Це те фентезі, якого бракує.
Якщо ви відкриєте розділ фентезі на будь-якому книжковому сайті, то побачите або твори жанру янг едалт фентезі, що зациклені на коханні та "не таких як всі" головних героїнях, або так зване епічне фентезі, де суцільні війни, боротьба за трон та порятунок світу/країни. Інших варіантів сучасні автори та видавництва пропонують значно менше. Але іноді трапляються виключення. "Джонатан Стрендж і містер Норрелл" є саме тим виключенням.
Тут не має такої динамічності та екшену, що притаманні епічному фентезі, герої не кидаються в небезпечні ситуації кожну главу, не їдуть далеко аби виконати надважливу місію або звільнити когось від тирана тощо. Вони просто живуть. Переслідіють свої цілі. Намагаються переконати інших в своїй правоті. Конфліктують. А в кінці стикаються з дилемами більшими, ніж вони могли яувити на початку, й намагаються знайти їм рішення. Політична боротьба тут також має місце, але, на мій погляд, вона лише один з елементів. Частина сюжету, а не основа. В основі тут - протистояння характерів та світоглядів. Хто правий? Хто має перемогти в кінці? Чиє бачення світу є правильнішим? Хто заслуговує на покарання, а хто - на підтримку? Доктор Стрендж чи "джентельмен з волоссям як пух"? Ось приблизно такі питання, з-поміж іншого, ставить сюжет читачеві. І це ще одна особливість цієї книги. В більшості фентезі ми відпочатку знаємо, хто хороший, хто поганий, хто має перемогти, а хто - ні. Тут трішки не так, і це чудово.
На окрему увагу заслуговує стиль написання. Я читала, що стиль Сюзани Кларк сформовано під впливом британських письменників 19 ст, в першу чергу Чарльза Дікенса та Джейн Остін. І це відчувається вже з першої глави! Скажу чесно: я обожнюю стиль Дікенса. Він писав яскраво, багатослівно, але при цьому легко і завжди з ноткою гумору. Його описи завжди дуже яскраві й влучні. Він не з тих, хто прямим текстом описував рису характеру або звичку героя. Ні. Дікенс обов'язково підбирав образ, приклад чи сцену, аби читач буквально відчув те, про що читає. Приклад: "Великі Сподівання". Просто на початку головний герой, ще дитина, стоїть на могилах батьків, яких ніколи не бачив, і намагається їх уявити. Хіба не чудовий спосіб зобразити самітню покинуту дитину? Точно кращий, ніж просто написати "Він був самотній і нікому не потрібний".
У книзі Сюзани Кларк є щось схоже. Можливо, десь їй все-таки не вистачає яскравості (так мені здається), але все одно. І так: події у її творі відбуваються неспішно, спокійно. Тим, хто прагне динаміки та екшену, може бути важко продертися крізь всі описи. В такому випадку можна спробувати подивитися одноіменний серіал, знятий за мотивами цієї книги, - хто не знає, то він існує.
Ну а якщо ви шукаєте нетипове фентезі, або обожнюєте Дікенса, як я, то дуже раджу цю книгу. Я от навіть думаю почитати її в оригіналі. Ще в школі намагалася почитати оповідання Діккенса англійською, осилила аж одне - забагато застарілих слів, набридло постійно зі словарем читати)) Цікаво перевірити як я зараз, через роки, осилю його послідовницю Кларк))
