Якось було очікувань більше ніж отримано емоцій.
Загалом історія дуже рівна, не викликала захвату, не тримала, не виводила на емоції, місцями передбачувано. Загалом не сподобалось
Анонім
Рут Веа
Жінка з каюти N°10
РМ, 2024
Моє перше знайомство з авторкою, вважаю - що досить вдале. Буду й надалі знайомитись з її творчістю.📚. Мені сподобався гумор Рут Веа в першій половині книги та опис психологічного стану гг - доволі тонко. З перших сторінок я відчула близькість з героїнею, проживала її емоції.
Дії розгортаються восени. Перед відрядженням в квартирі Ло опиняється злочинець (повністю прикрита зовнішність, а на руках - латексні рукавички). Стається пограбування квартири, вночі, коли Ло була одна зі своєю кішкою. Дівчина пережила стрес, відчуття безпорадності, приступ клаустрофобії, який переслідує її протягом всього перебування на лайнері. Вона майже не спить і має панічні атаки.
Ло насолоджувалась передчуттям подорожі, коли ступила на борт круїзного лайнера з шикарним інтер'єром🛳🌊🌊🌊.
- Головні сходи - це щось, правда? - У тому канделябрі більше двох тисяч кристалів Сваровські.
Хоч Ло почувається "не у своїй тарілці", але ж має знайомитись з гостями лайнера на вечірці, щоб виконати свою роботу тревел-журналістки, що є важливим проєктом для всього журналу, в якому вона працює.
Першої ж ночі Ло прокидається від звуку, ніби у море впало за борт тіло - гучний сплеск, помічає на скляній загорожі сусідньої каюти пляму крові, яка швидко щезає. Ніхто не бачив загадкову дівчину з каюти N°10, крім Ло. Начальник служби безпеки разом з ГГ шукають дівчину, яку вона бачила в сусідній каюті, але серед персоналу її немає. Лора прагне довести, що справді сталося вбивство...
🌊Не знаю, що мене розбудило. Але я прокинулася так різко, ніби мені в серце встромили шприц з адреналіном.
Проходячи по задушливим коридорам нижнього рівня Ло відчуває напади ПА, запаморочення від сильних хвиль. Її обурює контраст між розкішними апартаментами верхньої палуби та приміщенням для персоналу.
🌊Тугу навіювала разюча різниця між тими, у кого є все, і тими, хто не має нічого. Така собі сучасна версія верхів і низів.
🩵 Я спілкуюся з однією людиною, з іншою, а тим часом спогад про дівчину із темним волоссям розчиняється і тане, стікає крізь пальці наче вода...
Ло розуміє, що Служба безпеки лайнера зацікавлена, щоб вона замовчала, забула, що чула та бачила, намагаючись зробити так, щоб вона навіть почала сумніватися, що це було насправді. Хтось викрав єдиний речовий доказ - туш, яку дала Ло та дівчина, з 10-ї каюти.
"ПРИПИНИ КОПАТИ" - літери на дзеркалі у ванній процедурного кабінету...🤔
🕊 ...останніми днями мені так не щастило, що я почала думати: якщо нагорі і є Бог - то я йому не надто подобаюся.
Третя частина книги насичена непередбачуваними подіями. Але... мені не вистачило деталей і більшої визначеності наприкінці трилера.
Читання було захопливим, книга читалася легко, я постійно думала хто ж вбивця, але: чи справді дівчину вбили?... але сама кінцівка виявилася розмитою ...
Анонім
Мабуть, моя улюблена в Рут Веа. Дуже сподобалося місце події - хотілося блукати тим маєтком (так, стрьомним, похмурим і темним) і дізнаватися, що ж там сталося і чого та місис Вестевей була такою капосною тіткою.
Анонім
Котолог
