Крадійка книжок

Читала книгу в цьому році та раджу прочитати вам. Тільки зважайте, що легкою її не назвеш.

Розповідь ведеться від обличчя Смерті. Смерть — не Вона, а чомусь Він — завжди десь поруч з героями книги, в Німеччині гітлерівських часів. З кимось Він поки просто спостерігає, а з кимось знайомиться ближче. І робить свою важку роботу:

"Чесне слово (знаю, я вже й так занадто багато скаржуся), я ще не встиг оклигати після Сталіна в Росії. Так званої «другої революції» — винищення власного народу. І одразу ж з’явився Гітлер."

Не перебільшу, якщо скажу, що книга вразила мене й оригінальним стилем написання, і цікавим сюжетом. З анотації:

"Вперше Смерть побачив маленьку Лізель, коли прийшов забрати душу її братика. Він став свідком того, як дівчинка вкрала першу книжку, і зацікавився її долею. Він приходив до її будинку, де, ризикуючи життям, родина переховувала єврея. Він слухав, як Лізель читала книжки під час бомбардувань…"

Через деякий час після прочитання я побачила цю книгу в списку рекомендованої літератури для дев'ятикласників у свого сина. І звісно порадила йому почати з Крадійки. Син взагалі не читає книжки, а тільки слухає їх. Іноді я робила щось поруч і мимоволі слухала разом з ним. І кожного разу зачаровувалась, ніби вперше.

Цей бестселер The New York Times було екранізовано, і якось осіннього чи зимового вечора я планую подивитися й фільм. Хоча впевнена, що книжка точно краще. Як завжди 🙃

Одна із книг про ті далекі та страшні часи війни..

Особливість: історію розповідає Смерть, яку ніколи ніхто не бачить при житті, але яка знає нас найкраще.. Але от за тисячі років її помітила дівчинка, коли помирав її брат.. Це було щось нове та незвичне.. можливо тому ця історія така особлива.
Але ні, особливою її робить саме головна героїня, якій прийшлося не легко.. В роки війни, вона втратила брата, мати покинула її на чужих людей..

Але не дивлячись на це і на те, що була війна, обстріли, страх смерті, Лізель знала, що таке дружба, пригоди, дитячі роки та друг, який назавжди залишиться в її серці і на сторінках книги, яку він сам написав і подарував їй.

Це особлива книга, в якій показана цінність дитинства, книг, дружби і часу, який відведений кожному..

А ще - це мужність, з якої Лізель готова була захищати свого друга та хоробрість з якою вона діставала книги для читання..

Ще дуже всього багато можна було б розповісти, але навіщо? Тоді ж не цікаво буде читати, а читати треба, адже це чудова книга сповнена не лише зла, болю і смерті, а й добра, радості, пригод і дружби, а ще добре серце і душа, яка може вразити і саму смерть..

"Смерть нікого не чекає. А якщо і чекає, то зовсім недовго."

Роман про смерть. Багато смертей. Вимушених смертей. Роман, у якому більшість описаних героїв померла. Ба більше, головним оповідачем твору є сама Смерть. Точніше сам, бо Смерть чоловічого роду. Та це не головне...

Роман про війну. Другу світову. Про гітлерівську Німеччину, нацистську партію і гітлер'югенд. Про геноцид євреїв. Та головне не це...

Роман про людей. Про Людей. Які вміють любити, радіти, бути щасливими і просто жити. На скільки це можливо в умовах голоду, війни та тоталітарного режиму. Про людяність. Про справжні почуття. Переховування єврея у підвалі одного з німецьких будинків. Можливість дати дівчинці вкрасти книжку зі своєї бібліотеки. Поділитися хлібом з євреями, коли сам голодуєш.

Роман про слова. Силу слів. Сказаних, написаних, прочитаних і не сказаних. Про книжки і голод знань, який сильніший за тілесний голод.

Роман екранізовано. Фільм шикарний, але книга значно краща. Написана вона дуже легко, невеличкими розділами, хоча і піднімає такі не легкі питання. Її неможливо прочитати швидко, бо кожне речення, кожен абзац, потребує, щоб його переосмислили.

Три книжки були найціннішим з усього, що у неї було.

Того року мені довелося намотати кілька кругів - з Польщі до Росії, тоді до Африки і знову до Польщі. Ви скажете, що я намотую круги щороку, проте іноді люди полюбляють додавати мені роботи. Зростає кількість тіл та їхніх вивільнених душ. Зазвичай вистачає кількох бомб. Або газової камери, чи тріщання далекої автоматної черги. А коли вже й це не докінчує справу, то, принаймні, залишає людей без даху над головою, і в усіх куточках я зустрічаю безпритульних. Часто вони біжать за мною, коли я проходжу вулицями спустошених міст. Вони благають забрати їх зі собою, вони не розуміють, що я не маю на них часу.