Олена Деркач
Котик
29.06.2024
Новий відгук
Книга-біль, книга-тривога, книга-війна, втрачене дитинство, безнадія… Саме такою вона мені залишиться у памʼяті. Автор дуже вдало зміг передати трагедію країн Південної Азії, які мають багату історію, але в останні десятиліття переживають важкі часи через війну та політичну нестабільність.
Але там живуть люди, народжуються діти, які не мають дитинства. Я була вражена, які вчинки доводиться робити дитині та емоції переживати, щоб здобути прихильність батька. Як головний герой зізнається читачеві у своїх проступках! З одного боку напрошується засудження, а з іншого- співчуття та розуміння.
Хочу подивитися екранізовану версію цього твору («Той, що біжить за вітром», 2007 р. режисер Марк Форстер).
Книга варта бути в моїй домашній бібліотеці та памʼяті.
📝 «Коли вбиваєш людину, то крадеш життя, — пояснив бабá. — Крадеш право дружини мати чоловіка, позбавляєш дітей батька. Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду. Коли шахруєш, то крадеш право на справедливість.»
📝 «То було дуже давно, але дарма кажуть, буцімто минуле можна поховати — як з’ясувалося, не можна. Минуле будь-що видряпається на поверхню.»
📝 «Завжди є спосіб знову стати хорошим»
📝 «Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи»
📝 « А далі розмова неминуче зайшла про талібан.
— Усе й справді так погано, як кажуть?
— Ні, гірше. Значно гірше, — відказав Рахім-хан. — Людям забороняють бути людьми.»
📝 «Як там у тій приказці про минуле: казали, минеться, а воно тільки настає? От і з моїм минулим так само — воно весь час мене наздоганяє»
📝 «… у Афганістані є дуже багато дітей, однак практично немає дитинства»
📝 «Я знаю, що врешті-решт Господь простить усім»
Але там живуть люди, народжуються діти, які не мають дитинства. Я була вражена, які вчинки доводиться робити дитині та емоції переживати, щоб здобути прихильність батька. Як головний герой зізнається читачеві у своїх проступках! З одного боку напрошується засудження, а з іншого- співчуття та розуміння.
Хочу подивитися екранізовану версію цього твору («Той, що біжить за вітром», 2007 р. режисер Марк Форстер).
Книга варта бути в моїй домашній бібліотеці та памʼяті.
📝 «Коли вбиваєш людину, то крадеш життя, — пояснив бабá. — Крадеш право дружини мати чоловіка, позбавляєш дітей батька. Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду. Коли шахруєш, то крадеш право на справедливість.»
📝 «То було дуже давно, але дарма кажуть, буцімто минуле можна поховати — як з’ясувалося, не можна. Минуле будь-що видряпається на поверхню.»
📝 «Завжди є спосіб знову стати хорошим»
📝 «Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи»
📝 « А далі розмова неминуче зайшла про талібан.
— Усе й справді так погано, як кажуть?
— Ні, гірше. Значно гірше, — відказав Рахім-хан. — Людям забороняють бути людьми.»
📝 «Як там у тій приказці про минуле: казали, минеться, а воно тільки настає? От і з моїм минулим так само — воно весь час мене наздоганяє»
📝 «… у Афганістані є дуже багато дітей, однак практично немає дитинства»
📝 «Я знаю, що врешті-решт Господь простить усім»
Нова оцінка:
13.05.2024
Новий відгук
Для мене - це книга-символ. Бо кожна людина у своєму житті пройшла через своєрідне пекло. Через свій Аушвіц.
Як жити далі, отримавши такий гіркий досвід, вибір кожного. Саме від тебе залежить, що ти обереш. Ресурсність книги зашкалює. Її написала Едіт Еґер, що вижила після таборів смерті та знайшла сили жити далі. Як? Всім цим ділиться авторка. В першій частині вона описує своє життя, а в другій- ділиться своїм важливим досвідом роботи, як психолога.
