Раціональність, використання розуму та процесів мислення, які з нею пов’язані, здається, бракує на всіх рівнях. Завдяки прогресу науки та іншим проривам раціональне мислення має бути на найвищому рівні, але це не так. Проблеми людського мислення та упередженості, а також різні причини, чому раціональність не використовується так, як слід, є основою книги «Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко».

Ця книга охоплює багато частин головоломки раціонального мислення, пояснюючи, що це таке, чим не є, і чому, здавалося б, для деяких людей це так важко осягнути. Розділи книги обговорюють такі теми, як критичне мислення, логіка, кореляція та причинно-наслідкові зв’язки, теорія ігор та багато іншого.

Ймовірно, найціннішими частинами цієї книги є розділи про ризик/винагороду та розділ, який охоплює розуміння й інтерпретацію ймовірностей. З ризиком і винагородою не потрібно довго дивитися навколо чи шукати, щоб побачити всі способи нераціональної поведінки людей. Одним із прикладів, наведених у книзі, є схильність людей купувати дорогі розширені гарантії, які, швидше за все, ніколи не будуть використані, або, якщо вони будуть використані, не будуть варті сплаченої ціни. Іншим є розуміння відсоткової ймовірності та її значення. Ці інтерпретації та інші подібні до них є ірраціональними, але ми їх бачимо та чуємо регулярно.

Моя улюблена частина книги — це розділ, який обговорює ймовірності. Люди дуже погано розуміють, як працюють ймовірності, і це полегшує політикам, бізнес-лідерам та іншим маніпулювання даними. Моя єдина проблема з цією частиною книги полягає в тому, що вона не пропонує достатньо прикладів. Змусити людей зрозуміти, як працює ймовірність, нелегко, і деякі пояснення в книзі, незважаючи на точність, не матимуть сенсу для більшості читачів. Прямі, ілюстровані приклади зробили б цю частину книги ще кращою.

Чому люди поводяться так, як вони поводяться, і чинять опір раціональному мисленню, йдеться в останньому розділі книги. Будь то особиста упередженість, релігійні переконання, лояльність до політичних поглядів чи щось інше, існує безліч причин, чому люди поводяться нераціонально. Спрямовувати людей в більш раціональному напрямку нелегко, оскільки занадто високий відсоток людства має ці особисті упередження і не хоче від них відмовлятися.

Раціональне мислення важливе. Як суспільству нам усім було б краще, якби люди приймали більш раціональні рішення. Книга Стівена Пінкера є гарним посібником з раціональності та того, чому вона така важлива. Це цінна книга, яка принесе користь кожному, хто її прочитає.

“За межами піраміди потреб. Новий погляд на самореалізацію” — це більше, ніж книга для самодопомоги. Доктор Скотт Кауфман залучає читачів до захоплюючої розмови, закликаючи їх відкрити в собі найбільш автентичну сутність і прийняти її у повній мірі. Кауфман пропонує змінити концептуалізацію моделі, переплітаючи особисті наративи, історичні розповіді, етнографічні дослідження, дослідження когнітивної нейронауки, практичні шкали самооцінки та гуманістичну психологію, щоб кинути виклик традиційному розумінню ієрархії потреб.

Незважаючи на складну тематику, привабливий стиль Кауфмана надає його розповіді відчуття невимушеної прогулянки. Він плавно поєднує заплутані та складні принципи гуманістичної психології зі своїм поглядом на результати сучасних наукових досліджень та інших суміжних галузей. Автор досліджує роль страху та тривоги в особистому здоров’ї, навчанні та зростанні, спонукаючи читача перевірити власні характеристики, моделі та мислення, якщо людина прагне стати найкращою версією себе.

