Є книги, які попадають у саме ♥️. А є книги, які розбивають 💔. "Ловець повітряних зміїв" саме така.

Вона вщерть розбила моє 💔 і зібрала його назад. Я так жалкую, що не прочитала її раніше. Але в той же час добре, що прочитала зараз. У кожному рядку, у кожному слові, де описаний воєнний Афганістан, я бачила Україну. Це допомогло більш глибше зрозуміти історію та відчути героїв.

Одні лиш ці слова:"...у Афганістані є дуже багато дітей, однак практично немає дитинства", як на мене, яскраво підкреслюють проблеми дітей в країнах, де йде вiйнa.

Така сумна історія, але вона мене полонила. І навіть фінал з легка обнадійливий, а не приторно-солодкий, як і повинно бути в таких книгах.

Щодо персонажів. ГГ спочатку взагалі мені не імпонував. Я більше прониклася долею Гассана. Та, читаючи книгу, ми бачимо трансформацію Аміра, як особистості. Що вже під кінець вже забула про неприязнь до цього героя. Бо врешті-решт він почав щось робити, "щоб знову стати хорошим".

Загалом можу сказати, що цю книгу варто читати. Рекомендую 🍁

Читати чи ні — вирішувати вам. Для себе я вирішила, що відтепер твори Люко Дашвар для мене табу. 

Не хочу писати негатив. Думаю, кожен автор вносить свій погляд і свої думки, які нам або відгукуються або проходять повз. Цього разу це було повз. 

Сюжет простий. Нащадки відомого архітектора приїжджають на його день народження. Але не тому, що хочуть привітати. Адже у родичів любов до грошей сильніша, ніж любов до діда. Усі приїхали за спадком. 

Тут стається вбивство. Починається розслідування. Але це не типовий детектив. 

Усі ці події відбуваються незадовго до початку повномасштабної. 

І все тут змішалося. Довгі безцільні діалоги, які врешті-решт не впливають на фінал. 

Загалом історію можна було розказати на 200 сторінках, і аж ніяк не на майже 500. 

Висновок: це не моя історія. Хоча, можливо, комусь буде цікавою.

Чи потрібно представляти книгу, коли, думаю, майже кожен бачив однойменний фільм або чув про нього!

Мені подобається ця кінострічка. Саме тому давньою мрією було прочитати історію. 

Насправді я була в легкому шоці. Оскільки фільм і книга не те щоб відрізняються, але є суттєві розбіжності по змісту. Ви скажете:"І що тут дивного? Таке часто трапляється з екранізаціями". 

Але, читаючи історію, спіймала себе на думці, що кіно мені більше сподобалося. Сама ж книга мені нагадала якість пригоди колобка. На Форреста постійно чекають пригоди. Одна змінює іншу. Автор стільки вклав в історію однієї людини, що аж не віриться. Якось під кінець вже й набридло читати. Бо всього і багато.

Форрест, з огляду на те, що він - савант, виявляв здібності до деяких галузей науки та окремих видів діяльності. Від так, він і шахи добре грав, і в американський футбол, на гармоніці вигравав, і в космос літав, а ще бізнесмен із нього вийшов пречудовий і це ще не все. 

Із позитивного для себе виділила наступне. Автор, за допомогою образу Форреста Гампа, показує, що хоч ми всі і різні, зі своїми недоліками, та прагнемо розуміння від інших, не бути самотніми в цьому світі та відчувати підтримку з боку рідних. 

Варто сказати, що попри свій невисокий інтелект та часте потрапляння в безглузді ситуації, Форрест все-таки знайшов справжніх друзів, які сприймали його таким,який він є. А це дуже важливо. Особливо для героя книги. 

У цілому враження залишилися позитивними. 

З гордістю можу сказати про цю книгу:"Домучила!"
Чи я її, чи вона мене. Це питання. Але усе вже позаду. 

Чесно, прочитала і не зрозуміла нащо. Ця книга видалася мені нецікавою і нудною. І все б нічого. Адже багато книг трапляється нудних. Так тут є вишенька на тортику, так би мовити. 

Це частина розповіді, де Гемінґвей ледь не зізнається в любові до рос літератури. Мене це тригернуло. І вибачте, говорити, що Толстой і його роман-епопея - краща книга у світі... Ну це взагалі. Він, що, крім рос літератури взагалі нічого не читав!
Можливо, для справжніх фанатів Гемінґвея, це ок. Але я до таких не належу. 

Єдине, що мене зацікавило, то це опис знайомства і дружби із Скоттом Фіцджеральдом. Можливо, тому, що люблю творчістю цього письменника. 

Ну що, як хочете отримати подарунок: під ялинку чи під подушку! 

Насправді це дуже складне питання. Авторка книги намагається по поличках розкласти усе про різдвяно-новорічні свята.

Хто такий Миколай? І чи дійсно він приносить подарунки? Звідки Дід Мороз? Як радянська влада спотворила цей образ? "Ставити дідух чи ялинку?" - от у чому питання. Яке свято головніше - Різдво чи Новий рік? На ці та інші питання ви знайдете відповідь в цій книзі.

Легко. Цікаво. Коротко. Доступно. 

Можу радити тим, хто бажає розширити кругозір та дізнатися трішки більше про, здавалося б, давно відомі речі.