Сьогодні я хочу відмітити особливу книжку. Це липнева книжка мого книжкового клубу, і я певно єдина з клубу, хто не читав її в липні. І хоча в мене була поважна причина, я працювала над власною історією, мені було дуже прикро на обговоренні. Тим більше, що на зустріч нашого клубу завітав і сам автор – Володимир Аренєв. Тож, як тільки в мене з’явився час, я відразу почала її читати.

Це було вперше, коли я почала читати книжку, про яку наслухалась багато різних вражень від членів клубу і навіть деякі пояснення автора. Скажу відверто, трохи переживала, що після цього книжка видасться мені нецікавою. Але сюжет мене захопив і я пропала… Легка мова, дотепні і головне логічно підібрані ілюстрації, "кошачі" лапки на місці посилань до словничка, змусили мене закохатись в роман "Пан Малодобрий" Володимира Аренєва.

Його складно віднести до якогось конкретного літературного жанру. Це вміле поєднання альтернативної історії, фольклорних мотивів та детективного сюжету. Події розгортаються в XVII столітті в шахтарському містечку Штольні, де життя тісно переплетене з містикою та смертю. У цьому світі смерть — це не кінець, а лише початок нової, складнішої взаємодії з потойбіччям, адже душі померлих зберігаються в спеціальних мішечках — душоміхах, які промовляють голосами своїх власників.

Сюжет роману зосереджується навколо молодого студента-медика Адама Ламперта, сина місцевого ката. В його житті відбувається поворотний момент, коли батько просить допомогти зі складним завданням: провести кілька страт у містечку Штольні. Однак Адам підозрює, що злочинці, яких він має допомогти стратити, можуть бути невинними. Ця підозра штовхає його в вир небезпек і інтриг, які поступово розкривають темні таємниці не лише місцевої влади, але й родини Адама.

Одним із найсильніших аспектів книги є її всесвіт, сповнений деталей і містичних елементів. Це світ, де люди постійно взаємодіють з потойбіччям, чують голоси мертвих і носять душі в мішечках, щоб ті не стали привидами. Фольклорні мотиви, притаманні польській та українській культурі, додають історії унікального колориту. Містечко Штольні, розташоване на срібних копальнях, постає перед читачем як загадкове і похмуре місце, де кожен куток приховує таємницю. Світи, створені Аренєвим, завжди відзначаються уважністю до деталей, і цей роман не є винятком: кожен елемент — від побуту шахтарів до смертоносних ритуалів катів — продуманий і детальний.

Декілька слів про стиль, він вражає своєю легкістю і водночас іронічністю. Незважаючи на похмурі теми, автор уміло вплітає в текст гумор, який надає роману динамічності і робить його привабливішим для широкої аудиторії. Такий іронічний стиль допомагає витримати баланс між серйозністю та розвагою. Особливо це помітно в сюжетних лініях, де серйозні теми ховаються за легким гумором розмовних діалогів. Це робить твір схожим на казку, одночасно зберігаючи її гостросюжетний характер.

На сьогодні "Пан Малодобрий" це найкращий роман який я читала цього року. Вдале поєднання історичних і міфологічних мотивів створило складний і цікавий світ, у якому життя та смерть, наука та магія, справедливість та обман існують поруч. І я не згідна з тими оглядачами, хто називають цю історію "темною" чи "похмурою". Історія хоч і розповідає про похмурі речі, типу страти, вбивства і смерті, має світлі сторони. Вона розповідає про віру у власні сили, справедливість, про пошук власного "я" та усвідомлення відповідальності перед світом, соціумом і перед самим собою. Її глибина, атмосферність та майстерно зображені деталі роблять "Пана Малодоброго" справжнім скарбом для всіх цінителів фантастичної літератури.

Щиро Ваша #Клякса.

Чергова книжка мого книжкового клубу, і черговий для мене виклик. Книга "Голокост F" польського автора Цезарія Збєшховського навряд чи залишить читача байдужим. Цей роман є яскравим прикладом кіберпанку, що поєднує елементи антиутопії та глибокої філософії. Роман глибоко занурюється в складні філософські питання та пропонує похмурий погляд на майбутнє людства в епоху технологічних досягнень. Він одночасно відштовхує і притягує своєю атмосферою безнадії та заплутаним, але вражаюче концептуальним світом. Я вже писала, роман ніби «наркотик», він спочатку відштовхує своєю важкістю і незрозумілістю, а потім «затягує» так, що неможливо відірватись.

