Маркус Зузак

Події відбуваються в Германії за часів Другої світової війни. Розповідь іде він третьої особи,а саме - від Смерті. Він(так,тут Смерть позиціонує себе як чоловіка) спостерігає за дівчинкою Лізель протягом майже всього її життя,і зустрінуться вони тричі. Ще тут буде хлопець,який хотітиме її поцілувати. Також Єврей якого вони незаконно переховуватимуть. І велика любов до книг.

Книга не про війну. А про людей під час війни.

Далі прочитайте самі,адже вона варта уваги.

Книга зараз відгукується дуже щільно,нажаль Адже зізнайтеся,за ці майже три місяці кожен(може кожен другий) з вас, задумувався про смерть(гори в пеклі росія і путін)

Пункт до якого хочу повернутися,це те,що книга від імені Смерті. Як на мене-це геніально. Адже Смерть бачила багато,і вставки,посеред основної історії,про його спогади,додавали драматичності і якогось містицизму. В той час,як історія про дитину яка дорослішатиме за примусом. Як і багато дітей тепер.

Книга дивна тим,що попри важку тему,читається легко,автор пише дуже кайфово(була здивована що не чула про його інші книжки,а вони є)

Тож рекомендую. І мабуть всім без розбору бо її ТРЕБА прочитати,я вважаю.

Класна книга

Читала книгу в цьому році та раджу прочитати вам. Тільки зважайте, що легкою її не назвеш.

Розповідь ведеться від обличчя Смерті. Смерть — не Вона, а чомусь Він — завжди десь поруч з героями книги, в Німеччині гітлерівських часів. З кимось Він поки просто спостерігає, а з кимось знайомиться ближче. І робить свою важку роботу:

"Чесне слово (знаю, я вже й так занадто багато скаржуся), я ще не встиг оклигати після Сталіна в Росії. Так званої «другої революції» — винищення власного народу. І одразу ж з’явився Гітлер."

Не перебільшу, якщо скажу, що книга вразила мене й оригінальним стилем написання, і цікавим сюжетом. З анотації:

"Вперше Смерть побачив маленьку Лізель, коли прийшов забрати душу її братика. Він став свідком того, як дівчинка вкрала першу книжку, і зацікавився її долею. Він приходив до її будинку, де, ризикуючи життям, родина переховувала єврея. Він слухав, як Лізель читала книжки під час бомбардувань…"

Через деякий час після прочитання я побачила цю книгу в списку рекомендованої літератури для дев'ятикласників у свого сина. І звісно порадила йому почати з Крадійки. Син взагалі не читає книжки, а тільки слухає їх. Іноді я робила щось поруч і мимоволі слухала разом з ним. І кожного разу зачаровувалась, ніби вперше.

Цей бестселер The New York Times було екранізовано, і якось осіннього чи зимового вечора я планую подивитися й фільм. Хоча впевнена, що книжка точно краще. Як завжди 🙃

Прочитала не швидко, не на одному подиху. Не тому, що не цікаво, а тому що в коротких реченнях надзвичайно багато сенсу. Було про що задуматися. Дуже глибока книга, яка залишає по собі враження на довго. Книга про маленьку дівчинку із великим серцем. Про крадійку книжок і викрадача хмар. Про те, як один єврей дякував Богу за те, що бачить зірки, в той час, коли земля здригалася від бомб і потопала в тумані із пилу, коли усі ховалися у підвалах. Історія про хлопчика з лимонним волоссям і його перше та останнє кохання. Історія про прийомних батьків Лізель, яких вона дуже любила. Про те, як маленька дівчинка втратила усе, що любила та спромоглася встати і жити далі... Але не буду вам розповідати цю історію, її вам розповість сама Смерть, яка теж має серце...

"НАЙКРАЩИМИ струшувачами були ті, хто розумів справжню силу слів. Саме вони могли дістатися найвищих гілок. Однією з таких струшувачів була маленька худорлява дівчинка. Вона була найвідомішою струшувачкою в своїй окрузі, тому що знала, якою безсилою може стати людина БЕЗ слів".

