Він хотів би гуляти одеськими пляжами разом з коханою дружиною, ділячи одну каву на двох... Він хотів би бавитися із сином, читати йому казки та бачити, як той росте... Він хотів би писати фентезі для підлітків, знімати фільми і реалізовувати круті проєкти, а натомість... Натомість він воює в лавах ЗСУ, лічить хвилини проведені з рідними і пише про війну.

Ця книга - це щоденник українського війського. Історії, вірші, листи, замальовки, слова, які автор мріє казати своєму сину, своїй коханій дружині, але боїться, що може не встигнути. Вони щемкі, відверті, наповнені любов'ю аж по вінця. Вони прості і короткі, бо коли ти на передовій, то не знаєш, скільки часу тобі відміряно, чи допишеш задумане і котра зустріч може стати останньою.

Ох і наревілася я читаючи цю книгу! У ній є сум, біль і втрати, але є життя, бажання жити попри біль і жахи війни, прагнення перемоги навіть ціною власного життя, аби тільки ми стали останнім поколінням російсько-української війни, аби нашим дітям не довелося знову брати до рук зброю!

Мені дуже хотілося б, щоб цієї книги ніколи не було! Щоб подій, описаних у ній, ніколи не було! От тільки вони є, і кожен з нас, як автор, збирає себе по крихтах зранку, після нічних тривог, обстрілів і жахливих новин, щоб у новому дні продовжувати жити, любити, цінувати миті і наближати нашу перемогу. Читайте такі книги, доки маєте змогу, доки їхні автори серед нас і не забувайте донатити на ЗСУ!

Років 2-3 тому ми перечитали всі книги про Стрілку, невгамовну собаку хлопчика Тревора. Принаймні я так думала, доки випадково не знайшла на поличці цю.

Будучи у початковій школі мій син просто фанатів від шаленої собаки, яка із реактивною швидкістю наводила гармидер довкола себе, а ще постійно втягувала свого двоногого власника у якісь проблеми. Власне, саме за це вона й отримала прізвисько "Ракета на чотирьох лапах". Тоді син переказував уривки з історій і навіть носив книгу до школи (чого взагалі ніколи більше не робив із жодною книгою). Я боялася, що він уже переріс цю серію, але як виявилося - ні.

Цього разу родина Тревора проводить літню відпустку у Франції разом зі своєю чотириногою улюбленицею. Потрапивши до найромантичнішої країни, вона розривається між коханням і бажанням смачно поїсти. Та де б не опинилася Стрілка, вона скрізь створює проблеми, перетворюючи відпочинок у суцільний хаос.

Ну що ж, насміялися знову, згадали попередні пригоди і поностальгували, що це вже точно остання видана книжка. А раптом ваші діти з #молодша_школа #середня_школа ще не знайомі зі Стрілкою, то не пропустіть!

🖨 Пам'ятаю, як ще будучи дитиною, я приходила до тата на роботу. У нього в кабінеті стояла персональна друкарська машинка... Для мене то була якась особлива романтика: заправляння стрічки, стук пальців по клавішам, прокручування колодочки... Яким же щастям було, коли тато дозволяв щось подрукувати. І хоч це завершувалося неправильно вкладеною копіркою, розірваною стрічкою чи заклиненням клавіш та отой дотик до магії я пам'ятаю й досі...

🖨 Про "Клавку" я знала лише те, що вона працює секретаркою в Київській спілці письменників і вже не змогла встояти, коли побачила книгу. Цю жінку можна назвати справжньою "богинею друкарської машинки". Через життя простої людини читачеві відкриваються усі "красоти" повоєнного Києва та письменницької бульбашки.

🖨 У книзі є все те, що я не дуже люблю читати. Вся оця бідність, комунальні квартири, бюрократія, безвихідь, дефіцит, профспілки, всеможливі засідання з метою когось покритикувати і головне вказівки зверху! Таким було радянське життя.

🖨 Але як же я кайфувала читаючи про Клавку! Я захоплювалася нею, як жінкою, як працівницею, як сусідкою і подругою, як вона вирішувала конфлікти, витримувала дистанцію, закохувалася, як із мінімуму одягу та косметики створювала журнальний образ, як влаштовувала затишок чи готувала вечерю на трьох осіб із двох картоплин. Я відчувала її сумніви, вагання та душевний біль.

🖨 Може здатися, що Клавка - ідеальна жінка, але це не так. Вона просто нормальна на фоні ненормального.

✴ От є у мене пунктик - не люблю серії довші за 4-5 книжок. Ну от не люблю і все! Якщо завідомо знаю, що серія велика - намагаюся її оминути взагалі.

✴ Так склалося, що із серією ретро-романів від Андрія Кокотюхи я познайомилася років 3-4 тому, ще не знаючи скільки книг у серії. Перші дві прочитала одразу, тоді десь через рік придбала третю, у когось позичила четверту... От нарешті дійшла черга й до шостої.

✴ Спіймала себе на думці, що мене цікавить не так розслідування злочину, як спостерігати за особистим життям головних героїв та розвитком їхніх стосунків. Також дуже подобається гарно описане історичне тло, Львів початку XX століття, де власне і розгортаються всі події.

👬 Ця книга про підлітків і для підлітків, а ще вона для їхніх батьків, адже вони теж колись були юні... Прочитавши її, батьки і діти можливо хоча б трішки зрозуміють одне одного.

💏 Юність - це саме той час, коли здається, що перед тобою відкриті усі шляхи, море - по коліна, за плечима - крила, поруч - вірний друг, і вам усе під силу! А ще це час, коли всі експериментують, роблять різні дурниці, закохуються в найпопулярнішого/у хлопця/дівчину, навіть не задумуючись про наслідки. Часто саме цього і не пам'ятають батьки, а може вдають, що не пам'ятають... А можливо вони назавжди хотіли б забути певні події своєї молодості?

🙆🙌🙍 Це звичайна історія про звичайну дівчинку підлітка Мію та її найкращого друга Таріка, які відправляються автостопом на рок-фестиваль. Їх чекає багато пригод, нові друзі, а ще відкриття тих "простих істин", без яких неможливе дорослішання.

📍 "Лажанути - це не відмовитися від сексу, не наїсти складочки на животі, не спалитись у власній брехні. Лажанути - це завдати болю близькій людині".

💓 Чим мені подобається стиль письма Марти Гулей, так це тим, що вона уміє "тримати" читача протягом усього тексту. Начебто простий сюжет, уже все зрозуміло, але... але книгу просто неможливо відкласти, доки не перегорнеш останню сторінку. Принаймні мені не вдалося, хоча у мене справи, недоварений обід і повна хата дітей...