Отже, Вівіан, розслідуючи вбивства кількох дівчат, зникає у 1982 році під час роботи в нічну зміну в придорожньому мотелі The Sun Down Motel. Через 35 років, її племінниця Карлі, сповнена рішучості дізнатися, що ж сталося, — йде по її слідах: приїздить в той самий мотель, отримує ту саму роботу в нічну зміну, і розслідує ті самі вбивства. Час ніби зупинився. Чи спіткає Карлі така ж доля, як і Вів?

Це кримінальний трилер у стилі саспенс з елементами надприродного. Інтригуюча історія до останніх сторінок.

Маю лише маленьке зауваження щодо постійного опису — у що одягнений той чи інший персонаж, коли зʼявляється на сцені. Згодом це стало дуже помітно.

+
Оригінальна назва книги гарно підібрана: “Good as dead” - це ідіома, яка має значення, що хтось опинився у безнадійній ситуації, яка приречена на провал. Думаю, авторка хотіла донести думку, що кожен, хто бреше, — опиняється саме в такій ситуації.

-
Я очікувала заплутанішого сюжету, але авторка акцентує увагу більш на емоційну складову, ніж на секрети. Перед нами приклад теорії «шести рукостискань».

Інший «-»
Жінка на обкладинці ні про що не говорить, а скоріш дезінформує, бо ж виглядає самовпевненою і сильною, а головна героїня не така.

Ця книга нагадала мені серіал «Таємний агент Нікіта»; сюжет динамічний, цікавий і заплутаний. Хороший переклад, легко читається (окрім фрази «Що за пекло?/What the hell?», не можу позбутись думки, що там має бути «Якого дідька?»).

Маю відмітити, що це вже не перша книга видавництва Vivat з флуоресцентним написом на обкладинці (світиться в темряві).

Це філософське вчення призначено, в першу чергу, для мудрого правителя (держави), однак абсолютно кожен може інтерпретувати щось корисне для себе.

Особисто я відмітила, що мудра людина має прагнути балансу і уникати будь-яких крайнощів, розкоші, пишноти. Знаючи міру, людина буде задоволена своїм становищем. Спокій створює порядок у світі (чи родині). Краще запобігти біді, ніж вирішувати велику проблему. А ще: хто знає багато - мовчить, а хто багато говорить, - не знає нічого.

Сам текст маленький (менше 100 сторінок), але це видання містить ще аналіз ідей. Книгу варто читати по кілька сторінок на день, обмірковувати прочитане і робити висновки.

«Із синтезу» претендує на книгу-відкриття року. Настільки вона мене вразила і, однозначно, залишиться ще надовго зі мною.

Отже, головна героїня, імʼя якої ми так і не дізнаємось, зріла жінка з Монреалю, що мала складне дитинство, професію манекенниці в юності і все життя пошуку ідеального симулякру (зображення свого аватара Анук).
Реальність видається їй загрозливою, темною і заважкою, тому вона намагається зануритися в екран телевізора, стати зображенням, адже воно ні живе, ні мертве, існує поза простором і часом між реальністю і вимислом. Її життя проходить в пасивному стані, в ізоляції, у віртуальній реальності.
І ось батько дзвонить їй і повідомляє, що мати смертельно хвора. Чи спонукає цей дзвінок її вийти на вулицю і налагодити складні стосунки з батьками?

Багато читачів зможуть ідентифікувати себе з оповідачкою, адже більшість з нас проводять значну частину свого життя перед різними дисплеями. А з якого боку екрана хотіли б існувати ви?