Сюзанна Кларк

Це моє знайомство з автором, я в захваті.

Краса Будинку безмірна; добрість його нескінченна.
Нарешті я добралася до цієї книги. Пам'ятаю, що наприкінці 2023 весь буктьюб захоплено розповідав про неї.
Перше — щира подяка видавництву РМ (@rm_publisher) за естетичну насолоду тримати примірник книги в руках, це приємно тактильно, око радіє, шрифт теж добрий для "сліпих мишенят".
Прекрасна поетична фантастика, яку б я особисто назвала фантасмагорією.
Є чистий, добрий і трохи наївний головний герой, Піранезі, але ніхто не знає, чи це справжнє його ім'я. Він живе в дивному Будинку, з незліченними залами, статуями та припливами. Піранезі наполегливо вивчає Будинок, турбується про мертвих співмешканців, яких він знайшов аж 13, про пташок, рибалить на нижніх рівнях, вивчає припливи і все ретельно занотовує в свої щоденники. Із живих співмешканців час від часу наш герой зустрічається з Однодумцем, який не весь час проводить в Будинку.
Здавалось, що ж цікаво можна з цього зробити. Але саме в тому майстерність Сюзанна Кларк. В своїй поетичній історії вона тонко вводить таємницю, є 16й мешканець, є загадка із самим Піранезі та його щоденниками. Розгортаються його відносини із Однодумцем, і тут нас чекають сюрпризи.
Текст просто обплітає тебе, як ті водорості, якими герой підтримує тепло і робить із них суп. Ти не маєш сил покинути ні цей Будинок, ні героя, ні книгу. В твоїй голові весь час лунає флейта Пана, вона заколисує, веде далі по подіях за собою.
Читати комфортно, а це дуже цінно саме зараз, коли так не вистачає цього відчуття затишку, а сирени повітряної тривоги в будь-яку мить можуть зірвати тебе з місця.
Та завдяки таким книгам переживати це трохи легше.

Не скажу, що це була найтовстіша з прочитаних мною книжок, але в десяток найтовстіших вона точно входить. З іншого боку, я не змогла прочитати її всю відразу — довелося зробити солідну паузу після першої частини. Ще одна особливість цього роману — моє враження змінювалося декілька разів: від повного несприйняття на початку до стриманої зацікавленості в середині й цілковитого захвату в кінці.

Сюзанна Кларк створила унікальне фентезі, яке важко порівняти з традиційними жанровими зразками. Саме тому воно викликало в мене такі суперечливі враження. "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл" — це не просто історія про магію, а витончена інтелектуальна гра, що поєднує альтернативну історію, вікторіанський стиль і глибокий аналіз таких понять, як суспільство, влада та природа людини.

Сюжет розгортається поступово й надзвичайно заплутаний. Події роману відбуваються на початку XIX століття в Англії, де колись могутня магія зникла й залишилася лише предметом теоретичних дискусій. Все змінюється, коли з'являється м-р Норрелл — маг-практик, що демонструє реальні чарівні здібності й прагне відродити магію як дисципліну. Він стає радником британського уряду, допомагаючи у війні з Наполеоном, і водночас намагається контролювати магічне знання, забороняючи будь-які дослідження, що виходять за межі його власного бачення.

На противагу йому з’являється Джонатан Стрейндж — талановитий, але імпульсивний молодий маг, який цікавиться забороненими темами, магією дивних створінь і, зокрема, таємничою магією Короля-Ворона. Його дослідження ведуть до конфлікту з Норреллом і залучають у події небезпечні сили, серед яких і ті, що не підкоряються людським законам.

Роман поділений на три частини, кожна з яких відображає трансформацію героїв і самої магії. Спочатку магія видається суворо регламентованою дисципліною, але згодом розкривається її хаотична природа.

Я ще не зустрічала в жодній книжці такої заплутаної й багатоступеневої магічної теорії. Магія в романі — це не просто набір заклинань, а ретельно вибудувана система з історичним корінням і складною взаємодією між її носіями. М-р Норрелл символізує академічний підхід: він намагається зробити магію контрольованою, скуповує всі рідкісні книги, щоб ніхто не міг отримати знання, які він вважає небезпечними. Натомість Джонатан Стрейндж, як типовий романтичний герой, експериментує, досліджує та намагається зрозуміти хаотичну природу магії, що приводить його до небезпечних наслідків.

Фейрі, які відіграють важливу роль у творі, мають власну магію, що не підпорядковується людським законам. Вони діють за незбагненними правилами, а їхні угоди завжди приховують приховані загрози.

