В мене є одна традиція, кожного року під час різдвяно-новорічного періоду я читаю романтичні історії. Цього року в мене їх декілька, і перша про яку я хочу Вам розповісти це книжка від Трейсі Андрін "Це Крістмас, крихітко!". Впевнена, Ви про неї чули, бо це реальний хіт цьогорічних продажів в багатьох книгарнях. І це правильно, бо Різдвяний період — це час, коли хочеться зануритися у світ тепла, магії та наївної романтики. Саме таке відчуття дарує ця книжка, яка поєднує в собі святкову атмосферу, сучасну проблематику та легкий, захопливий стиль. Віна підходить як для підлітків, так і для дорослих, які хочуть відчути дух Різдва.

Сюжет трохи банальний, головна героїня, Фінлі Браун, стикається з типовими проблемами юності: невпевненістю, пошуком себе та бажанням знайти своє місце у світі. Шість місяців у престижній школі перетворилися для неї на випробування, і повернення до рідного містечка Крістмас стає не просто перервою на зимові канікули, а справжньою подорожжю в пошуках себе. Фінлі — головна героїня, через яку я і почала читати цю книжку. В дечому, вона так сильно нагадує мене, що аж страшно. Вона теж виросла в маленькому містечку, де її успіхи в навчанні накладали на неї певні очікування від рідних і знайомих. Як і я, вона вступила до престижного навчального закладу, де її не дуже радо зустріли… Її провінційність не дозволила легко завести друзів, а її сумніви, її переживання та прагнення бути прийнятою, перетворили початок навчання на справжнє випробування.

Романтична лінія книги заслуговує окремої уваги. Вона ненав'язлива, природна і сповнена тепла. Трейсі Андрін змогла уникнути кліше "любов із першого погляду", зробивши стосунки героїв поступовими і правдоподібними. Любов тут не просто головна тема, а радше частина складнішої мозаїки, яка включає дружбу, сімейні зв'язки та самоусвідомлення. Окрім романтики, книга звертається до питань самоідентифікації, вибору власного шляху та прийняття своїх недоліків. Це додає історії глибини і робить її більш цінною, ніж проста різдвяна казка. Фінлі навчається, що бути собою важливіше, ніж відповідати чужим очікуванням, і ця ідея проходить червоною ниткою через увесь роман.

Проте є і певні недоліки. Сюжет часом передбачуваний, що характерно для романів цього жанру. Деякі персонажі, окрім головної героїні, не отримують достатньо уваги для розкриття, а їхні дії можуть здаватися поверховими. Забагато різдвяних штампів, як то різдвяний парад, новорічні вечірки, поцілунки під омелою… Втім, ці мінуси не псують загального враження від книги. Адже ідеї роману не такій вже й прості, тут розглядаються не лише стосунки між підлітками. Авторка торкається і більш глибоких проблем, як то криза середнього віку у дорослих, відчуття інакшості і осуду громади маленького міста до людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, економічні проблеми периферійних містечок. Я постійно ловила себе на думці, що уявне маленьке місто в США, своїми комплексами, проблемами та забобонами, дуже схоже на моє рідне місто в центрі України…

"Це Крістмас, крихітко!" — це більше, ніж просто різдвяна історія. Це книга про пошук себе, про цінність сімейних традицій і про те, як важливо вірити у власні сили. Вона ідеально підходить для тих, хто хоче насолодитися святковою атмосферою і водночас задуматися про важливі речі. Якщо ви шукаєте книгу для зимових вечорів, яка подарує затишок і святковий настрій, "Це Крістмас, крихітко!" стане чудовим вибором. Її історія надихає, зігріває і залишає по собі щиру посмішку. Трейсі Андрін вдалося створити теплу і щиру казку, яка дарує віру в чудеса, так потрібну кожному з нас у наші нелегкі часи.

Почну з того, що після виходу третьої книжки «Пропозиція джентльмена», я розчарувалась в цій серії. Перша книжка мене вразила, друга була гірша за першу, але третя здалась мені якоюсь прісною і головне вторинною, на фоні перших двох. Я вже думала, що не буду купувати продовження, але Таємний Санта несподівано приніс мені саме цю книжку, і я не втрималась… Прочитала її за три дні…

Отже, четверта книжка серії «Роман із містером Бріджертоном», розповідає історію Коліна Бріджертона, улюбленця суспільства, харизматичного та дотепного, і Пенелопи Фезерінгтон, скромної дівчини, яка завжди була в тіні свого яскравішого оточення. Тут я хочу зауважити, не порівнюйте книжкових героїв, з героями серіалу - вони різні! З кожним сезоном, різниця між книжковим світом і світом серіалу лише збільшується, і на мою думку вже досягла критичного значення, після якого герої серіалу живуть окремим від книжки життям.

