Фредрік Бакман

Нарешті відбулось моє знайомство з Бакманом. Його давно усі радили почитати і ось завдяки спільним читанням це сталося.

Ця книга про пограбування, кролика, піцу та лайми. Також є трохи про вино та огляди квартир. А ще про "стокгольмців" та стокгольмців😅 Звичайно же про кохання і розлучення. Про втрату рідної людини і про самотність. Усе по трохи, а враховуючи що це вийшла передноворічна історія, то можемо вважати її салатом олів'є🥗

Грабіжник невдало грабує банк, бере заручників і повністю заплутався у своєму житті. Заручники теж виявляються різноманітними особистостями зі своїми історіями, недоліками та перевагами. Усі настільки різні, що дуже цікаво спостерігати за тим що відбувається, як вони знаходять спільну мову і переживають стрес під назвою життя.

Слідчі Джим і Джек, які розслідують цю справу, проводять допит врятованих, намагаються зрозуміти де дівся грабіжник і з'ясовують стосунки між собою.

Не дивлячись на велику кількість персонажів кожен був розкритий дуже класно. Деякі дратували, деяких було шкода, деяких не розумів, але це вийшов такий життєвий коктейль історій і подій, що байдужим до цієї книги залишитись просто нереально. Тому вважаю що моє знайомство склалося вдало і ця книга з її персонажами не залишила мене байдужою.

Це перша книга Бакмана, яку я прочитала. Читаючи опис книги, я не дуже нею зацікавилась. Але прочитала і зовсім не шкодую. Це неймовірно тепла історія про дружбу, стосунки з батьками. Після закінчення прочитання цієї книги хочеться тільки одного - прочитати наступну частину

Один з улюблених авторів. Гідне закінчення захоплюючої трилогії

Друга частина сподобалась мені набагато більше за першу. В книзі було багато інтриг, неочікуваних поворотів сюжету. Тут були і сльози, і сміх і переживання. Загалом книга варта вашої уваги, вона легко читається та змушує замислитись

Світ видається інакшим, якщо тобі сім років і ти не така, як усі. Кожного дня доводиться обороняти свою інакшість, яку, цей самий світ, намагається вибити з тебе, вписати у рамки буденності і, навіть, порвати твій улюблений грифіндорський шарф...

Світ видається інакшим, якщо тобі сімдесят сім, і ти не така як усі...Якщо ти намагаєшся перелізти забор, або постріляти голяка з балкону - тебе забирають у поліцію і не дозволяють палити у відділку...

Ця історія про двох незвичайних жінок, одна з яких «надто доросла», як на свій вік, інша - «надто зухвала» та «божевільна».
Бабуня - не типова бабця, що годує онуків пиріжками і вареннями. Бабуня - супергероїня, чиї суперздібності - «рятувати життя та доводити людей до сказу», бо «кожен, кому виповнилося сім років, заслуговує на супергероя. Так уж воно ведеться. А якщо хтось з цим не згоден, то нехай перевірить, чи все гаразд у нього з головою».

Саме Бабуня створює таємне королівство Міамас - чарівний світ, казку, сповнену мрій та фантазій, яка стане безпечним притулком і для онуки Ельзи , і для неї самої. Та виявиться дещо більшим наприкінці...

Ця історія про стереотипи і булінг, про самотність і щиру дружбу, про сусідів і таємниці. Про Вовче Серце, каву і машину на ім’я Рено. Про кондомініум, який зовсім не кондомініум.

Дотепна, щира, захоплююча.
Тепер я точно знаю, що супергерой потрібен кожному, а не тільки кому виповнилося сім років... «А якщо хтось з цим не згоден, то нехай перевірить, чи все гаразд у нього з головою» :)

Моє перше знайомство з Бакманом почалося зовсім неочікувано. Автор всім відомих книг «Чоловік на ім'я Уве» та «Ведмеже місто» підкорив мене спочатку короткою прозою. Маленька книжечка, усього два оповідання і моє сердечко не витримало. Ви всі мені писали: «Як?! Ти до цього не читала Бакмана?! Ти починаєш не з «Уве»? Ось так, я чогось завзято уникала зустрічі 🤷

Я не читала жодного негативного відгуку на книги автора і це трохи лякало.

