Моє перше знайомство з Бакманом почалося зовсім неочікувано. Автор всім відомих книг «Чоловік на ім'я Уве» та «Ведмеже місто» підкорив мене спочатку короткою прозою. Маленька книжечка, усього два оповідання і моє сердечко не витримало. Ви всі мені писали: «Як?! Ти до цього не читала Бакмана?! Ти починаєш не з «Уве»? Ось так, я чогось завзято уникала зустрічі 🤷
Я не читала жодного негативного відгуку на книги автора і це трохи лякало.
А тепер я сама пишу вам: як же чудово він пише.
Дві маленькі фантастичні історії, сповнені непростого життя.
Перша, як на мене, дуже візуальна. Спогади людини, яка втрачає спогади... Як це, коли мозок помирає раніше за тіло? Коли забуваєш найближчих людей, першу зустріч з коханою, помилки молодості, важливі моменти і мозок стає захаращеною площею з уламками знайомих речей. Дуже пронизливо, життєво і той же час казково описане одне життя, яке зникає наче малюнок на піску.
І друга історія про ціну життя. Пожертвувати життям смертельно хворої людини можна? А якщо це дитина? А якщо зникне не лише життя однієї людини, а й наслідки усього, що вона встигла зробити? Незвичний погляд на це питання. Знов маленьке оповідання, а такий вир думок в голові після нього.
Це треба мати талант, безперечно!
🌾 Бакман буває різним. І його твори зовсім різні. Особливо коротка проза, яка зовсім не така, як романи, хоча авторський стиль добре впізнаваний.
🌱 "Шляхи життя" - зовсім невеличка збірка, до якої ввійшли 2 оповідання на різні, але важливі теми.
🌿 "І щоранку дорога додому стає все довшою й довшою" - це історія чоловіка, пам'ять якого помирає раніше за тіло, а також його сина та онука. Вона про конфлікт батька та сина, про пам'ять поколінь, про наше намагання реалізувати/продовжити себе в дітях і безумовне прийняття онуків.
📌Ноєві ступні навіть не сягають до землі, коли він дозволяє ногам звисати через край лавки, але голова сягає космосу, бо хлопчик іще не прожив досить довго, щоби хтось міг тримати його думки на землі.
📌Що мені сказати Ноєві? Як пояснити, що я покину його ще до своєї смерті?
📌У тебе ніколи не було часу мене вчити, тату. Ти завжди працював. Але ти навчив Ноя, ти навчив його всього. Це він любить математику, як ти.
📌Мозок - як зірка, що зараз гасне.
📌Я вважаю за краще стати старим, аніж дорослим. Усі дорослі злі, а сміються лише діти й літні люди.
📌Мої спогади тікають від мене, кохана, наче олія, яку намагаєшся виловити з води. Я мовби постійно читаю книгу, пропускаючи якусь сторінку, і ця сторінка завжди найважливіша.
📌Він цілу кар'єру присвятив обчисленню ймовірностей, а вона була найнеймовірнішою з усіх, кого він зустрічав.
📌Ми летимо в космос не тому, що боїмося прибульців. Ми летимо тому, що боїмося, що ми самі. Це страшенно величезний Усесвіт, щоби бути в ньому самотніми.
📌Ось чому ми отримуємо можливість балувати своїх онуків: коли ми це робимо, то ніби вибачаємося перед своїми дітьми.
📌Коханий-упертий
🪴"Справи твого життя" - це історія самотності чоловіка, який так гнався за багатством, успіхом і кар'єрою, що навіть не помітив, коли втратив найцінніше. Але, як відомо, доля завжди дає шанс зупинитися, обернутися назад і вирішити, куди ж рухатися далі.
📌Більшість успішних людей не стають мудаками - ми мудаки від початку. Так ми й стали успішними.
📌Батьки повинні навчати синів усього про життя, але ти став моїм розчаруванням.
📌Я не смерть. Я - НЕ моя робота.
☘ Так, теми обох оповідань досить непрості, болючі і поруч постійно крутится смерть, але... Між клаптиками уривків пам'яті, між спогадами минулого відчувається тепло, любов, щось таке інтимне і важливе, яке залишається з нами на все життя, навіть коли найдорожчих уже не обійняти.
💚Для мене Бакман - це той автор, який уміє зачепити найболюче, але водночас нагадати найважливіше.