📝"…ми маємо вибір - загострювати увагу на тому, що втратили, чи на тому, що все ще маємо"
📝 "Бути пасивною означає дозволити іншим вирішувати за тебе. Бути агресивною означає вирішувати за інших. Бути наполегливою значить вирішувати за себе"
📝 "Свобода починається тоді, коли ми приймаємо те, що маємо, та прощаємо себе, коли відкриваємо серця для дивовижної дійсності"
📝 "Вивільнення починається з прийняття. Аби зцілитися, ми маємо прийняти темряву"
📝 "Дуже легко створити в'язницю з болю, з минулого. У кращому випадку помста марна. Вона не може змінити того, що з нами сталося, вона не позбавить нас жахіть, що ми пережили, не поверне мертвих до життя. Та значно гіршим є те, що помста увічнює колообіг ненависті. Вона стає циклічна.
Коли ми прагнемо помсти, хай і ненасильницької, ми рухаємося по колу замість того, аби просуватися вперед"
📝 "Просто памʼятай, ніхто не зможе відібрати в тебе те, що ти тримаєш у своїй голові"
📝 "Ми не можемо розігнати темряву, та ми можемо запалити світло"
Як жити далі, отримавши такий гіркий досвід, вибір кожного. Саме від тебе залежить, що ти обереш. Ресурсність книги зашкалює. Її написала Едіт Еґер, що вижила після таборів смерті та знайшла сили жити далі. Як? Всім цим ділиться авторка. В першій частині вона описує своє життя, а в другій- ділиться своїм важливим досвідом роботи, як психолога.
📝"…ми маємо вибір - загострювати увагу на тому, що втратили, чи на тому, що все ще маємо"
📝 "Бути пасивною означає дозволити іншим вирішувати за тебе. Бути агресивною означає вирішувати за інших. Бути наполегливою значить вирішувати за себе"
📝 "Свобода починається тоді, коли ми приймаємо те, що маємо, та прощаємо себе, коли відкриваємо серця для дивовижної дійсності"
📝 "Вивільнення починається з прийняття. Аби зцілитися, ми маємо прийняти темряву"
📝 "Дуже легко створити в'язницю з болю, з минулого. У кращому випадку помста марна. Вона не може змінити того, що з нами сталося, вона не позбавить нас жахіть, що ми пережили, не поверне мертвих до життя. Та значно гіршим є те, що помста увічнює колообіг ненависті. Вона стає циклічна.
Коли ми прагнемо помсти, хай і ненасильницької, ми рухаємося по колу замість того, аби просуватися вперед"
📝 "Просто памʼятай, ніхто не зможе відібрати в тебе те, що ти тримаєш у своїй голові"
📝 "Ми не можемо розігнати темряву, та ми можемо запалити світло"
23.04.2024
Новий відгук
Книга не просто про книгу, а про дитячу книжечку. Про її створення.
Сама історія мене вразила і я щиро повірила в те, що все саме так було насправді, бо я зацікавилася нею, що навіть знайшла книгу «Goodnight, moon!»(«На добраніч, місяцю!» ) від Маргарет Вайз Браун , яка вийшовши у 1947 році розійшлася в 14 млн примірників.
Джун - успішна банкірка, яка досягла професійного успіху, але коханню немає місця в житті. Проте дівчині дедалі тяжче підтримувати такий шалений ритм. Коли Джун дізнається, що їй у спадок лишилася крамничка дитячих книжок, то відразу вирішує продати її.
В книзі вдало поєднано кілька тем, серед яких читач обов’язково знайде щось близьке саме йому.
