Це книга, що залишає після себе тяжке, але тепле відчуття.
Це роман не стільки про любов - скільки про її різновиди: палку, обов'язкову, духовну. Три іпостасі однієї тяги - бути потрібним, бути правильним, бути коханим.
Головний герой - це та людина, якою ви, можливо, знехтували б на вечірці, але чию історію, один на один, слухали б до ранку.
Кронін пише як хірург з душею поета. Точно, часом жорстко, але завжди зі співчуттям.
Анонім
Тільки-но завершила прочитання цього твору, і просто не можу не поділитись враженнями. Це моє друге знайомство з Кроніним (спочатку прочитала "Зорі дивляться вниз"), думала, що наступний твір буде чимось схожим на цей: такі ж соціальні проблеми, політичні суперечки, необхідність справедливості, загалом, все те, що було у вищезгаданому творі.
АЛЕ (як я помилялась)
"Три любові" - історія жінки, яка віддавала себе всю тим, хто її оточував, вона ніби "душила" їх турботою, не розуміючи, що цим руйнує себе. Люсі мала лише "три любові" за все життя, але наприкінці залишилась наодинці із собою, зі своїми думками, що з'їдали жінку зсередини. Парадокс.
Вона мала амбіції, була готова йти вперед, працювати, забезпечувати жалюгідне прожиття, але потім відреклась від усього, ніщо не приносило їй задоволення. Такий регрес відбувається з нею протягом усього твору. І хоча вона розуміє помилки, аналізує свої дії, виправити себе і піти проти СЕБЕ вона вже не може.
Історія про те, що жінка, чоловік, будь-хто повинен мати свої захоплення, хобі, він повинен мати внутрішній стрижень, що триматиме на плаву, що не дасть потонути у своїх думках та турботі про інших. Люсі - яскравий приклад розчинення в інших, віддачі себе якимось надуманим ідеалам.
Під час прочитання мені було шкода Люсі Мур, просто по-людськи, як мати, як дружину, як особистість, як нерозкритий потенціал.
Головна героїня є прикладом людей, що вірять лише в себе та у свої сили, не сподіваються на когось іншого, але зрештою це призводить до ізоляції Люсі, вона наче невеличкий равлик, що постійно рветься вперед, але вона все ще у своїй мушлі, у своєму світі, куди не всі здатні потрапити.
Наприкінці твору хочеться, аби про неї хтось подбав, хтось рідний, хтось, хто цінує її жертви (жертви, які вона сама на себе звалила), хтось, хто бачить, хто сприймає її так, як вона на це заслуговує....
Але чи буде у Люсі щасливий кінець ви зможете дізнатись лише після прочитання цього щемкого твору, де Арчибальд Кронін як завжди показує нам всі пороки людей, та майстерно розкриває їх характери майстерними описами.
Анонім
