Ця книга була як ковток чогось дуже знайомого й рідного. Знаєш, як буває — відкриваєш перші сторінки, і вже через кілька абзаців починаєш посміхатися. Саме так у мене було з цією історією.

Я завжди любила ромкоми, і тут ніби зібрали всі улюблені кліше, але зробили це з любов’ю, теплом і гумором. Головна героїня — трошки незграбна, трошки мрійлива, але така щира у своїх почуттях, що не можна не співпереживати. Історія про перше кохання, про пошуки свого місця у світі, про те, як важливо вчитися бачити справжнє, а не тільки те, що ми собі уявили.

Мені дуже сподобалось, як книга показує, що справжні стосунки — це не завжди красиво, не завжди з ідеальними моментами під саундтрек, але саме в цьому і є їхня магія. Коли дочитала, було те саме відчуття, що після улюбленого фільму — хочеться натиснути «переглянути ще раз».

Ця книга залишила по собі дуже змішані, але глибокі емоції. Це не просто класика — це щось більше. Вона не стільки про сюжет, скільки про атмосферу, про внутрішній розпад, про тіні, які ростуть у серці, якщо довго ігнорувати світло.

Поки я читала, мені постійно здавалося, що сторінки цієї книги пахнуть чимось забороненим — димом, пліснявою розкоші, зіпсованими трояндами. Весь цей світ Доріана — блискучий, красивий, спокусливий — водночас неймовірно порожній. Він мов дзеркало, яке показує тобі найгіршу версію себе. І від того стає моторошно.

Особливо мене вразив образ портрета. Він не просто старіє — він наче вбирає в себе гріхи, брехню, байдужість, самолюбство. І мені було боляче дивитись, як Доріан, маючи безмежну красу і юність, ніби розкладається зсередини. Це така чесна метафора того, як виглядає душа, коли ми обираємо нечесність, зраду себе, байдужість до інших.

Дуже вразив і сам стиль Вайльда — ніби все написано шовком, але під ним — отрута. Його фрази красиві, їх хочеться підкреслювати, але в кожній — щось гірке, щось тривожне. Це книга про моральний вибір, про спокусу і про саморуйнування. І при цьому — про красу, про мистецтво, про вічну людську слабкість перед спокусою бути «більше, ніж людина».

Після прочитання в мене залишилося дивне відчуття — наче я вийшла з дзеркального лабіринту. Трохи злякана, але наповнена. Ця книга не дає готових відповідей, але точно змушує подивитись на себе

Ця книга одразу захопила мене своєю атмосферою — тут є щось дуже стильне, емоційне і по-справжньому щире. Мені сподобалося, як легко читається текст, і водночас як глибоко передаються переживання героїв. Це історія про почуття, самовираження і складність бути собою в сучасному світі. Часом вона дуже тепла, а часом — болюча, але завжди справжня. Після прочитання довго залишалася з емоційним післясмаком.

Продовження мене зовсім не розчарувало — навпаки, воно навіть більше захопило. Світ розкрився ще глибше, сюжет став динамічнішим, а персонажі — ще цікавішими. Особливо мені сподобалося, як історія поєднує казкову атмосферу з глибокими емоційними темами. Ця частина залишила по собі трохи більше драматизму, але саме це й зробило її такою захопливою. Було відчуття, ніби я сама проживаю цю історію разом із героями. Після прочитання довго не могла відірватися думками — настільки сильно книга вразила.

Ця книга відкриває двері до чарівного, але водночас небезпечного світу, де казки оживають, а магія має свою ціну. Авторка майстерно поєднує атмосферу стародавніх легенд із сучасним емоційним наповненням. Головна героїня — яскрава, смілива і водночас дуже жива у своїх почуттях та сумнівах. Історія сповнена загадок, драматичних моментів і казкової естетики, яка одразу занурює в настрій книги. Це ідеальне читання для тих, хто шукає щось ніжне, трішки меланхолійне і сповнене магічного реалізму. Ідеально для фанатів емоційного фентезі.