Книга-біль, книга-тривога, книга-війна, втрачене дитинство, безнадія… Саме такою вона мені залишиться у памʼяті. Автор дуже вдало зміг передати трагедію країн Південної Азії, які мають багату історію, але в останні десятиліття переживають важкі часи через війну та політичну нестабільність.
Але там живуть люди, народжуються діти, які не мають дитинства. Я була вражена, які вчинки доводиться робити дитині та емоції переживати, щоб здобути прихильність батька. Як головний герой зізнається читачеві у своїх проступках! З одного боку напрошується засудження, а з іншого- співчуття та розуміння.

Хочу подивитися екранізовану версію цього твору («Той, що біжить за вітром», 2007 р. режисер Марк Форстер).

Книга варта бути в моїй домашній бібліотеці та памʼяті.
📝 «Коли вбиваєш людину, то крадеш життя, — пояснив бабá. — Крадеш право дружини мати чоловіка, позбавляєш дітей батька. Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду. Коли шахруєш, то крадеш право на справедливість.»
📝 «То було дуже давно, але дарма кажуть, буцімто минуле можна поховати — як з’ясувалося, не можна. Минуле будь-що видряпається на поверхню.»
📝 «Завжди є спосіб знову стати хорошим»
📝 «Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи»
📝 « А далі розмова неминуче зайшла про талібан.
— Усе й справді так погано, як кажуть?
— Ні, гірше. Значно гірше, — відказав Рахім-хан. — Людям забороняють бути людьми.»
📝 «Як там у тій приказці про минуле: казали, минеться, а воно тільки настає? От і з моїм минулим так само — воно весь час мене наздоганяє»
📝 «… у Афганістані є дуже багато дітей, однак практично немає дитинства»
📝 «Я знаю, що врешті-решт Господь простить усім»

Для мене - це книга-символ. Бо кожна людина у своєму житті пройшла через своєрідне пекло. Через свій Аушвіц.
Як жити далі, отримавши такий гіркий досвід, вибір кожного. Саме від тебе залежить, що ти обереш. Ресурсність книги зашкалює. Її написала Едіт Еґер, що вижила після таборів смерті та знайшла сили жити далі. Як? Всім цим ділиться авторка. В першій частині вона описує своє життя, а в другій- ділиться своїм важливим досвідом роботи, як психолога.

📝"…ми маємо вибір - загострювати увагу на тому, що втратили, чи на тому, що все ще маємо"
📝 "Бути пасивною означає дозволити іншим вирішувати за тебе. Бути агресивною означає вирішувати за інших. Бути наполегливою значить вирішувати за себе"
📝 "Свобода починається тоді, коли ми приймаємо те, що маємо, та прощаємо себе, коли відкриваємо серця для дивовижної дійсності"
📝 "Вивільнення починається з прийняття. Аби зцілитися, ми маємо прийняти темряву"
📝 "Дуже легко створити в'язницю з болю, з минулого. У кращому випадку помста марна. Вона не може змінити того, що з нами сталося, вона не позбавить нас жахіть, що ми пережили, не поверне мертвих до життя. Та значно гіршим є те, що помста увічнює колообіг ненависті. Вона стає циклічна.
Коли ми прагнемо помсти, хай і ненасильницької, ми рухаємося по колу замість того, аби просуватися вперед"
📝 "Просто памʼятай, ніхто не зможе відібрати в тебе те, що ти тримаєш у своїй голові"
📝 "Ми не можемо розігнати темряву, та ми можемо запалити світло"

Книга не просто про книгу, а про дитячу книжечку. Про її створення.

Сама історія мене вразила і я щиро повірила в те, що все саме так було насправді, бо я зацікавилася нею, що навіть знайшла книгу «Goodnight, moon!»(«На добраніч, місяцю!» ) від Маргарет Вайз Браун , яка вийшовши у 1947 році розійшлася в 14 млн примірників.

Джун - успішна банкірка, яка досягла професійного успіху, але коханню немає місця в житті. Проте дівчині дедалі тяжче підтримувати такий шалений ритм. Коли Джун дізнається, що їй у спадок лишилася крамничка дитячих книжок, то відразу вирішує продати її.