З самого початку хочу відзначити, "Голокост F" – не просто роман, а цілий літературний всесвіт. Він складається з основного сюжету та ряду оповідань, які з першого погляду здаються окремими і не пов’язаними між собою, але насправді служать введенням у світ книги. Автор вміло поєднує ці різнорідні частини, створюючи багатошарову картину, яка поступово розкривається перед читачем. Відразу дам пораду, на мою думку, черговість читання має значення, я б починала читати з початку оповідання, а потім сам роман. Так буде зрозуміліше.

Сюжет книги розгортається у світі після настання теологічної катастрофи, де людство втратило свою ідентичність і відчайдушно намагається зберегти залишки своєї людяності. Люди апгрейдять себе електронікою, намагаючись знайти нові джерела задоволення та знань, але натомість стикаються з вірусами, що знищують їхній розум. Свідомість людей може бути записана і збережена в "чорній скриньці", але виникає питання: чи можна вважати таку копію справжньою особистістю? Це одна з багатьох філософських дилем, що пронизує роман.

Атмосфера книги схожа на похмурий сон, де реальність ілюзорна, а надія на порятунок майже втрачена. Вона важка, гнітюча, і кожна сторінка нагадує, що читач знаходиться в світі, де вже не залишилося місця для світлих фарб і легких рішень. Збєшховський майстерно створює відчуття безвиході, де всі надії на краще майбутнє розбиваються об жорстоку реальність.

Тематика роману звертається до одвічних питань про природу Бога та Людини, душі та сутності людської особистості. Чи залишиться щось людське в тих, хто перейшов межу між людиною і машиною? Чи є надія на спасіння у світі, де Бог залишив людей напризволяще? Чи можливо відновити зламану реальність після апокаліпсису, який вони самі ж і спричинили? І головне що являє собою Людина і що являє собою Бог? Ці питання Збєшховський ставить перед читачем, не даючи чітких відповідей, залишаючи простір для роздумів. Декілька цитат так запали мені в душу, що їх навіть виписала в щоденник:
"Я неповноцінний, а отже, я - людина.";
"Страждання не ошляхетнює, але, можливо, доводить нашу людяність.";

"Голокост F" – це книга, яка змушує думати, відчувати і навіть страждати разом із героями. Вона не для кожного, і її складність може відлякати, але для тих, хто готовий зануритися в цей похмурий світ і прийняти його виклик, вона стане справжнім одкровенням. Головний недолік книжки, це відсутність словника-глосарія, навіть після прочитання всієї книжки деякі терміни так і залишились для мене загадкою.
Як висновок зазначу, Цезарій Збєшховський створив унікальну літературну реальність, де кожна деталь має значення, а кожне слово викликає хвилю роздумів. Це справжня філософська притча про те, що означає бути людиною в світі, де технології перетворюють людську суть на щось невпізнанне. Вона вимагає від читача не лише уваги, а й внутрішньої сили, щоб завершити цей шлях і зрозуміти, що ж насправді сталося в цьому світі після настання "Голокосту F".

Ваша #Клякса

Кожна нова книжка від неперевершеного Підскарбія «Бубабу» Олександра Ірванця завжди викликає зацікавленість і захват. Тим більше якщо оголошений жанр книжки «химерна фантастика». Після «Химородів» в мене вже певна пересторога до цього жанру, але це ж мій улюблений Ірванець... Хіба я могла оминути його нову книжку, дивом врятовану під час ракетного удару по друкарні «Фактор-Друк». В книжці сама повість «Ізмарагд Княгині Несвіцької» і шість оповідань, але я розглядаю це як один твір поєднаний неповторним авторським баченням.