Представлена як дорожня карта для особистої самореалізації, його модель використовує метафору вітрильника — трикутника на вершині півкола — щоб підкреслити існування двох різних категорій потреб: тих, що стосуються «безпеки», та тих, що стосуються «зростання». Поради Кауфмана допомагають читачам вирушити у власні унікальні подорожі морем життя, які виходять за межі самореалізації, водночас нагадуючи нам, що ми повинні визнати нашу загальну людяність, щоб підвищити наше задоволення від життя. Іншими словами, постійно самовдосконалюючись і роблячи позитивний внесок у суспільство, ми стаємо більш самовідданими як особистості та більш взаємопов’язаними як колективна людська раса.

Книжка, яка блискуче аналізує стан науки з точки зору вивчення як людського мозку, так і штучного інтелекту. У дуже плавний спосіб автор проводить паралель між людським мозком і штучним інтелектом і особливо те, як дослідження першого вплинули на технічний прогрес останнього.

Ми дізнаємося про те, як працює наш мозок і як інженери зі штучного інтелекту намагалися застосувати останні відкриття в нейронауці, наприклад, зворотний зв’язок щодо помилок або чергування фаз «сну» та активного навчання. Але сьогодні наш мозок все ще набагато здатніший, ніж мозок комп’ютера, і мозок нашої дитини все ще може робити набагато більш дивовижні речі.

Це важлива та захоплююча книга для батьків, учителів, адміністраторів освіти та чиновників, а також для всіх, хто хоче чогось навчитися, включаючи дітей, підлітків, студентів, людей, які опановують нову професію, і пенсіонерів, які сподіваються опанувати нові навички. Протягом більшої частини своєї кар’єри автор, дослідник мозку, досліджував навчання та освіту за всім спектром від зображень і функцій мозку до освітніх методів і результатів. Книга охоплює той самий проміжок.

Деан руйнує низку давніх міфів про навчання та освіту. Він пояснює дивовижну працездатність і пластичність дитячого мозку, який набагато активніший, ніж наш урізаний і більш усталений мозок дорослих. Сон є життєво важливим протягом усього життя, але особливо для молодих людей, тому що під час сну частини нашого мозку активізуються, щоб консолідувати та спрощувати висновки з подій і щойно отримані знання дня. Ближче до кінця книжка містить низку ретельно перевірених освітніх принципів і прийомів, які будь-яка школа, учень чи батьки можуть використати з великою користю.

Загалом, це неймовірна книга, незалежно від того, цікавитеся ви неврологією, освітою, пластичністю мозку, ШІ чи навіть мозком немовлят. У книзі справді знайдеться щось для кожного, незалежно від того, чи прагнете ви застосувати свої знання для навчання (чи допомогти комусь іншому вчитися) ефективніше, або покращити власне розуміння того, як працює мозок.

Я схильний постійно оцінювати своє життя – особисті та професійні рішення, які я прийняв; стосунки, які тривали десятиліттями (і ті, яким я дозволив закінчитись); стосунки з родиною, друзями, діловими знайомими та сусідами; і спілкування з незнайомими людьми. Звичайно, я шкодую, і, звичайно, я розумію, що є деякі речі, які я не можу відмінити. Що робить цю книгу такою сильною, так це те, як Пінк описує види жалю, пропонуючи мудрі поради експертів із багатьох різних дисциплін. Наприклад, щодо вибору, якого необхідно дотримуватися, він дає чудову пораду: рефлексуйте, а не роздумуйте.

Рефлексія – це те, що дозволяє нам визнати свій невдалий вибір, погану поведінку, бездіяльність, моральну невдачу та навчитися на цьому. Роздумування, з іншого боку, гарантує, що ми застрягнемо в нескінченній петлі, знову переживаючи цю помилку, не отримуючи розуміння, щоб рухатися вперед, щоб не припускатися тієї ж прикрої помилки знову. Пінк — майстер у формулюванні своїх аргументів, і його структура тут — чотири основні жалі, кожний з яких чітко визначений автором.