💣Книга вражає вже з першої сторінки, адже оповідачем виступає сама смерть, яка зацікавилась маленькою дівчинкою, котра вкрала свою першу книгу - посібник для гробаря.

Автор переносить читача у Німеччину в маленьке містечко в околицях Мюнхена. Дев'ятирічну Лізель віддають у прийомну родину Губерманнів. Їй доведеться рано подорослішати, бо Друга світова війна забере у неї все те, що було їй дорогим.

Доля подарувала дівчинці зустріч з прекрасними людьми:

Чоловіком з акордеоновим серцем🪗 та жінкою, котра розсипалася лайливими словами. Вони стали рідними для Лізель.
Руді, її найкращим другом, який був злодієм, а став роздавачем хліба та дарителем плюшевих ведмедиків. Він так мріяв про її поцілунок.
Максом - молодим євреєм, який подарував Лізель найпрекрасніші сторінки в її житті.

Це твір про:
книгу фюрера 📘, яка за іронією долі врятувала життя його ворогу,

про те, що зламана нога може стати прекрасним приводом для свята, а вкрадена книга може заспокоїти та відволікти сотні людей, які сховались від бомб у холодному підвалі.

💣Цей роман вразив мене до глибини душі. Він такий зворушливий, щемливий і дуже болючий.

Атмосфера важка: завивання сирен, голод, страх смерті і відчай. Переслідування євреїв та ненависть до ворогів, яку прищеплюють німцям ще в школі.
Та найбільше запам'ятався посил автора: будь-яка, навіть найнепримітніша книга, допоможе пережити тяжкі часи, зберегти людяність, дасть надію, зігріє.

Книга - прекрасна, вона назавжди залишиться в моєму серці❤️💔.

Якщо любите легкі і приємні книжки, а також час від часу добряче проридатись - це «ваша» книга.
***
Це історія про пересічне життя звичайних людей, от тільки під час війни. Тож життя виходить не дуже пересічне, бо просякнуте військовою тривожністю, страхом та болем.
Місце подій - Німеччина.
Час - Друга світова.
Оповідач - Смерть.
А сама історія про дівчинку, яку рідна мати віддає до прийомної родини з чітко не названих причин.
***
Точніше, історія про дівчинку, що на похороні свого маленького братика раптом краде книжку, хоча і не вміє читати. І з цього починається її кар‘єра Викрадачки Книжок.
Окрім книжок, в її життя потрапляють різні люди, що залишають там сліди глибокі, мов від бомб, що невдовзі падатимуть на місто.
Люди і книжки - цеглинки, з яких будується ця історія.
Це чоловік з акордеоном, що відганяє нічні кошмари.
Це хлопчик, що завжди поруч, але так і не дочекається свого поцілунку.
Це зламана жінка, одинока у свої величезній бібліотеці.
Це єврей, що переховується і підвалі і створює проникливі мальописи.
І Смерть, що завжди ходить десь поруч і зберігає історії…
***
Як я вже писала, історія одночасно дуже легка і невимовно болюча, бо в ній буденність постійно межує з надмірною емоційністю, напруженням і неочікуванними обертами долі. Бо життя на війні жорстоке і ані краплі не справедливе.
***
Книга настільки глибока і багатошарова, що говорити про неї можна годинами.

📌"Смерть нікого не чекає. А якщо і чекає, то зовсім недовго"

Роман про смерть. Багато смертей. Вимушених смертей. Роман, у якому більшість описаних героїв померла. Ба більше, головним оповідачем твору є сама Смерть. Точніше сам, бо Смерть чоловічого роду. Та це не головне...

Роман про війну. Другу світову. Про гітлерівську Німеччину, нацистську партію і гітлер'югенд. Про геноцид євреїв. Та головне не це...

Роман про людей. Про Людей. Які вміють любити, радіти, бути щасливими і просто жити. На скільки це можливо в умовах голоду, війни та тоталітарного режиму. Про людяність. Про справжні почуття. Переховування єврея у підвалі одного з німецьких будинків. Можливість дати дівчинці вкрасти книжку зі своєї бібліотеки. Поділитися хлібом з євреями, коли сам голодуєш.

Роман про слова. Силу слів. Сказаних, написаних, прочитаних і не сказаних. Про книжки і голод знань, який сильніший за тілесний голод.

Роман екранізовано. Фільм шикарний, але книга значно краща. Написана вона дуже легко, невеличкими розділами, хоча і піднімає такі не легкі питання. Її неможливо прочитати швидко, бо кожне речення, кожен абзац, потребує, щоб його переосмислили.

#улюблені_цитати:

Три книжки були найціннішим з усього, що у неї було.

Того року мені довелося намотати кілька кругів - з Польщі до Росії, тоді до Африки і знову до Польщі. Ви скажете, що я намотую круги щороку, проте іноді люди полюбляють додавати мені роботи. Зростає кількість тіл та їхніх вивільнених душ. Зазвичай вистачає кількох бомб. Або газової камери, чи тріщання далекої автоматної черги. А коли вже й це не докінчує справу, то, принаймні, залишає людей без даху над головою, і в усіх куточках я зустрічаю безпритульних. Часто вони біжать за мною, коли я проходжу вулицями спустошених міст. Вони благають забрати їх зі собою, вони не розуміють, що я не маю на них часу.

Коли смерть бере слово, то готуєшся до іронічної й відвертої оповіді. І саме такою є книга "Крадійка книжок" Маркуса Зузака.

Насмілитись говорити про війну, смерть, людські трагедії, не вдаючись до "чорного сентименталізму" - це велика заслуга автора. Адже викликати жаль не так уже й важко, а от щоб захопити читача, затамувати йому подих — потрібен хист.

Історія насправді не стільки про смерть, а про життя й гідність людини, яка його проживає.
Смерть тут здається мудрою і втомленою, гідною суперницею, яка поважає тих, хто знає ціну життю.

Зворушлива книга про важливі події й непересічні долі.

Одна з найважчих книг, що я коли-небудь читала.

Розповідь ведеться від імені самої Смерті.
Історія про маленьку дівчинку, на долю якої випало багато випробувань. Німеччина, 1939 рік, початок Другої світової війни. Смерть маленького братика, прийомна сім'я і перша крадіжка книги.

Ця книга охоплює дуже важкий час. Читати її сьогодні складніше ніж будь-коли. Сумна і трагічна, вона не залишить байдужим нікого. Кожна сторінка пронизана болем і відчаєм, та разом з тим і любов'ю, дружбою, людяністю.
Доля Макса дуже зачепила, важко навіть уявити що приходилось переживати цим людям...

Кінець розбив мені серце, було дуже емоційно.

Історія, яка чіпляє. Історія, яка пробирає до кісток.

Події розгортаються в нацистській Німеччини часів Другої світової війни. Оповідь ведеться від обличчя смерті, яка в свою чергу розповідає про життя дівчинки, на долю якої випало немало страждань.

Ця оповідь про книжки, про силу слів, про те, як цими словами можно користуватися, і вони, повірте, будуть набагато сильніші за фізичну зброю. Прикладів купа. Зазомбовані люди в Німеччині 20 ст, і росіяни 21 ст - одне обличчя. Час іде - нічого не змінюється.
Слова дійсно грають тут велику роль, вони дарують надію, порятунок, але і стають отрутою в руках негідників.

Дуже важко читати описи бомбардувань, підвалів і безпідставно відібраних життів.

Окремий камінь, який тиснув на груди своєю вагою це утиски євреїв. Не скажу, що не вірилося, що таке колись відбувалося, бо я вже багато знала про це звіринне ставлення. Але зайвий раз бути спостерігачем такого - ще те випробування. На жаль, правда така, що найжорстокіший звір на Землі - людина.

