Арчибальд Джозеф Кронін

Історія про жінку, яка мала потребу протягом всього життя присвячувати себе комусь іншому.

Змішані відчуття стосовно особистості головної героїні. Бо з одного боку я чудово розумію її прагнення бути потрібною, давати найкраще членам родини. Плюс мені імпонує її незалежність

Але при цьому відвертає її ставлення до інших людей, яких вона вважає нижчими за себе, її нездатність сказати правду і попросити про допомогу. А маніакальний контроль над іншими, який руйнує її життя!

Отак одночасно хочеться пожаліти і тікати від головної героїні якнайдалі через її не дуже приємний характер.

Цікава, але важка історія про долю людини, яка несподівано опинилась в складних життєвих обставинах і всіма силами намагається тримати обличчя і виборювати краще життя. Але при цьому в процесі губить себе.

Не забувайте жити іноді і для себе, бо не факт, що в майбутньому люди, заради яких ви віддавали найкраще, егоїстично не візьмуть все і не відвернуться від вас

Читаючи цю книгу мені здавалося, що мене переїхав асфальто-укладочний каток. Тричі...

Як будь-яка доросла особа я знаю, що наш світ населяють далеко не рожеві поні і кольорові єдинороги. У ньому панують війни, насилля, голод, проституція та купа інших людських пороків, якими керують гроші, влада та брехня.

Невеличке шахтарське містечко в Англії на початку XX століття. Важкі умови праці, низька заробітня плата, високий ризик травматизму та летальності, жодних соціальних гарантій, професійні хвороби, а на фоні ще й І Світова війна з обов'язковою мобілізацією. Не просто вижити за таких умов, а якщо намагаєшся їх змінити - то й поготів!

Якщо "Замок капелюшника" мене гнітив, бісив і викликав внутрішній протест, то "Зорі" просто розчавили. Кількість негідників, несправедливостей, смертей та людських пороків на сторінках цієї книги просто зашкалювала! Кронін описує це все з таким відстороненням, ніби просто констатуючи факти, при цьому викликаючи бурю емоцій та спротиву у читача. Підняті теми не прості, але актуальні в нашому сьогоденні.

Однозначно, мій автор!, але його твори варто розбавляти більш легкими книгами, бо ці потребують, щоб їх видихнути.

"— Менсоне! Зараз ви такий зарозумілий, що аж нестерпний. Ви скоро добряче підете вгору"

Роман, який побачив світ у 1937 році і певним чином не втрачає актуальності й сьогодні.
Він про лікарську практику, життя, амбіції, відповідальність, моральну сторону успіху...

Цей роман доктор Кронін присвятив дружині й не дарма, адже в ньому він показав, що за впевненим, успішним та амбітним чоловіком зазвичай стоїть жінка, яка підтримує його, поважає його погляди і за потреби може наставити на шлях істинний.

В цій історії ми знайомимось з молодим та амбітним Ендрю Менсоном, який любить свій фах (він лікар). Він бажає не лише бути ефективним та розвиватись, але й змінити стару несправедливу систему, зламати її, щоб лікар намагався вилікувати, а не нажитися на мікстурах...

"Подумати, що кваліфікований лікар, у руках якого життя сотень людей, плутає підшлункову залозу із вилочковою, коли перша розташована в животі, а друга — у грудях — ба! це було щось приголомшливе!"

Але однією ідеєю ситий не будеш, а коли піддатися впливу Лондонської еліти, то й поготів почнеш дуже багато думати про гроші, статки, нові машини та те, скільки для цього треба прийняти клієнтів (бо вони не стільки пацієнти, скільки грошовиті іпохондрики), а не про добробут пацієнтів, які не принесуть великих статків..

Так Ендрю опиняється перед вибором: егоїстичні бажання та жага до збагачення чи лікарська етика та духовне вдоволення собою. Не останню роль в цьому виборі відіграє його дружина. Для мене вона фантастично терпляча, розумна та сильна жінка, яка попри порядки того часу могла сміливо говорити зі своїм чоловіком, іронізувати над ним і навіть сварити.

