Довго відкладала цю книгу, але напевно просто мав настати кращий час саме для неї. Купила і на наступний день почала читати, закінчила через три дні. Історія поглинула мене повністю. Цікаво було читати з усіх сторін, і історію Лізель, і розповідь від Смерті. Найбільше запала цитата «Хочете знати, який я маю вигляд насправді? Допоможіть собі — знайдіть дзеркало, а поки я продовжу» (цитую з пам'яті).
Смерть вперше бачить дівчинку, коли приходить забрати душу її маленького братика, і в подальшому вони зустрічаються не один раз. Ми знайомимося з прийомними батьками Лізель, з хлопчиком Руді, який так прагне її поцілунку і щораз запитує дівчинку про це. Прийомний батько, Ганс, навчає дівчинку читати і першою її книжкою стає зовсім не дитячий «Посібник гробаря», який вона вкрала зі снігу. І це стало першою її краденою книжкою в цій історії. Наступну вона поцупить з полум'я.
Історія про життя під час війни, дитинство, юність, дитячу закоханість, а згодом і підліткове кохання, про жагу до знань і книжок.
Лізель врятували слова, її власна книга, яку вона писала.
Я думала, що мене не сильно зачепить, тому що сльози над книгами це не моє, але все таки помилилась.
Не знаю, наскільки змістовний і корисний цей відгук, проте сформулювати краще не дозволяє каша в голові, яка виникла після прочитання. Це неймовірна суміш суму, посмішок і чогось надто близького. Довелось навіть трішки переосмислити свій погляд на події.
Загалом книга не з легких, читайте на свій розсуд, але я її раджу.
Анонім
Я люблю історії про маленьких дівчат. Це саме одна з таких. Роман великий за обсягом, і першу половину я читала доволі довго, відволікаючись на інші книжки. Та завдяки напливу ескапізму останніми днями, другу половину проковтнула дуже швидко. У результаті залишилась задоволена. Ще й у кінці отримала емоційний вибух, проливши чимало сліз.
Історія ведеться від імені Смерті, що стала свідком уривку життя юної злиденної німкені в розпал Другої світової війни. Ми багато знаємо про жорстокість Третього рейху щодо супротивників. А як щодо своїх же чистокровних арійців? Нацистський режим не проявляв милосердя до жодного. Та історія не тільки про це: про життя та смерть, любов і ненависть, страх і надію, дружбу, підтримку та пубертат 😏
Якщо у вашому житті раптом недостатньо тривог, пов'язаних з війною, і хочеться поревіти білугою, то highly recommend цю книгу. Бо для мене її літературна цінність беззаперечна. Розкрита важлива тема. Всі герої живі, характери чудово прописані. Побудова сюжету цікава періодичними стрибками у часопросторі, які не спантеличують, а навпаки підживлюють інтерес. Акцент на деталях. Ще й переклад від КСД майже без помилок 🤭
Анонім
"І цьому тихому світі околичного району великого міста вулицею йшли хлопець і мул. Вони прямували до мосту в Силвері й забирали з собою найтемніші води."
У історії хлопців Данбар не було можливості не сподобатися мені — це сімейна сага з нелінійним сюжетом і красивою мовою. Все як я люблю. Або любила колись, бо останнім часом я читаю переважно інші жанри.
Але повернемося до хлопців. На перший погляд, це звичайна історія про родину, яка переживає складні часи. В цій історії є стосунки братів, є минуле їх батьків, є дівчинка, яка їздить на конях та багато інших тварин. Буду чесною, на другий погляд це також звичайна сімейна історія. Але якою ж красивою мовою написана книга — метафорично, поетично та з дрібкою сюрреалізму. Це той випадок коли я перечитувала речення просто щоб їх посмакувати. І, звісно, мене не могла не розчулити історія братів.
Але є у мене дрібка негативу, яка спрямована на переклад книги. Під час читання мене не покидало відчуття що книгу переклали з москальської, бо були слова та оберти притаманні тій мові. І це дуже прикро, бо загалом книга варта уваги для поціновувачів жанру.
Анонім