📝 «Кожен має своє щасливе місце: його обриси вимальовуються, коли заплющиш очі й подумки перенесешся в точку на мапі, де завжди тепло, затишно й безпечно»
📝 «Відпустка - то лиш озерце неробочого часу, в який тобі просто незмога зануритися, коли не бажаєш потонути»
📝 «Діти нині вже стільки не читають, як колись. Зізнаюся тобі, мені прикро, що любов до книжок згасає. Дитяча література нині бідує. Мої найвідданіші клієнти опираються газетній мішурі, спокусам цієї штуки, що зветься інтернетом»
📝 «Я робила все, що можу, і все, що вмію. Тепер лишаю це все тобі. Із цим має розбиратися вже наступне покоління. Що ж за дитинство без казок? А як дітям полюбити казки без книгарень? Із компʼютера цього не взяти»
📝 «Ми завжди більш гостро відчуваємо осуд рідних. Навіть коли ми не згодні з їхніми уявленнями. Це тому що ми їх любимо — і в якомусь сенсі переживаємо, чи не можуть бути їхні слова, навіть найбільш запальні та образливі, в чомусь правдивими. Починаємо ставити собі запитання. Здатні навіть зрадити себе, воліючи довести, що вони мали рацію»
📝 «Коли тобі не щастить і все йде не так, як тобі хочеться, — памʼятай, що ти є автором власної історії. Ти можеш писати її як хочеш, із будь-ким, кого обереш. Ця історія може бути прекрасна — або ж сумна чи трагічна. Маєш обрати»
Сама історія мене вразила і я щиро повірила в те, що все саме так було насправді, бо я зацікавилася нею, що навіть знайшла книгу «Goodnight, moon!»(«На добраніч, місяцю!» ) від Маргарет Вайз Браун , яка вийшовши у 1947 році розійшлася в 14 млн примірників.
Джун - успішна банкірка, яка досягла професійного успіху, але коханню немає місця в житті. Проте дівчині дедалі тяжче підтримувати такий шалений ритм. Коли Джун дізнається, що їй у спадок лишилася крамничка дитячих книжок, то відразу вирішує продати її.
В книзі вдало поєднано кілька тем, серед яких читач обов’язково знайде щось близьке саме йому.
📝 «Кожен має своє щасливе місце: його обриси вимальовуються, коли заплющиш очі й подумки перенесешся в точку на мапі, де завжди тепло, затишно й безпечно»
📝 «Відпустка - то лиш озерце неробочого часу, в який тобі просто незмога зануритися, коли не бажаєш потонути»
📝 «Діти нині вже стільки не читають, як колись. Зізнаюся тобі, мені прикро, що любов до книжок згасає. Дитяча література нині бідує. Мої найвідданіші клієнти опираються газетній мішурі, спокусам цієї штуки, що зветься інтернетом»
📝 «Я робила все, що можу, і все, що вмію. Тепер лишаю це все тобі. Із цим має розбиратися вже наступне покоління. Що ж за дитинство без казок? А як дітям полюбити казки без книгарень? Із компʼютера цього не взяти»
📝 «Ми завжди більш гостро відчуваємо осуд рідних. Навіть коли ми не згодні з їхніми уявленнями. Це тому що ми їх любимо — і в якомусь сенсі переживаємо, чи не можуть бути їхні слова, навіть найбільш запальні та образливі, в чомусь правдивими. Починаємо ставити собі запитання. Здатні навіть зрадити себе, воліючи довести, що вони мали рацію»
📝 «Коли тобі не щастить і все йде не так, як тобі хочеться, — памʼятай, що ти є автором власної історії. Ти можеш писати її як хочеш, із будь-ким, кого обереш. Ця історія може бути прекрасна — або ж сумна чи трагічна. Маєш обрати»
16.04.2024
Новий відгук
Книга не просто про книгу, а про дитячу книжечку. Про її створення.
Сама історія мене вразила і я щиро повірила в те, що все саме так було насправді, бо я зацікавилася нею, що навіть знайшла книгу «Goodnight, moon!»(«На добраніч, місяцю!» ) від Маргарет Вайз Браун , яка вийшовши у 1947 році розійшлася в 14 млн примірників.
Джун - успішна банкірка, яка досягла професійного успіху, але коханню немає місця в житті. Проте дівчині дедалі тяжче підтримувати такий шалений ритм. Коли Джун дізнається, що їй у спадок лишилася крамничка дитячих книжок, то відразу вирішує продати її.
