Сортування:
1
Котолог+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Котолог
"Під скляним ковпаком" – це важливе нагадування про крихкість психічного здоров'я, про необхідність бути уважним до себе та оточення, а також про те, як важливо шукати підтримку у складні часи. Це класика, яка залишається актуальною й сьогодні, проливаючи світло на тіні, які часто приховуються за зовнішнім благополуччям.
Анонім
Книга є напівавтобіографічною — авторка також страждала від депресії, і це робить її читання ще більш щемким. Не можу сказати, що повністю розуміла головну героїню, адже не переживала її досвіду, але багато її думок відгукнулися мені, а деякі емоції та настрої були напрочуд знайомими. Текст неймовірно гарний і поетичний. Це важлива книга про те, як відчувається депресія зсередини, адже зовні все може здаватися абсолютно нормальним. Мене вразила доля як авторки, так і її персонажки. Особливо дивує, наскільки феміністичні та сучасні думки містить роман, написаний ще у 60-х.
Анонім
«Під скляним ковпаком» — це роман, який читається як сповідь. Гостра, неприкрашена, майже непристойно відверта. Це крик зсередини жіночої свідомості — тендітної, вразливої, розумної, бунтівної — і хворої. Написаний напівавтобіографічно, цей твір став єдиним романом Сильвії Плат, але його вистачило, аби назавжди змінити обличчя літератури. У центрі сюжету — Естер Ґрінвуд, молода й талановита дівчина, яка приїжджає на стажування в Нью-Йорк. Від неї чекають успіху, радості, вдячності — адже в неї є все, про що можуть мріяти дівчата її віку: стипендії, перспективи, майбутнє. Але за цим зовнішнім блиском ховається інше: розгубленість, втома від очікувань суспільства, страх, що життя — це не шлях до свободи, а пастка. Поступово Естер опиняється в стані глибокої депресії. Її думки стають туманними, її тіло — ніби не її. І ось уже вона під тим самим скляним ковпаком, що не пропускає кисень. Це не просто роман про психічне здоров’я. Це документ епохи. І водночас — глибоко особиста історія, яка не старіє з роками. У словах Плат — вся гнітюча атмосфера 50-х років, коли жінці було дозволено бути красивою, люблячою, зручною — але не амбітною, гнівною, чи… нещасною. Саме ця тиша довкола жіночого болю перетворює роман на протест, на виклик. Стиль Плат — вражаючий: чіткий, поетичний, без зайвих епітетів. Вона малює світ Естер так, що ми бачимо все її внутрішнє руйнування: як крізь скло — спотворено, але гіпнотично. І саме в цій спотвореній реальності ховається жорстка правда: психічна хвороба не завжди виглядає як божевілля. Часто — це просто мовчання. Або бажання зникнути. Роман наповнений символізмом: скляний ковпак як метафора ізоляції, роздвоєність між бажанням бути незалежною та потребою у схваленні, соціальний тиск як невидимі кайдани. Естер проходить через лікування, кризи, межу самогубства — і водночас залишається глибоко людяною, чутливою, такою, з ким хочеться говорити — або просто сидіти поруч у тиші. Це важка книга. Але вона не про безнадію. Навпаки — вона про те, що проговорений біль уже наполовину зцілений.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях