Маркус Зузак

«Крадійка книжок» — це історія, яка змушує переосмислити важливість книг, слів і людей у нашому житті. Дія роману розгортається в Німеччині під час Другої світової війни. Головна героїня, Лізель Мемінґер, дівчина, що переживає жахи війни, краде книги, які допомагають їй зрозуміти себе, знайти надію і боротьбу в світі, що руйнується. Через її очі ми бачимо мир, зруйнований війною, але водночас і світ, де, незважаючи на все, є любов, дружба та мужність.

Розповідь ведеться від імені Смерті, що додає сюжету певної унікальності та філософського підтексту. Вона не тільки спостерігає за героями, а й коментує їхні вчинки та долі. Це незвичний підхід, який робить книгу ще цікавішою та змушує задуматися над глибокими темами.

Персонажі дуже яскраві та реалістичні. Лізель, її прийомні батьки, друг Рудий і всі інші стають для читача живими і близькими. Їхні емоції, переживання та стосунки в умовах жорстокості війни здаються дуже справжніми. Кожен герой, зі своєю історією, намагається знайти спосіб вижити і зберегти людяність.

Для мене ця книга корисна тим, що вона нагадує про важливість того, що ми маємо, і навіть у найтемніші часи можна знайти світло через слова і книги. Вона також дає зрозуміти, як багато може значити допомога іншому, навіть якщо це лише маленький вчинок.

На мою думку, це не просто історія про війну, а більше про людські стосунки, які можуть витримати будь-які випробування. Книга точно не була згаяним часом, вона варта уваги за свою глибину та емоційний заряд.

Рекомендую «Крадійку книжок» усім, хто любить літературу з глибокими, емоційними темами, а також тим, хто хоче зрозуміти, як книги можуть змінити життя навіть в умовах жахливих історичних подій.

Закінчую читати з заплаканими очима. Для мене ця історія була зворушлива, болюча, про добро, кохання, сміливих людей, жахливі речі, пропаганду, та ще багато всього іншого. Залишається ще трохи стан «на подумать».
А, також дуже сподобалось, що це книга про кольори. Дуже класно тебе проводить в атмосферу.

"Смерть нікого не чекає. А якщо і чекає, то зовсім недовго."

Роман про смерть. Багато смертей. Вимушених смертей. Роман, у якому більшість описаних героїв померла. Ба більше, головним оповідачем твору є сама Смерть. Точніше сам, бо Смерть чоловічого роду. Та це не головне...

Роман про війну. Другу світову. Про гітлерівську Німеччину, нацистську партію і гітлер'югенд. Про геноцид євреїв. Та головне не це...

Роман про людей. Про Людей. Які вміють любити, радіти, бути щасливими і просто жити. На скільки це можливо в умовах голоду, війни та тоталітарного режиму. Про людяність. Про справжні почуття. Переховування єврея у підвалі одного з німецьких будинків. Можливість дати дівчинці вкрасти книжку зі своєї бібліотеки. Поділитися хлібом з євреями, коли сам голодуєш.

Роман про слова. Силу слів. Сказаних, написаних, прочитаних і не сказаних. Про книжки і голод знань, який сильніший за тілесний голод.

Роман екранізовано. Фільм шикарний, але книга значно краща. Написана вона дуже легко, невеличкими розділами, хоча і піднімає такі не легкі питання. Її неможливо прочитати швидко, бо кожне речення, кожен абзац, потребує, щоб його переосмислили.

Три книжки були найціннішим з усього, що у неї було.

Того року мені довелося намотати кілька кругів - з Польщі до Росії, тоді до Африки і знову до Польщі. Ви скажете, що я намотую круги щороку, проте іноді люди полюбляють додавати мені роботи. Зростає кількість тіл та їхніх вивільнених душ. Зазвичай вистачає кількох бомб. Або газової камери, чи тріщання далекої автоматної черги. А коли вже й це не докінчує справу, то, принаймні, залишає людей без даху над головою, і в усіх куточках я зустрічаю безпритульних. Часто вони біжать за мною, коли я проходжу вулицями спустошених міст. Вони благають забрати їх зі собою, вони не розуміють, що я не маю на них часу.