В книзі вдало поєднано кілька тем, серед яких читач обов’язково знайде щось близьке саме йому.
📝 «Кожен має своє щасливе місце: його обриси вимальовуються, коли заплющиш очі й подумки перенесешся в точку на мапі, де завжди тепло, затишно й безпечно»
📝 «Відпустка - то лиш озерце неробочого часу, в який тобі просто незмога зануритися, коли не бажаєш потонути»
📝 «Діти нині вже стільки не читають, як колись. Зізнаюся тобі, мені прикро, що любов до книжок згасає. Дитяча література нині бідує. Мої найвідданіші клієнти опираються газетній мішурі, спокусам цієї штуки, що зветься інтернетом»
📝 «Я робила все, що можу, і все, що вмію. Тепер лишаю це все тобі. Із цим має розбиратися вже наступне покоління. Що ж за дитинство без казок? А як дітям полюбити казки без книгарень? Із компʼютера цього не взяти»
📝 «Ми завжди більш гостро відчуваємо осуд рідних. Навіть коли ми не згодні з їхніми уявленнями. Це тому що ми їх любимо — і в якомусь сенсі переживаємо, чи не можуть бути їхні слова, навіть найбільш запальні та образливі, в чомусь правдивими. Починаємо ставити собі запитання. Здатні навіть зрадити себе, воліючи довести, що вони мали рацію»
📝 «Коли тобі не щастить і все йде не так, як тобі хочеться, — памʼятай, що ти є автором власної історії. Ти можеш писати її як хочеш, із будь-ким, кого обереш. Ця історія може бути прекрасна — або ж сумна чи трагічна. Маєш обрати»
Сама історія мене вразила і я щиро повірила в те, що все саме так було насправді, бо я зацікавилася нею, що навіть знайшла книгу «Goodnight, moon!»(«На добраніч, місяцю!» ) від Маргарет Вайз Браун , яка вийшовши у 1947 році розійшлася в 14 млн примірників.
Джун - успішна банкірка, яка досягла професійного успіху, але коханню немає місця в житті. Проте дівчині дедалі тяжче підтримувати такий шалений ритм. Коли Джун дізнається, що їй у спадок лишилася крамничка дитячих книжок, то відразу вирішує продати її.
В книзі вдало поєднано кілька тем, серед яких читач обов’язково знайде щось близьке саме йому.
📝 «Кожен має своє щасливе місце: його обриси вимальовуються, коли заплющиш очі й подумки перенесешся в точку на мапі, де завжди тепло, затишно й безпечно»
📝 «Відпустка - то лиш озерце неробочого часу, в який тобі просто незмога зануритися, коли не бажаєш потонути»
📝 «Діти нині вже стільки не читають, як колись. Зізнаюся тобі, мені прикро, що любов до книжок згасає. Дитяча література нині бідує. Мої найвідданіші клієнти опираються газетній мішурі, спокусам цієї штуки, що зветься інтернетом»
📝 «Я робила все, що можу, і все, що вмію. Тепер лишаю це все тобі. Із цим має розбиратися вже наступне покоління. Що ж за дитинство без казок? А як дітям полюбити казки без книгарень? Із компʼютера цього не взяти»
📝 «Ми завжди більш гостро відчуваємо осуд рідних. Навіть коли ми не згодні з їхніми уявленнями. Це тому що ми їх любимо — і в якомусь сенсі переживаємо, чи не можуть бути їхні слова, навіть найбільш запальні та образливі, в чомусь правдивими. Починаємо ставити собі запитання. Здатні навіть зрадити себе, воліючи довести, що вони мали рацію»
📝 «Коли тобі не щастить і все йде не так, як тобі хочеться, — памʼятай, що ти є автором власної історії. Ти можеш писати її як хочеш, із будь-ким, кого обереш. Ця історія може бути прекрасна — або ж сумна чи трагічна. Маєш обрати»
19.03.2024
Новий відгук
Відразу хочу перепросити книгу за дворічне вагання: читати чи ні. Їй я виділила півтори місяці на читання, враховуючи брак часу та 600+ с., але прочитала за 12 днів. Не прочитала, а поглинула.
