«Половина українців думає, що вони вміють відрізнити правду від брехні в інформаційному просторі, хоч лише 3% наших співгромадян можуть це зробити.»

Звідки авторка взяла такі дані про українців? Майже до кожної схожої тези у книжці подається QR код із джерелом. Новина про 3% міститься у статті від Internews, які разом із медійними організаціями та партнерами з медіаграмотності провели тест щодо ідентифікації дезінформації. Різницю між справжньою та неправдивою інформацією серед трьох поданих новин вловили 3% опитаних у 2020-му. Наскільки статистично значущими є ці результати? Чи варто узагальнювати?

Саме так хочеться аналізувати кожну новину чи повідомлення після прочитання книжки. Звісно, це енергетично і часово затратно. Але ти не почуваєшся обдуреним. Коли жертва вловлює маніпуляцію, вона сама стає маніпулятором.

Книжка проста і легка. Якщо хтось шукає глибинні алгоритми поширення інформації, розкриття секретів конкретної мети збирання персональних даних, то цього тут немає. Зате зроблено важливі кроки для підвищення рівня інформаційної грамотності населення. І критичного мислення.

Навіщо проходити тести типу «що мене чекає у 2022», «на яку тварину я схожий»? Для розваги? Сумнівний спосіб отримання позитивних емоцій. А от ідентифікація профілю як легконавіюваного гарантована.

Чому більшість «новинних» сайтів є сміттярками? Як вибрати для себе «білі» медіа? Для чого порівнювати інформацію? Чому не потрібно жодним чином взаємодіяти зі шкідливим чи сумнівним контентом? У книжці розкрито багато цікавих питань. Проте вимогливому читачеві вона здасться надто простою.

Справжнє задоволення для допитливого розуму читати оперативну справу. Десятки, сотні документів, які вимальовують історію. Кожен аркуш є джерелом доказів, що в сукупності ведуть до встановлення фактичних обставин. Таємниці, наклепи, шпигунство, мотиви, накази в системі, оперативна розробка. Все тут.
Автор зробив це для нас - опрацював фактичні дані та склав цілісну картину.

«Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання…».
Прекрасний вірш, написаний Володимиром Сосюрою для дружини Марії, за сумісництвом агента «Даніної». Так, на сторінках цієї книжки є історія кохання подружжя.

А ще тут історія наречених: істинної патріотки, онуки Івана Франка Віри Франко та племінника Лесі Українки Юрія Косача, як виявилось, друга та союзника КГБ.

Є і про приїзд Джона Стейнбека та його агентурний супровід. Чи була параноя виправданою? Чи співпрацював Стейнбек з ЦРУ?

Тут багато історій про відомих і незнаних людей. Про вербування, вигадування ворогів та створення проблем. Усі ці історії просякнуті страхом влади втратити силу, зіпсувати свій примарний образ на міжнародній арені. Ще я дивуюсь звідки бралось стільки працівників, які забезпечували функціонування цілого апарату абсурду.

Книжка цікава та варта уваги, збагачена фотографіями героїв. Автор уже працює над наступним зібранням справ.

«Українська історія - це історія постійного знесення налаштувань.
Ми рідко щось отримуємо в спадщину.
Рідко коли підтримується звʼязок між поколіннями, поколіннями митців. Митців страчених, розстріляних, репресованих.
Щоразу ми все починаємо спочатку.»

Це одна з тих книжок про війну, яку потрібно мати і читати. Книжка-щоденник, сповідь, спогад, книжка-натхнення на боротьбу до перемоги. Олександр Михед - письменник, культуролог, який щиро ділиться своїм досвідом переживання російсько-української війни.

Спогади Олександра сягають періоду і до 24 лютого. Він майстерно змальовує власний райський куточок у Гостомелі, люблячу дружину з собакою, а ще омріяний батьківський дім, де ті планували заслужено насолоджуватись кожною миттю разом, нарешті віднайшовши час на себе. Але в один відомий день усе не просто змінилось, а розлетілось. Снарядами, сльозами, болем, страхом, невідомістю.

Може здатись, що це чергова книжка на болючу тему. Та для мене вона виявилась стержнем, до якого треба повернутись, якщо раптом призвичаїшся, стихнеш, зітруться деталі. Це як нагадування, натхнення піднятись і йти робити свою справу задля перемоги добра.