Одна із книг про ті далекі та страшні часи війни..

Особливість: історію розповідає Смерть, яку ніколи ніхто не бачить при житті, але яка знає нас найкраще.. Але от за тисячі років її помітила дівчинка, коли помирав її брат.. Це було щось нове та незвичне.. можливо тому ця історія така особлива.
Але ні, особливою її робить саме головна героїня, якій прийшлося не легко.. В роки війни, вона втратила брата, мати покинула її на чужих людей..

Але не дивлячись на це і на те, що була війна, обстріли, страх смерті, Лізель знала, що таке дружба, пригоди, дитячі роки та друг, який назавжди залишиться в її серці і на сторінках книги, яку він сам написав і подарував їй.

Це особлива книга, в якій показана цінність дитинства, книг, дружби і часу, який відведений кожному..

А ще - це мужність, з якої Лізель готова була захищати свого друга та хоробрість з якою вона діставала книги для читання..

Ще дуже всього багато можна було б розповісти, але навіщо? Тоді ж не цікаво буде читати, а читати треба, адже це чудова книга сповнена не лише зла, болю і смерті, а й добра, радості, пригод і дружби, а ще добре серце і душа, яка може вразити і саму смерть..

Із творчістю Зусака я познайомилася давно. Роман "Крадійка книжок" мені сподобався, тому й від цього твору я чекала на щось схоже. Але я помилилась. Книги різні, хоча обидві про непросте дитинство та юність.
Усім, хто хвилювався з приводу шедевра «Крадійка книжок», не варто. Це дивовижно, красиво, розриває серце і мільйон інших речей, про які я зараз не можу думати, тому що я дуже приголомшена. Перші 50 сторінок або близько того були трохи заплутаними, і їх було важко простежити, але як тільки я їх пройшла, я була повністю захоплена.
"Глиняний міст" — це глибока, зворушлива й багатошарова книга австралійського письменника Маркуса Зузака, автора знаменитого роману Крадійка книжок. Ця історія — справжній гімн силі сімейних уз, прощення та боротьби з власними травмами.
Роман розповідає про п’ятьох братів Данбарів, яких доля змушує зіштовхнутися з болем втрати, зради та необхідністю будувати міст — не лише з глини, а й між собою. Особливою постаттю виступає Клей, чий шлях наповнений любов’ю, самопожертвою та прагненням знайти власне місце у світі.
Стиль Зузака унікальний: його проза поетична, насичена метафорами, а розповідь побудована таким чином, що читач поступово розкриває всі секрети героїв. Це не просто книга — це емоційна подорож, що вражає своєю щирістю й красою.
"Глиняний міст" — це історія, що залишає слід у серці, нагадуючи про силу сім’ї, кохання та прощення. Це книга для тих, хто цінує глибокі емоції та літературну майстерність.

Події відбуваються в Германії за часів Другої світової війни. Розповідь іде він третьої особи,а саме - від Смерті. Він(так,тут Смерть позиціонує себе як чоловіка) спостерігає за дівчинкою Лізель протягом майже всього її життя,і зустрінуться вони тричі. Ще тут буде хлопець,який хотітиме її поцілувати. Також Єврей якого вони незаконно переховуватимуть. І велика любов до книг.

Книга не про війну. А про людей під час війни.

Далі прочитайте самі,адже вона варта уваги.

Книга зараз відгукується дуже щільно,нажаль Адже зізнайтеся,за ці майже три місяці кожен(може кожен другий) з вас, задумувався про смерть(гори в пеклі росія і путін)

Пункт до якого хочу повернутися,це те,що книга від імені Смерті. Як на мене-це геніально. Адже Смерть бачила багато,і вставки,посеред основної історії,про його спогади,додавали драматичності і якогось містицизму. В той час,як історія про дитину яка дорослішатиме за примусом. Як і багато дітей тепер.

Книга дивна тим,що попри важку тему,читається легко,автор пише дуже кайфово(була здивована що не чула про його інші книжки,а вони є)

Тож рекомендую. І мабуть всім без розбору бо її ТРЕБА прочитати,я вважаю.