Однією з головних тем книги є те, як суспільство визначає ролі для своїх членів і наскільки обмежувальними вони можуть бути. Пенелопа Фезерінгтон, яка десятиліттями залишалася на узбіччі світського життя, втілює образ жінки, що потерпає від ярликів. Її зовнішність, відсутність очевидного статусу та нездатність відповідати "ідеалу" роблять її невидимою для суспільства. Однак саме вона, за допомогою анонімної ідентичності Леді Вістлдаун, стає голосом, що впливає на це ж суспільство, диктуючи новини, формуючи скандали та маніпулюючи сприйняттям інших. Її історія — це нагадування про те, що зовнішні оцінки й стереотипи не здатні відобразити справжній потенціал людини.
Колін, хоч і перебуває на протилежному кінці спектра суспільної уваги, також стає жертвою стереотипів. Як один із найбільш привабливих і харизматичних членів родини Бріджертонів, він завжди сприймається як "легковажний улюбленець долі". Люди сміються з його жартів і захоплюються його вдачею, але при цьому майже ніхто не бачить його справжніх амбіцій та внутрішніх сумнівів. Його боротьба полягає в тому, щоб вийти за рамки чужих уявлень і довести (передусім собі), що він здатен на щось більше, ніж просто бути веселим співрозмовником на балах.
Джулія Квінн майстерно показує, як герої долають ці суспільні ролі: Пенелопа отримує визнання не лише як розумна й впливова жінка, а й як гідна кохання особистість, тоді як Колін нарешті знаходить своє місце у світі, визнавши й показавши свою справжню глибину. Разом вони створюють ідеальну пару, яка доводить, що кохання і справжнє партнерство можливі лише тоді, коли ми бачимо одне одного такими, якими ми є, а не такими, якими нас уявляє суспільство.

Не дивлячись на цілком продуманий і глибокий сюжет, у книжки все ж є декілька недоліків. По-перше, деякі конфлікти вирішуються занадто швидко й гладко, що знижує драматичний потенціал сюжету. Наприклад, реакція суспільства на розкриття таємниці Леді Вістлдаун могла б бути більш складною та напруженою, але все зводиться до мінімальних наслідків. Крім того, поведінка Коліна часом викликає легке роздратування — його невпевненість і потреба в самоствердженні місцями виглядають затягнутими. А ще другорядні персонажі, як-от решта родини Бріджертонів, у цій книзі залишаються більше декорацією, ніж повноцінними учасниками подій.

Та все ж «Роман із містером Бріджертоном» сподобався мені найбільше з усіх прочитаних книжок серії. Вона чудово поєднує легкий стиль, дотепність і щиру романтику, водночас торкаючись глибоких тем і викликів. Ця книжка залишає по-справжньому тепле враження й радує повільним, але насиченим розвитком відносин між героями. Пенелопа й Колін демонструють, що справжнє кохання народжується не тільки з пристрасті, а й із глибокої дружби, взаємоповаги та прийняття.

Черговий різдвяний «хіт» від видавництва Vivat. Чому пишу «хіт»? Бо ця книжка, протягом різдвяно-новорічного сезону, постійно була в топах продажів майже всіх книгарень Києва. Але сюжетно і емоційно мені складно назвати цю книжку справжнім хітом, просто вдала рекламна компанія, не більше. Авторський дует Крістіна Лорен — це псевдонім двох авторок, Крістін Хоббс і Лорен Біллінгс, які працюючи разом, створили цілком пристойну романтично-мелодраматичну історію. «Різдвяні кружляння» — це святковий роман, який гармонійно поєднує романтику, гумор і трохи різдвяної магії. Історія створює теплу, затишну атмосферу, і добре підходить для читання у святковий період. Але не шукайте в ній якусь глибину чи потаємні сенси…

