Це те фентезі, якого бракує.

Якщо ви відкриєте розділ фентезі на будь-якому книжковому сайті, то побачите або твори жанру янг едалт фентезі, що зациклені на коханні та "не таких як всі" головних героїнях, або так зване епічне фентезі, де суцільні війни, боротьба за трон та порятунок світу/країни. Інших варіантів сучасні автори та видавництва пропонують значно менше. Але іноді трапляються виключення. "Джонатан Стрендж і містер Норрелл" є саме тим виключенням.

Тут не має такої динамічності та екшену, що притаманні епічному фентезі, герої не кидаються в небезпечні ситуації кожну главу, не їдуть далеко аби виконати надважливу місію або звільнити когось від тирана тощо. Вони просто живуть. Переслідіють свої цілі. Намагаються переконати інших в своїй правоті. Конфліктують. А в кінці стикаються з дилемами більшими, ніж вони могли яувити на початку, й намагаються знайти їм рішення. Політична боротьба тут також має місце, але, на мій погляд, вона лише один з елементів. Частина сюжету, а не основа. В основі тут - протистояння характерів та світоглядів. Хто правий? Хто має перемогти в кінці? Чиє бачення світу є правильнішим? Хто заслуговує на покарання, а хто - на підтримку? Доктор Стрендж чи "джентельмен з волоссям як пух"? Ось приблизно такі питання, з-поміж іншого, ставить сюжет читачеві. І це ще одна особливість цієї книги. В більшості фентезі ми відпочатку знаємо, хто хороший, хто поганий, хто має перемогти, а хто - ні. Тут трішки не так, і це чудово.

На окрему увагу заслуговує стиль написання. Я читала, що стиль Сюзани Кларк сформовано під впливом британських письменників 19 ст, в першу чергу Чарльза Дікенса та Джейн Остін. І це відчувається вже з першої глави! Скажу чесно: я обожнюю стиль Дікенса. Він писав яскраво, багатослівно, але при цьому легко і завжди з ноткою гумору. Його описи завжди дуже яскраві й влучні. Він не з тих, хто прямим текстом описував рису характеру або звичку героя. Ні. Дікенс обов'язково підбирав образ, приклад чи сцену, аби читач буквально відчув те, про що читає. Приклад: "Великі Сподівання". Просто на початку головний герой, ще дитина, стоїть на могилах батьків, яких ніколи не бачив, і намагається їх уявити. Хіба не чудовий спосіб зобразити самітню покинуту дитину? Точно кращий, ніж просто написати "Він був самотній і нікому не потрібний".

У книзі Сюзани Кларк є щось схоже. Можливо, десь їй все-таки не вистачає яскравості (так мені здається), але все одно. І так: події у її творі відбуваються неспішно, спокійно. Тим, хто прагне динаміки та екшену, може бути важко продертися крізь всі описи. В такому випадку можна спробувати подивитися одноіменний серіал, знятий за мотивами цієї книги, - хто не знає, то він існує.

Ну а якщо ви шукаєте нетипове фентезі, або обожнюєте Дікенса, як я, то дуже раджу цю книгу. Я от навіть думаю почитати її в оригіналі. Ще в школі намагалася почитати оповідання Діккенса англійською, осилила аж одне - забагато застарілих слів, набридло постійно зі словарем читати)) Цікаво перевірити як я зараз, через роки, осилю його послідовницю Кларк))

У мене є теорія щодо цієї книжки. Звучить вона так:

Якщо ви читаєте азійські вебтуни, манги/манхви, новели, і вони в більшості вам до вподоби, то і ця книжка сподобається.
Якщо ви не читали азійських коміксів (корейських, китайських чи інших), але любите рожево-пухнасті історії про кохання, то ця книга сподобається з високою ймовірністю.
Якщо ви читали азійські комікси, знаєте кілька хороших представників жанру, але більшість прочитаних робіт все-таки вважаєте надто наївними, шаблонними в плані розвитку подій/характерів героїв, то є високий ризик, що "Шість багряних журавлів" вам не сподобаються. Адже ця книга - як той самий корейський вебтун чи новела про принцес: така ж мила і рожева. У книзі є все, що притаманно вебтунам:

- принцеса, що має вийти заміж
- ідеальний принц, якого принцеса на початку не любить, а то й ненавидить, але за допомогою якого вирішить всі свої проблеми
- суперсила, яку принцеса не здатна контролювати (у вебтунах то правда є не завжди, але часто)
- чарівні істоти, що допомагають принцесі
- другорядні герої, що ну надто тепло ставляться до принцеси, і готові мало не вмерти за неї
- детальні описи повсякденних справ, роздумів тощо, що займають щонайменше половину сюжету
- карикатурні антигерої (щоправда, в "Шести багряних журавлях" з цим цікавіше, про це нижче)

