Це чудова та захоплива книга. 10/10

Головний герой, воєнний фотограф, що по вуха застряг в жахіттях громадянської війни у Шрі-Ланці, а окрім того ще й в азартних іграх, боргах та зрадах коханому. Він прокидається в Міжсвітті (таке собі Чистилище) у вигляді залу з віконцями реєстрації, де сортують мертвих. Він абсолютно нічого не памʼятає про свою смерть, та має 7 діб для того, щоб згадати все.
В першому ж розділі ГГ дається можливість побачити як його власне розчленоване тіло викидають у озеро, та дізнатись, що він цілувався на мітингу з хлопцем-революціонером, чий дух його тепер супроводжує.

Неймовірно цікава книга з самоіронією та саркастичним поглядом померлого героя на власне життя та життя його країни очима душі.

Купа цікавих тез та діалогів про цілу низку актуальних, важких та важливих соціальних моментів, що дали змогу автору отримати Букерівську премію 2022. Війна між етнічними народами Шрі-Ланки, масові вбивства невинних цивільних, політичні маніпуляції та корупція, участь та зацікавленість інших країн в цій війні, самоідентифікація народу, наслідки нашого вибору, забути і пробачити чи дочекатись помсти будь-якою ціною, ЛГБТ в консервативному суспільстві 1980-90х і багато багато іншого.

Від книги важко було відірватись, вона швидко затягнула, легко прочиталась.

«Важливий текст, що міркує, як воно — бути людиною в нелюдських умовах.» (Р.Семків)

Повість-поема не має особливого динамічного сюжету, бо вона є суцільна емоція, крик болю. Вона розповідає про сім товаришів, військових полонених під час Першої Світової війни, що відбились від конвою, та намагаються вижити під час морозу в албанських горах.

Роздуми, спогади, галюцинації людей перед жахливою смертю. Що ми робимо на цій війні? Навіщо ми тут? Як там наші рідні та чи живі вони ще? Чи ще залишилась в нас всередині іскра людяності чи вже назавжди погасла під шаром звірячості та злості?

Книга маленька, але дуже важко емоційно читалась, до цього потрібно готуватись.

Важкі психологічні повісті від Миколи Хвильового, які постійно відкладались в мене на полиці. Знала, що це буде нелегко, бо Хвильовий та його творчість в мене відносяться до категорії «важка, важлива та глибока українська література» (+там ще десь Багряний поряд).

«Санаторійна зона» - оповідь про людей, що живуть в санаторії: «романтики революції», яких зрадили їх ідеали. Вони вже не можуть знайти свого місця в новому суспільстві і розчаровано та відчайдушно намагаються віднайти душевний баланс. Головний герой тут — це ніби відображення душевного стану, характеру та всіх думок самого М.Хвильового, оскільки і сам автор спочатку був учасником громадянськоі війни на боці більшовиків, розчаровувався, потім страждав на неврастенію та лікувався у схожих санаторіях.

«Сентиментальна історія» - коротка повість про розбиті чисті почуття, романтичні почуття дівчини, що мріяла про кохання, але зіштовхнулась з реальністю, яка вона є.

Я (Романтика) - новела про боротьбу всередині головного героя: як сина своєї матері та чорного трибунала, що відправляє людей на розстріл; боротьба між вірністю ідеї та синівською відданістю.

Це було щось абсолютно магічне, що мені дуже сподобалось і стане однією з найкращих прочитаних книг цього року. Водночас, це дуже цікава і абсолютно нелегка для читання книга, про що і говорить її Букерівська премія, а також Букер Букерів.

Тут йдеться про двох чоловіків з Індії, що під час вибуху літаку, падають в Ла Манш та перероджуються: один в архангела, а інший в диявола. Далі нічого коротко переказати не можливо, бо це такий неймовірний політ фантазії автора, за яким годі й встигати.
В книзі два головних персонажі, але дуже багато другорядних, що грають не менш важливу роль і часто пересікаються в сюжеті.

Книга потребувала додаткової підготовки, тому перечитувала «Вісім релігій, що панують у світі», а також передивлятися числені відео огляди на книгу. Але й досі не можу сказати, що зрозуміла все.

Не можна також не згадати скандальну історію, якою оповиті книга та автор, адже після виходу книги (80-х роках) автору оголошено фетву про смертну кару від Аятоли Ірану і від тоді мусульмани спалювали книгу посеред міст, на автора було скоєно напади, а британсько-іранські дипломатичні відносини порушено. Це додатково інтригує і тягне до книги.

Важко сказати, чи ці переслідування справедливі, судити може кожен особисто після прочитання. Я особисто не глибоко віруюча людина, та й дуже далека від ісламу. Мушу погодитись, Салман Рушді не обмежував себе в польоті фантазії щодо релігійних питань. А що як… пророком буде жінка? окрім Аллаха існували ще інші богині? Муххамед піддавався людським спокусам? І взагалі вся релігія в книзі піддається сумніву.

«Що протилежне вірі?
Ні, не невіра. Надто категорично, остаточно, незмінно. По суті, тільки різновид віри.
Сумнів.»

Дуже, дуже хороша книга - історія життя дівчини з Одеської області від 1975 по 2022. Все прочитане було таке близьке, рідне та щемливе, і що історія більше наближалась до сьогодення, то все більше боліло.

Про те, як радянщина борола українську мову, культуру, свята та традиції, згадки дідів про війну та голодомор, які кардинально розбігались з тим, що дітям розповідали в школах.
Страшно чути, як зросійщені були великі міста і які різні думки були в українців про своїх же громадян з різних областей… як важко знайти роботу та навчатись, коли ти прагнув розмовляти рідною мовою…
Авторка дуже легко та тепло пише, історія читається на одному подиху.

З мінусів, а що я і знизила оцінку на 1 бал - мені все летіло занадто швидко, особливо починаючи від життя Дзвінки в Києві, сюжет уривками лягав у розділи і ледь поверхнево торкався подій.
У всьому іншому і чудова книга, рекомендую!