Маркус Зузак

"НАЙКРАЩИМИ струшувачами були ті, хто розумів справжню силу слів. Саме вони могли дістатися найвищих гілок. Однією з таких струшувачів була маленька худорлява дівчинка. Вона була найвідомішою струшувачкою в своїй окрузі, тому що знала, якою безсилою може стати людина БЕЗ слів".

💣Книга вражає вже з першої сторінки, адже оповідачем виступає сама смерть, яка зацікавилась маленькою дівчинкою, котра вкрала свою першу книгу - посібник для гробаря.

Автор переносить читача у Німеччину в маленьке містечко в околицях Мюнхена. Дев'ятирічну Лізель віддають у прийомну родину Губерманнів. Їй доведеться рано подорослішати, бо Друга світова війна забере у неї все те, що було їй дорогим.

Доля подарувала дівчинці зустріч з прекрасними людьми:

Чоловіком з акордеоновим серцем🪗 та жінкою, котра розсипалася лайливими словами. Вони стали рідними для Лізель.
Руді, її найкращим другом, який був злодієм, а став роздавачем хліба та дарителем плюшевих ведмедиків. Він так мріяв про її поцілунок.
Максом - молодим євреєм, який подарував Лізель найпрекрасніші сторінки в її житті.

Це твір про:
книгу фюрера 📘, яка за іронією долі врятувала життя його ворогу,

про те, що зламана нога може стати прекрасним приводом для свята, а вкрадена книга може заспокоїти та відволікти сотні людей, які сховались від бомб у холодному підвалі.

💣Цей роман вразив мене до глибини душі. Він такий зворушливий, щемливий і дуже болючий.

Атмосфера важка: завивання сирен, голод, страх смерті і відчай. Переслідування євреїв та ненависть до ворогів, яку прищеплюють німцям ще в школі.
Та найбільше запам'ятався посил автора: будь-яка, навіть найнепримітніша книга, допоможе пережити тяжкі часи, зберегти людяність, дасть надію, зігріє.

Книга - прекрасна, вона назавжди залишиться в моєму серці❤️💔.

Якщо любите легкі і приємні книжки, а також час від часу добряче проридатись - це «ваша» книга.
***
Це історія про пересічне життя звичайних людей, от тільки під час війни. Тож життя виходить не дуже пересічне, бо просякнуте військовою тривожністю, страхом та болем.
Місце подій - Німеччина.
Час - Друга світова.
Оповідач - Смерть.
А сама історія про дівчинку, яку рідна мати віддає до прийомної родини з чітко не названих причин.
***
Точніше, історія про дівчинку, що на похороні свого маленького братика раптом краде книжку, хоча і не вміє читати. І з цього починається її кар‘єра Викрадачки Книжок.
Окрім книжок, в її життя потрапляють різні люди, що залишають там сліди глибокі, мов від бомб, що невдовзі падатимуть на місто.
Люди і книжки - цеглинки, з яких будується ця історія.
Це чоловік з акордеоном, що відганяє нічні кошмари.
Це хлопчик, що завжди поруч, але так і не дочекається свого поцілунку.
Це зламана жінка, одинока у свої величезній бібліотеці.
Це єврей, що переховується і підвалі і створює проникливі мальописи.
І Смерть, що завжди ходить десь поруч і зберігає історії…
***
Як я вже писала, історія одночасно дуже легка і невимовно болюча, бо в ній буденність постійно межує з надмірною емоційністю, напруженням і неочікуванними обертами долі. Бо життя на війні жорстоке і ані краплі не справедливе.
***
Книга настільки глибока і багатошарова, що говорити про неї можна годинами.

📌"Смерть нікого не чекає. А якщо і чекає, то зовсім недовго"

Роман про смерть. Багато смертей. Вимушених смертей. Роман, у якому більшість описаних героїв померла. Ба більше, головним оповідачем твору є сама Смерть. Точніше сам, бо Смерть чоловічого роду. Та це не головне...

Роман про війну. Другу світову. Про гітлерівську Німеччину, нацистську партію і гітлер'югенд. Про геноцид євреїв. Та головне не це...

Роман про людей. Про Людей. Які вміють любити, радіти, бути щасливими і просто жити. На скільки це можливо в умовах голоду, війни та тоталітарного режиму. Про людяність. Про справжні почуття. Переховування єврея у підвалі одного з німецьких будинків. Можливість дати дівчинці вкрасти книжку зі своєї бібліотеки. Поділитися хлібом з євреями, коли сам голодуєш.