В книзі вдало поєднано кілька тем, серед яких читач обов’язково знайде щось близьке саме йому.
📝 «Кожен має своє щасливе місце: його обриси вимальовуються, коли заплющиш очі й подумки перенесешся в точку на мапі, де завжди тепло, затишно й безпечно»
📝 «Відпустка - то лиш озерце неробочого часу, в який тобі просто незмога зануритися, коли не бажаєш потонути»
📝 «Діти нині вже стільки не читають, як колись. Зізнаюся тобі, мені прикро, що любов до книжок згасає. Дитяча література нині бідує. Мої найвідданіші клієнти опираються газетній мішурі, спокусам цієї штуки, що зветься інтернетом»
📝 «Я робила все, що можу, і все, що вмію. Тепер лишаю це все тобі. Із цим має розбиратися вже наступне покоління. Що ж за дитинство без казок? А як дітям полюбити казки без книгарень? Із компʼютера цього не взяти»
📝 «Ми завжди більш гостро відчуваємо осуд рідних. Навіть коли ми не згодні з їхніми уявленнями. Це тому що ми їх любимо — і в якомусь сенсі переживаємо, чи не можуть бути їхні слова, навіть найбільш запальні та образливі, в чомусь правдивими. Починаємо ставити собі запитання. Здатні навіть зрадити себе, воліючи довести, що вони мали рацію»
📝 «Коли тобі не щастить і все йде не так, як тобі хочеться, — памʼятай, що ти є автором власної історії. Ти можеш писати її як хочеш, із будь-ким, кого обереш. Ця історія може бути прекрасна — або ж сумна чи трагічна. Маєш обрати»

Книга не просто про книгу, а про дитячу книжечку. Про її створення.

Сама історія мене вразила і я щиро повірила в те, що все саме так було насправді, бо я зацікавилася нею, що навіть знайшла книгу «Goodnight, moon!»(«На добраніч, місяцю!» ) від Маргарет Вайз Браун , яка вийшовши у 1947 році розійшлася в 14 млн примірників.

Джун - успішна банкірка, яка досягла професійного успіху, але коханню немає місця в житті. Проте дівчині дедалі тяжче підтримувати такий шалений ритм. Коли Джун дізнається, що їй у спадок лишилася крамничка дитячих книжок, то відразу вирішує продати її.

В книзі вдало поєднано кілька тем, серед яких читач обов’язково знайде щось близьке саме йому.
📝 «Кожен має своє щасливе місце: його обриси вимальовуються, коли заплющиш очі й подумки перенесешся в точку на мапі, де завжди тепло, затишно й безпечно»
📝 «Відпустка - то лиш озерце неробочого часу, в який тобі просто незмога зануритися, коли не бажаєш потонути»
📝 «Діти нині вже стільки не читають, як колись. Зізнаюся тобі, мені прикро, що любов до книжок згасає. Дитяча література нині бідує. Мої найвідданіші клієнти опираються газетній мішурі, спокусам цієї штуки, що зветься інтернетом»
📝 «Я робила все, що можу, і все, що вмію. Тепер лишаю це все тобі. Із цим має розбиратися вже наступне покоління. Що ж за дитинство без казок? А як дітям полюбити казки без книгарень? Із компʼютера цього не взяти»
📝 «Ми завжди більш гостро відчуваємо осуд рідних. Навіть коли ми не згодні з їхніми уявленнями. Це тому що ми їх любимо — і в якомусь сенсі переживаємо, чи не можуть бути їхні слова, навіть найбільш запальні та образливі, в чомусь правдивими. Починаємо ставити собі запитання. Здатні навіть зрадити себе, воліючи довести, що вони мали рацію»
📝 «Коли тобі не щастить і все йде не так, як тобі хочеться, — памʼятай, що ти є автором власної історії. Ти можеш писати її як хочеш, із будь-ким, кого обереш. Ця історія може бути прекрасна — або ж сумна чи трагічна. Маєш обрати»

Відразу хочу перепросити книгу за дворічне вагання: читати чи ні. Їй я виділила півтори місяці на читання, враховуючи брак часу та 600+ с., але прочитала за 12 днів. Не прочитала, а поглинула.

Про книгу вже написано стільки відгуків від сотень-тисяч читачів, що мій не стане якимось особливим. Недаремно вона посідає топові місця серед рекомендованих книг.
Непередбачуваний сюжет, як і власне, життя кожного з нас. А особливо, коли ти коїш зло і намагаєшся уникнути покарання не роблячи висновків. За все, рано чи пізно, доведеться розплатитися.

Фраза, яка тримала мою увагу і напевне, головного героя Андрія, на плаву - «Діти не мають помирати». Така актуальна і в наш час, бо що доводиться пережити і через що пройти, заради наших дітей.
📝 «Я думаю, діти - це нагода взнати про себе щось хороше, - прорік Чоловік у Червоному. - Для когось навіть - єдина»
📝 «Як і багато душ не можуть пробитися до світла, якщо бодай раз дозволяють собі досягти дна»
📝 «Бо є різниця між тим, хто не повірив, і тим, хто перестав вірити! Перестає не той, хто засумнівався. А той, хто зачаїв на Нього образу»
📝 «Кожному своє» — це ідеальне виправдання будь-якого зла»
📝 «Немає нічого гіршого, ніж вірити в щось важливе наодинці»
📝 «Опустиш руки, пропустиш у голову, — він усміхнувся. Життя - це ринг»
📝 «Кажуть, люди стають кращі, коли плачуть. Кажуть, щирі сльози змивають наліт виправдань і знову перетворюють тебе на дитину, котра поки що не навчилася до пуття брехати навіть мамі, не кажучи вже про себе саму»