Класна книга

Читала книгу в цьому році та раджу прочитати вам. Тільки зважайте, що легкою її не назвеш.

Розповідь ведеться від обличчя Смерті. Смерть — не Вона, а чомусь Він — завжди десь поруч з героями книги, в Німеччині гітлерівських часів. З кимось Він поки просто спостерігає, а з кимось знайомиться ближче. І робить свою важку роботу:

"Чесне слово (знаю, я вже й так занадто багато скаржуся), я ще не встиг оклигати після Сталіна в Росії. Так званої «другої революції» — винищення власного народу. І одразу ж з’явився Гітлер."

Не перебільшу, якщо скажу, що книга вразила мене й оригінальним стилем написання, і цікавим сюжетом. З анотації:

"Вперше Смерть побачив маленьку Лізель, коли прийшов забрати душу її братика. Він став свідком того, як дівчинка вкрала першу книжку, і зацікавився її долею. Він приходив до її будинку, де, ризикуючи життям, родина переховувала єврея. Він слухав, як Лізель читала книжки під час бомбардувань…"

Через деякий час після прочитання я побачила цю книгу в списку рекомендованої літератури для дев'ятикласників у свого сина. І звісно порадила йому почати з Крадійки. Син взагалі не читає книжки, а тільки слухає їх. Іноді я робила щось поруч і мимоволі слухала разом з ним. І кожного разу зачаровувалась, ніби вперше.

Цей бестселер The New York Times було екранізовано, і якось осіннього чи зимового вечора я планую подивитися й фільм. Хоча впевнена, що книжка точно краще. Як завжди 🙃

Прочитала не швидко, не на одному подиху. Не тому, що не цікаво, а тому що в коротких реченнях надзвичайно багато сенсу. Було про що задуматися. Дуже глибока книга, яка залишає по собі враження на довго. Книга про маленьку дівчинку із великим серцем. Про крадійку книжок і викрадача хмар. Про те, як один єврей дякував Богу за те, що бачить зірки, в той час, коли земля здригалася від бомб і потопала в тумані із пилу, коли усі ховалися у підвалах. Історія про хлопчика з лимонним волоссям і його перше та останнє кохання. Історія про прийомних батьків Лізель, яких вона дуже любила. Про те, як маленька дівчинка втратила усе, що любила та спромоглася встати і жити далі... Але не буду вам розповідати цю історію, її вам розповість сама Смерть, яка теж має серце...

"НАЙКРАЩИМИ струшувачами були ті, хто розумів справжню силу слів. Саме вони могли дістатися найвищих гілок. Однією з таких струшувачів була маленька худорлява дівчинка. Вона була найвідомішою струшувачкою в своїй окрузі, тому що знала, якою безсилою може стати людина БЕЗ слів".

💣Книга вражає вже з першої сторінки, адже оповідачем виступає сама смерть, яка зацікавилась маленькою дівчинкою, котра вкрала свою першу книгу - посібник для гробаря.

Автор переносить читача у Німеччину в маленьке містечко в околицях Мюнхена. Дев'ятирічну Лізель віддають у прийомну родину Губерманнів. Їй доведеться рано подорослішати, бо Друга світова війна забере у неї все те, що було їй дорогим.

Доля подарувала дівчинці зустріч з прекрасними людьми:

Чоловіком з акордеоновим серцем🪗 та жінкою, котра розсипалася лайливими словами. Вони стали рідними для Лізель.
Руді, її найкращим другом, який був злодієм, а став роздавачем хліба та дарителем плюшевих ведмедиків. Він так мріяв про її поцілунок.
Максом - молодим євреєм, який подарував Лізель найпрекрасніші сторінки в її житті.

Це твір про:
книгу фюрера 📘, яка за іронією долі врятувала життя його ворогу,

про те, що зламана нога може стати прекрасним приводом для свята, а вкрадена книга може заспокоїти та відволікти сотні людей, які сховались від бомб у холодному підвалі.