Для мене було несподіванкою дізнатись про те, що жаль може приносити щось гарне. Пінк вказує на три переваги жалю:

1. Жаль може покращити прийняття рішення. Дослідження показали, що коли люди думають про щось, про що вони пошкодували, то у подальшому вони приймають кращі рішення.
2. Жаль може підвищити продуктивність. Дослідники виявили, що переживання навіть випадкового жалю надає людям більше сили, швидкості та креативності.
3. Жаль може поглибити сенс. Роздуми над предметом жалю можуть допомогти нам прояснити мету нашого життя та скерувати до сенсу.

Я завжди вважав абсурдом те, що стільки людей вірять у мантру «Я не шкодую». Мабуть, тому що в мене так багато приводів жаліти про щось, і я весь час про них думаю. Тому я вважаю цю книгу неймовірно важливою та цінною. У ній розповідається про те, чому жаль важливий, і дається дуже проста порада щодо того, що робити з жалем. Багато їжі для роздумів. Всю інформацію представлено через розумну, доступну та чітку розповідь автора. Це та книга, якою ви захочете поділитися з друзями.

Щоб мати успіх, науково-популярна книжка потребує двох основних складових: яскравих ідей і яскравих прикладів. Книга Геллера та Зальцмана має обидві складові. Тут вміло змішані потрібні інгредієнти, і ці інгредієнти являють собою чудове читання.

Ідеї з цієї книги спонукають до роздумів, повчають, вони корисні для розуміння повсякденного життя. Часто я ловив себе на тому, що кажу «Ага!», або «Ніколи про це не думав», або навіть «Ні в якому разі! Цього не може бути». Від ідеї до ідеї, від розділу до розділу, ця книга є показовою інтелектуальною поїздкою. Тим не менш, ці ідеї не є ізольованими, розрізненими концепціями; автори постійно роблять ціле чимось більшим, ніж просто сума частин. Закінчивши книгу, я став краще поінформований, глибше усвідомив складну важливість власності в нашому житті.

Приклади з книги є чудовими, часто вони є родзинкою кожного пояснення. Вони захоплюють розум і викликають емоції, іноді серйозні, іноді смішні. Наприклад, кому належить простір позаду/перед вашим сидінням у літаку, і яку роль відіграє стратегічна неоднозначність у визначенні відповіді? Чи можете ви збити дрон, що летить над вашою власністю, коли ви не можете збити літак? Які частини тіла ви можете продавати (нирку? сперму? яйцеклітини?) і чи має правило бути однаковим для кожного? Чому корінні американці та європейські поселенці по-різному визначали право власності на землю? Чи може товариство контролювати котів у моєму ОСББ? І хто б міг подумати, що стільки людей подавали до суду на інших людей стількома різними способами?

“Моє!” справді чудова книга. Два автори глибоко знають свою тему і, наводячи різні приклади, змушують читача задуматися та надають справді гарні пояснення того, що вони описують.

Це чудова книга — більше, ніж я думав, коли почав її читати. Це свого роду біографія, але чия? Спроба дослідити продукт – каву – та його місце в економіці США, як виробництво, так і споживання. Привабливість очевидна: люди п’ють багато кави й платять за це чимало. Перерва на каву є частиною робочого життя американців з часів Великої депресії та Другої світової війни. Перші переможці серед стартових брендів кави також займають важливе місце, і вони все ще доступні в продуктових магазинах.

...але це також біографія кави в одній країні-постачальнику – Сальвадорі – і разом з нею приходить майстерне пояснення того, як там працювала система кавових плантацій, а також виробнича логіка системи плантацій. Враховуючи недавню історію бавовни та рабства, ця книга є гарною додатковою історією.

... але книга Седжвіка також є історією ключової сім’ї у виробництві кави в Сальвадорі – родини Джеймса Дж. Хілла, який відіграв видатну роль у розвитку тамтешньої галузі. Сімейний портрет, який тут змальовується, захоплює.

