«De Profundis» я читала повільно, майже вдумуючись у кожне слово, бо хотілося дати Вайльду можливість висловитися до кінця. Це той випадок, коли книга стає не просто текстом — а розмовою між двома люд...читати далі →
Щирий текст, у якому Оскар Вайлд оголює свою душу перед читачем. Це не лише лист про зруйновану любов і зраду, а й глибоке осмислення страждання, покути та творчості як шляху самопізнання.
«Настане день, коли правда має відкритися — можливо, не за мого життя... але я не готовий навічно лишитися при гротескному ганебному стовпі, до якого мене поставили», — пише Оскар Вайлд другові Роберту Россу, передаючи рукопис, який згодом стане знаним під назвою «De Profundis». Це величезне послання він написав у Редінзькій в’язниці, де відбував покарання за «любов, яка назватися не сміє».
Так в одному вірші пише Альфред Дуґлас, пристрасна дружба з яким і стала згубою Вайлда та призвела до ув’язнення. У вікторіанському суспільстві ця фраза була евфемізмом на позначення своєрідних стосунків, більших і ширших за дружбу. Саме про таку нестримну пристрасть і звіряється Оскар Вайлд у «De Profundis», означуючи, ким для нього був Альфред Дуґлас, чим стала ця згубна любов і що митець ладен офірувати заради вираження себе в творінні.
Котолог