Олександр Ірванець відомий своїм іронічним і часто сатиричним стилем, де фантазія переплітається з політичними та історичними мотивами. "Ізмарагд княгині Несвіцької" — це саме такий «мікс», де реальність і вигадка, історія і міф, буденність і магія переплітаються у фантасмагоричну подорож. Автор майстерно використовує фольклор Волині та місцеві легенди, аби створити альтернативний світ, у якому живі і мертві, українці, поляки, німці, французи й навіть зомбі стають учасниками неймовірних пригод. Я ніколи в житті не була в Рівному, але після цієї книжки я обов’язково приїду в це місто щоб відчути його магічну і сюрреалістичну ауру, так майстерно відтворену в цій книжці.

Сюжет захоплює вже з перших рядків, де часові петлі та карколомні пригоди героїв тримають у постійному напруженні. Ірванець вводить елементи гумору та сатири, що надає оповіді особливої динаміки й легкості, навіть коли йдеться про складні теми протистояння добра і зла. Усе це робить книгу не тільки розважальною, а й з певним філософським підтекстом, що змушує замислитися над тим, як час і доля можуть змінювати розуміння історичних постатей і подій.
Особливе задоволення приносить різноманіття персонажів, серед яких і містичні Тибурцій з трьома потерчатами, і волинські коти-легенди, і Оноре де Бальзак, і Гітлер з своїм підлабузником Путлером, і сам Ірванець. Це додає роману шарму химерної фантастики, яка з кожною сторінкою все більше захоплює, заставляє розтягувати губи в усмішці, а часом зриватись на регіт. Ілюстрації Юрія Журавля вдало підкреслюють атмосферу твору, роблячи його ще більш колоритним та яскравим.

"Ізмарагд княгині Несвіцької" — це книжка для тих, хто любить занурюватися у світ, де межі між вигадкою і дійсністю розмиті. Вона обов’язково сподобається шанувальникам химерної гумористичної прози, українського фольклору й постмодерністських іронічних оповідей. Ірванець знову доводить, що він — майстер слова, здатний поєднати історію, міф і сатиру в одне ціле, яке не залишить читача байдужим.

Щиро Ваша #Клякса.

Взявши до рук цю книжку я не відразу змогла ідентифікувати до якого жанру можна віднести цей текст, з початку все починалось як звичайний Young Adult, але чим далі, тим більше було схоже на психологічний трилер. "Підпишись на мене знову" — розповідає про світ сучасних соціальних медіа, досліджуючи темну сторону слави, фанатської одержимості та онлайн-ідентичності. Авторка вміло поєднує детективні елементи з питаннями психологічного здоров’я, створюючи напругу, що тримає в напрузі до останньої сторінки. І якщо говорити правду, то і далі… Бо як виявилось, це лише перша частина надзвичайно драматичної історії…

Коротко про сюжет - головна героїня Тесс, ізольована у своїй кімнаті, намагається сховатися від зовнішнього світу через агорафобію та психічний розлад, який саме намагається подолати. Єдиним її зв’язком із зовнішнім світом стає Twitter, де вона знайшла певну "безпечну зону", щоб відчути себе менш самотньою. Авторка майстерно показує, як легко загубитися в соціальних мережах і наскільки небезпечними можуть бути ці платформи для психічного здоров’я. Тесс починає спілкуватися з популярним співаком Еріком Торном, який ховається за анонімністю. Він розчарований своєю славою та постійним втручанням у його особисте життя, стає підозріливим щодо своїх фанатів, адже бачить у них лише загрозу. Незважаючи на це, між ним і Тесс розвивається своєрідна онлайн-дружба, яка перетворюється на щось більше, ніж просто обмін повідомленнями. Однак з кожною новою сторінкою відчувається, що за цією історією ховається щось значно серйозніше і небезпечніше. Це відчуття тривоги мені було дуже знайоме, коли віртуальні взаємодії починають загрожувати реальному життю.

Ґейґер вміло показує небезпеки інтернет-комунікації, підкреслюючи, як легко створювати фальшиві ідентичності онлайн та маніпулювати іншими через соціальні медіа. Вдало показано світ за лаштунками шоу-бізнесу, де твочість і музика не на першому плані, і де виконавці стають заручниками своїх контрактів. Книга порушує важливі питання про приватність життя зірок, про залежність від віртуального світу та реальні наслідки, до яких це може призвести. Гострі ситуації, пов’язані з обманом і переслідуванням, роблять сюжет напруженим і захопливим. Особливо коли маєш власний досвід травм від віртуальних маніпуляцій.

