От я намагаюся відходити від білявоєнних книг, але ця тема все одно мене переслідує...

Через те, що батьку потрібно їхати на війну, хлопчик Пітер переїздить до діда, і через це йому доводиться покинути свого лиса Пакса посеред лісу. Болісне прощання і з другом і з батьком дуже мені нагадало сьогодення.

В будинку діда хлопчик дізнається трохи про дитинство батька, і вирішує що не може ось так змиритися з втратою друга
А тим часом розгублений Пакс посеред лісу намагається вижити.

Історія супер — скляна і супер зворушлива.

Кожен розділ чергується з діями Пітера і окремо виживанням Пакса, домашнього лиса, в дикій природі, та його діалогами з персонажами яких він зустрічає.Це прекрасно що все ж Пакс показаний як тварина, авторка не зробила подібним до людини, а лишила всі лисячі манери, реакції. І за цим спостерігати дуже приємно.

Під час читання автоматично порівнювала дії людей і тварин, і все ж між нами є подібність так само і багато відмінностей. Ми так само, в більшості випадків, розгублено себе почуваємо у незнайомому середовищі, і так само намагаємося адаптуватися. Але головна відмінність...лис ніколи б не покинув Пітера за будь-яких обставин. Ще одне підтвердження того, що тварини кращі за нас.

Окремо підкреслю ілюстрації. Вони чорно-білі, але настільки вписалися саме в цю книгу, я з насолодою чекала наступної.

Історія виживання двох друзів які вірять в неминучу зустріч. Книга хоч і невелика, але істини закладені в ній мають дуже великий сенс. І її буде цікаво прочитати як підліткам так і дорослим.

"Коли двері в пекло навстіж відчинені, то й колишні вороги зійдуть за союзників"

Максимально крута інтерпретація відомої повісті Нечуя-Левицького.

Люди в селі Семигори живуть в постійному стразу, до якого вони вже звикли. На вулицю ніхто ніколи не виходить без зброї, а діти можуть гуляти на подвір'ї лише під наглядом.А в церквах не нехтували допомогою відьом. Все через те, що всі бояться "непроханих гостей" у вигляді зомбі.

Сім'я Кайдашів, яка є в центрі подій, це мати, батько, і двоє синів (Моя повага до автора за Марусю афроамериканку, це був прям нєждан).

Не дивлячись на обставини люди продовжують жити. Хтось думає про владу,хтось про роботу,хтось закохується.

А тепер до вражень. Мене трохи лякав задум,але дуже подобалося оформлення книги,тому я її хотіла собі. І знаєте,не пожаліла.

Головним аспектом якості автора в цій роботі для мене те,що він зберіг все головне,від колориту до деяких діалогів. Він зовсім не зіпсував і не надругався над повістю,а лише усучаснив.

Що до сюжету. Читала на одному подиху ,місцями затримувала дихання,адже розуміла що тут повороти можуть бути дещо інакші. Читалося дуже легко і цікаво.

Окремо виділю біляполітичну тематику і роздуми того ж Кайдаша про минуле. На скільки ж це актуально,словами не передати.

В цілому що хочу сказати. Якщо ви не боїтесь викликів і чогось не звичного. І гарно відноситеся до зомбі. Книга - для вас.

Англія кінця 90-х. Тоталітарний режим. Партія створила свою систему і тримається за неї усіма можливостями підгрібаючи під себе все, починаючи з поліції закінчуючи церквою.

Все це наслідки війни у 80-х,коли і стався перелом, ядерна війна привела до хаосу навкруги і біля влади стали фашисти, котрі репресували темношкірих, гомосексуалістів та в цілому всіх, хто, на їх думку, був не гідний суспільства. Це саме спіткало й Іві, головної героїні.

Розчарувавшись в житті і не маючи коштів дівчина вирішила, в свої шістнадцять, зайнятися проституцією, та в перший же вечір натрапила на брудних поліцаїв, від яких її, врешті-решт, врятував таємничий V(Ві)

Що до вражень. Прочитала буквально на одному диханні. Сюжет,графіка-неперевершені. Комікс прекрасно описує ту Англію, яку я люблю в книжках. Англію часів суцільної корупції, жахливих репресій, католиків-педофілів і невідомих местників які боролися за свободу.

