"Передбачувана ірраціональність" Дена Аріелі має на меті показати, що саме впливає на наші рішення та мислення. Через експерименти, вивчення реальних кейсів та дослідження Аріелі демонструє читачам, що наші думки набагато складніші, ніж ми могли уявити, і що наші емоції мають величезний вплив на наші рішення.

"Передбачувана ірраціональність" — це чудова книга не лише для бізнесменів і бізнеследі, але й для будь-кого, хто прагне краще зрозуміти, що впливає на нас як позитивно, так і негативно, коли ми робимо практично будь-що. Кейси, наведені в книзі, є вдалою сумішшю реальних прикладів і демонстрації вічних принципів, які завжди будуть актуальними. Легкі для розуміння пояснення та прості принципи, які підкреслює Аріелі, дозволяють читачам з різних галузей знань завершувати кожну главу з новою думкою або з іншим поглядом на якийсь аспект свого життя.

Від розповідей про те, чому ми беремо безкоштовні речі, якими ніколи не скористаємося, до пояснень, чому деякі люди надають перевагу одному напою перед іншим, Аріелі розглядає деякі "загальновідомі" ідеї та припущення і показує нам, наскільки легко нас можна переконати і дезінформувати. Ідея полягає в тому, що якщо ми зможемо зрозуміти свої мотивації та емоції, то зможемо стати більш обізнаними, а отже, більш раціональними у своєму повсякденному житті.

Більше того, Аріелі залишає читачів з чіткішим розумінням того, як бути споживачем і лідером у сучасному світі. Він показує, що з правильною інформацією та мисленням ми можемо приймати більш раціональні та обґрунтовані рішення, а також передбачати свою ірраціональність.

Генрі Марш прожив довге та визначне життя. Піонер нейрохірургії, Марш прославився своєю роботою в Україні, де виконував ризиковані операції на мозку важкохворих пацієнтів, що стало основою для документального фільму "Англійський хірург", який отримав премію Еммі.

Найбільш приваблива серед багатьох особливостей Марша — це те, що він говорить правду. Відкрито говорить як про реалії сучасної медицини, так і про власні професійні недоліки. Тому найбільш вражаючим відкриттям у його мемуарах "І наостанок" є те, що багато років Марш брехав сам собі. Він ігнорував ознаки раку простати до останнього моменту, коли, незалежно від медичного втручання, його смерть стала більш ймовірною, аніж ні. Це рішення та його наслідки поставили його в роль, яку він ніколи не уявляв для себе: пацієнта з обмеженими шансами на виживання. Але також дало йому можливість створити надзвичайно чесну книгу про життя та смерть і його особисте ставлення до цього.

"І наостанок" розповідає про Марша через його діагноз, лікування та наслідки. Після такої блискучої кар’єри, Марш майстерно описує безпорадність, яку відчувають більшість пацієнтів. Він знає медичну систему зсередини й ззовні, а з нової перспективи на повну силу усвідомлює біль і невизначеність своїх колишніх пацієнтів. Страх, магічне мислення, відчай — Марш проходить через усе це, зіштовхуючись зі своїм діагнозом, а потім звертається за допомогою до виснажливого режиму лікування, що включає хімічну кастрацію (лікування, яке блокує тестостерон, що живить рак) та променеву терапію. І коли він стикається зі своїм можливим відходом, він приходить до прийняття зробленого ним вибору.

Розповідь Марша про його подорож слід читати в медичних школах, але охоплення "І наостанок" є ширшим і глибшим, ніж просто особиста історія лікаря, який проходить шлях від заперечення до діагнозу й прийняття. Він досліджує основи науки, обмеження пам’яті та саму природу свідомості. Він є зразковим науковим письменником, який розкладає складні теми з ясністю й точністю. Його знання біології та еволюції ведуть його до похмурого бачення майбутнього, яке він, можливо, не встигне побачити — він оплакує хаос, спричинений зміною клімату на Землі, і спустошення України, країни, яку він любить. («Українці будуть битися на смерть. Я завжди знав, що вони будуть. Вони не бачать альтернативи»).

