Юдине дерево

"Юдине дерево" для мене знакова книга, бо з неї почалося знайомство з творчістю А. Кроніна. Через роки я так само захоплююся майстерністю автора створювати персонажів. Дейвід Морей - боягуз та егоїст, який приховує це за маскою доброти та порядності. Він завжди обирає шлях який несе йому найбільшу вигоду, не зважаючи як його рішення вплине на оточуючих та близьких. Просто у Дейвіда є звичка перекладати власні почуття на інших тим самим виправдовуючи свої дії.

Але все це автор не скаже прямим текстом. Читач сам робе висновки пірнаючи у роздуми героя та слідкуючи за висновками до яких він приходить. І от за це занурення у внутрішній світ героїв я так люблю книги А. Кроніна. У нього всі вчинки та слова будуть детально пояснені, хоча й не завжди вони логічні або правильні з огляду на мораль та людяність. Все як у реальному житті та актуально і через 60 років після написання. Всі книги автора цн моя порада, а "Юдине дерево" ідеальне для того щоб розпочате знайомство!

Це не перше моє знайомство з автором, але я продовжую захоплюватися емоціями, які він у мене викликає.

Автор - класик, події у романі не те, щоби карколомні, навіть здебільшого буденні, з поправкою на епоху, але наскільки ж емоційне це читання. Кронін створює наскільки живих, справжніх, персонажів, що байдужими вони не залишають.

У цьому конкретному випадку дуже сильно героя хотілося стукнути. От дуже.

І річ не у тому, що автор погано змальовує мотивацію Морея. Ні, ми маємо багато можливостей зрозуміти його психологію, його характер. Як він став таким, яким став? А хіба ще з юності не було помітно перших ознак? Здавалося б, такий безневинний егоїзм, всього лише бідний сирота намагається знайти своє місце у світі... Але!

Під фінал книжки мені здавалося, що зробити так, як Морей, просто неможливо. Невже Кронін веде сюжет саме до цього?! Так банально, подумала я. І так життєво, на жаль. Можливо, не у конкретних деталях, бо уже аж занадто драматично вийшло, але загалом. Людина з таким характером і такою біографією не могла вчинити по-іншому. Як би нам цього не хотілося!

Це книжка про кохання. Як уже з назви можна здогадатися, і про зраду. А ще про слабку людину, але волею випадку отримала можливість розпоряджатися не лише своєю долею, але й долею інших. І зруйнувала все.

Перепрошую відразу у палких шанувальників Кроніна, але я до ваших рядів не долучаюся. Скільки людей із захватом описували красу та значення творчості письменника, що я приготувалася до естетичної насолоди. Мова, дійсно, красива. Дякую.

Отже, чому не сподобалося? Через відсутність новизни. Я про ці усі проблеми уже багато разів читала в інших класиків, але там емоції мене накривали з головою, я занурювалася у сюжет. Тут же я просто читала, заздалегідь угадуючи, що станеться з героями. Вони такі типові, передбачувані та без родзинки. Але мова, дійсно, гарна, мої улюблені німецькі фрази дозволили мені відчути, що я читаю не дарма.

Про що книга? Про зраду і самовдоволення, жертовність і ницість. Жіночу хитрість та чоловічу безпринципність. Про ті чесноти і вади, що ведуть до загибелі.

"Він не може дозволити, щоб якесь випадкове слово, якийсь простий збіг зруйнував спокійне життя, яке він так старанно вибудовував. Але то не було випадкове слово, це слово багато років лежало в глибинах його пам'ятій переслідувало та мучило його. Він мусить побороти його, вкинути назад у темряву підсвідомості."

Головний герой - Девід Морей, намагалася виправити ганебний вчинок юності, натомість здійснив ще більше зло. Але, як і Юда у Лесі Українки, що продав Ісуса за 30 серебряників, так і він, не зможуть насолодитися скоєним, бо совість у них таки є.

А Юдине дерево - красиво квітне, та плоди на ньому бувають отруйні.