Такі книги важливі. Такі книги потрібно читати.
Ця книга повна емоцій, вона викликає емоції. Я відчувала біль матері після втрати сина скрізь сторінки. Я відчувала її сльози на цих сторінках.
Так, ця книга не просто про військового, вона про переживання втрати, пошук нового сенсу життя, про не втрату надії.
Важко підбирати слова про цю історію, тому просто прочитайте.
Дуже боляче, що такі чоловіки гинуть на війні. Боляче, що Україна втрачає таких свідомих громадян.

Автор постійно згадував який день повномасштабного вторгнення в книзі, тому ось.
На 959-й день повномасштабного російського вторгнення в Україну я прочитала цю книгу, на 962-й день пишу відгук. Збройні сили України героїчно борються зі злом, український народ так само донатить (можливо трохи менше ніж в перший рік), я досі відчуваю, що роблю недостатньо для перемоги.
Ця книги просто необхідна для прочитання українцями, щоб завжди пам'ятати про жахіття та біль, який несе за собою країна терорист росія. Не думаю, що ми зможемо забути, але читаючи досвід автора, 4 інтерв'ю та зафіксовані злочини рф, які були відображені в книзі, я згадала багато маленьких деталей, що я робила коли дізналася про той чи інший обстріл чи смерть українця.
Я плакала, бо як читаючи про біль нашого народу не пустити сльозу. Особливо на реквіємі для Віктора Ониська та його повідомленнях. Але я також відчула знову піднесення до боротьби та надію, що ми впораємося.
Окремо хочу згадати про ілюстрації. Вони прекрасно списувалися в розповідь та чудово доповнювали.
Я дуже рада, що побачила рекомендацію на "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення", замовила її та прочитала. Ця книга прекрасна.

"Тут і дотепер триває лютий."

"Ми всі стоїмо у темряві. І кричимо від болю"

Ця книга сповнена емоційною глибиною, поєднуючи історії минулого та сучасного, що переплітаються, пристрасного кохання та вірність, а також сильних жінок, які заслуговують на справжнє щастя.

Атмосфера Різдва, снігові пейзажі та затишок маленького містечка створюють неймовірний фон для історії, сповненої не лише романтики, але й глибоких сімейних зв'язків та таємниць. Тут є все: загадковий сюжет, емоційні переплетення і особливий погляд на життя, сповнений надії.

Мене вразили персонажі, які з першого погляду здаються звичайними, але їхня глибина розкривається з кожною сторінкою. Меді, молода жінка, яка переживає болісні моменти, намагається поєднати своє минуле з теперішнім. І хоча її внутрішній світ не завжди відкритий для інших, у неї є своя непохитна сила і рішучість рухатися вперед. Її стосунки з тіткою Руті — справжній прояв любові та взаємної підтримки, адже Руті є тим світлом, яке веде героїню через темні моменти життя. Історія Руті для мене була самою болючою (хотілось стукнути Найджела декілька разів). Але листи між ними мені сподобались, кожен з них був як маленька частинка душі, що відкривалася через слова.

Романтичні моменти, переплетені з таємницями, які ще треба розкрити, створюють чудовий баланс між драмою та надією. Особливо цікаво спостерігати, як стосунки між Медді та Рафом поступово розвиваються, як вони відкривають один одному свої серця через маленькі знаки уваги та несподівані повороти долі.

Я була вражена, скільки емоцій ця книга змогла мені дати. Я не очікувала багато від цієї історії, але вона дійсно змусила мене задуматися про важливість сім'ї, про внутрішню силу, яка допомагає долати труднощі, і про те, як важливо не втрачати надію навіть у найскладніші моменти.

Пане Павлюк, дякую за таку продуману та глибоку історію. Ця книга точно входить в мій топ та буде в списку для рекомендацій знайомим.

Після прочитання минуло вже декілька днів, а я тільки зараз змогла щось написати в відгуку. Для мене ця книга зовсім не про розслідування та містику, це глибока історія, яка розповідає про темну сторону в людях, про вибір, який ми робимо для прийняття чи ні цієї пітьми, про чесність із собою, про спокуту та про ціну, яку ми готові заплатити, щоб забутись.

Роман повністю побудований на алюзіях та міфології. При цьому, навіть якщо ви не зчитали всі знаки, історія також залишається зрозумілою (мій хлопець зчитав набагато менше під час прочитання). При цьому деякі підтексти кожен може прочитати по різному, і побачити своє в цьому, в цій пітьмі, про яку говориться.

Знаю, що автор надихався згаданим у творі триптихом Босха, а саме «Сад земних насолод», третьою картиною «Пекло». Можете її подивитися і можливо трошки побачите, що книга так само досить сумбурна, незрозуміла на початку, залишає багато питань, але якщо наблизити частини карти та роздивитися краще, можна побачити персонажів з книги, які вам додатково розкриють елементи історії.

Мені дуже подобається як пише пан Павлюк і відчувається, що зроблена велика робота перекладу та автора. Цей суржик, сленг український, мені це сподобалось і це чудово доповнило історію та персонажів.

