Під скляним ковпаком

це не просто роман. це сповідь авторки про свою історію, думки, дії та слова.. це її історія. її життя.

«під скляним ковпаком» - це історія молодої дівчини та її тернистий шлях, у спробі вийти із затяжної депресії. це зовсім не легка історія, вона просякнута болем та стражданням. і беручи її в руки, будьте готові, що ви не зможете відірватися від цієї книги. вона поглине вас та залишить шрам на серці.. але воно того варте.

історія ведеться від обличчя Естер, хоча кожен розуміє, що це історія самої авторки, яку вона радо позичила своїй героїні. молода Естет живе своє звичайне життя, допоки не розуміє, що звичайні буденні речі стають складними для виконання.. вона не може спати, не може їсти… не може писати!

те, як авторка описала цей період життя героїні (або свій період), ранить навіть черствого читача. так, вона написана гарно і легко, але, якщо ми заглянемо між сторінками, всотуючи в себе всі сенси.. то книга стає значущою. ви буквально знаходитесь в голові людини, яка переживає, напевно, найскладніший період свого життя… а якщо ще співставляти паралелі художнього твору та біографії сільвії плат, то сльози мимоволі починають текти щоками.

окрему увагу раджу звернути на ілюстрації, якщо ви читаєте книгу українського видання. цей той момент, коли ілюстрації настільки доповнюють читання, що я не уявляю, якби я трактувала сенси без них. це окремий вид мистецтва!

однозначно раджу цю книгу. не даремно її показують в багатьох кінокартинах. вона варта того болю, що залишає по собі... вона варта спустошення та усвідомлення. вона варта життя

«Мабуть, у світі є чимало штук, від яких не зцілить гаряча ванна, та особисто я можу назвати їх не так і багато» - цитата з книги, яка допомогла мені впоратись із складним періодом в житті. Цитата як і вся книга пронизана емоційністю та тонким гумором. Авторка любить чорну комедію, тому бажаючим взятися за том бажаю вміння сприймати іронію.
Сильвія Плат є класиком, новатором та чуйним письменником. Вона створила справжній шедевр, який залишає після себе довгий післясмак і надихає на роздуми.

Книга «Під скляним ковпаком» – це не лише оповідь про психічні труднощі, але й гостра критика суспільних очікувань щодо жінок середини 20-го століття. Естер (головна героїня) стикається з численними стереотипами та обмеженнями, які накладає на неї суспільство, і намагається знайти власний шлях, не зрадивши своїм ідеалам. Мені була близькою проблема обрання професії. Так склалося, що коли читала роман, то Естер і я були однолітками, тому мені резонувала актуальність тем самореалізації, обрання партнера, дружби та депресії.

Сподіваюся ви зможете отримати насолоду від тексту, бо він дійсно вражає. Хоча головна тема складна, я впевнена, що ви зможете знайти світло, яке так довго шукала Естер)

Єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат.

Насправді ця книга викликала дуже суперечливі відгуки. Особливо її рожеве оформлення💋💅🎀

Анастасія Стефурак (ілюстраторка) каже, що в оформленні вона прагнула передати настрій книги та відтворити атмосферу Нью-Йорка 1950-х років. Тому віддала перевагу чорно-білій гамі у поєднанні з пастельним рожевим відтінком, який тоді був популярним. Крім того, рожевий колір - ніжний і фемінний, а сірі тони допомагають передати настрій і стан головної героїні.

Кінець Другої світової війни і початок економічного підйому породжує оптимізм, а яскраві світлі кольори стають символом цієї зміни. Пожвавлюється масове виробництво, застосовуються нові матеріали (наприклад, пластик).

«Післявоєнні відтінки змінилися на яскраві та впевнені нові кольори «атомної доби». Урівноважені пастелі поєднувались з радісними основними кольорами», -
Деніел Німеєр, «1950s American Style: A Reference Guide».

Багато в чому мода на рожевий - вплив Меймі Ейзенгавер (була Першою леді у 1953-1961 роках). Меймі була в рожевій сукні на інавгурації чоловіка, а згодом так активно декорувала Білий дім, що журналісти назвали його «Рожевим палацом». На її честь навіть назвали відтінок «Mamie Pink».

Рожевий стає кольором «жіночого» простору - кухонь та ванних кімнат. У 1950-х у кухнях не приймали гостей, це був простір виключно для господарів (точніше, домогосподарок). Дослідники кольору фіксують, що тодішні кухні були дуже кольоровими, а меблі фарбували у тон побутової техніки. Зараз вважається, що це було однією зі спроб відновити після війни традиційні гендерні ролі - повернути жінок додому, до «жіночої» роботи.

Тож, можливо, рожевий - це ще один вимір «скляного ковпака», з якого намагаються втекти Сильвія Плат та її героїня Естер Ґрінвуд.

Для мене біографії авторки та пояснення рішень від ілюстраторки цілком достатньо, щоб підкріпити своє враження щодо загальної атмосфери книги. Я не побачила романтизації депресії чи щось подібного. Навпаки, мала змогу поспостерігати за людиною з депресією, а також тим, що для цього не обов’язково має статися щось критичне.