Я у захваті від стилю автора, він майстерно поєднує описи з діалогами та емоційними рефлексіями героїв, він так смачно пише, що перед очима живо постають шахтарські містечка з простими працьовитими людьми та найелітніші лондонські заклади зі справжніми аристократами.

Цю книгу не хочеться читати поспішаючи, її хочеться смакувати, відчувати разом з героями, переживати за них, проживати з ними частину життя...

Щиро раджу познайомитись з автором та цією книгою, бо зі мною сталась книга ✨️

"Юдине дерево" для мене знакова книга, бо з неї почалося знайомство з творчістю А. Кроніна. Через роки я так само захоплююся майстерністю автора створювати персонажів. Дейвід Морей - боягуз та егоїст, який приховує це за маскою доброти та порядності. Він завжди обирає шлях який несе йому найбільшу вигоду, не зважаючи як його рішення вплине на оточуючих та близьких. Просто у Дейвіда є звичка перекладати власні почуття на інших тим самим виправдовуючи свої дії.

Але все це автор не скаже прямим текстом. Читач сам робе висновки пірнаючи у роздуми героя та слідкуючи за висновками до яких він приходить. І от за це занурення у внутрішній світ героїв я так люблю книги А. Кроніна. У нього всі вчинки та слова будуть детально пояснені, хоча й не завжди вони логічні або правильні з огляду на мораль та людяність. Все як у реальному житті та актуально і через 60 років після написання. Всі книги автора цн моя порада, а "Юдине дерево" ідеальне для того щоб розпочате знайомство!

"За гроші ж не купиш те, що дійсно має значення".

Чи можна виправити помилки минулого? Чи варта це робити, якщо не розібрався в собі?
Головний герой Девід Морі - людина похилого віку, що живе у розкішному маєтку. Неймовірна колекція картин, вишукане столове срібло, китайський фарфор - речі, які він дуже цінує. Відвідини театрів, спілкування з поважними людьми і мрії про достойну наречену з аристократичного світу - те, чим Морі живе. Та спокою в душі немає, адже він нечесно повівся з людиною, що любила його та безкінечно йому вірила.
Щоб згладити провину та сплатити борг, Девід вирушає на свою батьківщину у Шотландію.

Кронін показує внутрішню боротьбу головного героя, його переживання та муки сумління. Адже з однієї сторони його чекає бідність, важка праця, але любляча та вірна дівчина поряд. З іншої - престижна робота, забезпечене майбутнє та ексцентрична, розпещена дружина. А що б обрали ви? Перемагає те, що є сутністю Морі.

Сюжет дуже захоплюючий. Кронін так майстерно прописує головних героїв, що ти не можеш залишитися до них байдужим. Питання, що весь час переслідувало мене під час читання цього твору: невже він зробить це знову, невже посміє?
Фінал - це потрясіння.

Автор не засуджує багатство. Ні, ні в якому разі. Адже гроші роблять нас вільними, щасливішими, дають можливість допомагати іншим. Але, де та межа, яку не варта перетинати? Чи прагнення до кращого життя дає нам право переступати через інших людей, оправдовуючи повсякчас себе, що "переживе, забуде" ? Чи в гонитві за грошима та вигодою для себе ми не перетворюємось на "гнилих" людей, готових проміняти любов близьких на тридцять срібняків?
Читатиму Кроніна ще, бо його твори глибокі та торкаються найпотаємніших струн людської душі.

Нарешті сталося знайомство з автором. Як багато відгуків я бачила і вирішила що 2 повісті в одній книжулі це чудова можливість оцінити як пише Кронін. І хоч любові не сталося, але це був цікавий досвід і можливо колись я продовжу читати його твори.

Кетрін і Ненсі головні героїні першої повісті. І мені дуже сподобались їх імена і різниця, яка була між ними. Тітка і її племінниця зовсім різні, але однаково люблять одне одну. Молодий максималізм і роки досвіду завжди протиставляються один одному, але тут це було описано дуже тонко і з любовним підтекстом. Ще на початку я зрозуміла до чого усе це приведе. Така передбачуваність додала трохи нудьги, але усе вийшло доволі мило та спокійно.