Однак, на додаток до вищезазначених сюжетних ліній, «Coffeeland» також є політичною економією як щодо пропозиції кави, так і щодо попиту на каву. З точки зору пропозиції, виробництво кави стало індустріалізованим, а режим виробництва на плантаціях став регламентованим подібно до того, як були регламентовані фабрики, що зароджувалися у Британії та США після Громадянської війни. Усе стало спрямовано на максимізацію виробництва, зниження витрат і відходів. Роль місцевої влади також є частиною історії.

З боку попиту також є складна історія. Збільшення споживання кави в США та визнання кави майже національним напоєм було пов’язане з появою міських і приміських робочих місць у США у 20-му столітті, а також із зростанням нових каналів розподілу, таких як супермаркети, кількість яких збільшувалась разом зі розширенням передмість після Другої світової війни. Двостороння політична економія кави дозволяє читачам порівняти витрати та переваги кави в їхньому житті з витратами та вигодами тих, хто працює над виробництвом кави до того, як вона потрапить у США.

Книга добре написана, з короткими доступними розділами. Є багато підтверджуючих посилань, у тому числі на попередні дослідження кавової економіки з початку індустрії. Автор наповнив книгу великою кількістю тонких деталей і посилань на інтелектуальне життя кінця 19-го і початку 20-го століть. Мені подобаються бізнес-історії, а Coffeeland — чудовий приклад цього жанру, і його варто прочитати.

У цій відносно короткій і дуже доступній для читання книзі Гейтс дає вичерпний огляд того, хто, що, чому і де впливає на глобальне потепління. Ця проблема дуже пов’язана з широко розголошеним інтересом Фонду Гейтса до глобальної охорони здоров’я та викорінення бідності.

Це чудовий посібник, який розповідає про те, що спричиняє сьогоднішню проблему та що можна з цим зробити, чітко розмежовуючи існуючу технологію та ту, яку слід розвивати спільними зусиллями громадян, уряду та промисловості. Він також надає просту методологію під назвою Green Premiums для розуміння відносної вартості поточної технології, яка може зменшити викиди парникових газів. Це, у свою чергу, забезпечує чудовий спосіб визначити пріоритети та зосередити наші зусилля та інвестиції.

До його честі, Гейтс зробив усе можливе, щоб вийти за межі емоційних розбіжностей, які часто асоціюються з цією темою. Це книга про наведення мостів до спільної мети, яка уникає ідеології та політики.

Він також уникає технічних розмов, які часто затьмарюють проблему. Ця книга написана для масової аудиторії, і хоча тут є статистика, він старанно уникає складної науки, яка часто лише заступає проблему та робить конструктивну дискусію поза досяжністю широкої громадськості.

Єдине моє особисте розчарування в книзі полягає в тому, що він заходить занадто далеко, уникаючи будь-яких обговорень необхідності змін у поведінці. Він виступає за використання теплових насосів і електричних автомобілів і заохочує споживачів переходити до більш енергоефективних покупок, але він тримається осторонь будь-яких припущень, що наші культурні норми та пріоритети будь-яким чином сприяють цій проблемі.

Я розумію чому. Один з найбільш безглуздих закидів, які ми чуємо від тих, хто відмовляється визнати реальність зміни клімату або те, що людство сприяє цьому, полягає в тому, що «ці люди просто хочуть, щоб ми всі були бідними».

Але є велика різниця між тим, щоб бути бідним, і бути таким же щасливим і забезпеченим, як зараз найбагатші мільярдери, але обходитися меншим – і, таким чином, менше сприяти зміні клімату (та іншим соціально-економічним бідам, які зараз мучать нас). Подумайте про це як про культурне спрощення. Якщо ви належите до того прошарку, який отримує найвищі доходи, чи справді вам потрібна половина ваших речей, щоб жити щасливим і повноцінним життям? Я думаю, що ні.

І врешті-решт я вважаю, що культурне спрощення буде необхідним для вирішення кризи зміни клімату. Одних тільки технологій буде недостатньо, якщо ми просто продовжуватимемо будувати більші будинки та купувати більше екзотичних іграшок і досвіду. Більшість із нас могли б жити в набагато менших будинках і вести простіший спосіб життя, і при цьому бути такими ж щасливими. Подумайте про те, що ці речі не мають жодного впливу на почуття особистої реалізації.