Якщо від сюжету я в захваті, то авторський стиль і динаміка мені однозначно не зайшли. Кларк імітує вікторіанську прозу, використовує численні примітки та коментарі, які повинні розширювати світ книги, але насправді лише гальмують розвиток сюжету. Численні псевдоісторичні відсилки та анекдотичні історії відволікають увагу від основного сюжету. Додайте до цього надзвичайно повільний темп розповіді — і ви зрозумієте, чому цю книжку так важко читати. Двоїсте відчуття: закручений сюжет вимагає динамічної розповіді, але авторський стиль, довгі описи та примітки уповільнюють його й не дозволяють безумовно зануритися в світ роману.

Як висновок, "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл" — це глибокий інтелектуальний роман, що поєднує історичну достовірність і магічний реалізм. Це книга для тих, хто цінує ретельно пророблений світ, розумну іронію та неквапливий стиль оповіді. Незважаючи на зауваження до стилю й динаміки, я не шкодую, що прочитала цей роман.

Як для людини, що має філософське підґрунтя освіти, перші сторінки цієї книги були настільки складними й незрозумілими, що довелось згадувати студентські роки, твори багатьох філософів, щоб хоча б спробувати скласти 2+2.

Звісно, я не можу закрити очі на прекрасну Античність, в усіх її проявах. Художні відступи, епітети та метафоричні образи просто змушують серце битися частіше. Цей Світ здається таким білим, блискучим і витонченим, не дивлячись на те, що з часом темні плями на його фоні стають дедалі помітнішими.

З кожною новою нотаткою ставало все цікавіше. Виникало бажання заглиблюватися всередину, розглядаючи все навколо. Пусті, здавалося б, дрібниці – в сумі давали певну інформацію, яку важливо було збирати докупи.

Аж потім, поступово зникає помутніння від краси, з набраним масивом фактів ти вже не можеш абстрагуватися від людської байдужості, жорстокості й несправедливості. Далі стає все цікавіше, хоча й відчувається гіркий присмак, проте розвʼязка здається все дедалі бажанішою.

Це прекрасна книга. Дуже глибока, чуттєва. Раджу читати її у декілька підходів, даючи собі час на рефлексію та переоцінку цінностей.

Не те щоб в мене були завищені очікування на неї, які розбились в процесі прочитання, я просто зовсім іншого очікувала😅
Думала, це буде легеньке фентезі, а виявилось щось трошки дивне, чи то знов магічний реалізм, чи то щось психологічно-драматичне. Поки читала, спочатку було дуже цікаво, навіть подобалось. Потім, в якийсь момент стало нуднувато, я навіть задумувалась про те, щоб продати її після прочитання, а потім все почало розкриватись і пояснюватись, тож я знов зацікавилась і в принципі не шкодую, що все таки прочитала її🤪
Найбільше я хвилювалась, що до кінця книжки нам так і не пояснять хто такий цей Піранезі, я б тоді була дуже зла і розчарована, але пояснення нам дали, хоч і не можу сказати, що воно мене задовольнило, але маємо, що маємо.
В підсумку хочу сказати, що "Піранезі" таки залишу собі хоча б за те неймовірне оформлення, через яке я в любові просто🤗
Ну і все ж таки продовжу знайомитись з іншими творами авторки, бо вже маю їх, і на які я дуже сильно покладаюсь через вагому кількість схвальних відгуків)

Я читала цю книгу пів року. І майже всі ци пів року — першу її третину. Решту проковтнула за тиждень. Але, незважаючи на такий розтягнений період читання, це один із найкращих творів на моїх поличках. Без перебільшення.

Сюзанна Кларк — це приклад, коли розлогі описи, неспішність і графічність — це не графоманство, а родзинка книги, яка доповнює її атмосферу. А атмосфера буквально казкова. Конфлікт консерватизму та дозволу свободи собі та іншим, конфлікт поколінь, конфлікт закоханих, конфлікт казки та фентезі… От я пишу "конфлікт", а книга їх не зіштовхує їх так лобами, не агресує. Водночас ти все ж приймаєш сторону при прочитанні. А тоді розумієш, наскільки ці протистояння були нікчемними в порівнянні з первісними силами.

Будьте готовими до того, що за третину цієї величенької книги ви не доберетеся навіть до подій, зазначених в анотації. Напевно це і відтягувало мене від "Джонатана Стрейнджа та м-ра Норрелла" — хоча зображено за цю частину багато подій, бувало складно увійти в ритм книги. Але коли це стається, починаєш закохуватися в персонажів, у світобудову, діалоги, образи та історію загалом.

