Оскар Вайлд

"Портрет Доріана Грея" Оскара Уайльда — це класика, яка вражає читача своїм поєднанням філософських тем і витонченої мови. Цей роман був одним із моїх улюблених ще в дитинстві, і його магія залишається навіть тепер, коли я перечитую його в дорослому віці. Уайльд майстерно поєднує простоту викладу з глибокими питаннями моралі, краси та саморуйнування. Читаючи роман в оригіналі, я ще більше захопився його елегантною мовою і стилем, який не втрачає своєї актуальності та чарівності.

Уайльд тонко балансує між розвагою і глибокою філософією, порушуючи питання про те, як зовнішня краса може затьмарити внутрішню моральність, а саме цей аспект робить "Портрет Доріана Грея" таким вражаючим.

Ця книга в мене в улюблених.
Тут прекрасно все від стилю письма, ідеї, героїв та сюжету. Кожна сторінка дарує незабутні емоції.
Головний герой відверто ще той негідник. Автор піднімає багато важливих тем.
Ця книга буде актуальною завжди.

Коли я починала читати цей роман, вже була знайома з його основною концепцією (думаю, майже всі її знають): є людина, яка залишається молодою, а старіє її портрет. Ось, власне, й усе. Звичайно, чула сотні захоплених відгуків від знайомих, блогерів та колег-письменників, які називали цей роман одним із найкращих.

Яке враження залишилось у мене?

Що стосується стилю написання, то тут нема про що сперечатися – роман безсумнівно шедевральний. Я зазвичай не позначаю у книгах улюблені місця, але цього разу виникло бажання обклеїти книгу стікерами від першої до останньої сторінки.

"У друзі я вибираю людей гарних, у знайомі — людей із гарним характером, а ворогами роблю тих, хто розумний."

Текст дійсно зачаровує. Я насолоджувалася кожною фразою, смакувала її, наче витончений напій на заході сонця.

Щодо сюжету, тут у мене залишилися змішані враження. Мені здалося, що події розгорталися надто швидко й уривчасто. Велика увага приділена саме стилю і деталям тексту, але самій історії, як на мене, бракує глибини. Наприклад, Доріан закохується в Сібіл Вейн після першого погляду, а після першого поцілунку вже вирішує, що хоче з нею одружитися. Це було занадто швидко, щоб я встигла повірити в істинність його почуттів. Так, пізніше показано, що ці почуття були поверхневими, коли він легко розчаровується в Сібіл через її невдалу гру на сцені, але мені не вистачило часу, щоб переконатися в розвитку цієї історії.

Також мене не переконали причини, через які Сібіл наклала на себе руки. Їхні стосунки з Доріаном ще не були настільки глибокими, щоб після розчарування вирішити таке. Можливо, з погляду сюжету ці причини здаються недостатніми.

Ще одне – не вистачило докладного опису "падіння" Доріана. Думаю, ця частина могла бути більш розкритою і насиченою, щоб краще зрозуміти, як він втрачає моральні орієнтири.

Попри всі ці моменти, роман мені сподобався. Так, для мене є певні недоліки, але я готова їх пробачити, оскільки стиль Оскара Уайльда просто приголомшливий, а теми, порушені в романі, виявилися для мене дуже актуальними.

Must have до прочитання кожному. Історія сподобалась як мені, так і мамі з молодшою сестрою. Якщо хочете потратити в атмосферу донжуанів, балів та шику - прошу)

Топ моїх улюблених цитат до розуміння стилю і сенсів:
- Дорогий мій Безіл, Доріан настільки розумний, що не може час від часу не чинити дурниць.
- Причина, через яку ми думаємо про інших надто добре, у тому, що ми боїмося за себе. В основі оптимізму лежить смертний страх.
- Я не звертаю увагу на те, що кажуть люди пересічні, і не втручаюсь у те, що роблять люди непересічні. Якщо людина мені приємна, я захоплююсь будь-якими проявами її індивідуальності.
- Крім того, ніщо так не тішить марнославство людини, як визнання її гріховності. Совість робить із усіх нас егоїстів.

Оскар Вайлд
Портрет Доріана Ґрея

Для мене це одна з топ книг у світі. Хоч всі ми добре знаємо цю історію про самозакоханого нарциса Доріана Ґрея, якому вдалось обманути час, залишаючись вічно молодим і красивим, проте щоразу ти сприймаєш її інакше, робиш інші висновки. І це те, що робить книгу класикою, а не масмаркетом.

Отримала неймовірне естетичне задоволення. Відпочинок для душі. Хто читав востаннє в 10 класі, спробуйте перечитати. Вам сподобається 😉

"Біда старості не в тому, що людина стара тілом, а в тому що вона молода душею".

