Хоча й важко було пробиратися через наукові формулювання та термінологію, півсторінки зносок та пояснень, але книга дуже затягує.
Залишилось багато питань, але дуже хочу отримати на них відповідь в наступних частинах серії.
Тут ви не побачите супер динаміки та крутих поворотів сюжету, екшн трохи присутній під кінець книги. Але автор красиво та яскраво описав нам життя на дні океану, а часом і такі цікавинки, про які я й не знала.
Для любителів жанру - ця книга - чудовий представник наукової фантастики, яка часом та місцями десь віддалено нагадувала мені «Колонію» Кідрука.
На мій погляд, книга дуже «психологічна» - життя та відносини в закритому просторі, кохання, лідерство, почуття провини та свободи. Типова поведінка суспільства зображена на маленькій групі людей.

«Він був геній ухиляння від відповідальності, проблем, прикрих питань…». Краще й не можливо, напевно, описати головного героя.

Цей чудовий роман став для мене першим знайомством із творчістю А.Кроніна і дуже вдалим.

Щось схоже було для мене в цій книзі з «Кирпатим Мефістофелем» Винниченка або «Містом» Підмогильного. Мабуть, ці твори поєднує типаж головного героя в якійсь мірі - вони всі для мене максимально негативні персонажі.
Тут, Дейвід Моррей - самозакохана, честолюбива, слабка натура, що піддається маніпуляціям, яку легко переконати та спокусити. В молоді роки він легко піддався одному з спокус красивого життя та зрадив не тільки своїй карʼєрі, а й коханню. Через багато років, він вирішив, що все було помилкою і треба якось спокутувати провину.

Годинами можна говорити про риси та характер персонажів, бо всі вони тут «живі», не ідеальні, справжні, зі своїми вадами та недоліками, красою та щирістю, переконаннями та вірою.

Однозначно буду читати інші твори Кроніна і рекомендую читати вам також - ідеальна книга для книжкових клубів.

Чудова книга з жанру антиутопії, легко та швидко читається, нема сильно «перемудрених» думок. Книга написана за 9 років до «1984» Орвела, на самому початку Другої Світової Війни. Авторка брала за прототип німецький третій рейх, що тільки почав набирати силу в Європі. Але суспільні обмеження дуже нагадують ссср. Не дарма кажуть, що всі диктатури схожі між собою.

Це коротка історія про жителя Великої Держави, хіміка, який розробляє «сироватку правди», за допомогою якої можна контролювати думки та карати тих, хто відкрито не виявляє любові та відданості державі, а в душі є «бунтарем».

Доля головного героя - це, мабуть, типова картина життя в режимі: людина системи, що підкоряється та вірить владі, з подавленими сумнівами та атрофованими справжніми емоціями та почуттями. Замість всього живого та людського залишається лише обовʼязок та страх. Саме страх керує всіма, незалежно від рівня достатку та рангу.

Книга хоч трішки легша та простіша за «1984», але варта уваги.

Перше моє знайомство з творчістю Жадана - незвичне та цікаве.

Книга має дуже простий сюжет - в одного з харківських студентів Саші Карбюратора помирає вітчим і його інші три друга шукають його, щоб повідомити йому про це.

Але сюжет не найважливіший у цій книзі, на відміну від зображення життя в Україні після розвалу союзу. Книга переповнена гумором, що віддає смутком від реалій тих часів: зневіра, безвихідь, гнила система у всіх сферах (поліція, медицина, культура, освіта і тд).
Веселі моменти, як от виступ проповідника з перекладачем, перемежовуються описами життя тогочасної молоді, від якої стає важко. Жадан має талант дуже простою та природною мовою зобразити все це і тому було легко уявити собі Харків і життя молоді в період 90-х: футбол, алкоголь, травка, поліція, нелегальні підзаробітки і тд.

Для тих, кому не подобається брудний реалізм та нецензурна лексика, книга може не зайти.

Для мене це був цікавий експеримент, хочу спробувати ще щось почитати у Жадана.

Я пережила з цією книгою неймовірний спектр емоцій. Автор змусив протягом книги щиро посміятись і гірко поплакати, співчувати і люто ненавидіти.

Мова та стиль Винничука - просто щось неймовірне. Вона, як вир затягує і змушує поринути в старий Львів 1930-х з його колоритним галицьким діалектом. Мова Винничука багата, густа, широка, квітуча, гостра, відверта та яскрава.

Автор так майстерно описує все, що ти ніби проживаєш події разом з героями: щиру вірну дружбу та перше кохання хлопців, фантастичну подорож бібліотекою, ментальну прірву між галичанами та совєтами, нестерпний біль та горе від того, що вони залишили після себе, а потім й люту ненависть та щире бажання помститись.

І ці всі почуття накладаються на наше сьогодення. Все повторюється, знову й знову, один в один, нічого не змінилось…

«І тоді я відчув, як в мені пробуджується звір, лютий звір, який прагне крові, прогне помсти, щоб зігнати на комусь свій біль і свою розпуку»