Однак це не було метою цієї книги. Гейтс, безсумнівно, знав, що якби він особисто не ставився до цієї теми, але все інше буде втрачено, коли він ступить на цей шлях. І, як наслідок, у нас є чудова підготовча книга щодо стану проблеми та дорожня карта щодо того, куди ми рухаємося звідси. Яку, я вважаю, кожен повинен дослідити та зробити висновки. Книга проста, зрозуміла і сповнена здорового глузду.

Людинократія – це частково маніфест, частково заклик до революції. Дуже серйозне обґрунтування необхідності реформування організації на користь врахування інтересів людей, а не контролю над ними. Ґері Гемел та Мікеле Заніні створили жваву, швидку дискусію про обов’язковість змін у корпораціях і про те, як вони працюють.

Книгу рекомендовано прочитати всім, від звичайного робітника до старшого керівника. Людинократія є особливо актуальною зараз, оскільки організації прагнуть бути більш стійкими, гнучкими, адаптивними, інноваційними, орієнтованими на клієнта тощо. Лідери шукають способи внести ці зміни у свої організації та намагатимуться реалізувати нові підходи. Прочитайте цю книгу, перш ніж запроваджувати ці підходи, інакше ви просто заміните одну форму бюрократичного контролю на іншу.

Людинократія визначається як структура організації, спрямована на максимізацію людського внеску. Вона базується на семи основних принципах, які забезпечують це: власність, ринки, меритократія, спільнота, відкритість, експерименти та парадокс. Книга чудово описує ці принципи та те, як вони змінили різні компанії.

Перш ніж ви подумаєте, що це ще одна книга про створення «чудового простору для роботи», подумайте ще раз. Людинократія - це повномасштабний аналіз і усунення обмежень бюрократії, яка базується на владі та контролі. Ця книга містить набагато більше, ніж традиційні книжки, і тому кожен керівник повинен її прочитати. Наприклад:

- жваве обговорення руйнівного впливу поточного стану бюрократії, присутнього в більшості наших організацій. Це робить книгу динамічною та цікавою для читання. Коли ви востаннє читали книгу про організаційний дизайн і не могли відірватися від неї?
- засноване на фактах обговорення досліджень, проведених іншими, які демонструють як ці впливи, так і бізнес-обґрунтування для змін.
- докладні та описові приклади компаній, які вже зробили крок до людинократії, у деяких випадках більше 20 років тому.

Загалом, ця книга має бути однією з найвпливовіших книг десятиліття. Раджу прочитати цю книгу, поділитися нею з колегами, подумати, що це означатиме для вашої організації, а потім запросити HR-спеціаліста до обговорення. Кожен зобов’язаний зробити свої організації більш людяними, і ця книга заохочує вас до цього.

Я отримав цю книгу на день народження, чому дуже радий. Було захоплююче читати про режими емоцій і про те, як вони формують нас. Визнаю, що іноді було важко повністю осмислити, тому що, як я дізнався, прочитавши цю книгу, я, очевидно, маю універсалістське уявлення про емоції. Тобто я сприймаю емоції як універсальну константу для всіх людей. Те, як ми регулюємо емоції, яким емоціям радіємо, а яких уникаємо, звичайно, змінюється від культури до культури і навіть від будинку до будинку, але я ніколи не замислювався над тим, що такі емоції, як любов чи ненависть, також можна розуміти по-різному.

Іншим аспектом цієї книги було дослідження того, як люди розуміють, що таке емоції та звідки вони походять. Тема, яку я знову сприйняв як належне. Звичайно, я б припустив, що в минулі часи емоції ґрунтувалися на більш духовному поясненні, але я не розумів, наскільки різноманітними були пояснення емоцій. Є так багато запитань щодо наших стосунків із власними емоціями, про які автор згадує у своїх сучасних прикладах. Наприклад, зростання догматичних поглядів в Америці. Це був короткий розділ, але він сильно вразив мене.