Про книгу вже написано стільки відгуків від сотень-тисяч читачів, що мій не стане якимось особливим. Недаремно вона посідає топові місця серед рекомендованих книг.
Непередбачуваний сюжет, як і власне, життя кожного з нас. А особливо, коли ти коїш зло і намагаєшся уникнути покарання не роблячи висновків. За все, рано чи пізно, доведеться розплатитися.
Фраза, яка тримала мою увагу і напевне, головного героя Андрія, на плаву - «Діти не мають помирати». Така актуальна і в наш час, бо що доводиться пережити і через що пройти, заради наших дітей.
📝 «Я думаю, діти - це нагода взнати про себе щось хороше, - прорік Чоловік у Червоному. - Для когось навіть - єдина»
📝 «Як і багато душ не можуть пробитися до світла, якщо бодай раз дозволяють собі досягти дна»
📝 «Бо є різниця між тим, хто не повірив, і тим, хто перестав вірити! Перестає не той, хто засумнівався. А той, хто зачаїв на Нього образу»
📝 «Кожному своє» — це ідеальне виправдання будь-якого зла»
📝 «Немає нічого гіршого, ніж вірити в щось важливе наодинці»
📝 «Опустиш руки, пропустиш у голову, — він усміхнувся. Життя - це ринг»
📝 «Кажуть, люди стають кращі, коли плачуть. Кажуть, щирі сльози змивають наліт виправдань і знову перетворюють тебе на дитину, котра поки що не навчилася до пуття брехати навіть мамі, не кажучи вже про себе саму»
Прочитавши «Пітьму» Павлюка дізнаєтесь чому вона стала такою популярною і , напевне, загнала багатьох письменників подібного жанру у глибоку депресію, бо Ілларіон Павлюк задав таку планку.
Не прочитавши її знайте, що втрачаєте можливість «посмакувати» шедевром якісної української літератури.
Про книгу вже написано стільки відгуків від сотень-тисяч читачів, що мій не стане якимось особливим. Недаремно вона посідає топові місця серед рекомендованих книг.
Непередбачуваний сюжет, як і власне, життя кожного з нас. А особливо, коли ти коїш зло і намагаєшся уникнути покарання не роблячи висновків. За все, рано чи пізно, доведеться розплатитися.
Фраза, яка тримала мою увагу і напевне, головного героя Андрія, на плаву - «Діти не мають помирати». Така актуальна і в наш час, бо що доводиться пережити і через що пройти, заради наших дітей.
📝 «Я думаю, діти - це нагода взнати про себе щось хороше, - прорік Чоловік у Червоному. - Для когось навіть - єдина»
📝 «Як і багато душ не можуть пробитися до світла, якщо бодай раз дозволяють собі досягти дна»
📝 «Бо є різниця між тим, хто не повірив, і тим, хто перестав вірити! Перестає не той, хто засумнівався. А той, хто зачаїв на Нього образу»
📝 «Кожному своє» — це ідеальне виправдання будь-якого зла»
📝 «Немає нічого гіршого, ніж вірити в щось важливе наодинці»
📝 «Опустиш руки, пропустиш у голову, — він усміхнувся. Життя - це ринг»
📝 «Кажуть, люди стають кращі, коли плачуть. Кажуть, щирі сльози змивають наліт виправдань і знову перетворюють тебе на дитину, котра поки що не навчилася до пуття брехати навіть мамі, не кажучи вже про себе саму»
Прочитавши «Пітьму» Павлюка дізнаєтесь чому вона стала такою популярною і , напевне, загнала багатьох письменників подібного жанру у глибоку депресію, бо Ілларіон Павлюк задав таку планку.
Не прочитавши її знайте, що втрачаєте можливість «посмакувати» шедевром якісної української літератури.
Полиць поки немає