Рут Веа

Ця книга про те, як можна в одну історію вмістити багато води.
Написано це досить погано. Події просто повзуть.
Треба прочитати 200 сторінок вступу, щоб почало щось розвиватися. На 280 сторінці виявили, що це вбивство. Хіба це не геніально. Ну це капець скільки сторінок треба прочитати, щоб хоч трохи наблизитись до суті.
Задумка дуже цікава і крута. Мені подобається, що головних героїнь в школі не вважали крутими чи популярними.
Ще не розумію навіщо було весь час тягати із собою маленьку дитину (навіть до небезпечних місць), коли є справді надійний і крутий чоловік. Хочеться просто обнять і плакати. Ці стосунки Айси і Оуена це біль. Це настільки погано. Айса мене дуже дуже дратує.
Коротше, ця історія має більше недоліків ніж гарних моментів. Непередбачуваних моментів майже не було. Все і так зрозуміло (тобі навіть раніше ніж персонажам) з напругою якось також не зрослося.
Тому моя оціночка 2/5 за старання і за круту ідею

Оформлення книги - 10/10. Мабуть, лише через нього її й купила, але
наповнення - розчарувало.

Багато уваги приділено проблемам героїні, а не самій історії і подіям так чудово описаним в анотації.
Лише під кінець книги авторці вдається захопити увагу і викликати зацікавленість, але і ця частина ніби обривається, ніби книжку так спішили здати, що просто не встигли закінчити.

Дуже з натяжкою можна назвати цей детектив «непередбачуваним», точно не «моторошним» і явно не таким, що не відпускає до останньої сторінки.

Перед знайомством з творчістю Рут Веа я вирішила підготуватися ретельно: вивчила відгуки та рейтинги її книжок, аби розпочати з найменш популярної з них. «Гра в брехню», яку я обрала для старту, дійсно виявилась цікавою, але з певними недоліками.

Сюжет книги базується на історії чотирьох подруг, які познайомилися в інтернаті прибережного містечка Солтен ще підлітками. Айса, головна героїня, разом із трьома іншими дівчатами — Кейт, Теєю та Фатімою — вигадали власну розвагу, що швидко стала звичкою: гру в брехню. У їхньому товаристві брехня стала майже спортивною дисципліною — за кожну правдоподібну неправду вони нараховували один одній бали. Однак ця гра мала суворі правила: треба було завжди триматися своєї історії, не попастися і, головне, ніколи не брехати одна одній.

Стара шкільна звичка стає токсичною основою їхніх стосунків, коли відбувається подія, яка перевертає все їхнє життя. Дівчата потрапляють у небезпечну ситуацію, і брехня перетворюється на спосіб захисту. Тепер, через роки, героїня отримує тривожне повідомлення від Кейт, що змушує її повернутися до Солтена, до старого млина — місця, яке стало епіцентром цієї таємниці.

Млин у Солтені відіграє особливу роль. Веа майстерно передає ауру цього місця: стежку до млина з прогнилими дошками, старі, потемнілі від часу дерев’яні балки, солоний вітер, що гуляє попід дахом, і стіни, які ніби досі зберігають відлуння подій минулого.

Всюди висять картини, ескізи... І хоча ця атмосфера мала б надихати та вивільняти, тут мистецтво, навпаки, замкнене в минулому.
Розповідь чергується між минулим і сьогоденням, що дозволяє читачу побачити, як усе починалося, і поступово розкрити, що саме сталося роками раніше.
Тепер до мінусів. Материнська гіперопіка Айси якось не узгоджується з постійною готовністю наражати дитину на небезпеку. Це, на жаль, підриває цілісність образу, роблячи поведінку Айси незрозумілою. Чесно, я собі слабо уявляю, як головна героїня їздила туди-сюди з грудною дитиною, візком, автокріслом і купою речей. Хоча, чому? Уявляю, саме тому й не дуже в це вірю.

Загалом, «Гра в брехню» не стала моїм улюбленим психологічним трилером, але, безсумнівно, зацікавила. Незважаючи на певні недоліки, планую ознайомитися з іншими творами Рут Веа, щоб отримати повніше уявлення про її стиль і майстерність у створенні напружених історій

Найцікавіша у Рут Веа

8,5/10

Так трапилося, що у авторки читав вже два твори («У лісі-лісі темному», «Одне за одним»), і грубо кажучи мені не те щоб не сподобалось, просто здалось якось слабенько, награно чи що.

