахім-хан. — Людям забороняють бути людьми.»
📝 «Як там у тій приказці про минуле: казали, минеться, а воно тільки настає? От і з моїм минулим так само — воно весь час мене наздоганяє»
📝 «… у Афганістані є дуже багато дітей, однак практично немає дитинства»
📝 «Я знаю, що врешті-решт Господь простить усім»

Кожна сторінка цієї книги роз'ятрює душу.

Неймовірно зворушлива історія хлопчика з Афганістану, яка вкотре доводить, що дитинство - це якір, відправна точка, маяк на все життя. Все, що стається з людиною впродовж років, приміряється до тих величин, які вона знає з дитинства, які зашиті в "чорний ящик" свідомості, які часто незрозумілі, але очевидні.

В дитинстві завжди є авторитети, часом вони змінюються, але залишається бажання привернути їх увагу, отримати схвалення й прихильність. Ми беремо цих ідолів із собою в доросле життя, поклоняючись їм, слідуючи їм, забуваючи бути собою, забуваючи жити.

Це історія про чисту дружбу й людську долю, про дитинство і його відсутність, про совість і жорстокість.

Халед Госсейні не пошкодує ваших почуттів, бо життя не користується метафорами - воно єдине, справжнє й незрівнянне, тому таке цінне.

Лише знаючи, що події у книзі розгортатимуться в Афганістані, я розуміла, що книга не буде легкою. Так і виявилося: книга складна, психологічно важка та разом з цим, цікава і надзвичайно важлива.

Амір та Гассан. Двоє афганських хлопчиків. Двоє нерозлучних друзів, що проводять весь час разом, що не уявляють свого життя один без одного. Та незважаючи на це, між ними прірва: матеріальна, світоглядна, культурологічна і психологічна. У них різне життя, вдача, принципи. І так було завжди, не дивлячись на дружбу. І лише один вчинок показує цю прірву. Навіть не вчинок, а бездіяльність Аміра в одній ситуації.

А далі все пішло шкереберть... Почалась афганська ві₴на, як знаємо її ми. Але що це було за кровопролиття, насильство, смерть та жах, на жаль, відчули зараз і ми.

Автор тонко і точно описує відчуття, думки, психологію героїв. Ти віриш кожному слову і вчинку, ти переживаєш увесь спектр емоцій книжкових персонажів. Я весь час думала, що ця історія, можливо, заснована на реальних подіях.

Читаючи, весь час задумуєшся про важливість своїх вчинків, чи, навпаки, про наслідки власної бездіяльності. Думаєш, яку цінність має людське життя і яке воно мізерне для таких ницих загарбників. Взагалі, обдумувати всі події і шукати їх віддзеркалення у сучасності змушує кожен новий поворот у книзі.

Чи спокутує Амір власну провину? Чи потрібно це йому дорослому? Це варто почитати. Однозначно.

Книга Халеда Хоссейні «Тисяча осяйних сонць» - це трагедія однієї людини, однієї сім'ї, мільйона людей, і, зрештою, цілої країни! Дуже глибокий та емоційно важкий твір, але водночас він пронизаний любов'ю та ніжністю до головних героїнь.

Кохання, милосердя, терпіння - постійні цінності, які проходять через усю книгу та допомагають людям жити та виживати. Останній рядок таки послужив останньою краплею, я розплакалася ... Тяжкі долі, несправедливість, нерівноправність - якщо такі поняття вам важко переживати емоційно, то краще утримайтеся від прочитання цієї книги. Але це історія, і її просто так не викреслиш.

Сильний та гідний твір.

Сказати, що це крута книга - це нічого не сказати. Те, що знаходиш під обкладинкою - це шедевр!

Афганістан. Історія дружби двох хлопчаків. Це незвичайна дружба: один хлопчик (Амір) - господар, інший (Хасан) - слуга. Один сміється над неосвіченістю друга, а інший - готовий за нього життя віддати. Сталась велика неприємність, і Амір зраджує свого друга, і віддаляється від нього. Далі була війна, розлука, в обох героїв життя склалося по-різному. Але Хасан лишився вірний своєму другові на все життя. Амір отримав шанс спокутувати свою провину - і він цим шансом скористався. А подробиці читайте!

Коли читала весь час дивувалася, яке велике серце мав Хасан. Чи є зараз така дружба? Напевно є, але вона рідкісна як перлини. А Амір? Він же міг плюнути на все і жити собі спокійно. Але ж ні, він використав свій шанс! В дитинстві діти жорстокі - хтось це переростає, а хтось виростає нелюдом. Ще мене здивував момент, коли батько Аміра попав до лікаря, який мав російське походження, і відмовився в нього лікуватися, бо він пам'ятав, що російські військові робили під час війни в Афганістані. Чи не таке саме ставлення буде у наших дітей, у нас? І звичайно не могли вразити описи культурних традицій - східна культура дуже колоритна і цікава, а іноді вражаюча! Однозначно рекомендую.

Дуже прониклива та сильна історія, захопила. Рекомендую

У центрі подій "Ловця повітряних зміїв" афганський хлопчина Амір, що одного разу "зрадив" найближчого друга. Пізніше, через десятки років, він дізнається, що друг той - його зведений брат. І тепер вже, ставши дорослим чоловіком, Амір зрозумів, як йому позбутись свого тягаря зради і таємниці, яку він ніс усе своє життя, - врятувати сина свого вже померлого брата.

Безперечно, роман - емоційний, ба навіть дещо сентиментальний. Однак є фундаментальне АЛЕ‼️ - реальний історичний КОНТЕКСТ, що гарантує наближення до справжньості історії - воєнні дії у середній Азії 80х років. Читаєш і віриш. Віриш, бо усвідомлюєш, ця історія - правда багатьох афганських хлопчаків.

Читається книга швидко і захопливо - Госсейні вміло змінює подію за подією, створюючи насичену і емоційно-безперервну канву тексту. Особливу увагу автор надає колоритним деталям афганського побуту і традицій.
Словом, це читання і для насолоди, і для роздумів.

Історія про двох хлопчиків у довоєнному Кабулі починається доволі безтурботно: життя у великому маєтку, читання легенд, дитячі пустощі, запуски повітряних зміїв. Але таке життя лише в Аміра. Гассан же має на все це не так багато часу, бо він - хазареєць і може лише прислужувати. Етнічне питання тягнеться червоною ниткою по роману. Саме завдяки "Ловцю..." шиїти, суніти, пуштуни, хазарейці, таліби стали мені хоч трохи зрозумілими. Здавалося, у сучасному світі вже не мало б бути місця для етнічної дискримінації і такого жорстокого поводження з людьми, але Афганістан - як окремий світ із власними законами.

Безтурботність початку захмарюється передчуттям, що станеться щось страшне. І це не змушує себе довго чекати. Життя закидає Аміра до Америки щоб уже у зрілому віці повернути на пошматовану війнами Батьківщину. І тут починається справжня Санта-Барбара з трохи відірваним від життя сюжетом.
Загалом книга не викликала "вау-ефекту", плакати не хотілось, але часом емоції зашкалювали. Прочитати варто.