Книга, яка спочатку здавалась мені важкою та нудною, поки я не почала її читати. прочитала за два дні, оцінила на 5/5 і тепер раджу прочитати її всім!

“Мистецький злодій” - історія на реальних подіях, яка розповідає про злодія, що краде мистецькі експонати не задля грошової вигоди, а лише заради свого естетичного задоволення. уявіть наскільки гарно та гротескно виглядала його квартира!🏛

Стефан Брайтвізер - мистецький злодій - який майстерно крав експонати музеїв і з “любов’ю”, неначе звичайний колекціонер, зберігав їх у своїй квартирі.

Мистецтво - це мій наркотик.

окрім знаменитих митців та їхніх творів в книжці піднімають тему “синдрома Стенделя”. так-так того самого Стенделя, який написав “Червоне і чорне”. За словами самого Стенделя, коли він, сидячи у музеї, розглядав одну з фресок, то в моменті споглядання відчув незрівнянні “небесні” почуття. йому довелось покинути музей, бо чоловіку стало зле…

тому якщо ми коротко та розумно опишемо цей синдром, то це психопатологічний розлад, коли мистецькі твори впливають на психіку людини у вираженні фізіологічних змін. і якраз це дуже добре прослідковується у поведінці Стефана Брайтвізера

книга читається дуже легко та цікаво, так як у ній автор описує деталі злочинів Стефана та його психологічні зміни, підтверджуючи це фактами та репліками психологів, психотерапевтів, детективів та адвокатів, які взаємодіяли або вивчала злодія.

також окреме задоволення у цьому виданні - це деталі! в кінці книги можна знайти примітки щодо репортажу, де ви трошки більше дізнаєтесь про те, як автор комунікував із злодієм, та зображення експонатів, які колись вкрав Стефан

впевнено раджу вам прочитати цю книгу, особливо тим, хто є фанатом сюжетів реальних історій!🖤

“Покажи, що Керрі Сото знов у грі”

Після “Світанку Малібу”, який чомусь мені не дуже сподобався, я думала, що все-таки книги цієї авторки не моє, але я помилялась…

Ця книга розповідає нам про історію живої легенди великого тенісу - Керрі Сото. Про її злети та падіння, про перемоги та поразки, про силу волі та вияви слабкості, про емоції, які так важко завжди тримати під контролем.

Керрі Сото планує повернутися в професійний спорт після декількох років перебування на пенсії. Що нею рушить? Жага захистити свій поставлений рекорд. Вона не може змиритись з тим, що в світі може бути хтось кращий та сильніший за неї. Перемога може бути лише її. Рекорд може бути лише її.

Найцікавіше мені було читати про її становлення. Її минуле повертало і мене в моє минуле. Так багато моментів з книги, я змогла провести зі своїм життям: тренування, перші перемоги, перші поразки, перші суперечки з близькими, перші сльози після ігор, перші вигуки щастя після жаданої перемоги. Усе, що нас відрізняє - вид тенісу. Напевно саме через це ця книга настільки мені сподобалась.

Також мені дуже сподобалось те, як авторка прописала саму Керрі. Це той самий випадок, коли головна героїня зовсім не ідеалізована. Вона робить помилки; завдає близьким болю, через свої дії; вважає, що може досягти всього сама без допомоги інших.

Те, як авторка гарно обіграла кінцівку - вау! Чи досягне Керрі Сото своєї поставленої цілі? Я б сказала, що вона досягла набагато більшого!

— Лікаря! Лікаря!!!
— О, я студент-­медик!
— Людині погано, допоможіть!
— Вибачте, але ми ще не вивчали першої допомоги. Проте я можу написати формулу ціклопентапергідрофенантрену. А раптом згодиться.

я на початку: очікую прочитати про цікаві випадки українського анестезіолога та й загалом про його шлях від студента мед. університету до лікаря
я в кінці: просто В ШОЦІ зі стану медицини в Україні, ставлення лікарів до пацієнтів та з навчання в тому самому мед. університеті

почнемо з мед. університету, де викладачі змушують зубрити все, абсолютно все! і абсурд в тому, що студенти прекрасно розуміють, що половина цих «знань» їм не знадобиться. або як ті ж самі викладачі, вигадають якісь телепатичні умови навчання, де студенти взагалі не розуміють, що від них вимагається. а в догінку молоді люди отримують: «чого мені тебе вчити, якщо ти станеш моїм майбутнім конкурентом?». ну і звісно хабарі, які вирішували абсолютно всі питання по заліках та іспитах.