Хто з нас не хоче якнайдовше зберегти свою молодість та красу?! І як далеко ми можемо зайти, ганяючись за вічною молодістю?! Дехто веде здоровий спосіб життя, займається спортом, дехто робить собі ін'єкції краси, омолоджуючі процедури, дехто - пластичні операції, а Доріан Ґрей продав свою душу.

Історія, яка ось уже 130 років розбурхує серця. У свій час розгорнувся цілий скандал і письменника звинуватили у всіх смертних гріхах та тим не менш, цей твір Оскара Вайльда досі не втратив своєї актуальності.

Роман-притча, роман-алегорія, де автор показує свою точку зору на суспільство і людину в ньому, він протиставляє прекрасне і потворне, стверджує, що внутрішня краса набагато важливіша за зовнішню.

Мені подобаються стиль написання книги, вишукана мова, гострі дотепні діалоги персонажів, динамічність, легкість.
Вперше читала у класі 10, тоді дуже вразила ця історія. Читаючи тепер ще раз переконалася, що класика такого штибу невмируща.

Чого я раніше не читала цієї книги? Бо стільки разів чула, про що вона, що, в принципі, не потребувала читання. Тому навіть зараз я зосередилася не на сюжеті (він, мабуть, усім відомий), а на красі мови та нюансах поведінки героїв.

Отже, Доріан Ґрей, дуже красивий юнак, з якого написали портрет, підпав під вплив гедоніста Генрі Воттона.

"— Тому що впливати на когось — означає віддавати комусь власну душу. Людина вже не думає своїх природних думок, не запалюється своїми природними пристрастями. І чесноти вона переймає від інших, і гріхи — коли є така річ, як гріх, — запозичує. Людина перетворюється на відлунок чужої музики, на актора, що грає не для нього написану роль. Мета життя — розвиток власного "я". Повністю реалізувати своє єство — ось для чого існує кожен з нас."

Не вийшло. Бо якщо на художника, що мав чіткі моральні переконання, вплив друга був мінімальний, то з Доріаном зовсім інша ситуація - палкий та ексцентричний, він спочатку через портрет закохався в себе, а потім зрозумів, що йому багато що пробачається за зовнішню красу, і став майже не зважати на інших і брати від життя "усе". А крайнощі, як ви розумієте, до добра не доводять, прірва може бути дуже глибокою.

І постають кілька питань: хто ж винен у злочинах Доріана? Можливо, портрет, який забирав собі потворні наслідки зловживань?

А ще більше мені цікаво, чи не набрид сам собі Генрі Воттон, повторюючи з року в рік заїжджені сентенції?

Читаю, насолоджуюся перекладом і рекомендую. Усе ж таки автор дуже різноплановий. Вартий на увагу, безумовно.

Найпопулярніший твір Оскара Вайлда на стільки, що коли згадуєш назву книги, ім’я автора одразу стоїть перед очима! Свого часу на цей роман полинуло багато негативної критики, але як справжня цінна перлина, твір незважаючи на це набував все більшого розголосу та популярності.

«Портрет Доріана Ґрея» унікальна книга тим, що тут досить послідовно та детально досліджується поняття гріха, його виникнення, розвиток та шлях, куди він заводить. На сторінках роману можна знайти відголоски «Фауста», Шекспіра та навіть Біблії.

Страх постаріти та втратити свою вроду підштовхує головного героя до жахливих вчинків, втрати справжньої насолоди від життя та спотворення душі. Часто люди зосереджуються на прикрашенні своєї зовнішності, забуваючи про необхідність розвитку моральних якостей.
Це не просто якась казка або роман з елементами жахів! Ні!
Це – відображення дійсності🪞!

Озерніться навколо і Ви побачите як люди витрачають купу грошей на зміну своєї зовнішності. Розвиток індустрії краси дійсно крокує вперед, завдяки чому можна змінити те, що тобі не подобається в собі. Але чи міняючи одні комплекси на інші, ми не втрачаємо індивідуальність? Чи часом не забуваємо про внутрішній світ?
Доріан на стільки став зацикленим на тому як він виглядає, що не помічав, що стає порожнім із середини. Навіть вчиняючи добрі вчинки, він робив це з корисливою метою, щоб виправити свій портрет та бігав до нього туди-сюди, щоб подивитися на можливі покращення.

Якщо сумніваєтесь чи потрібно Вам читати цей роман, то ось цікавий факт, як вплинула книга на наше життя. У світі вже давно існує хвороба💉, яку називають «Синдром Доріана Ґрея» через культ молодості, страху перед фізичним зів'яненням і старінням. І дивлячись на деякі новомодні віяння, необхідно задуматися чи не призведуть вони до такого кінця як у романі.

"Портрет Доріана Ґрея" – це шедевр літератури, який вийшов з-під пера Оскара Вайлда у 1891 році. Цей роман не лише змінив сприйняття краси, моралі та мистецтва, але й залишив глибокий слід у світовій культурі, ставши основою для безлічі інтерпретацій та екранізацій.