Або, наприклад, як наш глобалізований світ створює універсальний набір емоцій. Хоча універсалісти більше не в авангарді академічної думки, але масове поширення медіа та культурних елементів насправді може створити пророцтво, що самореалізується. Все, починаючи західними медіа та закінчуючи емодзі, поширюється й стає інструментом навчання, який кожне наступне покоління використовуватиме, щоб зрозуміти свої емоції. Трохи жахає те розмаїття, яке наш новий взаємопов’язаний світ може стерти, і все ж це здається дещо неминучим, тому що ми не збираємося повертати «прогрес» назад, якщо щось не змусить нас це зробити.

Мій останній коментар щодо цієї книги полягає в тому, що автор має чудовий голос у цій книзі. Його тон фактичний, але невимушений. Було таке відчуття, ніби музейний гід веде мене від однієї цікавої виставки до іншої. Це змушує відчути та оцінити важливість кожної піднятої теми.

Чому юристи такі нещасні? Опитування, які проводить Американська асоціація юристів, постійно показують, що, незважаючи на відносно престижну та прибуткову кар’єру, юристи менш задоволені своєю роботою, ніж багато інших професіоналів. Чому так? Це довгі години роботи? Тягар студентських позик, перенесений з юридичної школи? Нескінченні адвокатські жарти?

У «Драйві» Деніел Пінк стверджує, що вони нещасливі через відсутність належної мотивації. Хороша зарплата – це початок, але людині потрібні інші стимули, щоб процвітати в довгостроковій перспективі. Юристи, особливо молодші юристи великих фірм, мають відносно слабкий контроль над своєю роботою та стикаються із суворими вимогами щодо неї. Молоді юристи незадоволені своєю кар’єрою, тому що вони не можуть обирати роботу, яка їм цікава або приносить винагороду. Завдання їм передають партнери, і вони повинні задовольнятися тим, що можуть отримати. Тож замість того, щоб мати справу з цікавими справами, вони продовжують працювати на конвеєрі, виробляючи оплачувані години.

Чого не вистачає юристам, так це відчуття незалежності – одного з трьох факторів, які, на думку Пінка, є вирішальними для мотивації робочої сили 21-го століття. Коли справа стосується мотивації, каже автор, існує розрив між тим, що знає наука, і тим, що робить бізнес. Наша нинішня система, яка побудована на зовнішніх мотиваторах батога й пряника, не працює і часто завдає шкоди. І наука показує шлях, за допомогою якого можна це змінити. Цей новий підхід має три основні елементи: (1) Автономія - бажання керувати своїм власним життям; (2) Майстерність - бажання ставати все кращим у чомусь важливому; і (3) Мета - прагнення робити те, що ми робимо, на службі чомусь більшому, ніж ми самі.

Я захоплююся тим, як Пінк зберігає свою тезу достатньо простою, щоб її було легко зрозуміти та запам’ятати, підкріплюючи свої ідеї анекдотами з ділових і наукових досліджень. Не дозволяйте використанню Пінком наукових досліджень вас збентежити – вся наука описана швидко і зрозуміло, що робить зміст приємним для будь-якого читача. Я рекомендував би цю книгу всім, хто цікавиться темою мотивації.

Щоб знайти тут щось цінне, не обов’язково бути «діловою людиною». Якщо ви відчуваєте, що ваша власна робота гальмує, ця книга може допомогти вам знайти спосіб зробити її більш продуктивною або допомогти вам прийняти рішення стосовно пошуку іншої роботи. У ній також є пропозиції щодо того, як мотивувати своїх дітей виконувати домашню роботу, як схуднути в довгостроковій перспективі, і як реформувати освітню систему, щоб діти могли мотивувати себе. Але здебільшого я просто рекомендую книгу Пінка за його розуміння того, що робить нас щасливими, а що ні.