Поміж особистих спогадів про порятунок, неможливість вивезти батьків, службу в ЗСУ, біль втрат, Олександр вміщує розділи з короткою хронікою найзнаковіших подій і найсерйозніших міжнародних злочинів проти Українського народу. Також тут і ряд інтервʼю з важливими для автора людьми.

Книжка написана майстерно, щиро, доступно. Влучною є згадка про біблійну історію Йова, який втратив усе, але не втратив віру. Так і люди, які постали у цій книзі, - попри все йдуть вперед, заново відкривши у собі віру в найсміливішу в світі Незалежну Державу.

«Донедавна я не думала, що люди можуть добровільно вибирати самотність. І що є сильніші почуття, ніж бажання уникнути самотності»

Клара у крамниці з іншими ШП чемно очікує поки її придбають. Вона з тих, що живиться Сонячною енергією. Вона вміє гарно позувати, відводити погляд у сторону, коли говорять про неї, посміхатись, підтримувати бесіду.

А ще Клара навдивовижу спостережлива. Як для робота, їй надзвичайно добре вдається вловлювати дрібниці, вибудовувати причинно-наслідкові зв‘язки, робити висновки. Комусь із людей це би заважало, не всі хочуть мислячого компаньйона для своєї дитини.

Кларі пощастило. Джозі сама її вибрала та одразу полюбила. Проте Джозі хвора і не відомо чи вдасться побороти цю недугу. Це засмучує Клару і вона вирішує звернутись по допомогу. Так, як це розуміє. Це сюжет, який на поверхні.

У цій чудовій книжці автор розкриває усі секрети поступово. Стиль написання такий, що читачу часто не говорять прямо, що відбувається і чому. А по розмові між дійовими особами стає зрозуміло багато обставин життя у такій версії майбутнього. Десь тут дізнаємось що відбувається, пізніше - як, ще далі - чому. Інколи якийсь із цих елементів відсутній, і це додає додаткового шарму письму Ішіґуро.

Це не екшн, не пригодницький роман і не утопія/антиутопія. Події розмірені. Але як же вміло відтворені думки робота, відчувається нелюдська емоційність, спрощене сприйняття, легкість прийняття рішення. Хоча основне тут про людей. Про те, що робить нас особливими. І чи можливо це відтворити за допомогою штучного інтелекту.

Книжка настільки добре написана, що відчувається дух того світу. Вона об’ємна за вмістом і сенсами, прониклива і цікава.

Таємна в’язниця, істинний концтабір під назвою «Ізоляція» і досі розташований у центрі Донецька, по вулиці Світлого Шляху, 3, на території колишнього заводу ізоляційних виробів. Це найжорстокіша в’язниця так званої днp, тюрма поза законами, мораллю, за межами розуміння і сприйняття, де не діє навіть кримінальна система норм, за якими живе звичайна зона. Це місце жорстоких катувань і принижень «зрадників», «злочинців», «шпигунів», «чужих», та й «своїх».

Здавалось би, зрозуміло, що найвищою цінністю є життя людини. Проте за міжнародним та національним правом право на життя може бути обмежене за певних легітимних умов як наслідок виключно необхідного застосування сили. Іншими словами, вбити можливо, до прикладу, для захисту будь-якої особи від незаконного насильства.
У свою чергу, під абсолютною забороною перебуває катування. За жодних умов людина не може бути піддана катуванню, навіть задля розкриття чи запобігання особливо тяжкого злочину. Іншими словами, людська гідність у правовому полі цінується вище за людське життя.

У цих дуже сильних текстах автор не оплакує свій досвід понад двохрічного перебування в Ізоляції, а намагається донести до читача те, що здатна робити людина з людиною, як може змінитись життя в мить, як жити, коли стирають твою ідентичність, як залишитись людиною в час дегуманізації. Тут навіть більше психології в’язня, притлумленого, розбитого, знеособленого і приниженого до межі, якої просто не існує.

Я читала і постійно виникало питання «для чого це робили кати?». Так, ніби відповідь зможе виправдати їх? Це неможливо, звісно. Я розумію, що навіть психіка читача вибудовує захисні механізми, як от раціоналізацію, адже доводиться прийняти жахливі факти реальності.

Книжку треба читати, треба пам’ятати. Тут не лише цінний зміст, від якого не варто втікати, адже це нічого не змінить. Якість подачі тексту потужна.