Книжка розповідає про молоду дівчину Мейлен Джонс, що відчуває, як її життя зайшло в глухий кут. Вона застрягла на ненависній роботі, живе з батьками, і її романтичні мрії залишаються нереалізованими. Під час традиційного святкування Різдва в сімейному колі вона загадує бажання, щоб дізнатися, що робить її справді щасливою. Але після цього її життя починає йти за дивним сценарієм: вона застряє в часовій петлі, переживаючи одні й ті ж різдвяні події знову й знову. Головна ідея роману в тому, що щастя приходить, коли людина слухає себе, цінує близьких і сміливо робить вибір, який робить її щасливою. Мейлен через часову петлю вчиться переосмислювати свої бажання, цінувати родину і знаходити гармонію в житті. Книга також показує, як другий шанс допомагає виправити помилки та змінити життя на краще.

Історія досить динамічна, має декілька досить «гарячих сцен». Її головною перевагою, є зображення сучасної традиційної святкової атмосфери. Деталі різдвяного декору, сімейні обряди та відчуття єдності показують ідеальне Різдво у авторській уяві. Але на жаль це єдина перевага цієї книжки…

Головні герої не вражають інтелектом, а місцями явно «туплять». Ідея з «часовою петлею» не використана на всі 100%, до останньої сторінки не зрозумілий сенс такого прийому. Героїня потрапивши в «петлю» не змінюється як особистість, що було помітно у відомих хітах «День Бабака» чи «12 різдвяних побачень». Тому виглядало надто мілко для Всесвіту, використовувати часовий здвиг, щоб звести головну героїню саме з цим хлопцем, а не з його братом. Взагалі весь сюжет до банальності передбачуваний, а фінал виглядає аж занадто ідеалізованим.

Підсумовуючи зазначу, що "Різдвяні кружляння" — це легка, романтична, але не надто глибока історія. Вона припаде до душі любителям різдвяних романів із ноткою магії. Але для тих хто шукає потаємні сенси подій, любить розбирати психологію героїв, їхні бажання, страхи і прагнення, ця книжка буде не цікава…

Здається я вже писала, що люблю фентезі в середньовічних світах, Джо Аберкромбі, Джон Толкін, Робін Гобб та Роберт Веґнер мої вчителі та кумири. Звісно я не могла оминути книжку «Загублений принц» написану в схожому стилі, що вийшла у видавництві «Віхола».

Сюжет простий. Принц королівства примхою долі, мусить вести життя вуличного волоцюги, красти їжу та заробляти копійки важкою працею в найбруднішій забігайлівці міста. Але королівство страждає під «п’ятою злого узурпатора» убивці минулого короля, який через брудні махінації от-от приведе королівство до війни з сусідами. Цього вже юний герой не може стерпіти. Заручившись підтримкою юної богині, красуні-лицаря і лікаря напевно нетрадиційної орієнтації, що має дар богів лікувати накладенням рук, повертає собі королівство, по ходу закохавши в себе сусідню принцесу. Я не просто так іронічно описала сюжет цієї книги. Бо саме фентезійний аніме серіал нагадала мені ця книжка.

Мене з самого початку, дуже хвилювали логічні нестиковки сюжету. Це дивно, бо ті оглядачі які радили цю книжку, описували її як дуже логічно побудовану. А по факту, дивіться самі, принц пропав 5 років тому, останній рік навіть найближчі його соратники про нього нічого не знають. Його головний ворог має дар переконання, тобто, може переконати будь яку групу людей в будь-якому своєму твердженні. Так він зняв всі звинувачення у вбивстві минулого короля і королеви, а в кінці роману навіть переконав особистих охоронців і найближчих сподвижників принца зрадити його. Чому він відразу не переконав раду лордів зробити його королем, тоді коли загублений принц жив «веселим» життям волоцюги і думати не думав повертати владу? Я вже мовчу про універсальний предмет «бритва для гоління», якою герой і голиться, і горлянку переріже, і навіть фехтує проти меча.

Та все стало на свої місця після 50 розділу, описані в ній події просто ідеально нагадали сцену з одного фентезійного аніме. Далі стало просто: соратниця і охоронниця принца – сєдзьо-самурай, принцеса – класична цундере, лікар – тамі-ші. П’ять богів які в 16 років обдаровують обраних магічними здібностями. Навіть відсутність класичної любовної лінії, те чим так захоплювались попередні оглядачі, підтверджує мою думку. Всі жіночі персонажі романа, це офіціантка із вже згаданого кафе, дівчина-лицар, принцеса сусіднього королівства і дочки інших лордів відразу закохуються в головного героя. Правда сам герой на це майже не звертає уваги, бо потрібно рятувати королівство… Так це ж класичний анімешний «пасивний гарем».