Книжка вдало порушує тему психічного здоров’я, після таких травм. Ґейґер показує, що за кожним акаунтом може ховатися людина з власними страхами, проблемами і труднощами. Адже в наш час ми часто забуваємо, що за екранами смартфонів — реальні люди. Читання цієї книжки нагадало мені, що ніколи не варто втрачати віру в те, що ситуація може змінитися на краще.

Загалом, "Підпишись на мене знову" — це напружена, драматична історія, яка досліджує сучасні теми онлайн-слави, кібербулінгу та інтернет-небезпек що можуть ховатися за екранами смартфонів. Книга спонукає задуматися про межі приватності в епоху цифрових технологій. Це попередження про те, наскільки вразливими ми можемо стати в мережі, але водночас — це історія про силу духу, необхідність знайти своє місце у світі та здатність перемогти свої страхи.

Фінал, книжки вражаючий і непередбачений, який однозначно вказав на продовження, яке я звісно вже прочитала, і про яке я розповім уже завтра…

Щиро Ваша #Клякса.

Як обіцяла, розповідаю про продовження історії Тесс - дівчини, що страждає на психологічний розлад, та естрадної «зірки» Еріка Торна. Про першу книжку "Підпишись на мене знову" я розповідала ось тут (https://t.me/BooksMagical/702). Як вже казала, кінцівка мене вразила, адже перший роман закінчився публікацією протоколу допита, де Тесс звинуватили у вбивстві Еріка Торна.

Друга книжка дилогії "Не бреши мені" видалась мені більш нервовою та похмурішою, динаміка і напруження зростали з кожною сторінкою, занурюючи читача ще глибше в інтриги та небезпеки, що ховаються за лаштунками шоу-бізнесу… Світу, де Ерік і Тесс стають лише інструментами, для досягнення чиїхось цілей. У цьому захопливому трилері А.В. Ґейґер продовжує досліджувати, як можна потрапити під пресинг, ставши жертвою системи, що не визнає емоцій та потреб інших людей.

Коротко про сюжет: після подій першої книги, з Тесси зняті всі обвинувачення, хоч і потайки від фанатів, вона офіційна дівчина Еріка Торна. Разом вони намагається відновити своє життя, але нові загрози швидко руйнують крихку стабільність. Вони опиняються в центрі розслідування, пов’язаного з таємничою смертю психотерапевта Тесси, і змушені шукати відповіді, аби не втратити себе назавжди. Страх за свої життя, страх перед фанатами, страх перед розголошенням приватного життя тільки зростає. Їхні стосунки знову випробовуються на міцність, і кожен крок вперед здається ще небезпечнішим. Найкритичнішим моментом книжки є відносини Еріка і його менеджера Морі який робить усе можливе, щоб продовжувати контролювати життя свого підопічного. Він класичний приклад того, як система або певні люди можуть не помічати особистих кордонів і використовувати інших у власних цілях, не зважаючи на наслідки.

Як і в першій частині, сюжет сповнений неочікуваних поворотів, що змушують читача сумніватися в кожному персонажі й кожному їхньому кроці. Теми довіри, брехні та зради тут грають ключову роль, підкреслюючи, наскільки небезпечним може бути бажання приховати правду. Атмосфера постійної загрози створює відчуття, що небезпека чекає на кожному кроці, і кожен може бути підозрюваним.

"Не бреши мені" — це не просто трилер, це історія про зраду, маніпуляції й боротьбу за свою незалежність в середовищі, де «сильні світу» часто сприймають інших людей як іграшки в своїх руках. Книжка змушує замислитися про те, як легко можна стати жертвою системи, і як важливо знайти в собі сили, щоб протистояти цьому. Вона тримає в напрузі до самого кінця, ставлячи під сумнів усе, що ви знали про персонажів і їхні наміри.

Щиро Ваша #Клякса.