Ця робота прекрасно відображає відношення автора до того середовище, і є "викликом" всьому беззаконню.

"Вендетта" дуже перекликається, знову ж таки, з нашим теперішнім.Деякі фрази, які я помітила в сторіз, наче один в один відповідають "філософії" рашистів. Фашисти=рашисти.

В цілому антиутопія не може бути легким чтивом, ця робота не є виключенням, адже вона повна болі, несправедливості. Та так само вона сповнена відданості собі і своїм принципам.
Комікс цей вкотре доводить що не варто недооцінювати графічні видання пояснюючи це тим, що в книзі більше інформації, а тут лише картинки. Ця робота велика, і, на мою думку, її має прочитати кожен істинний поціновувач жанру.

Бетмен приїздить в лікарню Аркхем для розмови з Джокером, та при розмові викривається що перед ним самозванець,а страшний маніяк давно вже втік.

Тим часом Джокер купує (своєобразно) парк атракціонів, а після їде в дім комісара Гордона, де викрадає останнього і тяжко ранить його доньку знущаючись над нею.

Задача захисника в чорному знову спіймати Джокера, методом правосуддя.

Про враження. Офігєзно. Звісно прочитала на одному диханні і хотілося б щоб це не закінчувалося.

Порадувало те, що я вже вмію помічати "перо" Мура, і точно розумію що це його робота.

Джокер — це просто найхаризматичніше що могло статися з DC.
Дуже порадувати флешбеки з минулого Джокера, про його становлення. І задумка їх малювати чорно-білими, це як ніколи в тему.

Брайан Болланд, художник, відобразив все ідеально, як на мене, у них з Аланом вийшов прекрасний тандем.

Сама історія описана в цьому виданні, набагато глибша ніж черговий опус пригод Бетмена. Тут про відносини двох старих ворогів котрі не можуть існувати один без одного і чим це все закінчиться невідомо.

Рендал Савітрі,вона ж Рен,вона ж головна героїня. Звичайна майбутня Богиня,мрієроста(не одруківка,то так називають тих,хто вирощує мрії)котра вступає до Академії Аматерасу,задля обучення силам ,і пошуку відповіді на запитання,котре буде її переслідувати до кінця книги: "хто ти,Рендал Савітрі?"(якщо тут хтось згадав про мем з нашим президентом,всьо добре,я з вами🙌) (або той,хто згадав мем :"хто ти, воїн?"). Але це все лише тому,шо Рен не пам'ятає свого минулого життя,а лише якісь дрібні флешбеки.

Протягом всього сюжети ми будемо тусити з нею,навчатися, закохуватися, дружити,ловити пригоди на дупу.

Тепер про враження

Я люблю міфології. І книжки де залучаються персонажі з божеств Скандинавії, Греції,Риму то що,для мене це насолода,але якщо вони вплетені доцільно і обережно. В цій же книзі,намішано все і одразу. Перші сторінок 150-180 я тонула в різних назвах,які були наче і знайомі,але в той же час перероблені,як і їхні історії. Мені це щиро заважало. В том числі і нелогічності,де були боги з різних міфологій,але покровителі одного і того ж самого,я не зрозуміла нащо це.

Сюжет. Головна героїня для мене бісяча. Я розумію що вона по задумці мала бути такою собі невдахою котра потім дасть всім прочуханки,але її вчинки і ревіння напролом мене не захопили,а навпаки. Та при цьому,я роблю скидку на те,що це все ж дівча,а не мудра жінка,окей. Але це суто моє враження.

Антагоністи прописані непогано,добре що тут не про "вся влада мені,ви всі гівно",тут на цьому дякую. А от що до перепон. Динаміка це,звісно,непогано. Але от вирішування проблем по одному клацанню пальців майже в кожному розділі-ту мач.

І в цілому. Пише авторка гарно,читається легко,якщо не брати до уваги термінологію,до котрої треба час щоб звикнути, тому я спробую її інші твори. Але саме ця книга-не моя. Дайте мені її в підлітковому віці-я б верещала. Тож, раджу тим хто любе казкову казку,з пригодами і драмою. Книзі є місце в книжковому світі