якщо після такого хтось залишається морально при тямі, то наступний крок - інтернатура, де нічого хорошого, крім практики, отримати важко. ті ж самі боягузи «конкурентів», будуть заважати поруч, та лікарі, які будуть спихувати на інтернів усі свої помилки та тупі і недолугі завдання.

якщо і після такого, ще буде бажання залишитися в цій сфері, то наступає останній пункт - робота лікарем, де також доволі мало хорошого. звісно є люди, які будуть вдячні за врятовані життя. але поруч з ними будуть стояти інші, які за кожну вашу аргументацію будуть кричати, що ви вбивця та хабарщик. та й умови праці державні лікарні мають не ВІП. мінімальна зарплата, дефіцит ліків та антибіотиків та наявність старезного обладнання..

загалом книга відкриває очі на проблему медичної сфери нашої країни, через звичайну автобіографію українського анестезіолога. я справді раджу прочитати її, аби зрозуміти ось цю «внутрішню кухню» медичних закладів, ну і трохи посміятися, бо автор майстерно доповнює сірі сторінки гумором. однозначно раджу!

«кожний свідомий українець мусить бути проти війни. йому ні за кого й ні за що воювати. він мусить памʼятати, що потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати зі своїми братами українцями, що були під владою австрії.»

перша світова війна. українці, які боряться з обох ворожих сторін. українець проти українця.

перед нами постає українець - стефан бойко, що проживав часи першої світової війни. українець, що був революціонером та виступав проти влади царя російської імперії.

також перед нами постає росіянка - євгенія барк. дівчина, яка бачить вихід лише у війнах, уперто романтизуючи ці події. вона шукає слави у війні більше ніж перемоги своєї країни.

два зовсім різних персонажі, яких звела доля. два зовсім різних світобачення, за яким було так цікаво спостерігати під час читання. звісно одне з них дуже дратувало :)

я була вражена сміливістю гео шкурупія, так як роман написаний в 20-30-х рокі ХХ століття. за деякі його підняті теми (окей, майже за всі..) можна було добряче отримати по голові.

«— Хто ти такий, Тороко? - спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?...
⁃ Який ще він вірмен? - відповів за нього Сльозкін,
⁃ він хахол!..
⁃ Я тобі дам хахол! — ображається Торока. —
Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..»

загалом роман може не викликати у вас велику кількість емоцій та вражень, але думок - так! це й справді роман для роздумів, з приводу долі українців під час першої світової війни. і я дуже раджу познайомитися з цим твором, аби побачити шматочок історії через призму світобачення двох різних персонажів.

Історія про семеро військових, яким вдається втекти до льодової пустки, ховаючись від конвоїрів. Вони тікають від смерті, от тільки чи справді вони змогли втекти?

Розповідь ведеться від військового, що вижив, який на власні очі бачив повільну та холодну смерть своїх побратимів та друзів. Сидячи за згаслим багаттям, він бачитиме, як життя почергово покидає тіло кожного товариша… Спочатку одного, потім іншого, поступово підкрадаючись до оповідача…

“Серед тих облич, подібних до обличчя смерті, лиш очі мерехтіли дивним огнем і безмежним бажанням життя.”

Книжка стає ще важчою, коли приходить усвідомлення того, що автор поміж сторінок заховує також пережиті миті свого життя. Осип Турянський писав твір, проживаючи часи однієї війни, а ми читаємо його творчість, проживаючи часи іншої війни…

Цей твір не буде романтизованим дійством тогочасного періоду. Він просякнутий болем та стражданням людей, що були змушені тікати від смерті назустріч іншій. Він сірими кігтями шкрябатиме серце, описуючи розмисли героїв про життя та гуманність, яка наперекір голоду не зникає із взаємодії персонажів.