Роман про слова. Силу слів. Сказаних, написаних, прочитаних і не сказаних. Про книжки і голод знань, який сильніший за тілесний голод.

Роман екранізовано. Фільм шикарний, але книга значно краща. Написана вона дуже легко, невеличкими розділами, хоча і піднімає такі не легкі питання. Її неможливо прочитати швидко, бо кожне речення, кожен абзац, потребує, щоб його переосмислили.

#улюблені_цитати:

Три книжки були найціннішим з усього, що у неї було.

Того року мені довелося намотати кілька кругів - з Польщі до Росії, тоді до Африки і знову до Польщі. Ви скажете, що я намотую круги щороку, проте іноді люди полюбляють додавати мені роботи. Зростає кількість тіл та їхніх вивільнених душ. Зазвичай вистачає кількох бомб. Або газової камери, чи тріщання далекої автоматної черги. А коли вже й це не докінчує справу, то, принаймні, залишає людей без даху над головою, і в усіх куточках я зустрічаю безпритульних. Часто вони біжать за мною, коли я проходжу вулицями спустошених міст. Вони благають забрати їх зі собою, вони не розуміють, що я не маю на них часу.

Коли смерть бере слово, то готуєшся до іронічної й відвертої оповіді. І саме такою є книга "Крадійка книжок" Маркуса Зузака.

Насмілитись говорити про війну, смерть, людські трагедії, не вдаючись до "чорного сентименталізму" - це велика заслуга автора. Адже викликати жаль не так уже й важко, а от щоб захопити читача, затамувати йому подих — потрібен хист.

Історія насправді не стільки про смерть, а про життя й гідність людини, яка його проживає.
Смерть тут здається мудрою і втомленою, гідною суперницею, яка поважає тих, хто знає ціну життю.

Зворушлива книга про важливі події й непересічні долі.

Одна з найважчих книг, що я коли-небудь читала.

Розповідь ведеться від імені самої Смерті.
Історія про маленьку дівчинку, на долю якої випало багато випробувань. Німеччина, 1939 рік, початок Другої світової війни. Смерть маленького братика, прийомна сім'я і перша крадіжка книги.

Ця книга охоплює дуже важкий час. Читати її сьогодні складніше ніж будь-коли. Сумна і трагічна, вона не залишить байдужим нікого. Кожна сторінка пронизана болем і відчаєм, та разом з тим і любов'ю, дружбою, людяністю.
Доля Макса дуже зачепила, важко навіть уявити що приходилось переживати цим людям...

Кінець розбив мені серце, було дуже емоційно.

Історія, яка чіпляє. Історія, яка пробирає до кісток.

Події розгортаються в нацистській Німеччини часів Другої світової війни. Оповідь ведеться від обличчя смерті, яка в свою чергу розповідає про життя дівчинки, на долю якої випало немало страждань.

Ця оповідь про книжки, про силу слів, про те, як цими словами можно користуватися, і вони, повірте, будуть набагато сильніші за фізичну зброю. Прикладів купа. Зазомбовані люди в Німеччині 20 ст, і росіяни 21 ст - одне обличчя. Час іде - нічого не змінюється.
Слова дійсно грають тут велику роль, вони дарують надію, порятунок, але і стають отрутою в руках негідників.

Дуже важко читати описи бомбардувань, підвалів і безпідставно відібраних життів.

Окремий камінь, який тиснув на груди своєю вагою це утиски євреїв. Не скажу, що не вірилося, що таке колись відбувалося, бо я вже багато знала про це звіринне ставлення. Але зайвий раз бути спостерігачем такого - ще те випробування. На жаль, правда така, що найжорстокіший звір на Землі - людина.

Звичайно, були і світлі моменти. На фоні жахів війнич люди чіплялися за надію, за те цінне, що в них є. Якісь побутові моменти, теплі родинні стосунки змушували посмішку з'являтися і волати: "Ну от, нічого не втрачено!". Персонажі стають ніби рідними, вони живі, багатогранні, зі своїм бекграундом і мріями.

Окремої поваги заслуговує мова Зузака, бо це справжня насолода, мед, тільки для очей. Кожне слово, речення, метафору,порівняння чи репліку хотілося смакувати.

Її величність Смерть взагалі підкорила мене з першої сторінки. Гумор поєднаний з роздумами про людську природу це просто неперевершений тандем!

