Портрет Доріана Грея. Оскар Уайльд

Ця книга займає почесне місце в топі моїх найулюбленіших книг
Художник Безіл написав найкращу картину у своєму житті. На ній він зобразив свого найкращого друга Доріана Грея.
Для Безіла Доріан став ідеалом краси, чистоти, невинності, він вважав, що такий прекрасний чоловік поєднує у собі все найкраще, що може бути в людині.

Коли Безіл віддавав Доріану його портрет, останній висловив вголос бажання про вічну молодість, нехай старіє картина, а не він і доля зіграла з ним злий жарт.
Зв'язавшись із лордом Гаррі, Доріан ступив не на ту доріжку. Лорд Генрі справді незвичайний і цікавий персонаж, "принц парадоксів", як писав Оскар Вайльд.

І справді, у мене кипіла голова від того, що лорд Генрі говорив. Він міг сказати одну фразу і через сторінок двадцять протилежну, починаєш думати, де взагалі правда в його словах.

Він тонко маніпулює Доріаном, нав'язуючи свою думку, і Доріан навіть не намагається спростувати його думку, він каже, що лорд Генрі несе всяку нісенітницю, і їй немає віри, але загалом живе і мислить як він.
Доріан по суті й не має взагалі жодного уявлення про світ, він відразу ж повірив Генрі, побачив у ньому великого мудреця, який пізнав це життя.
Кожен вчинок Доріана Грея відбивався на портреті, на якому юнак все більше і більше старів і набував найгірших рис обличчя. А сам Доріан залишався вічно молодим і гарним хлопцем.

Книга шалено мені сподобалася
Кожну сторінку можна розділяти на десятки цитат. Оскар Вайльд дуже влучно описує моральне розкладання суспільства Англії того часу Рекомендую до прочитання!!

Класика, яку має прочитати кожен. Хороший переклад.

Якщо мене спитають про книгу, яка вселила у мою душу любов до класики, то я без вагань назву саме цей неймовірний витвір. Дійшла до роману після перегляду невеликого автобіографічного фільму про Оскара Уальда, який неабияк мене розчулив, а "Портрет Доріана Грея" ніби закріпив та довершив почуття до автора.

Історія написана дуже витончено та атмосферно, навіть найдрібніші деталі та стиль, з яким поданий цей витвір, передає всю його суть. Захоплює й те, наскільки майстерно Уальд зобразив поступове духовне падіння головного героя, при цьому в свою чергу не лишаючи жодних коментарів щодо його вчинків, а даючи читачу самостійно зробити власні висновки. І, звісно ж, говорячи про персонажів, не можна не згадати найбільш неоднозначного лорда Генрі, який, здавалося б, проголошує доволі спірні висловлення, проте змушує замислитися над ситуаціями з доволі різних, хоч і не завжди гуманних, точок зору. Найкраще те, що кожен зможе винести з цього безліч власних висновків, адже історія, особисто для мене, сприймається не лише як спостереження за тим, що стається з людиною, поглинутою всіма не найпрекраснішими проявами гедонізму. Це усвідомлення, що у кожному з нас насправді існує частинка чогось, що ми б хотіли сховати у якийсь іншій копії себе, закривши ту на горищі подалі від чужих очей.

Обов'язково рекомендую до прочитання та окреме дякую видавництву «#книголав» за таке чудове оформлення важливої моєму серцю книги.