Сильвія Плат

Давно книга так мене не дивувала своєю екстравагантністю, дивними героями і їх вчинками.

Я не могла проникнутися історією через її певну абсурдність, але при цьому книга читалася досить легко і швидко.

Якось все так нелогічно було для мене, але, можливо, тому що поведінка героїв мені не близька, не така була моя молодість. Але читати про це в певній мірі цікаво.

Скільки б я не читала, я не могла зрозуміти гг, що з нею не так, звідки взялися проблеми, в чому їх суть, де причина, чому так? Звісно, я ні в чому не беруся судити чи критикувати її поведінку, але я того не можу зрозуміти. Але потім прочитала про авторку і все стало зрозуміло, психологічне захворювання. Не дивно, що важко зрозуміти.

А от що шокувало, так це перебування в лікарні і методи лікування. Лікування електротерапією - на голову не налазить. Це взагалі вигадка чи реальність? Ну бо важко повірити, що такий метод лікує, скоріше робить з людини овоч.

Не знаю, що можна ще сказати про книгу, адже вона зовсім не моя. Але оформлення в неї фантастичне, усі ті картинки такі яскраві, але деякі теж були досить дивними, химерними.

Дивна, песимістична, гнітюча.. книга яка може викликати смуток, нав'язливі думки, але не обов'язково, адже усі ми різні. В мене було більше роздратування, чим смутку. Багато факторів викликали саме роздратування.

«Для людини під скляним ковпаком, спустошеної та застиглої, ніби мертве немовля, світ як такий — уже страшний сон.»

Естер Грінвуд — головна героїня історії, яка проходить стажування в нью-йоркському журналі. Вона повна думок про життя, своє місце в суспільстві в майбутньому, страждає після смерті батька та не підходить під поняття "правильної" жінки тих часів. Все це впливає на її психологічний стан.

Книга дозволяє дізнатися думки та "побути у свідомості" людини з депресією. Роман є автобіографічним, розповідає деякі епізоди з життя авторки, яка, на жаль, покінчила життя самогубство.

Перша половина книги мені була схожа на [book:Місто дівчат|52666513] (Нью-Йорк, вечірки, чоловіки), при цьому головна героїня повна роздумів про життя, пошук себе, своє майбутнє, яке не вписується в рамки того часу. Друга частина - більше розповідає про саму хворобу головної героїні, її гнітючі думки, шлях до повернення до нормального життя, самогубство, методи лікування психічних захворювань 50-х років в Америці.

Також важливою лінією в книзі є патріархальна парадигма. Естер не хоче бути жінкою, якою бачить суспільство. Вона не хоче заміж, не хоче дітей. Та й взагалі спосіб життя жінки, яка займається домашніми обов'язками, пригнічує Естер, вона боїться втрати себе.

Книга легко читалась, вона невелика, але сама історія тяжка, і, напевно, треба її читати в слушний час.
Сам текст дуже красивий, а українське видання дуже гарне, ілюстрації чудово доповнюють історію.

Вражаюча книга, яка не відпускає навіть після прочитання. Сильвія Плат створила пронизливий портрет молодої жінки, що бореться з депресією та тиском суспільства. Кожне слово тут на своєму місці, кожна емоція справжня
Окремо хочу відзначити чудовий переклад, який зберіг всю поетичність оригіналу. Це та книга, яку треба читати повільно, осмислюючи кожен розділ

"Під скляним ковпаком" – роман, що прорізає душу

Довго збиралась з думками, перш ніж написати цю рецензію. Останнім часом моє життя складалось із суцільних приємних моментів, проте реальність завжди знаходить спосіб нагадати про свої темні грані.

✨Сильвія Плат – одна з тих письменниць, чия біографія відбивається у її творчості настільки, що межа між реальністю та літературним світом стирається. Вона страждала на біполярний розлад (хоча за її життя цей термін не використовувався офіційно), переживала періоди глибокої депресії, електрошокову терапію, а її життя обірвалось самогубством у 30 років.

✨ "Під скляним ковпаком" – це її єдиний роман, напівавтобіографічна історія про боротьбу з психічною хворобою.