На цьому етапі потенційний читач може подумати, що ця книга найкраще підходить для тих, хто має безпосереднє занепокоєння щодо власної смертності, але ключ до привабливості Марша — це його голос — іронічний, співчутливий, чесний, але з відчуттям абсолютної авторитетності. В одному красномовному розділі, коли він сортує старі документи пацієнтів перед переїздом, він порівнює себе теперішнього та минулого, й розуміє величезну зміну, спричинену його діагнозом.

Він, на диво, доволі веселий, з самокритичним, злим почуттям гумору, а його відвертість щодо сучасної медицини бадьорить. У міру розвитку оповіді неможливо не відчути прихильність до цього блискучого, різкого та принципового чоловіка. Часом переплетення оповіді про лікування (з відступами до його теслярських проектів, бджільництва та будівництва лялькового будиночка для його онучок) та його універсальних есе робить читання трохи важким, але більшість читачів все ж залишаться з Маршем до кінця.

Це незабутня книга. Після її прочитання ви інакше поглянете на власне життя — і на власну неминучу смерть.

"Щоденники нейрохірурга" Генрі Марша — це надзвичайно відверті мемуари відомого нейрохірурга. Це дещо сумний огляд минулого досвіду, помилок та балансу, якого нейрохірурги повинні досягти між впевненістю у своїх можливостях і турботою про пацієнтів, чиї життя можуть кардинально змінитися через їхні втручання.

Марш залишив посаду старшого консультанта у великій лондонській лікарні, коли відчув, що повага, якою колись користувалися лікарі, була підірвана цільовою культурою та дріб’язковими правилами, нав’язаними бюрократами, яким було надано право розподіляти кошти та вирішувати, кого варто лікувати. Марш продовжував подорожувати до Непалу та України, де допомагав колегам, які керували приватними навчальними лікарнями, хоча він також сумнівався в корисності своєї ролі тут. Це розповідь про життя, яке наближається до кінця, як для автора, так і для його пацієнтів.

Попри численні успіхи, нейрохірургія завжди несе ризик того, що пацієнти можуть вижити, але з сумнівною якістю життя. Рішення про те, чи проводити операцію, повинні враховувати ймовірність таких наслідків. Порятунок життя може обернутися тим, що родичі будуть змушені цілодобово доглядати за близькою людиною, яка може бути мало свідомою або, що навіть гірше, свідомою, але катастрофічно пошкодженою. Сучасна чутливість суспільства ускладнила чесні розмови про смерть. Люди неохоче визнають, що медичне втручання лише відкладає неминуче.

Спостерігаючи за смертю своїх батьків, від раку та хвороб, пов'язаних із деменцією, Марш має прагматичний погляд на власну смертність. Він також бореться з тим, що деякі його колеги можуть розглядати як професійну гордість, і розмірковує, ким стане, коли більше не буде відомим хірургом. Він визнає, що часом приймав погані рішення і поводився неналежно. Навіть задоволення від його роботи зменшилося через те, що він дізнався про реальні наслідки для пацієнтів, яких мав за свою довгу кар'єру.

Більшість обговорених випадків стосуються видалення пухлин мозку. Марш поєднує деталі цих операцій з анекдотами з особистого життя, в результаті чого виникає образ недосконалої, але рішучої людини, яка чесно хоче показати, як вона потрапила туди, де є зараз. Цікаві медичні мемуари від автора, який не боїться висловлювати свою думку, якою б різкою чи суперечливою вона не була. Книга дає уявлення про світ нейрохірургії та труднощі старіння після блискучої кар'єри.

Через цю книгу Марш не тільки прощається зі своєю кар'єрою в нейрохірургії. Здається, що він прощається з людьми, які йому небайдужі, хто піклувався про нього, та зі своєю аудиторією.

Без винятку, Марш в цій книзі безкомпромісно відвертий. Мені сподобалася кожна частина його чесності та чорного гумору. Це чудова книга, і я радий, що прочитав її. Маю підозру, що повернуся до неї через кілька років.

У той час, коли медицина стає дедалі більше керованою строгими протоколами та інструкціями, хірургія досі залежить не тільки від статистики, але й від майстерності. Це особливо стосується нейрохірургії, де будь-яка помилка може призвести до незворотного ушкодження мозку та серйозної інвалідності. Тому не дивно, що нейрохірургів шанують, і в їхні здібності вірять майже безмежно. У книзі "Не нашкодь" Генрі Марш, відомий нейрохірург із десятиліттями практики, показує внутрішню сторону своєї професії, розповідаючи не тільки про успіхи та зцілення, але й про невдачі, помилки та трагедії.