Отож, порада: не лякатися розміру та темпу. Воно того варте.

Більше про сюжет, аніж зазначено в анотації, вважаю, тут гріх було би розкривати — усі події потрібно відчути самостійно.

📙 Сюзанна Кларк "Леді з Ґрейс-Адью"

Вісім історій розгортаються в фентезійній Англії ХІХ ст., де живуть чарівні істоти, а магія стосується кожного.
Деякі з них були цікавішими, ніж інші, але всі вони відносно короткі та досить легкі, і читаються без особливого напруження. Збірка написана в казковому ключі, який мені трохи нагадав деякі оповідання Ґеймана ("Дим і дзеркала").

⭐"Леді з Ґрейс-Адью". Три молоді жінки використовують магію для захисту заможних дівчат-сиріт, підопічних однієї з них, від недобросовісних родичів, які планують заволодіти їхнім багатством.
✅"На Жаденнім пагорбі". Знайома нам історія Румпельштільцхена, але розказана по-новому.
✅"Місис Мебб". Молода жінка відмовляється вірити, що коханий покинув її заради загадкової дами, і намагається його відвоювати.
✅"Як герцог Веллінґтон коня згубив". Знаменитий герцог помилково потрапляє в царство фейрі; дуже коротка і дотепна історія про вишивку.
⭐"М-р Сімонеллі, чи Фейрі-вдівець". Містер Сімонеллі веде боротьбу з дивним аристократом-фейрі. Інтригуюча казка в стилі Едгара По.
⭐"Том Ясенвітер". Розповідь про єврейського лікаря та його легковажного друга-фейрі, сухий і стриманий гумор.
✅"Антики й оплета". Переосмислена версія ув'язнення Марії, королеви Шотландії. Містить декілька крутих магічних елементів.
⭐"Джон Ускґласс і камбрійський будник". Легенда про те, як великого Короля Крука перехитрив скромний вугільник.

Хороша, стилізована колекція оповідань, якій надають глибини тонкі відтінки жахів і чорного гумору, що ховаються під химерними та старовинними деталями.
Не кожна історія є складним шедевром, але всі вони добре читаються. Ця книга сподобається шанувальникам більш традиційних «темних» казок.

«Піранезі» 🐚🐚🐚

Однозначно 5/5, 10/10

«Нічого. Я вважаю, що це взагалі нічого не означало.»

Жоден трилер не зрівняється по напрузі й загадковості із Піранезі. Але це не трилер.
Жодне фентезі мабуть не має подібної світобудови. Але це й не фентезі.
Жодна інша історія з таким маленьким обʼємом не змогла б стати вмістилищем для всього того, що тут є. Але це й не просто історія.

Це головоломка й це cozy read.
Це потік свідомості й це скло.
Це щось настільки незвичне, макабричне й екзистенціальне.
Але все одно, що це?)
Це Піранезі (але його звуть не так).
Це буде для вас тим, чим ви захочете, чим побачите самі!
(Для себе я отримав найцікавішу історію за дуже багато років)
Це про красу в нас, гріховність, невинність, самотність, про втечу від Світу
Це про інакшість, про давно минувші дні та моменти спокою і краси, які ми так бажаємо зберегти в собі і якусь сильну віру та силу, що тримає нас живими

Протягом читання мені дуже нагадувало атмосферою та настроєм книги «Квіти для Елджернона» та фільму «Вигнанець» (Cast away з Томом Хенксом). Але, як мабуть розумієте і тут у кожного буде своє порівняння.

Дуже рекомендую до прочитання цю маленьку книжечку з її величезною душею.

Часом Кларк ніби читала мої думки, бо саме так я себе і відчував:

«Я, здається, майже несвідомо звик ставитися до цих записів як до писань оракула чи провидця, людини у стані шалу чи натхнення, яка передає знання — щоправда, в дивній формі, так, що їх непросто осмислити»

Буде злочином писати хоч щось про сюжет.
Буде злочином ігнорувати красу Залів та Статуй.
Буде злочином писати, що Піранезі це дзеркало душі.

«Можливо, так і буває, коли ти поряд із іншими людьми. Можливо, навіть люди, які вам подобаються та якими ви неймовірно захоплюєтеся, змушують бачити Світ таким, яким його бачити не хочеться.»

