Ця книга — нудьга, замаскована під драму 😖
Не кожна історія про кризу середнього віку здатна зачепити, і роман Фран Літлвуд — яскраве тому підтвердження. «Надзвичайна Ґрейс Адамс» виявилася зовсім не надзвичайною, а радше виснажливою й затягнутою розповіддю, яка так і не змогла викликати жодних емоцій, окрім роздратування.

Авторка намагалася показати жінку, яка перебуває на межі нервового зриву, але замість напруги й драми я отримала плутану, розрізнену історію, що не викликає співпереживання. Ґрейс начебто має багато причин для внутрішніх метань, але її вчинки виглядають безглуздими, а намагання подати все через хаотичний стиль лише ускладнює сприйняття.
Книга читається повільно, сюжет розтягується, а флешбеки тільки посилюють відчуття нудьги. В якийсь момент стало очевидно: мені не цікаво, що буде далі. Головна героїня не викликає ні симпатії, ні співчуття, і навіть якщо авторка хотіла створити образ «сильної жінки, яка тріщить по швах», то це їй не вдалося.

Якщо шукаєте динамічну чи хоча б зворушливу історію — ця книга не для вас. Особисто для мене це було марнування часу.

«Коли ми разом — уся потворність світу зникає»

Друга світова війна – це не лише сторінки історії, а й тисячі особистих трагедій, які розгорталися на тлі жорстокості та нелюдських випробувань. «Сливове дерево» Еллен Марі Вайсман – це саме така історія, болюча й прониклива, що зачіпає за живе та не відпускає до останньої сторінки.

У центрі сюжету – заборонене кохання юної німкені Крістін та єврея Ісаака. Їхнє почуття зародилося ще до того, як Гітлер прийшов до влади, але з кожним роком стає все небезпечнішим. Нацистський режим розділяє сім’ї, руйнує людські життя, стирає межу між добром і злом, змушуючи героїв виживати у світі, де навіть дружба може коштувати життя.

Авторка дуже реалістично змальовує жахи війни. Особливо вражає опис концтабору Дахау – місця, де смерть була повсюдною, а газові камери стали символом нелюдської жорстокості. Атмосфера страху, голоду, принижень та знущань з боку СС передана так правдоподібно, що іноді хочеться відкласти книгу, щоб перепочити від емоційного напруження.

«Сливове дерево» – це не просто роман про кохання на фоні війни, а складна, драматична історія про людську витривалість, втрати, вибір і силу духу. Книга змушує задуматися про те, наскільки жорстоким може бути світ і як важливо не втратити себе, коли навколо панує морок.
Якщо ви шукаєте щось справді емоційно сильне, цю книгу варто прочитати. Але будьте готові до того, що вона залишить слід у вашому серці.

Ух…це історія, яка змушує затамувати подих, плутає сліди та постійно змушує сумніватися в реальності того, що відбувається. Це не просто трилер, а психологічна гра, в якій кожен хід може виявитися фатальним.

Головний герой, психіатр П’єтро Джербер, спеціалізується на гіпнозі та роботі з дітьми, що пережили травматичний досвід. Його нова пацієнтка, жінка, на ім'я Ханна, колись була дитиною, яку виховували за жорсткими правилами: не довіряти нікому, ніколи не розмовляти з незнайомцями й завжди пам’ятати, що її дім — це не безпечне місце. Але чому? Що вона пережила, і що саме приховує її пам’ять?

Каррізі майстерно вибудовує напругу, поволі розкриваючи таємниці дитячих спогадів Ханни. Оповідь тримає в постійному напруженні, змушуючи шукати відповіді разом із головним героєм. Кожна нова деталь лише заплутує ситуацію, змушуючи читача ставити під сумнів усе, що він знає про правду та пам’ять.
Книга моторошна, адже автор грає на найтонших страхах: дитячі жахи, які переслідують у дорослому житті, невидимі загрози, що можуть причаїтися будь-де, і, звісно, загадковий дім, який приховує більше, ніж здається на перший погляд.

Автор чудово створює атмосферу неспокою та невизначеності, де навіть власні спогади можуть виявитися пасткою.
Якщо ви любите трилери, що занурюють у психологічні лабіринти, книга стане для вас ідеальним вибором. Заплутаний сюжет, несподівані повороти та моторошна атмосфера — ось три складові, які роблять цей твір справжньою знахідкою для любителів інтригуючих історій.

Книг про Мерилін Монро написано безліч, але далеко не всі з них виходять за рамки поверхневих біографій, зосереджених на її міфі, а не на самій особистості. Лоїс Беннер пропонує зовсім інший підхід: вона досліджує не лише життєвий шлях акторки, а й суперечності, які її формували.

Головна ідея книги – показати Монро як жінку, яка була значно складнішою, ніж її екранний образ «білявки в біді». Авторка, професорка гендерних досліджень, розглядає її крізь призму суспільних норм, політики та сексуальності. У книзі багато цікавих деталей про її боротьбу за серйозні ролі, відносини з інтелектуалами, зв'язки з політиками. Окремо зачіпається тема її бісексуальності та того, як цей аспект життя намагалися приховати.

Це дуже обширна біографія, що охоплює не тільки кар’єру, а й особисті драми Монро, її постійну боротьбу за власну ідентичність. Видно, що Беннер добре досліджувала матеріал, але подача інколи здається надто академічною. Місцями текст нагадує наукову роботу, що може уповільнювати читання. Водночас аналіз автора додає глибини й змушує поглянути на Монро не лише як на зірку, а як на людину, що постійно балансувала між своєю публічною персоною та особистими прагненнями.

Ця книга – не легке чтиво, але вона цікава й заслуговує на увагу всіх, хто хоче побачити Мерилін Монро з нового, несподіваного ракурсу.

Зізнаюся, що книги про книголюбів завжди викликають у мене особливу цікавість. Тому ця книга була для мене своєрідним викликом: чи вдасться авторці створити переконливу історію про дівчину, яка любить книги так само, як і я?

Головна героїня, Анімант, — не зовсім типова представниця вікторіанської Англії. Вона незалежна, має гострий розум і не прагне вийти заміж, як того очікує від неї мати. Відправившись на стажування до похмурого й вимогливого бібліотекаря Ріда, вона опиняється у світі, де книги — не лише втеча від реальності, а й складна система, що потребує дисципліни, логіки та витримки.

Чим мене зачепила ця книга? Насамперед тим, що тут є чудово передана атмосфера вікторіанського Лондона, ретельний опис побуту та суспільних норм тієї епохи. Водночас авторка вдало балансує між історичною достовірністю та живим характером Анімант, яка часом здається надто сучасною, але від цього лише більше привертає увагу.

Особливо сподобалася динаміка між Анімант і містером Рідом. Він не той герой, у якого закохуєшся з першої сторінки, проте його складний характер і поступові зміни роблять сюжет набагато цікавішим.
Чи є у книги недоліки? Можливо, місцями сюжет розвивається повільно, а іноді мені здавалося, що авторка занадто довго розтягує певні сцени. Але загалом це історія, яка залишає по собі приємний післясмак і змушує замислитися про роль книг у житті кожного з нас.

Ще хочу сказати про неймовірно красиве оформлення книги і зріз - це просто естетичний кайф🥰

А книгу ж рекомендую тим, хто любить неквапливі історії з добре виписаними персонажами та книжковою атмосферою.