Також присутні прості, але влучні ілюстрації, що доповнювало картину краще.

Емоційно сильна книжка, дуже. Фінал без коментарів, сум, який йде в парі з надією, ну, можно уявити. Загалом, усе написано чесно, правдиво, без рожевих окулярів.

Ця книга далася мені нелегко, я вимучувала сторінки.
Звісно, від книги про Другу світову і часи нацистської Німеччини марно було чекати рожевих однорогів і безхмарного дитинства. Та все ж, манера написання і розповідь від імені смерті виявилися для мене занадто важкими, гнітючими, навіть депресивними.
Ясна річ, ми всі колись помремо, проте коли смерть весь час поряд з тобою (а саме таке відчуття було у мене під час прочитання), тривога зашкалює і затруднює дихання. Особливо у світлі того, що відбувається в Україні останніми роками.
Книга екранізована, проте морально я не готова до перегляду цього фільму, принаймні поки що.

Я читала цю книгу двічі, з різницею в шість років і зробила два майже протилежних висновки.

Почну із того, що обʼєднує ці два прочитання: книга - прекрасна. Це стилістично довершений твір: автор веде мову від імені Смерті, що одразу задає тон гіркоти і наближення кінця світу. Персонажі - фактурні, із своєю «історією», крім того Маркус Зузак спойлерить майбутні події, не втрачаючи динаміки оповіді.
Але все по порядку…

Отож, знайомтеся - Лізель, знана, як крадійка книжок. Її дитинство важко назвати щасливим, бо припало воно на часи Другої Світової в Німеччині. Дорогою до прийомної родини її молодший братик помирає, і його ховають на першій ліпшій зупинці потяга, там же на цвинтарі вона краде свою першу книжку - «Посібник гробаря». Лізель поки що не вміє читати, але ця чорненька книжечка стане для неї дуже важливою.
А ось тут - Ганс Губерманн - прийомний тато Лізель, він маляр і грає на акордеоні, його не приймають в нацистську партію, і це ще нікому не відомо, що в його підвалі переховується єврей.

Це Руді - він друг Лізель (можливо, трішки більше, ніж друг) і вірний напарник в крадіжках.
Погляньте на цю бліду пані - це дружина мера, вона зберігає секрет Лізель про другу вкрадену книжку, і, можливо, не тільки другу.
А це - Макс, він напише для дівчинки дві книжки, навчить її любити і водночас ненавидіти слова, він змушений буде покинути підвал Ганса і, звісно, потрапить в концтабір.
А це - Гітлер, чорти б його взяли, саме його слова наблизять кінець світу, для всіх вищеперелічених.

Читаючи вперше, я розмірковувала, що навіть у гущі фашистської пропаганди серед німців залишались люди, здатні на співпереживання, готові врятувати людське життя, ризикуючи своїм. (Відгук про перше прочитання з Goodreads можна знайти в каруселі)

А тепер буде теза, яка не дала мені вдруге сповна насолодитися «Крадіжкою книжок»: я не хочу через 10-20 років після нашої перемоги читати книжку, яка буде «відбілювати» хароших руських. Я не вірю в їх існування. Бо все в нашій ситуації доволі однозначно.

«Я ненавиділа слова і любила їх, тож сподіваюся, що склала їх правильно.» (с)

«Крадійка книжок» — книжка гіркого відчаю, неможливості змінити усе довкола, книжка боротьби та втрат. Книжка про силу слів.

Дуже сильна книга про жагу до життя в період Другої світової війни. Ця книга об'єднує багато щемливих історій:
- головна героїня, котра вижила завдяки своєму захопленню книгами;
- чоловік з акордеоном та табаком;
- єврей з вул.Небесної, що не бачив неба більше двох років;
- хлопчик з лимонним волоссям, якого в мить не стало;
- дівчинка, котру вважали, що захистять не відправивши до школи її мрії;
- про жінку, що втратила сина і т.д.

На початку книги думаєш, що який жах, коли маленька дівчина в потязі з мамою та братом їдуть до іншої сім'ї, але брат помирає і вони на першій зупинці ховають її брата і тоді ж вона краде першу книгу, мати її залишає в іншій сім'ї та з часом дівчинка дізнається, що стала сиротою та вчиться любити Гітлера, але жахи тільки починаються...

Я розумію, що ця книга далеко не для всіх, але мене такі книги вчать саме жити, звільнятися від почуття провини, а особливо знаходити світло в темноті.