Ми проти вас

Не часто у моєму житті з’являються книги, які можуть мене розчулити, але «Ми проти вас» Фредріка Бакмана саме така. І скажу навіть більше – було декілька моментів, коли ледь-ледь вдавалося стримати сльози💔

Я не хочу зараз переповідати сюжет чи детальніше описувати головних героїв. Ця історія про маленьке містечко Бйорнстад та його відважних мешканців варта того, щоб її читали, ділилися враженнями про неї та радили іншим.

Якщо ви не знали, то це друга частина, а перша носить назву «Ведмеже місто». Є ще й третя, і її я теж читатиму вже найближчим часом. Але що точно варто знати, так це те, що майстерність автора й сюжет цієї історії настільки глибоко проникає в думки та серце, що кожен біль, кожне нещастя відчуваються особливо болісно. І як на мене, у цьому й полягає унікальність та особливість цієї книги.

• Часом так легко змусити людей ненавидіти одне одного, що вже й не збагнеш, як колись могло бути інакше.

• Ми можемо уявити собі, ніби знаємо власних дітей, але вони мають свої альбоми і стають дорослими у проміжках між фотокартками.

• Коли все в нашому житті руйнується, ми кидаємося до того, що можемо контролювати, у те єдине місце, де ще маємо відчуття певності в тому, чим займаємося.



• Влада – це здатність змусити інших робити те, що ти хочеш.

• Тому що правда про середньостатистичних людей така ж проста, як і нестерпна: ми рідко прагнемо того, що буде добрим для всіх. Частіше ми хочемо отримати те, що добре для нас.

• Вони бігають лише там, де є освітлення, не розмовляють, але обидві думають про одне: хлопці ніколи не замислюються, чи є світло там, де вони йдуть, у їхньому житті це взагалі не проблема. Якщо хлопці лякаються темряви, то це через те, що їм страшно побачити привида чи монстра, а якщо темряви бояться дівчата – це тому, що вони бояться хлопців.

🎧 Back Of My Mind – Two Feet

Після таких книжок буває не хочеться читати зовсім. Бо такі книжки розбивають серце. Чи то я занадто емоційна читачка, але на фінальних сторінках я ледь стримувала сльози.

Ті самі герої, ті самі проблеми, і ще немало нових. Любов, довіра. Сім'я. Насильство і викриття. Розуміння, що твоя "інакшість" назавжди змінить життя. І те, що хокей - це лише хокей. Але для декого хокей - це все.

Бакман пише потужно. Влучно.

Мені здається, що ті ,хто каже ніби Бакман не доводить чогось ,що напруга є,але чогось бракує. Серйозно?? Я справді не розумію!

"Ми проти вас" мене вразив ще більше ,ніж "Ведмеже місто"

Так, тут більше політики. Ще більше гнилих і підлих людей. Але не виникає відчуття, що все погано і хорошого не передбачається. Не вірю. Текст навалюється на читача градом емоцій. І попри все, надія є. Вона в очах того, хто дивиться.

Чула, що буде продовження. Чекатиму з нетерпінням.

П.с. Текст з гострими словечками, тому ясно ,чому 18+ . Переклад з шведської Софії Волковецької прекрасний. Ми часом забуваємо ,яка важлива робота у перекладача ,і який талант треба мати,щоб передати майстерність письменника і зберегти ту атмосферу.

«Люди завжди вибирають не складну правду, а брехню - бо вона проста. Брехня має одну непоборну перевагу - коли правда повинна пояснити події, що сталися, брехні вистачає просто бути такою, в яку легко повірити»

Неймовірно цікаве продовження історії жителів Бьйорнстада з «Ведмежого міста». Міста, яке шаленіє від хокею, і яке не змогло прийняти правди про зґвалтування доньки спортивного директора клубу найкращим гравцем місцевої команди.

Хокейний клуб таки на межі банкрутства, адже практично усі хороші гравці покинули основну команду. Чи вдасться його врятувати і якою ціною? Тепер тінь злочину лягла на клуб, усі хочуть відсторонитися від цієї проблеми, ніби ніколи не були її частиною.

Книжка багатогранна, подій та людських доль описано багато і завжди є над чим задуматись. Автор у своїй інтелектуальній манері подає не лише сухі факти про життя, а й робить філософські відступи, роздуми героїв глибокі і змістовні. Можливо, атмосфера трохи похмура. Але чого хотіти від складної правди?

Бакман описує процес інтеграції жертви у суспільне життя. Це ще не найгірший випадок, адже Майя має потужний внутрішній ресурс - музику та дружбу.

Тут йде мова про все. Про проблеми дорослих і дітей, про політичні ігри та прагнення визнання, про жертовність і самореалізацію, про підтримку і суперництво.

Вкотре переконуюсь, що романи Бакмана - насолода для розуму.