А тепер я сама пишу вам: як же чудово він пише.

Дві маленькі фантастичні історії, сповнені непростого життя.
Перша, як на мене, дуже візуальна. Спогади людини, яка втрачає спогади... Як це, коли мозок помирає раніше за тіло? Коли забуваєш найближчих людей, першу зустріч з коханою, помилки молодості, важливі моменти і мозок стає захаращеною площею з уламками знайомих речей. Дуже пронизливо, життєво і той же час казково описане одне життя, яке зникає наче малюнок на піску.
І друга історія про ціну життя. Пожертвувати життям смертельно хворої людини можна? А якщо це дитина? А якщо зникне не лише життя однієї людини, а й наслідки усього, що вона встигла зробити? Незвичний погляд на це питання. Знов маленьке оповідання, а такий вир думок в голові після нього.

Це треба мати талант, безперечно!

Бакман маніпулятор.

Але вправний. Такого не одразу розпізнаєш. Він робить це так витончено, що здається наче його герої живуть самі по собі, а їхні долі самі вичавлюють з читачів сльози.

Уявіть моє здивування, коли я дізналась, що свого Уве він написав у 30 років. Тонка, глибока, сповнена невимовного суму і багатого життєвого досвіду історія 59-річного буркотуна з великим серцем просто не могла бути написана таким молодим журналістом. Звідки він знає і розуміє, що відчуває чоловік вдвічі старший за нього.

Чоловік з загостреним почуттям справедливості, з пораненим серцем від численних втрат. Гордий, принциповий, вірний людям і навіть машинам. Уве втратив майже усе і пробує самостійно втратити життя. Він підходить до цього педантично, як і до усього іншого в житті. Але щось йде не так. Це трохи смішно, але щемливо і сумно... Не виходить не зануритись з головою у життя Уве і його сусідів. Не виходить не плакати й сміятись.

Фредрік Бакман передбачив усе, віртуозно змішує смішне і сумне, додає невиліковних хвороб, милих дітей, неприємних антагоністів, геїв, людей з надмірною вагою, великий спадок і навіть робить кота одним з головних героїв. Погодьтесь, поєднати це все і закохати вас у витончену історію раз зможе не кожен.

То Бакман маніпулятор, але талановитий.

Сиджу й думаю, чи досі «Уве» залишається моїм особистим топом з творів Бакмана?
Чи «Тривожні люди» його посунули?
Відповіді нема.
Але, як і «Уве», #ТривожніЛюди неймовірна книга.
Якщо перша про одну людину (більшість персонажів там залишились для мене бутафорськими), то тут про різних людей, їх долі, їх вибір.
Про життя.
Різноманітне
Важке.
Наповнене коханням. Стражданнями. Буденністю. Смертями і народженнями.
Це не дуже реалістична історія. Скоріш скетч. Але чому такий пронизливий і життєвий.
Кожна нова книга Бакмана зовсім не схожа на попередню. Як йому вдається не повторюватись, не розумію. (Хоча чула думки, що Бакман однаковий й швидко набридає, це не мій випадок).
Тут купа історії, зовсім різних людей, яких неймовірний лабіринт долі звів разом під Новий рік. Тут і пограбування банку, і захоплення заручників, і різні історії кохання.
Тут нема жодного персонажу, який не западе вам в душу.
Кажу таке не часто, але ви багато втратите, якщо не прочитаєте цю книгу.
Як вам заявочка?))

