«Ми не в змозі уникнути страждань, не здатні змінити те, що сталося, - але можемо обрати для себе пошуки дару свого життя. Можемо навіть навчитися плекати свою рану».
Едіт Еґер – визнана психотерапевтка, публіцистка та авторка книг, яка народилася 29 вересня 1927 року в Угорщині. Вона та її старша сестра вижили в концтаборі Аушвіц під час Голокосту, де її батька та матір вбили. Після визволення з концтабору, Едіт переїхала до США. У 1950-х роках вона отримала докторську ступінь з психології у Колумбійському університеті та розпочала свою практику психотерапії. Едіт Еґер здобула популярність завдяки своїй роботі в галузі травматичного стресу та психотерапії.
Життєвий шлях Едіт Еґер є невід'ємною частиною її творчого процесу. Написання книги "Дар" стало для неї способом поділитися своїми досвідом та допомогти іншим людям знайти свій шлях до свободи й радості життя. Ця книга унікальна тим, що авторка зцілює читачів не тільки завдяки своєму досвіду у галузі психології та психотерапії, але й розказуючи свою особисту історію вцілівшої, а також історії багатьох інших людей, які на своєму життєвому шляху стикалися з великими труднощами, але все одно змогли наново віднайти себе та повернути собі життя і прожити його, а не проіснувати.
«Коли ми їхали до Аушвіцу у вагоні для худоби, мама мені сказала: «Ніхто не може забрати в тебе те, що ти тримаєш у своїй голові». Вдячність, спогади, схованка задоволень – усе це ваше й буде з вами».
На кожній сторінці книги ми знову і знову бачимо, як авторка і герої її історій стикаються з труднощами, лихом, втратами та горем, які близькі багатьом з нас, або навіть вилядають такими, що ми можемо замислитись, чи винесли б ми таке самі. І знову і знову сторінки розкривають нам до яких відкриттів, прийняття себе та світу вони приходять, справляючись зі своїми скелетами у шафах та знаходячи самих себе, колись втрачених. Але не тільки історіями ця книга повна – авторка ділиться з нами практичними порадами щодо подолання тих чи інших подій та перешкод, висновками, до яких вона приходила та які перегукуються з нашими або до яких ми ще не дійшли у вирі наших випробувань.
Ця книга буде корисною не тільки людям, які стикнулися у своєму житті з великими випробуваннями, але й тим, хто задумується про своє справжнє призначення, про мету нашого існування, про погане і хороше, що іноді ділить у нашій уяві світ на чорне та біле та заважає побачити цей світ таким, яким він є насправді. Кожен розділ спонукає замислитись над конкретним важливим аспектом життя, що допомагає краще зрозуміти не тільки себе, але й оточуючих, і навчає комунікувати з іншими скинувши з очей пелену своїх власних очікувань і особистого бачення світу. «Дуже часто ми щільно запаковані в очікування, у відчуття, що мусимо відповідати певній ролі чи мати призначення».
Це книга про втрати, випробування, журбу та відчай. Але й про знаходження себе у цьому світі, віру та надію на краще. І, звичайно, про мотивацію по-справжньому жити так, як це бачимо та хочемо саме ми.
Усі ми маємо здатність вибирати. Саме тоді, коли немає живлення та допомоги ззовні, ми здобуваємо можливість відкрити себе справжніх. Найважливіше не те, що з нами стається, а те, що ми з цим досвідом робимо. Свобода полягає в тому, щоб прийняти себе в усіх проявах, недосконалих, і поступитися потребою бути ідеальними.
«Ми маємо відрізняти пам’ять та вшанування минулого від застряглості у почуттях провини, сорому, злості, образи та страху. Я можу подивитися в обличчя страшній правді минулих подій і пам’ятати, що попри втрати, я завжди робила вибір на користь любові й надії. Вважаю, що здатність обирати, навіть у часи найжахливіших випробувань і відчаю, - справжній дар, який я здобула в Аушвіці». Ця фантастична жінка показує не тільки життя вцілілої після важких випробувань на межі зі смертю, але й навчає не знецінювати події у життях інших, коли люди применшують свої втрати, порівнюючи їх з втратами інших «У мене все ще не так вже й погано». І це, на мою думку, дуже важлива та корисна навичка, якої треба навчитись кожному з нас щоб прийняти та змінити своє життя та почати жити у злагоді зі своїм минулим. «Дуже легко сплутати надію з ідеалізмом, але ідеалізм – це лише одна з форм заперечення, спосіб уникати справжної боротьби зі стражданням. Неможливо домогтися стійкості та свободи, удаючи, ніби болю немає. Прислухайтеся до того, як ви говорите про складні та болісні ситуації. Все нормально. Все не так погано. В інших ще гірше. Мені немає на що нарікати. Зрештою все владнається. Без болю не буває щастя. Коли наступного разу схопите себе на словах применшення, самоомани чи заперечення, спробуйте замінити їх на інші: «Мені боляче. Але це мине». Нагадайте собі: «Я вже колись пережив біль».»
* * *
«Любі, бажаю вам зробити потрібний вибір: поступитися в’язницею і працювати над власною свободою; знайти у ваших стражданнях власні уроки життя. Оберіть, який спадок від вас унаслідує світ – тяжкий біль чи дивовижний дар.»