Кар'єра чи сім'я, багатство або бідність, слава або кохання. Навіть якщо обирати не хочеться, то перемагає щось одне. Головне не пізно виявити, що для тебе важливіше і прожити щасливе життя без сумнівів.

Друга повість зовсім було не моє. Там усе те, що я так не люблю і буквально з перших сторінок я приблизно зрозуміла чим закінчиться цей увесь каламбур. Село завжди таке село. Усі один одного знають, обговорюють і осуджують. Тому події цієї книги в черговий раз показали обмеженість людей, які цікавляться і вірять тільки пліткам.

Це другий роман (після "Три любові"), який я читала у Кроніна. Мені дуже сподобалась книжка! Тут скажу, що з перших сторінок автор вже впізнається. Мені подобається як письменник розкриває персонажів. Завжди є головний герой, який викликає різні емоції і часто дуже суперечливі.

Молодий лікар та його професійне зростання, спокуси та усвідомлення, великі втрати та великий прорив. Чоловік, який виріс. Який став справжнім лікарем. Чоловік, моральне єство якого підтримувала кохана жінка. Без неї ,мені здається, нічого не вийшло б. Тому шкода, що ця лінія щасливого фіналу не отримала...

Чудовий приклад класичного роману. Тепер з наступними романами Кроніна я знайомитись теж планую без жодних сумнівів.

Це не перше моє знайомство з автором, але я продовжую захоплюватися емоціями, які він у мене викликає.

Автор - класик, події у романі не те, щоби карколомні, навіть здебільшого буденні, з поправкою на епоху, але наскільки ж емоційне це читання. Кронін створює наскільки живих, справжніх, персонажів, що байдужими вони не залишають.

У цьому конкретному випадку дуже сильно героя хотілося стукнути. От дуже.

І річ не у тому, що автор погано змальовує мотивацію Морея. Ні, ми маємо багато можливостей зрозуміти його психологію, його характер. Як він став таким, яким став? А хіба ще з юності не було помітно перших ознак? Здавалося б, такий безневинний егоїзм, всього лише бідний сирота намагається знайти своє місце у світі... Але!

Під фінал книжки мені здавалося, що зробити так, як Морей, просто неможливо. Невже Кронін веде сюжет саме до цього?! Так банально, подумала я. І так життєво, на жаль. Можливо, не у конкретних деталях, бо уже аж занадто драматично вийшло, але загалом. Людина з таким характером і такою біографією не могла вчинити по-іншому. Як би нам цього не хотілося!

Це книжка про кохання. Як уже з назви можна здогадатися, і про зраду. А ще про слабку людину, але волею випадку отримала можливість розпоряджатися не лише своєю долею, але й долею інших. І зруйнувала все.

Три любові були у Люсі...

Кронін - це однозначно любов. Знову активне спостереження за людським життям, за людською долею.
І вболіваєш, і співчуваєш, і сердишся...
Емоційне читання.

У Люсі було чудове життя. Люблячий чоловік, маленький син, чудовий дім. Щаслива жінка. І це життя було трагічно зруйноване.

Та жінка не опустила рук. Пішла проти суспільних звичаїв. Важко працювала і у всьому себе обмежувала. Заради своєї другої любові.

Але коли з'явилася третя любов, то я й не підозрювала, що і вона покине Люсі. Хоча я читала про різні випробування і обмеження у такому випадку, але наскільки точно були відтворені почуття жінки... Не має ця любов розчаровувати, не має. З іншого боку - коли прийти до неї як до вимушеної міри, то й відповідь може бути такою болісною...

Традиційно для творчості Кроніна - є над чим подумати. Люсі складна особистість, і письменник дозволяє їй зробити кілька важливих помилок. Та чи дасть він їй шанс у фіналі?

Чимало героїв викликають сильні емоції, і ці емоції аж ніяк не позитивні.

Кронін часто готує випробування своїм героям.
І читання супроводжується роздумами: а як би я повелася на його місці?

Головний герой роману - молодий лікар Ендрю Менсон. Читач знайомиться з ним, коли юнак приїздить у маленьке шотландське містечко і влаштовується помічником лікаря. Починається його кар'єрний шлях. Ендрю шукає свій шлях у медицині, поставивши під сумнів вивчене в університеті і прочитане у підручнику. Як казав колись один мій викладач: "заповідь 11 - сумнівайтеся".