Але тут навпаки, інша історія, дуже атмосферна (восени читайте), слабких моментів так одразу й не пригадаю, адже проковтнув за три дні (ну а в зоні бойових дій, це вже нічого собі досягнення), герметичність історії з перших де сторінок відчувається як, мабуть, в жодній історії я ще не відчував.

Дуже приємно вражає видання від «РМ».

Про саму книгу додам, що це от саме такий психологічний детектив/трилер, який для мене є прикладом «cozy» детектива, і ось тут вже порівняння з Агатою Крісті стають на своє місце.

Ну і дякую, що не живу в «розумному домі»

Один із герметичних трилерів Рут Веа, де події відбуваються на круїзному лайнері і взагалі неясно, чи було вбивство. Трошки не така напруга, як в тому ж Одне за одним, але все ж кортіло дізнатись, що трапилось насправді.

Головній героїні випадає шанс здійснити мандрівку на дорогому круїзному лайнері, щоб написати про нього статтю. Але раптом вночі їй здається, що з сусідньої каюти викидають тіло. Але на ранок виявляється, що в каюті взагалі ніхто не живе. І взагалі всі на лайнері впевнені, що головна героїня щось придумала. Але чи справді це так? Хто тут сходить з розуму, головна героїня чи читач?:)

Напевно з усіх книг Рут Веа, ця була найменш динамічна і не така напружена. Головна героїня отримує спадок від бабусі, про яку вона чує вперше і впевнена, що це помилка, але через скрутне становище вирішує скористатись можливістю. Та чи все так, як здається насправді? Не дивлячись на відсутність динамічності, читати було цікаво, бо у цій історії навіть не подвійне, а якесь потрійне дно. Коли мені вже здавалось, що я все зрозуміла, книга сміялась наді мною, підсовуючи нові факти. Взагалі, як мені здається, книги Рут Веа або викликають захват, або взагалі не подобаються. Тому, якщо вам сподобались інші книги, то ця має зайти, хоча для мене вона поки найслабша з усіх.

Історія в дусі «я знаю що ви зробили минулого літа». 4 шкільні подруги і одна величезна таємниця минулого. Що ж там трапилось 17 років тому і до чого це призведе? Історія ведеться в двох часових проміжках, показуючи нам події, що передували страшній таємниці, та у теперішньому часі, показуючи, як тепер уже дорослі героїні розбираються з наслідками скоєного. Ця книга найбільш повільна у Рут Веа, але це ніяк не заважає їй тримати в напрузі до останньої сторінки, бо кожний розділ залишає забагато запитань і лишає їх, переносячи нас у інший час. Кінцівку я не вгадала і за це я безмежно люблю Рут Веа, вона вміє мене дивувати.

Непогано, але не найсильніший детектив у моєму читацькому житті. Можливо, інші книги будуть більш непередбачуваними детективно. А ось атмосфера зимового курорту передана суперрво! Але пам'ятайте, що я там ніколи не була)))

Отже, Ерін та Денні готуються до прийняття гостей у гірському французькому шале. Найбільше, що хвилює хлопця, який є кухарем, чи не потрапить до списку цих дев'ятьох веган, бо уж дуже з ними важко.
 
"-Один із непереносимістю лактози, один на безглютеновій дієті і три вегетаріанці. жодних веганів.
- Усе буде інакше,- далі скиглить Денні  - Один з них точно сидітиме на низьковуглеводній дієті чи виявиться фрукторіаном чи взагалі харчуватиметься самим лише повітрям."

Але якби Денні знав, що харчування стане однією з найменших їхніх проблем, бо для початку гостей виявиться десять, потім, не зважаючи на загрозу обвалу, вони розділяться на горі і одна жінка не повернеться, а потім додадуться ще кілька трупів. І це за умови, що усі ці люди - представники однієї компанії, що мають докорінні протиріччя у погляді на своє професійне майбутнє, а подекуди і на життя в цілому.

Сподіваюся на наступні твори авторки. Ця ж історія непогана. Читати зручно.

