Це легка, фентезійна історія, що вдало поєднує захоплюючий сюжет із відвертою еротичною складовою. Вона відразу захоплює своєю динамічністю та загадковістю, хоча мене трохи спантеличила поведінка Фінлі при першій зустрічі зі звірем. Її миттєве, неконтрольоване бажання до переслідувача здається дивним, навіть неприродним, але це додає історії своєї нотки провокаційності. Сюжет нагадує казку «Красуня та чудовисько», але з набагато більш сміливим акцентом, перетворюючи класичну романтику на гостру порнографічну казку. 🔞

Попри те, що книга отримала чимало несхвальних відгуків, вона виглядає як чудова альтернатива легким ромкомам. Її чарівність полягає у фантазійності, сексуальності та тому, як автор створює атмосферу, що дозволяє втекти від реальності. Але фінал здивував, тому що він не відповідав моїм очікуванням. Хоча ця книга не претендує на глибокий зміст, її непередбачуваний сюжет залишає приємний післясмак несподіванки. 🫶🏻

Для тих, хто шукає щось нетипове, з відвертими моментами і фантазійним антуражем, це може стати ідеальним вибором.»🔥

Ого…нічого такого не читала раніше!!! Це найпотужніша і жахаючу збірка горорів 🤯

В цій збірці написало свої оповідання багато авторів, деякі твори, що сподобались найбільше хочу виділити🔥

🖌️Павло Деревʼянко «Допоки морок не поглинув його» - неймовірна історія про письменників і як стикаються грані між людяністю та абсолютним злом, про хворобливу жагу визнання.
🖌️Микита Кіляров «Між кошмарами блукав» - оповідання про дитячу жорстокість, помсту, яке наголошує на тому, що інколи ми робимо страшні речі, а отримавши наслідки, не завжди розуміємо за що, або ж запізно стає щось розуміти.
🖌️Андрій Лозінський «Auger” - дуже цікавий горор про молоду компанію і електродрель🔥
🖌️Ната Гриценко «Зоя» - ух і дивний там герой, а ще дивніше його батьківські будні.
🖌️Дімка Ужасний «Юність прекрасна» - цікава містика з інтригуючим сюжетом🫶🏻
🖌️Володимир Мінін «Заборонена зона» - атмосферно та моторошно, закинутий завод і дещо в ньому 🔥

Прочитавши книгу з 15 оповідань, я вперше сиджу і думаю: «Вау! І це український горор! Та це ж можна зробити крутим серіалом!

Фріда знову втрапила в саме серце. Як завжди — цікаво, заплутано, підозріло. Ніколи не знаєш, хто з ким грає, хто кого зраджує, і хто насправді говорить правду. Я пірнула в цю історію з головою — і все, пропала.

Спочатку мене неймовірно дратував Ензо. Я була впевнена, що він обманює Міллі, щось приховує, грає у свою гру. І Марта — здавалася холодною, непривітною, і взагалі — викликала більше питань, ніж довіри. Але як же я помилялася. І це — одне з найбільших задоволень у книгах Мак-Фадден: ти формуєш враження, впевнено тримаєшся за них… а потім бац! — і все перевертається.

А от Сюзетта, Дженіс — от їх хоч стій, хоч падай. Такої концентрації персонажів, які мене дратували, ще треба пошукати. У якийсь момент мені просто хотілося стукнути Міллі й вигукнути: «Гей! Бляха, ти ж крутіша за всіх них! Ти чого?! Поясни їм, хто тут головна!» Вона така сильна, але іноді ніби забуває про це.

І фінал. Ох, фінал… він вибив землю з-під ніг. Я сиділа з книгою в руках, з широко розплющеними очима й думкою: що це зараз було?!
Це ще одна захоплива, шалено емоційна історія, яка залишає післясмак і бажання одразу ж хапатися за наступну книгу авторки.

Якщо коротко — мені знадобилося аж 123 сторінки, щоб нарешті відчути інтерес до цієї книги. Початок видався надто розтягнутим і нудним, ніби автор сам не до кінця знав, як затягнути читача в сюжет.

Весь цей розділ із минулого Девіда Хантера — коли ще була жива його дружина та донька — мав би емоційно збагатити образ героя, однак насправді тягнувся як прелюдія без кульмінації.

Це не означає, що книга цілком погана — зовсім ні. Десь із середини розгортання подій таки почало тримати в напрузі, з’явилася інтрига, і, зрештою, фінал виявився несподівано динамічним. Саме завершення змусило мене інакше подивитись на Монка — персонаж, до якого я спершу ставилась упереджено.

Однак не обійшлося без сюжетних помилок. Найбільше вразила невідповідність у віці жертв — сестер-близнючок. На початку автор стверджує, що їх вбили, коли їм було по 17. Проте згодом мати дівчат каже Девіду та Софі, що зараз їм було б по 27. А події, як відомо з тексту, розгортаються через 8 років після вбивств. Тобто на момент смерті дівчатам мало бути по 19, а не 17, як зазначено раніше. Така неуважність у деталях для трилера — доволі серйозний недолік.

І хоча фінал був активним, все ж залишив якесь відчуття недомовленості. Ніби автор почав говорити про щось важливе — але не довів думку до кінця. Змазана кінцівка залишила більше запитань, ніж відповідей.
Загалом — прочитати можна, але варто бути готовим до довгого і досить млявого старту. Тим, хто чекає напруги з перших сторінок, краще шукати інший трилер.

💭 Довіритися іншій людині — це така гра, у якій ти або все втратиш, або виграєш.

Це атмосферний роман, що балансує між молодіжною драмою та містичним трилером. Книга має особливий настрій: літня відпустка, старий будинок з таємницями, компанія друзів і загадкова смерть дівчини, яка колись тут жила.

Сюжет розгортається навколо Ноа – головної героїні, яка приїздить до будинку в маленькому містечку й дізнається про історію Елізи, яка померла за дивних обставин. Чим більше Ноа заглиблюється в цю історію, тим більше таємниць відкривається. Авторка майстерно вплітає в сюжет спогади, сновидіння та фрагменти минулого, що поступово розкривають трагедію, яка сталася багато років тому.

Хоча події розгортаються без різких сюжетних поворотів, читати було цікаво – роман не здається ні надто повільним, ні занадто стрімким. Атмосфера книги – її головна перевага: постійне відчуття легкого напруження, містичний шлейф минулого і невловима тривога, що супроводжує героїню на кожному кроці. Розгадка смерті Елізи інтригує до самого кінця, і хоча деякі моменти можна передбачити, загальна картина все одно вражає.

«Шепіт» – це чудовий варіант для тих, хто любить історії з елементами загадки, містики та психологічної глибини. Книга залишає по собі легкий післясмак меланхолії та роздумів про минуле, яке не відпускає.