Вайлд, відомий своєю витонченою мовою та глибокими думками, створив твір, який досліджує природу гріха та аморальності. Роман розповідає про молодого та вродливого Доріана Ґрея, який, усвідомивши тимчасовість своєї краси, бажає зберегти молодість за будь-яку ціну. У результаті, він продає свою душу, дозволяючи своєму портрету старіти замість нього. Ця угода відкриває двері до розпусти, аморальності та безкарності, перетворюючи Доріана на оболонку людини, яка не відчуває наслідків своїх вчинків.
Особливість роману полягає в тому, що він є дзеркалом самого Вайлда. У кожному творі мистецтва більше художника, ніж будь-чого іншого, і "Портрет Доріана Ґрея" не є винятком, тому я наполегливо рекомендую дізнатись більше про автора перед читанням.

Сюжет розвивається поступово, занурюючи все глибше у маніакальне життя головного героя. Ми стаємо свідками його падіння, відчуваємо біль та муки, розмірковуємо над питаннями мистецтва та моралі. Проза Вайльда настільки витончена, що після книги звичайний світ здається бляклим і нудним.

«Портрет Доріана Ґрея» входить до шкільної програми, тож коли я його прочитала, він кардинально змінив моє сприйняття літератури. "Портрет Доріана Ґрея" – це літературний досвід, який змінює сприйняття реальності. Це історія про красу, яка тлінна, і про душу, яку не можна повернути. Це урок, що нагадує нам про важливість моральних виборів і наслідків, які вони несуть. Якщо ви ще не мали нагоди познайомитися з цією книгою, раджу не відкладати і поринути у світ, створений генієм Оскара Вайлда.

Чесно кажучи, познайомилась із цим твором лише через те що потрібно було здати тести із зарубіжної літератури 😆. Але я зараз тут і пишу відгук.
Як на мою думку Портрет Доріана Грея - це історія про те, як наші вчинки та наше життя впливають на нашу душу та відображаються в нашій зовнішності.

Головний герой роману, Доріан Грей живе у світі багатства та розкоші, але після написання його портрету він починає усвідомлювати свою красу та вплив, який вона має на людей, він стає жертвою своєї власної краси та починає руйнувати своє життя через свої відносини з іншими людьми.

Один з головних мотивів роману - це питання про те, що важливіше - краса чи душа? Автор ставить це питання через головного героя та його портрет, і читачі спостерігають, що портрет залишається без змін, на відміну від зміни зовнішнього виду головного героя. Краса може бути оманливою та тимчасовою, тоді як душа залишається назавжди.

Також є дуже важливі моменти про вчинки та життя, які впливають на нашу душу. Автор хотів показати нам це через головного героя, який руйнуючи своє життя та відносини з іншими людьми руйнує свою власну душу, стаючи злою та безжальною людиною.

На мою думку, після прочитання цієї книги можна замислитися на досить важливі теми в нашому житті, найголовніше задуматись над важливістю власних вчинків та життя і як не зруйнувати цим власну душу.

Мені важко далася ця книга, але полюбилась набагато більше.
Якщо коротко, то це про те що у кожного є свої скільки в шкафу і ми не завжди будемо це знати.

Якщо мене спитають про книгу, яка вселила у мою душу любов до класики, то я без вагань назву саме цей неймовірний витвір. Дійшла до роману після перегляду невеликого автобіографічного фільму про Оскара Уальда, який неабияк мене розчулив, а "Портрет Доріана Грея" ніби закріпив та довершив почуття до автора.

Історія написана дуже витончено та атмосферно, навіть найдрібніші деталі та стиль, з яким поданий цей витвір, передає всю його суть. Захоплює й те, наскільки майстерно Уальд зобразив поступове духовне падіння головного героя, при цьому в свою чергу не лишаючи жодних коментарів щодо його вчинків, а даючи читачу самостійно зробити власні висновки. І, звісно ж, говорячи про персонажів, не можна не згадати найбільш неоднозначного лорда Генрі, який, здавалося б, проголошує доволі спірні висловлення, проте змушує замислитися над ситуаціями з доволі різних, хоч і не завжди гуманних, точок зору. Найкраще те, що кожен зможе винести з цього безліч власних висновків, адже історія, особисто для мене, сприймається не лише як спостереження за тим, що стається з людиною, поглинутою всіма не найпрекраснішими проявами гедонізму. Це усвідомлення, що у кожному з нас насправді існує частинка чогось, що ми б хотіли сховати у якийсь іншій копії себе, закривши ту на горищі подалі від чужих очей.

Обов'язково рекомендую до прочитання та окреме дякую видавництву «#книголав» за таке чудове оформлення важливої моєму серцю книги.