Рут Веа «Одне за одним»
Дуже посередній детектив-трилер.
Все в ньому якось не так. Події розвиваються ну дуже повільно. Якась інтрига починається лише з 150 сторінки. Дуже все шаблонно і примітивно. Легко розумієш, хто вбивця.
Нецікаво. Банально. Шкода втраченого часу.
Сюжет простий і заїзжений.
Корпоратив компанії їде на відпочинок в гори. Звичайно ж саме їх накриває лавиною і відрізає від цивілізації. Ну і починаються вбивства.
Дуже схоже з Сарою Пірс і її «Санаторієм», та книга мені теж не сподобалась.
Оцінюю в максимум 5/10.
Не раджу читати. Можна знайти щось цікавіше.

«Поворот ключа» — це захоплюючий трилер, який з перших сторінок занурює читача в атмосферу таємниці та напруги. Авторка майстерно поєднує елементи психологічної драми з класичним детективом, створюючи історію, що не відпускає до останньої сторінки.

Сюжет книги обертається навколо головної героїні, яка приймає пропозицію працювати нянею в ізольованому будинку. Але з часом вона починає відчувати, що в цьому місці щось не так. Авторка чудово передає відчуття зростаючої тривоги та підозри, поступово розкриваючи таємниці, приховані за ідеальною фасадою.

Особливу увагу заслуговує психологічна складова роману. Героїня стикається з власними страхами та внутрішніми демонами, і читач разом із нею проходить цей складний шлях. Авторка вміло грає на емоціях, створюючи інтригу та змушуючи постійно сумніватися в тому, що є правдою, а що — лише плодом уяви.

«Поворот ключа» також вражає своєю атмосферою. Ізольований будинок із сучасними технологіями та прихованими камерами стає одним із головних персонажів книги, додаючи історії відчуття клаустрофобії та загрози. Це місце, де кожен звук може стати ключем до розгадки або ж черговою пасткою.

Фінал роману — це справжній сюрприз, який змушує переосмислити все, що було прочитано раніше. Авторка майстерно будує напругу, доводячи її до кульмінації, яка залишає читача враженим.

«Поворот ключа» — це книга, яка підходить для всіх, хто любить напружені, психологічно насичені трилери з несподіваними сюжетними поворотами. Це історія, яка змушує задуматися про те, наскільки добре ми знаємо людей навколо себе і що може приховуватися за зовнішньою ідилією.

Один із захопливих трилерів Рут Веа, який занурює читача у напружену атмосферу морського круїзу, де на перший погляд звичайна подорож перетворюється на справжній кошмар. Головна героїня, журналістка Лора Блеклок, випадково стає свідком події, яка змінює її життя: вона бачить, як жінку виштовхують за борт. Проте проблема полягає в тому, що ніхто, крім Ло, не вірить у реальність побаченого, а пасажирка, яку вона описує, за офіційними даними взагалі не існує.
Важко не помітити як цей роман відзначається характерним стилем Веа, де психологічний тиск поєднується з несподіваними поворотами сюжету. Письменниця майстерно вибудовує атмосферу ізоляції та параної, зокрема через замкнений простір корабля, де відсутність можливості втечі лише підсилює напругу.
З упевненістю можу сказати, що це чудовий вибір для шанувальників трилерів, які шукають напруги та інтриги в атмосфері ізоляції та небезпеки.
Моя оцінка 6/10.

"Не існує вищого сенсу. .....Тому що, коли ти повертаєш голову, аби знайти другу сороку, сподіваючись перемінити смуток на радість, то відволікаєшся від того, що тобі справді до снаги: подивитися на світлофор, побачити авто, - ти втрачаєш мить, коли ще є можливість усе змінити." (цитата з книги)

Гел отримує листа у якого повідомляється що вона отримує спадщину, від родички до якої не має жодного відношення. Здавалося б нісенітниця, щось сплутали, але ж адреса написана вірно, тай хто відмовиться від грошей, особливо коли ти - Гел бідна дівчина, яку переслідують колектори. І Гел таки наважується поїхати у невідоме її сім'ї місце, чи все ж відоме?

Значну частину у книзі також приділено темі - забобонів, адже багато людей у це вірять. Цитата написана зверху коментаря, це слова самої Гел. Вона закликає людей перестати шукати контроль та сенс у всіляких забобонах, та самим вирішувати власну долю, що й власне зробила сама Гел.

А приємним бонусом у книзі є харизматичний злочинець (моя суб'єктивна думка).