Автор чудово передає експозицію. Описи запахів, освітлення, кольорів та звуків - це все допомагає занурюватися в це таємниче містечко Бузьків Сад.
В цьому селищі немає позитивних персонажів, окрім напевно Надійки, тут кожен зі своїми демонами, пороками, гріхами. Але вони не бажають з ними боротися, вони живуть по колу, не бажаючи вирватися з темної спіралі, цього пекла, кожного разу продовжуючи робити жахливі речі. Все ж таки в кожному з нас живе пітьма, темрява в душі, і кожного різна грань, щоб в неї поринути та приховати своє темне я. Цікаво читати про історії героїв з текою та на що вони готові піти, що забутися та сховати свої темні сторони. Взагалі це відображення гріхів через персонажів, мені дуже сподобалось. А відображення того, що навіть маленькі погані вчинки, які не значні та не важливі, на перший погляд, можуть спричинити великі жахливі речі, було чудово описано та змусило мене прям поглибитися в себе.

Найбільше мене лякала байдужість. І вона до всього, до зникнення жінок, до особливої дитини, до насилля в сім'ї, до Звіра в селищі та й до звіра в середині кожного героя. Тому в кінці, коли Андрій, якій і був відображенням цього гріха, переборює цю байдужість та йде рятувати дівчинку, дає віру в людство. Навіть демони цього пекла, які зневірились вже давно, допомагають Андрію перемогти цю пітьму.

У мене залишились деякі питання про персонажів та події, тому я вперше побігла шукати додатку інформацію та дивитися інтерв'ю автора.

Як я вже писала раніше, крім основної детективної лінії, твір повний речей для роздумів. Це була перша книга, де я відмічала в самій книжки стікерами цитати, бо зберігати в нотатки було багато чого, ось деякі з них:
«Якраз люди всі однакові. Спочатку. Однаково зворушливі рожеві немовлята. Просто потім хтось дозволяє собі перейти межу, а хтось ні.»

««Я поганий, світ хороший» - формула суїциду. «Я хороший, світ поганий» - модель дещо складніша, але теж, за великим рахунком, здатна завести і в зашморг, і за ґрати, і просто в депресію. Звичне світосприйняття - це «непоганий я в такому ж стерпному світі». Але для себе Андрій обрав дещо цікавіше.
Він поганий у поганому світі, і йому на це було начхати.»

«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби.»

«— Кожному своє... — задумливо повторив він. - А знаєш, де було так написано? На воротах Бухенвальду.
— I?..
— Нічого хорошого там би не написали.
— А що в цих словах поганого?
— Що поганого... Ну, от уяви на секундочку, що твоя робота - відчинити оті ворота. Нічого ж такого, так? Просто собі відчиняєш. Щоправда, в концтаборі... - він помовчав. - Я думаю, напис над входом був роблений саме для тих, хто може засумніватися. «Кожному своє» - це ідеальне виправдання будь-якого зла. Випало тобі відчиняти браму? Відчиняй. Їм - задихнутися в газовій камері? Добре, що не тобі. Кожному своє! А головне, ніхто не винен - просто так сталося.»

« - У цьому немає ніякого сенсу.
- Сенс не головне.
- А що ж головне? — він напівобернувся.
- Вибір.»

Це історія, яка повна деталей з початку, які можуть бути не зрозумілими, але все потім виливаються в гарну одну картину в кінці. Я точно буду перечитувати "Я бачу, вас цікавить пітьма". При повторному прочитанні точно знайду додаткові деталі, яких не помітила під час першого.
Висновок такий, це май рекомендасьон.

Це моя перша історія в такому жанрі, і я не можу сказати моє це чи ні. Але скажу одне, мені дуже подобається як пише Павлюк, та й я в захваті від наших українських авторів, з якими я вже встигла познайомитись.

Початок історія був трошки затягнутий, тому я відкладала книгу на деякий час, але потім я занурилась в атмосферу іншої планети, події стрімко розвивалися, що я не помічала, як перегорталися сторінки.

Мою увагу Ілларіону вдалася захопити, бо ці гриби, грибниці, люди, мутанти, наркотики, діти та й вся атмосфера створюють таку напругу, ніби крокуєш по тонкому льоду, не знаючи, коли він трісне. Автор створив дивний, майже гротескний світ, де кожна деталь наче підсилює абсурдність і трагізм того, що відбувається.
Персонажі викликають неоднозначні почуття. Мене подобається як Павлюк їх пропрацьовує. Мені в [book:Я бачу, вас цікавить пітьма|55168065] персонажі були чудові, то й тут автор молодець. Їхні вчинки іноді змушують злісно хмуритися, але ти все одно не можеш залишитися байдужим до їхніх історій.

Фінал. Нуууу...варто було очікувати чогось такого, але я б хотіла інший :)
Ця історія мені сподобалась менше ніж Пітьма, але Павлюк точно автор, якого я буду читати далі.