Як важливо для людини знайти своє покликання, справу свого життя! Але не менш важливо добре робити свою роботу, навіть якщо вона - не ідеал, не мрія. Чи багато людей можуть сказати, що люблять свою роботу?

Як багато з тих, хто відповість ствердно, може сказати, що оплата його повністю задовольняє?
І чи кожен зміг би утриматися від спокуси отримувати більше за легшу роботу?
А якщо доведеться пожертвувати принципами?

Сюжет книжки зосереджений на медицині і торкається й соціальних питань: новітні технології лікування, вивчення виробничих хвороб.

Великий талант Кроніна у змалюванні психології героїв. Письменник дозволяє їм розкритися через вчинки, а не ззовні описує хто що відчуває.

Тут немає надзвичайних пригод, гостросюжетної оповіді. Життя звичайних людей, але описане так, що хочеться невідривно за ним стежити. Яке рішення він прийме? Як вона відреагує?

З досвіду читання цього автора можу сказати, що мене його персонажі, зокрема, головні герої, не залишають байдужою. Менсон у різні часи викликав повагу, співчуття, гордість, засудження, злість і ще багато інших почуттів.

Весь час цю книжку хотілось пожбурити геть. Інфантильний, егоїстичний самолюб, який заради вдоволення свого его змарнував і зламав два молодих життя - двох близьких людей. Фу таким бути. Я давно таких покидьків не зустрічала в книжках. І ні, я не розумію його поривань в юності і то був аж ніяк не молодечий запал чи нерозсудливість! То чистий егоїзм! Але ок, якщо все він робить для себе милого, то робив би так, щоб люди навколо не потерпали від цього. Типовий егоїст і маніпулятор.

Вам може здатися моя тирада дивною, і ви можете уявити головного героя буквально монстром. Чесно? Він ним і є, лиш в красивій оболонці. Він, насправді, далекий від людини сильної духом, але ж всі рази, коли його ніби підштовхували до дій чи так складались обставини - це все одно був його і тільки його вибір. Навіть бездіяльність - вибір.

Натомість, фінал такий, який заслуговували не всі. Кронін завше ніби робить висновки на завершення романів. Тут теж. Зрештою, роман вартий уваги. Я перечитувати не буду, це знову для мене було занадто емоційне чтиво. А от вам почитати раджу🙌

П.С. У відгуку немає про сюжет, ви з анотації зрозумієте, що й до чого)

Перепрошую відразу у палких шанувальників Кроніна, але я до ваших рядів не долучаюся. Скільки людей із захватом описували красу та значення творчості письменника, що я приготувалася до естетичної насолоди. Мова, дійсно, красива. Дякую.

Отже, чому не сподобалося? Через відсутність новизни. Я про ці усі проблеми уже багато разів читала в інших класиків, але там емоції мене накривали з головою, я занурювалася у сюжет. Тут же я просто читала, заздалегідь угадуючи, що станеться з героями. Вони такі типові, передбачувані та без родзинки. Але мова, дійсно, гарна, мої улюблені німецькі фрази дозволили мені відчути, що я читаю не дарма.

Про що книга? Про зраду і самовдоволення, жертовність і ницість. Жіночу хитрість та чоловічу безпринципність. Про ті чесноти і вади, що ведуть до загибелі.

"Він не може дозволити, щоб якесь випадкове слово, якийсь простий збіг зруйнував спокійне життя, яке він так старанно вибудовував. Але то не було випадкове слово, це слово багато років лежало в глибинах його пам'ятій переслідувало та мучило його. Він мусить побороти його, вкинути назад у темряву підсвідомості."

Головний герой - Девід Морей, намагалася виправити ганебний вчинок юності, натомість здійснив ще більше зло. Але, як і Юда у Лесі Українки, що продав Ісуса за 30 серебряників, так і він, не зможуть насолодитися скоєним, бо совість у них таки є.

А Юдине дерево - красиво квітне, та плоди на ньому бувають отруйні.