Спочатку тільки коли дивилася на неї, мені було трохи страшнувато починати таку велику книгу, бо ж 847 сторінок з усіма примітками! Та десь тижні 3 тому я вирішила надкусити 10 книжок з різних подарунків та покупок аби визначити послідовність читання і ця книга мене захопила з перших сторінок. От і відклала її в перші ряди на прочитання. Згодом я захворіла на ОРВІ і відправилася з роботи аби лікуватися, тож мої наступні дні були просто такими: сон, ліки, книга, сон, ліки, книга... Я чесно не думала, що на прочитання цього товстунця у мене піде лише 16 годин! Книга збільшеного формату, з дрібними шрифтом, ще дрібнішими примітками, які також важливі для тексту і можуть займати й по сторінці! Однак хвороба, сонливість, дрібний шрифт і погано погода усі відступили перед цією незбагненною красою роману. Я дійсно згодна, що це найкращий сучасний англійський фентезійний роман. Це класична епічна оповідь про двох магів, які живуть у 18 столітті в Англії та відроджують практичну магію. Є тут і фейрі, але не такі, як у сучасних мегапопулярних ромфентазі, а класичні фейрі з англійських легенд — і це надзвичайно круто! Я не хочу переказувати сюжет, бо це вийде довжелезний пост з охами, ахами, потужними схваленнями і тому подібне, це просто треба прочитати і осягнути неперевершеність цього задуму. Бачу, що є ще й серіал, тож і його подивлюся, бо мені просто мало цього всесвіту! І так, Сюзанна Кларк мене просто полонила, того я буду купувати її інші книги теж

В цій книзі я не зміг знайти якісь глибокі філософські думки, або ще надто юний для неї, або навпаки за дорослий, тому для мене це була найнудніша книга 2024 року. Книга розказує про життя і пригоди чоловіка, на ім'я Піренезї, у світі-будинку, де кожна кімната має свою історію, особливості. Піранезі має тільки одного друга, і поява нової людини в його світі руйнує його світобачення.

Роман Сюзанни Кларк «Джонатан Стрендж і містер Норрелл» — це захопливе поєднання історичної фантастики та магічного реалізму, яке переносить читача в альтернативну Англію XIX століття. Авторка створює багатошаровий світ, у якому магія повертається після століть забуття, а двоє чарівників стають її провідниками.

Головні герої — містер Норрелл, обережний і прагматичний, та Джонатан Стрендж, авантюрний і харизматичний. Їхні характери, протистояння та поступові трансформації є одним із ключових елементів сюжету. Через них Кларк досліджує теми влади, знання, амбіцій та відповідальності за свої вчинки.

Особливо вражає стиль написання роману — він нагадує класичну англійську літературу XIX століття, доповнену численними виносками, що розширюють світ твору. Завдяки цьому книга стає не просто історією про магію, а цілісним дослідженням її місця в суспільстві та історії.

заплутаними вестибюлями будинку піранезі проведе вас до розгадки таємниці власного життя, і покаже, що не все в світі так однозначно і зрозуміло, як хотілося б.

така дивна і незрозуміла, на перший погляд, історія, яка насправді розкриває багато всього цікавого і в основі якої лежить грецький міф про лабіринт мінотавра (я сподіваюсь на це, бо відсилок було більше ніж багато). сюжет розповідає про мешканця дивного будинку у якому проглядається цілий всесвіт, власне, будинок і є цілим окремим всесвітом, лабіринтом, у якому піранезі живе майже один, хоча є точно ще один персонаж — однодумець — з яким вони періодично зустрічаються. піранезі створює мапу цього будинку, відкриває нові зали, знаходить нових мешканців, і намагається записати всі дані у свої щоденники, адже він науковець. описами залів і вестибюлів буквально переповнена ця книга, різні неповторні статуї, припливи, альбатроси і люди альков, люди "інших" залів прописані на кожній сторінці. і я вам клянусь, це так фантастично дивно бачити весь світ очима того, хто постійно знаходиться на одинці з власними роздумами і ще кількома альбатросами.

на перших сторінках я розуміла приблизно нічого, і в цьому фішка книги. розповідь ведеться у формі записів у щоденнику, певні дні певних місяців і років, дивні події які призводять до розгалужених роздумів, незрозуміла світобудова, яка втім пояснюється. не можу сказати що мені не сподобалось, не можу сказати що мені сподобалось. це цікава книга, вона унікальна своїм сюжетом, вона не розкриває персонажів, скоріше навпаки намагається приховати кожного, але при тому розкрити світобудову лабіринту, значення статуй і залів. до якогось моменту ви не розумієте нічого, а потім пазл складається і це все відчувається дуже правильно. єдиним мінусом для мене тут була величезна кількість великих літер і Речення Які Були Ось Такими Постійно І Це Незручно.

піранезі розкрив таємницю, а я отримала гарну, трошки заплутану і дуже атмосферну історію.