Сиджу й думаю, чи досі «Уве» залишається моїм особистим топом з творів Бакмана?
Чи «Тривожні люди» його посунули?
Відповіді нема.
Але, як і «Уве», #ТривожніЛюди неймовірна книга.
Якщо перша про одну людину (більшість персонажів там залишились для мене бутафорськими), то тут про різних людей, їх долі, їх вибір.
Про життя.
Різноманітне
Важке.
Наповнене коханням. Стражданнями. Буденністю. Смертями і народженнями.
Це не дуже реалістична історія. Скоріш скетч. Але чому такий пронизливий і життєвий.
Кожна нова книга Бакмана зовсім не схожа на попередню. Як йому вдається не повторюватись, не розумію. (Хоча чула думки, що Бакман однаковий й швидко набридає, це не мій випадок).
Тут купа історії, зовсім різних людей, яких неймовірний лабіринт долі звів разом під Новий рік. Тут і пограбування банку, і захоплення заручників, і різні історії кохання.
Тут нема жодного персонажу, який не западе вам в душу.
Кажу таке не часто, але ви багато втратите, якщо не прочитаєте цю книгу.
Як вам заявочка?))

Важко писати відгук про третю частину серії.

Та чи треба?

Всі, хто читав перші дві, вже знають, яка вона... (сказати просто чудова, це наче образити автора)...чіпляюча.

У Бакмана є така дивна особливість: читаєш вперше якусь книгу автора і думаєш, що це, мабуть, найкраща в нього і тепер твоя улюблена. Потім читаєш другу/третю і починаєш сумніватись: а може ця улюблена? Чи ця?

Кожна знаходить нові струни твоєї души й майстерно ними грає. Так, Бакман трішки маніпулятор й обов'язково вичавить з тебе сльозу...

Але давайте до справи, себто до «Переможців».
Мені здавалось, що історії персонажів попередньої дилогії завершені, але... Все як в реальності: життя продовжується. Навіть якщо ти поїхав з Ведмежого міста.

Герої зустрічаються з новими викликами й борються з демонами минулого.

Частина книги про любов, справжню дружбу, біль, оцінки суспільства знов захоплює читача, стискає його душу й вичавлює сльози.

Фінальний відрізок взагалі виявився для мене сумішшю жаху та болю...

Тому попереджаю, читати буде важко: крізь сльози погано видно сторінки.

Але всі ті частини про політику, спонсорів й корупцію, були для мене часто незрозумілими й заплутаними. Що ж, нехай це буде плата за моє розбите серце. Як і дещо зайве повторення подій минулих книг, що порядком затягує оповідь.

Але читачі досі готові платити Бакману, щоб він зруйнував їх нервову систему. І я серед них.

Це було прекрасно, це було жахливо.

І я буду продовжувати радити вам цю трилогію.

Цю книгу, я починала читати не маючи жодних очікувань. Але після прочитання можу сказати, що я раджу прочитати цю книгу неодмінно! (ще й бути готовим до продовження історії).
Пан Бакман пише дуже легко, що одразу занурює тебе в атмосферу твору. Спочатку здавалося це буде історія про звичайне містечко і про гру в хокей. Але чи може бути хокей простою грою? Виявляється ні. Протягом твору автор знайомить нас із гравцями команди, тренерами та їх родинами. Детально описує те, як функціонує система цього спорту і наскільки це містечко та його мешканці є фанатами Ведмедів з Бьорнстаду. Протягом твору автор підіймає одвічні питання любові та довіри, почуття обов’язку та справедливості, відповідальності за свої вчинки, вміння говорити правду і, що важливо не боятись її сказати.
Ще однією дуже важливою ниткою цього твору є питання насилля. Автор показує усі переживання жертви, і усі труднощі з якими вона стикається, коли обирає шлях притягти насильника до відповідальності.
Ця книга це справжні емоційні гойдалки для читача. І після прочитання залишає багато питань для роздумів.

Бакман як завжди ВАУ. Книга, яка змушує задуматися про життя, кохання, зради, смерть, дружбу, прощення, здоров’я та сім’ю. Автор дуже вправно переплітає людські доді та життя в одне пограбування. Всі персонажі описані і розкриті просто неймовірно. Коли дочитуєш до кінця, то просто вибухає мозок від розв’язки і того, як склалися події.
Однозначно рекомендую читати.