💣Цей роман вразив мене до глибини душі. Він такий зворушливий, щемливий і дуже болючий.

Атмосфера важка: завивання сирен, голод, страх смерті і відчай. Переслідування євреїв та ненависть до ворогів, яку прищеплюють німцям ще в школі.
Та найбільше запам'ятався посил автора: будь-яка, навіть найнепримітніша книга, допоможе пережити тяжкі часи, зберегти людяність, дасть надію, зігріє.

Книга - прекрасна, вона назавжди залишиться в моєму серці❤️💔.

Якщо любите легкі і приємні книжки, а також час від часу добряче проридатись - це «ваша» книга.
***
Це історія про пересічне життя звичайних людей, от тільки під час війни. Тож життя виходить не дуже пересічне, бо просякнуте військовою тривожністю, страхом та болем.
Місце подій - Німеччина.
Час - Друга світова.
Оповідач - Смерть.
А сама історія про дівчинку, яку рідна мати віддає до прийомної родини з чітко не названих причин.
***
Точніше, історія про дівчинку, що на похороні свого маленького братика раптом краде книжку, хоча і не вміє читати. І з цього починається її кар‘єра Викрадачки Книжок.
Окрім книжок, в її життя потрапляють різні люди, що залишають там сліди глибокі, мов від бомб, що невдовзі падатимуть на місто.
Люди і книжки - цеглинки, з яких будується ця історія.
Це чоловік з акордеоном, що відганяє нічні кошмари.
Це хлопчик, що завжди поруч, але так і не дочекається свого поцілунку.
Це зламана жінка, одинока у свої величезній бібліотеці.
Це єврей, що переховується і підвалі і створює проникливі мальописи.
І Смерть, що завжди ходить десь поруч і зберігає історії…
***
Як я вже писала, історія одночасно дуже легка і невимовно болюча, бо в ній буденність постійно межує з надмірною емоційністю, напруженням і неочікуванними обертами долі. Бо життя на війні жорстоке і ані краплі не справедливе.
***
Книга настільки глибока і багатошарова, що говорити про неї можна годинами.

📌"Смерть нікого не чекає. А якщо і чекає, то зовсім недовго"

Роман про смерть. Багато смертей. Вимушених смертей. Роман, у якому більшість описаних героїв померла. Ба більше, головним оповідачем твору є сама Смерть. Точніше сам, бо Смерть чоловічого роду. Та це не головне...

Роман про війну. Другу світову. Про гітлерівську Німеччину, нацистську партію і гітлер'югенд. Про геноцид євреїв. Та головне не це...

Роман про людей. Про Людей. Які вміють любити, радіти, бути щасливими і просто жити. На скільки це можливо в умовах голоду, війни та тоталітарного режиму. Про людяність. Про справжні почуття. Переховування єврея у підвалі одного з німецьких будинків. Можливість дати дівчинці вкрасти книжку зі своєї бібліотеки. Поділитися хлібом з євреями, коли сам голодуєш.

Роман про слова. Силу слів. Сказаних, написаних, прочитаних і не сказаних. Про книжки і голод знань, який сильніший за тілесний голод.

Роман екранізовано. Фільм шикарний, але книга значно краща. Написана вона дуже легко, невеличкими розділами, хоча і піднімає такі не легкі питання. Її неможливо прочитати швидко, бо кожне речення, кожен абзац, потребує, щоб його переосмислили.

#улюблені_цитати:

Три книжки були найціннішим з усього, що у неї було.

Того року мені довелося намотати кілька кругів - з Польщі до Росії, тоді до Африки і знову до Польщі. Ви скажете, що я намотую круги щороку, проте іноді люди полюбляють додавати мені роботи. Зростає кількість тіл та їхніх вивільнених душ. Зазвичай вистачає кількох бомб. Або газової камери, чи тріщання далекої автоматної черги. А коли вже й це не докінчує справу, то, принаймні, залишає людей без даху над головою, і в усіх куточках я зустрічаю безпритульних. Часто вони біжать за мною, коли я проходжу вулицями спустошених міст. Вони благають забрати їх зі собою, вони не розуміють, що я не маю на них часу.