Між тим якщо не звертати увагу на логіку, в книжці досить вдалий динамічний сюжет. Тому, я б назвала цю книжку або «ігровим-романом», або взагалі «ранобе без ілюстрацій». Бо це однозначно роман який орієнтований на підлітків і молодь, написаний простою мовою, з використанням легкого стилю, що тримає в напруженні і дозволяє швидко читати. І я дуже задоволена, що в нас з’явились романи в такому стилі, ніша «ігрового роману» на нашому книжковому ринку майже не представлена.

Під кінець скажу, цей роман не виправдав моїх очікувань, бо все-таки, я очікувала більш епічніше фентезі. Але роман мені сподобався, він однозначно знайде своїх прихильників. Я навіть більше скажу, якби його відразу презентували як легкий, анімешний роман, моя б оцінка була б більш позитивною.

Знову новий для мене автор, і невідома книжка. Цього року видавництво «Богдан» порадувало цікавими новинками. Я взагалі люблю книжки з історичним підґрунтям і цікавим сюжетом. І хоча «Таємниця у спадок» явно не шедевр, вона варта уваги. Катерина Ліпс створила досить вдалу стилізацію під класичний англійський реалістичний роман епохи романтизму. З типовою для тогочасного роману повільною динамікою сюжету, та типовою увагою до деталей повсякденного побуту, характерів і міжособистісних стосунків.

Сюжет теж виглядає цілком типово. Англійська аристократична родина, після смерті голови сім'ї, намагається розібратись з його спадком. Новий голова, молодий освічений юнак для якого мисливство більш цікаве, ніж сімейні справи, успадковує землі, на яких стоїть занедбаний таємничий будинок, оповитий загадками та легендами про примар і відьом. Скептично ставлячись до всіх чуток, він вирішує розібратись самотужки, чим же так налякав місцевих цей будинок та розгадати всі його загадки. У процесі розслідування хлопець зустрічає дівчину, яка стає коханням всього його життя. Не обійшлось без класичного ревнивого суперника, який не гребуючи брудними трюками, не лише бореться за серце дівчини, але й претендує на будинок. Головний герой опиняється в центрі змови, сповненої інтриг і небезпек. Фінал роману теж не оригінальний, головний герой не тільки розгадує всі загадки та перемагає всіх ворогів, а й отримує руку і серце коханої дівчини.

Написано дуже добре, авторський стиль вирізняється витонченістю, іронічністю та точністю. Авторка майстерно використовує діалоги для розкриття характерів персонажів і розвитку сюжету, часто вплітаючи тонкий гумор і сарказм. Її стиль вирізняється елегантністю, балансом між простотою і складністю. Головні герої не дивлячись на певний символізм, зображені досить глибоко і реалістично, виглядають досить об’ємними і живими. Динаміка повільна, але не затягнута, авторці вдалося втримати баланс між описами подій і описами природи, гармонійно вплітаючи пейзажі у сюжет, роблячи їх частиною динаміки історії.

Тим не менш в книжки є один дуже великий мінус… На перший погляд він і не важливий, але для мене, він перекреслив всі описані переваги. Роман «Таємниця у спадок» від початку до кінця, на 100% передбачуваний. Розвиток подій надзвичайно легко передбачався, а фінал був очевидний із самого початку. Авторка використовує надто шаблонні ходи не залишаючи місця для несподіваних поворотів. Герої діють стереотипно, а сюжет не пропонує нових ідей чи конфліктів. Вже після прочитання перший 30 сторінок, я могла передбачити не тільки фінал, але й більшість подій роману. І цікавість від книжки, замінилась цікавістю – вгадала, я сюжет, чи ні.

Як висновок хочу сказати, що роман «Таємниця у спадок», все ж таки вартий уваги. Особливо тим, кому подобаються класичні романи Джейн Остін, Шарлотти Бронте, Вілкі Коллінза чи Чарлза Дікенса. Впевнена, що роман сподобається всім, хто цінує затишну атмосферу класичного роману, детальні описи епохи та романтику, навіть якщо від нього не варто очікувати новаторства чи непередбачуваних рішень.

Щиро Ваша #Клякса.