Я належу до тих читачів, що хоч і поважають вебтуни як жанр, але ставляться скептично до них через спрощені та шаблонні підходи до сюжетів (в більшості випадків це саме так). Тож починаючи читати "Шість багряних журавлів" я очікувала, що мені може не сподобатися. Ба більше: янг едалт фентезі - не мій жанр. Але я все-таки відклала в сторону свій скепсис, дала шанс "Журавлям" з однієї причини: в основі сюжету книги - чарівна казка Андерсена "Дикі Лебеді". Вона у мене з дитинства найулюбленіша і все - через головну героїню. Ну надто вона вразила своєю рішучістю та силою духу. Таку ж принцесу я хотіла побачити й в книзі. Але...

Я не можу сказати, що книга погана. Але для мене вона виявилася гіршою, ніж очікувалося. Принцеса тут розпещена і на початку трішки дратує своєю легковажністю. Так, з часом вона росте духовно, але до цього треба "дожити", тобто дочитати. Плюс я не побачила тут тієї скаженої сили волі, що була притаманна героїні оригінальної казки, мотивації зробити щось, яка б надихала чи вражала. Ця історія більше про дорослішання, це трішки не те, чого я очікувала від історії, що бере за основу казку "Дикі лебеді". Засмутила і мотивація головної антагоністки - мачухи Райками. В оригінальній казці мачуха була просто злиднею від природи, тут же автор намагалася якось "ускладнити" характер героїні, але в результаті вийшла натягнута на глобус сова. Принаймні таке у мене склалося враження.

Але сетінг цікавий, дракони тут чарівні, читається легко й в цілому вайб казки присутній і він чарує. Все це, звісно, прикрашає історію, але особисто я хотіла б більшого від книги, що написана за мотивами моєї улюбленої казки.

Купувала на подарунок сину подруги, потім передивлялася книжку разом з іменинником і не помітила, як почала читати сама — просто посеред чужого дня народження) І це попри те, що в дитинстві я читала "Острів скарбів" не раз і доволі непогано пам'ятаю сюжет. Але здолало почуття ностальгії, що помножилося через зовнішній вигляд цієї книги. Її ілюстрації, стиль оформлення, дух, якщо можна так сказати, дуже нагадують старюче видання (початок 20 ст десь), що було в мене вдома колись. Ілюстрації взагалі мало не один в один!

В дитинстві я дуже обожнювала ту стару книгу. У неї чомусь не було обкладинки, сторінки через вплив часу стали тонкими, місцями пожовтіли, місцями навіть рвалися. Мені було десь років 11, коли я випадково побачила її у бібліотеці дідуся, і відчуття було таке, наче я знайшла стародавню магічну книгу або фоліант з таємницями всесвіту! А коли я побачила в книжці мапу острова, виконану доволі реалістично до того ж, то все, уяву було не зупинити! Відтоді я доволі надовго стала піратом)) Я малювала власні мапи, ховала скарби в маминій скриньці, будувала кораблі зі стільців, на яких ми потім з друзями вирушали шукати заховані мною ж "скарби"))

Конкретно це видання змусило мене згадати ті, старі часи. Ту, стару книгу. Наразі її вже не має — знищено разом з будинком. Але приємні спогади залишилися, і це головне.

Попри стільки років і попри те, що книжка позиціонується дитячою, "Острів скарбів" приємно читати і дорослому. Може, і є тут певні наївні моменти, але на них просто не зважаєш, бо сюжет, герої та події тримають увагу. Чого тільки вартий один Джон Сільвер! В дитинстві він мене лякав, зараз здається доволі цікавою особистістю. Не дуже приємною, але цікавою все одно. Нетиповий злодій він, я б сказала, і це дуже освіжає на фоні купи сучасного однотипного фентезі з боротьбою за трон.

Тож посил мій такий — читайте. Навіть якщо читали в дитинстві і думаєте, що знаєте сюжет як свої п'ять пальців. Читайте та перечитуйте. Це — той тип літератури, в який приємно пірнути ненадовго, особливо в часи як зараз. У старих творів інша атмосфера, і вона захоплює, змушує забути про сучасність.

Якщо ж "Острів скарбів" з якоїсь причини пройшов повз вас, але ви любите пригоди та вітрильники — читайте однозначно. Не дивіться на тег "підліткова література". Просто читайте й робіть свої висновки!)