Я обожнюю магічний реалізм. Так,потом читати такі історії складно для сприйняття, та коли,все ж, попадає в руки щось таке,як «Клоун Шалімар»- я декілька днів і після прочитання із задомоленням «переварюю» прочитане.

Про що ж книга?
Звісно про Індію,її традиції та устрій,звісно не без «ноток американщини».Також про кохання,трагічне і дуже егоїстичне. Про війну між Пакистаном та Індією за крихітне містечко. Про людей,таких різних і таких обʼєднаних червоною ниткою.

Блазні,клоуни,скоморохи - це персонажі,котрі мені завжди імпонують. І дуже часто,в літературі, автори розкривають цих непримітних заможному люду «слуг» і показують їй сутність. Те,що в них є почуття і свої думки. В той же час є почуття обовʼязку і залежності.

Рушді вдалося передати традиції і стереотипи індійського суспільства,і він майстерно переніс мене в країну, де панують дві релігії, де мертві повертаються через деякий час і мстять. На цьому тлі цивілізоване суспільство видається обмеженим.

Це моя перша книга автора,та я вже поглинута його здатністю проводити невидимі паралелі в сюжеті. Як розділена центральна пара історії,так і Кашмір (місто),вимушений обирати сторону. Одні люди схиляються до Індії,з її обіцяною свободою,інша йде до ісламського Пакистану, в очікуванні постійності.
І ніхто не виграв. І ніхто не лишився щасливим.

Ця книга дуже підходить,як на мене,для спільночиту і обговорення. Тут і потішила,і любов,і купа персонажів з дуже сумнівними характерами,і філософія.

Я обовʼязково ще читатиму Рушді. І щиро рекомендуватиму поціновувачам філософських роздумів.

Моя перша книга про Марпл, і цю жінку я вже люблю більше,ніж Пуаро.

Хоча є багато питань,що до почуття самозбереження панянки,в її то віці.

Що до самої історії. Будьте готові,що 2/3 частини книги ви не розумітимете що від вас хочуть. Власне,як і сама Марпл😂
Та з кожним новим персонажем і його розкриттям-картинка складається в одне ціле.

Персонажів,як завжди,багато, та особисто я,цього разу,підозрювала тільки трьох. І один з них був «тим самим»

В цій книзі авторка розписала декілька гарних локації,адже Марпл подорожувала,і це придало всторії барв. Моя улюблена локація-дім трьох сестер. Сама атмосфера там максимально гарно описано і цілях своєю таємничістю.

Сподобалась мені як розвʼязка,так і сам сюжет,бо бабуська ну дуже прям вайбова,хоч і місцями підбішувало в силу своєї безстрашності.

Про Марпл однозначно читатиму ще)

Багато хто з нас чув історію про Місакі, студентку середньої школи, яка не лише виділялася своїми здібностями у навчанні та спорті, а й завоювала серця багатьох своїми моральними якостями. Вона була як яскрава зірка осяявши шкільне життя всіх учнів, поки раптова трагедія не забрала її від нас.

А потім зʼявився новий учень,Коічі. Він став бачити набагато більше ніж звичайний клас,він відчув що ці стіни,це повітря, зберігають секрети. А найбільшим секретом була дівчина,котру всі інші наче і не помічали.
.
Я уникала цю мангу помилково думаючи вона ванільна і надто солодка.
Давно я так не помилялась.
Та в той же час я рада що взялась читати її маючи на руках всі чотири томи.
.
Драматична ,містична та місцями жахлива історія,сповнена смертей,проклять,загадок і несправедливості.
.
Я люблю мангу,серіали і книги де ось цей вайб школи з містичними секретами. Де проблеми підлітків підуть паралельно з більш глобальними проблемами минулого. Як впродовж історії вони дорослішають пізнаючи світ і себе. А інколи і потойбічний світ.
.
В першому томі ми лише знайомимось з персонажами і основною проблематикою. Завдяки прекрасній мальовці історія з кожною сторінкою поглинає. А через персонажів вже є «любимчики»

Другий том добавляє в динаміці. Більше руху,більше розвитку,більше смертей. Більше бажання здолати велике зло,котре,як виявилось,колись вже вдавалося здолати.

