Гра в брехню

Наразі я прочитала всі перекладені книги Рут Веа, окрім, хіба що "Та дівчина", і можу сказати, що "Гра в брехню" поки що викликала в мене найбільше позитивних емоцій (хіба що "Один за одним" на тому ж рівні).

Історія розповідає про чотирьох подруг, які об'єднані не тільки спільним минулим, але й небезпечною грою, що колись стала частиною їхнього життя. Ця гра, яку вони називали - "гра в брехню" - була безневинною розвагою в школі, де кожна з них мала брехати найкраще, щоб заробити бали. Окрім цого вони могли брехати кому завгодно, окрім одна одної. Але через багато років ця гра наче наздоганяє вже дорослих жінок і стає смертельно небезпечною, адже таємниця, яку вони ховали, загрожує стати, так би мовити, надбанням громадськості.

Що мене найбільше вразило в цій книзі, так це те, як Рут Веа вміло тримає читача в напрузі. Від самого початку відчувається певна невизначеність, коли одна з героїнь отримує тривожне повідомлення, що змушує її негайно зібрати подруг і повернутися в місце, де все почалося. Атмосфера книги буквально насичена таємничістю і страхом, що щось піде не так. І хоч оповідь дійсно повільна на відміну від інших книг Веа, мене чомусь вабила ця неспішність, згадки минулого, закрита дівчача академія, уроки... Зловила трошки вайбів дарк академії, навіть якщо авторка їх не закладала.

Отже, сюжет розгортається у двох часових площинах: теперішній і минулий, де розкривається історія самої гри, її правил і того, як вона вплинула на життя кожної з подруг. Особливої уваги заслуговує те, як авторка показує тонкі психологічні портрети героїнь, їхні страхи, невпевненість, вину та бажання захистити себе і своїх близьких.

Одна з найголовніших тем, що розкривається в романі, це тема дружби і зради. Веа майстерно показує, як дружба, побудована на таємницях і брехні, може стати руйнівною силою, що здатна знищити життя людей. Подруги, які колись були нерозлучними, змушені боротися з наслідками своїх дій, коли їхня гра починає загрожувати не тільки їхній репутації, але й їхнім життям.

І хоч протягом оповіді у мене було багато версій, з фіналом я не вгадала. Тож фінт вухами авторки зараховую, як дуже вдалий, адже вона змогла мене вразити. Взагалі я рідко аж так замислююся над трилерами і детективами, тим паче книги Рут Веа для мене скоріше як прикольний серіал на вихідні - прочитав і забув, але тут вторка змушує замислитися про мораль і відповідальність, піднімає питання про те, як далеко люди готові зайти, щоб приховати свої секрети.

Історія в дусі «я знаю що ви зробили минулого літа». 4 шкільні подруги і одна величезна таємниця минулого. Що ж там трапилось 17 років тому і до чого це призведе? Історія ведеться в двох часових проміжках, показуючи нам події, що передували страшній таємниці, та у теперішньому часі, показуючи, як тепер уже дорослі героїні розбираються з наслідками скоєного. Ця книга найбільш повільна у Рут Веа, але це ніяк не заважає їй тримати в напрузі до останньої сторінки, бо кожний розділ залишає забагато запитань і лишає їх, переносячи нас у інший час. Кінцівку я не вгадала і за це я безмежно люблю Рут Веа, вона вміє мене дивувати.

Айса Вайлд і її подруги, Тея та Фатіма, отримують неочікуване повідомлення «Ти мені потрібна» від четвертої з їх компанії-Кейт.

І таке вже було, 17 років тому, коли при загадкових обставинах помер батько якесь, відомий художник. І це підштовхує на думку що знову щось сталося.
Чотири подруги були нерозлучні ще за часів шкільного життя, та мали таку собі славу, через їхню забаву «Гру в брехню» де головним правилом є: брехати всім окрім одна одній.
Тож минуле тепер наздоганяє…

Перша моя книга популярної Рут Веа, і мені зрозуміло, чому вона користується попитом.

Дуже приємна і легка мова. Сюжет в стилі «я знаю, що ви зробили минулого літа» або чогось подібного, що тримає увагу і збуджує зацікавленість у пошуках істини. Мені ще це нагадало книги Райлі Сейгера, якого я так само полюбляю.

І хоч здогадки про те, в що ж обернеться ця «гра в брехню» вже були десь ближче до середини, всеодно було цікаво.

Що до персонажів. Вони дуже різні і гарно прописані. Зрозумілі і справжні, що не може не зачіпати.

Мене трохи бентежило те, що гг протягом всієї історії тягала за собою піврічне немовля, і при чому інколи це виглядало не в найкращому світлі, та як правильно зауважила одна моя подруга «ну це ж максимально по-справжньому. Не гладко»

Я люблю коли в таких книгах є розділи і з минулого і з теперішнього, бо це дозволяє краще відчути обидва стани героїв і їхній розвиток чи занепад.

А тут ще й минуле в закритій школі, де купа правил, гарного одягу і брехні. Чи не прекрасно?
Не дивлячись на те, що книга доволі розмірена, місцями навіть повільна, відірватись було неможливо.
Те, як минуле наздогнало вже сформованих і звичних до свого нормального життя жінок-дуже натурал.

Те, як вони підозрюють одна одну, як копаються в «брудній білизні», як дізнаються що правила їхнього клубу брехні було порушено, зокрема правило «не брехати одна одній». Це цікаво і, знову ж, розкриває різні сторони персонажів, їхні рефлексії і справжність.