Звичайно, були і світлі моменти. На фоні жахів війнич люди чіплялися за надію, за те цінне, що в них є. Якісь побутові моменти, теплі родинні стосунки змушували посмішку з'являтися і волати: "Ну от, нічого не втрачено!". Персонажі стають ніби рідними, вони живі, багатогранні, зі своїм бекграундом і мріями.

Окремої поваги заслуговує мова Зузака, бо це справжня насолода, мед, тільки для очей. Кожне слово, речення, метафору,порівняння чи репліку хотілося смакувати.

Її величність Смерть взагалі підкорила мене з першої сторінки. Гумор поєднаний з роздумами про людську природу це просто неперевершений тандем!

Також присутні прості, але влучні ілюстрації, що доповнювало картину краще.

Емоційно сильна книжка, дуже. Фінал без коментарів, сум, який йде в парі з надією, ну, можно уявити. Загалом, усе написано чесно, правдиво, без рожевих окулярів.

Ця книга далася мені нелегко, я вимучувала сторінки.
Звісно, від книги про Другу світову і часи нацистської Німеччини марно було чекати рожевих однорогів і безхмарного дитинства. Та все ж, манера написання і розповідь від імені смерті виявилися для мене занадто важкими, гнітючими, навіть депресивними.
Ясна річ, ми всі колись помремо, проте коли смерть весь час поряд з тобою (а саме таке відчуття було у мене під час прочитання), тривога зашкалює і затруднює дихання. Особливо у світлі того, що відбувається в Україні останніми роками.
Книга екранізована, проте морально я не готова до перегляду цього фільму, принаймні поки що.

Я читала цю книгу двічі, з різницею в шість років і зробила два майже протилежних висновки.

Почну із того, що обʼєднує ці два прочитання: книга - прекрасна. Це стилістично довершений твір: автор веде мову від імені Смерті, що одразу задає тон гіркоти і наближення кінця світу. Персонажі - фактурні, із своєю «історією», крім того Маркус Зузак спойлерить майбутні події, не втрачаючи динаміки оповіді.
Але все по порядку…

Отож, знайомтеся - Лізель, знана, як крадійка книжок. Її дитинство важко назвати щасливим, бо припало воно на часи Другої Світової в Німеччині. Дорогою до прийомної родини її молодший братик помирає, і його ховають на першій ліпшій зупинці потяга, там же на цвинтарі вона краде свою першу книжку - «Посібник гробаря». Лізель поки що не вміє читати, але ця чорненька книжечка стане для неї дуже важливою.
А ось тут - Ганс Губерманн - прийомний тато Лізель, він маляр і грає на акордеоні, його не приймають в нацистську партію, і це ще нікому не відомо, що в його підвалі переховується єврей.

Це Руді - він друг Лізель (можливо, трішки більше, ніж друг) і вірний напарник в крадіжках.
Погляньте на цю бліду пані - це дружина мера, вона зберігає секрет Лізель про другу вкрадену книжку, і, можливо, не тільки другу.
А це - Макс, він напише для дівчинки дві книжки, навчить її любити і водночас ненавидіти слова, він змушений буде покинути підвал Ганса і, звісно, потрапить в концтабір.
А це - Гітлер, чорти б його взяли, саме його слова наблизять кінець світу, для всіх вищеперелічених.

Читаючи вперше, я розмірковувала, що навіть у гущі фашистської пропаганди серед німців залишались люди, здатні на співпереживання, готові врятувати людське життя, ризикуючи своїм. (Відгук про перше прочитання з Goodreads можна знайти в каруселі)

А тепер буде теза, яка не дала мені вдруге сповна насолодитися «Крадіжкою книжок»: я не хочу через 10-20 років після нашої перемоги читати книжку, яка буде «відбілювати» хароших руських. Я не вірю в їх існування. Бо все в нашій ситуації доволі однозначно.

«Я ненавиділа слова і любила їх, тож сподіваюся, що склала їх правильно.» (с)