Прочитавши «Пітьму» Павлюка дізнаєтесь чому вона стала такою популярною і , напевне, загнала багатьох письменників подібного жанру у глибоку депресію, бо Ілларіон Павлюк задав таку планку.
Не прочитавши її знайте, що втрачаєте можливість «посмакувати» шедевром якісної української літератури.

Якщо ви шукаєте книгу на тему: як стати кращою, то ця книга вам точно не підійде. Вона про те, як прийняти себе такою, як ви є. Книга, що стане посібником, який, як подруга, порадить і дасть практичні та дієві поради.

Я багато цитат взяла для себе і деякі, як рятівний круг, тримають мене на плаву в моменти, коли немає ніяких сил пливти далі.
Ця книга була в мене в збережених з 2022, і лише в цьому році я її прочитала. Варто було раніше, але, книга, як і людина, приходить в твоє життя вчасно.

📝 "Добре здоровʼя — це не стан, а дія"
📝 "Ми досягаємо успіху тоді, коли маємо позитивну мету й прямуємо до неї, а не тоді, коли опиняємося в несприятливих умовах і намагаємося втекти від них"
📝 "Для багатьох сенс — це те, що підтримує нас на довгому, складному шляху, незалежно від того, що ми зрештою отримуємо. Сенс життя не можна знайти: його створюють"
📝 "Коли розум хоче здатися, бо суші не видно, ви повинні пливти далі. Не для того, щоб потрапити туди, куди пливете, а щоб довести собі, що ви досі здатні пливти"
📝 "Для здоровʼя корисніше бути на сімдесят фунтів гладкішою, ніж на пʼять фунтів худішою"
📝 "Я вірю в сонце, навіть коли воно не сяє.
Я вірю в кохання, навіть не відчуваючи його.
Я вірю в Бога, навіть коли Він мовчить»

Взяти і дочитати цю книгу за чотири дні - заслуга марафону. Ну дууууже тяжко вона йшла. Переплетення сюжетних ліній, яких аж три: громадсько-політична діяльність адвоката, життя галицького селянства (поч.ХХ ст.) та особисте життя двох закоханих, змусив напружувати мізки і в деяких моментах згадувати про кого йде мова. А зрештою, всередині читання, я забула як звати героїню - бідну, нещасну Регіну. Дуже виразно автор показав тогочасне судочинство та абʼюзивні стосунки у сімʼї. Мене вразило це та заділо за живе.
Що ж ми маємо на сьогоднішній день?

Ділюся цитатами, які лишаться спогадом про цю книгу:
📝«Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини»
📝 «Се мрія мойого щастя,
мрія, яка хоч раз у життю прокидається в кождої людини, і тягне, і манить її кудись високо, в ясні простори»
📝 «- А ви знаєте, нащо пан Біг біду сотворив? — запитав Євгеній.
- Та нащо?
- Аби люди билися з нею»
📝 ««Хорони мене боже від панської карності і людської ненависті» — ввійшло в народну поговірку»
📝 «Виграти справу в суді значило таке саме щастя, як трафити на лотерію; чи справедливо, чи несправедливо виграна справа, про се
питати нікому і в голову не приходило»
📝 «Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі? Яке ти маєш право вдоволяти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твойого народу не мають чим вдоволити найконечніших потреб життя? А коли у тебе нема сили волі настільки, щоб зректися всіх своїх приємностей і розкошей, зробитися аскетом і слугою тих бідних та нещасних, коли ти на кождім кроці робиш концесії свойому дорогому «я», то бодай не бреши і не декламуй про якісь віковічні права того «я»!»
📝 «Ні, книжкова освіта ще не дає життєвої освіти. Неписьменний торговець може бути в життєвих справах освіченішим чоловіком від доктора філософії. Життєва освіта, ось в чім річ!»
📝 «Недарма кажуть: жінка, як верба, де її посади, там прийметься. Над чистою водою — то над водою,
а на поганім смітнику — то на смітнику. Вона тут і там буде собі рости, найде собі якесь уподобання»
📝 «Закони, патенти та інтимати були надруковані в великих книгах, мовою чужою і по-зрозумілою для народу; але й суддям вони були здалі тільки на те, щоб їх параграфами прикривати свою самоволю, городити собі з них пліт, що забезпечував би їм безкарність кривдження і визискування народу»