Кожен розділ, зазвичай названий на честь якоїсь хвороби мозку, містить історії пацієнтів: тих, кого вдалося успішно вилікувати, тих, кого не можна було лікувати, і тих, кого зруйнували постопераційні ускладнення або помилки лікаря. Марш майже болісно чесний, описуючи свій "маленький цвинтар" пацієнтів, "привидів, що стежать за ним під час операцій". Розповідаючи про свої періодичні тривоги перед операціями або сором за невдачі.

Самі операції описані красиво й захопливо, і можна відчути, що Марш глибоко захоплюється мозком і його складною структурою. А також відчути частину того страшного захоплення від операцій, які він порівнює зі "знешкодженням бомби". У книзі також присутній сухий, похмурий англійський гумор, часто на адресу NHS та адміністрації лікарень. Але найкраща частина цієї чудової книги — це співчутливі роздуми Марша про своїх пацієнтів, його розмови з ними, роздуми про цінність життя і прийняття смерті. Речі, яких ми намагаємося уникати, але з якими він живе багато років. Можна лише сподіватися зустріти в критичний момент свого життя такого лікаря, як Генрі Марш.

Читання книги Едварда Резерфорда «Лондон» подібне до подорожі в часі, яка переносить вас через століття, дозволяючи побачити народження, зростання та еволюцію одного з найвідоміших міст світу. З моменту, коли я відкрив її сторінки, мене захопило, як Резерфорд вдихає життя у Лондон, перетворюючи його з простого місця дії на живий, дихаючий персонаж.

Масштаб цього роману вражає. Резерфорд не просто розповідає історію Лондона; він змушує вас відчути його пульс, почути його серцебиття та побачити його душу. Він відправляє нас у епічну подорож, яка охоплює більше двох тисячоліть — від римської епохи до 20 століття. Через життя кількох взаємопов'язаних сімей, чиї історії течуть разом з плином історії, Резерфорд майстерно тче полотно, яке є таким же багатим і різноманітним, як і сам Лондон.

Що найбільше зворушило мене, так це те, як Резерфорд передав суть людського досвіду на тлі історичних подій. Тріумфи і трагедії, любов і втрати, надії і розчарування — все це зображено з такою глибиною та достовірністю, що я відчувала себе глибоко залученою в життя цих персонажів. Вони не просто вигадані персонажі, а відображення мільйонів, які називали Лондон своїм домом, кожен з яких залишив свій слід в яскравій історії міста.

Дуже вражає увага автора до деталей. Дослідження, яке було проведено для написання цієї книги, є приголомшливим. Здатність Резерфорда бездоганно поєднувати історичні факти з художньою вигадкою не має собі рівних. Чи то суворий реалізм середньовічного Лондона, чи культурна революція епохи Єлизавети, кожен період оживає завдяки яскравим описам та витонченому розповіданню.

Проте, понад історичну значущість, «Лондон» резонував зі мною на глибокому емоційному рівні. Він нагадав мені про стійкість людського духу та вічну природу спільноти та ідентичності. Лондон, зображений Резерфордом, — це не просто місто з цегли та розчину; це символ неперервності, свідчення плину часу та відображення колективного досвіду незліченних поколінь.

Коли я перегорнув останню сторінку, у мене залишилося глибоке відчуття ностальгії та туги. Мені здавалося, що я пережив ці епохи разом з персонажами, розділяючи їхні радощі та печалі. «Лондон» — це більше, ніж історичний роман; це подорож у серце міста, яке формувалося та було сформоване силами історії. Це історія виживання, трансформації та, перш за все, нерозривного зв'язку між людьми та їхнім домом.

Насамкінець, «Лондон» Едварда Резерфорда — це не просто книга, яку читаєш, — це досвід, який переживаєш. Це вшанування міста, яке витримало випробування часом, і нагадування про історії, що приховані під його вулицями. Якщо ви коли-небудь відчували зв'язок з Лондоном або просто хочете зрозуміти душу цього видатного міста, ця книга залишиться з вами надовго після її закінчення.