На якийсь момент думаєш «та що вбіса тут коїться». Та при цьому,вибудовуєш свої теорії хто ким є,через що це все і в що обернеться. Але знову ж,здогадки з першого тому виявляються невірними)

Третій том. Тут автор знову нас «спускає на землю » з американських гірок.Проблеми лишаються. Деякі люди не міняються. Інші стають ще гірші.

І четвертий і мій улюблений том. Увесь клас їде до музею «Сакітані». Головні герої діти,котрі ментально виросли за чотири томи. Ціль все та ж. Рішення є. Треба тільки наважитись і все зробити.

І фінал. Котрий розставляє все на місця і розбиває серце 💔

В цій книзі одразу два твори,та відгуки на них будуть окремі,бо хочу приділити достатньо часу обом.

📖“Схудлий»
✍️ Стівен Кінг


Білл Геллек-адвокат,сім‘янин, має хороші зв‘язки,репутацію і надлишкову вагу. Чоловік намагається періодично худнути але зривається і так по колу. Та все змінюється тоді,коли він збиває насмерть циганку,але уникає наслідків через дружбу з суддею. При зустрічі з батьком загиблої і розмови з ним, життя Білла стрімко змінюється.

Я боюсь циган. Ну як боюсь,скажемо так, максимально уникаю коли бачу на горизонті. Бо колись, мене ,по молодості ,обікрала циганка, через мою доброту. А в інший раз ,по дорозі на роботу , мене ледь не побили три малих циганяти. Ось такі інсайди😂

Так от ,читаючи цю книгу, я зрозуміла що тепер обходитиму ще кілометр аби не попасти в поле зору цих веселих своєрідних людей.

Історія дуже прекрасна. Звісно є всі основні аспекти Кінга :містика,людська гниль (цього разу не тільки внутрішня🙂), переживання і думки. При цьому і неперевершена гра на уяві.

Головний герой ,як і має бути, хвилями вибішував ,хвилями викликав жалість. Але фінал розставив остаточну думку.

«Схудлий» змусив мене багато думати на тему : ось персонаж намагається перекинути свою проблему на інших звинувативши всіх навкруги… а потім клац, і розумієш що .. може він просто так просив підтримки? А потім знову повертаєшся до його егоїзму і назад. І так до самого кінця.

Я доволі скептична людина, і за увіруванням,як і головний персонаж,я агностик. Та в силу самонавіювання я однозначно вірю, і ,все ж,допускала,що в цій книзі йому є місце. Але хто ж знав хто ж знав😏

«Серця наґів»
✍🏻 Лі Йондо
Найкраще фентезі що я читала останнім часом.

Отже. Що ми маємо.
«Роман «Той птах, що п’є сльози» починається з повільної розповіді про те, як в корчмі  «Останній притулок», що притулилась на кордоні пустелі Фунтен, з’являється один з головних героїв. Кейґан Дракар прийшов сюди з закривавленим мішком, від вигляду якого дружина корчмаря втратила свідомість. Його чекав важливий лист.»

А далі ми поринаємо в прекрасно продуманий світ, з дуже колоритними персонажами,котрі по-своєму різні та мають єдину ціль. Звісно,не без перешкод)

Велика кількість різних рас, кожна з яких має свої особливості у зовнішності, укладі життя, світогляді та віруванні,повністю занурює в цей всесвіт. Наприклад:наги вкриті лускою, спілкуються між собою за допомогою уявних сигналів, на повноліття виймають серця, щоби стати майже невразливими. І в них матріархат🌝. І,очевидно судячи з назви книги, основний акцент історії зосереджений саме на них,власне,в чому і буде полягати «місія» персонажів.

Найбільше тішить те,що це тетралогія. І ще буде час насолодитися цією історію і більше пізнати персонажів,адже от цього мені не вистачило. Та,з мого досвіду, це типово для першої книги циклу,адже автор зосереджується на знайомстві читача з самим всесвітом.

Тож,щиро рекомендую. І з нетерпінням очікую продовження.