Головна героїня Естер Ґрінвуд – молода жінка, яка отримує престижне стажування у журналі, але замість ейфорії занурюється у прірву депресії. Вона ніби відгороджена від світу невидимим ковпаком – їй важко дихати, важко жити, важко знайти сенс у всьому, що її оточує. І хоча, на відміну від Плат, її історія завершується надією, важко не відчути, наскільки крихкою є ця перемога над собою.

Ця книга б’є у найболючіші місця, змушує переглядати власні переживання, нагадує про моменти, які, здавалося, давно залишилися позаду.

Коли я завершила читання, я просто дивилась у стелю і думала: "Як може бути так боляче? Болить щось всередині. Ніби біля серця щось зламалося".

✨На цій книзі мав би бути великий напис: "ТРИГЕРИ".
Якщо ви маєте схильність до депресії – будьте обережні.

Вона не є простою літературою, це важкий, тягучий досвід. Водночас, якщо ви ніколи не стикалися з подібними станами або легковажно ставитеся до ментального здоров'я – читайте обов’язково. Це книга, яка пояснить більше, ніж будь-які лекції та статті.

Що мені сподобалося окремо – це видання Видавництва Старого Лева. Ілюстрації, зокрема сцена у ванній, просто ідеально передають атмосферу книги. Ванна – це як саме життя, а вода – емоції, які накривають з головою, забираючи можливість дихати.

Якщо "Під скляним ковпаком" вам відгукнеться, то рекомендую ще "Над зозулиним гніздом" Кена Кізі. Але попереджаю – ці книги не читаються легковажно, вони залишають слід.

✨ Книга, що оголює біль і змушує задуматися про те, наскільки важливо бути уважним до себе і до інших.

Для мене книга була неоднозначною. Майже немає поганих відгуків, всі захоплюються даною книгою.

Я же її читала її на силу, мордувала декілька місяців, хоча в плані написання читається дуже легко.

Спочатку описання буденного життя студентки. Переломний момент і як все за одну мить йде під три чорти.. Описання депресивного стану і далі методи лікування в 50-60 роках.

Якщо розглядати книгу з емоційної сторони - мені було недостатньо, тут, як на мене, просто лінійна розповідь яка нічим не закінчується.

Якщо розглядати зі сторони пізнання історичного контексту, жінок у патріархальному світі 50 років, досить цікаво.

Що мені дійсно сподобалось в цій книзі її неймовірне оформлення, але отримала від книги не те чого очікувала і напевно це змазало всі емоції.

Ну що ж…нарешті я добралась до цієї книги😻Одразу хочу сказати, що вона настільки ніжно і красиво оформлена в рожево-білих тонах, а які там ілюстрації всередині, така гарна🥰

А тепер щодо моїх вражень - коли я дізналась про біографію авторки, то ще більше захотіла почитати, оскільки це автобіографічний роман і так як Сильвія Плат померла в 31 рік від психічного розладу - я не змогла не почитати.

Книга написана з біографії письменниці, де змінені місця та імена, а я обожнюю такі книги, оскільки це завжди стає цікавою історією 🔥

Отже, в романі авторка описує життя молодої дівчини, котра страждає на депресію і не розуміє навіщо щось робити, якщо все одно помреш. Жити як всі жінки в ті часи вона не хотіла, але на той момент соціум цього не розумів. Своє життя Естер руйнує ж сама. Також мене дивували відносини дівчини з Бадді, ну чесно, він таку фігню їй писав. Потрапивши в психіатричну лікарню, через депресивний стан, Естер лікується…як же мені було цікаво читати, але я не зрозуміла фінал, тому якщо хтось зрозумів, чекаю на вас в коментарях)

коли я перегорнула останню сторінку цієї книжки, мені було важко дихати. я довго читала цю історію, повільно спускалася з героїнею на дно, а потім випірнула.

перше, що хотілося б зазначити — оформлення від «Видавництва Старого Лева». по-перше, його створила жінка. по-друге, воно додало до моїх вражень ще один, візуальний, пласт. воно працювало разом з текстом і підсилювало акценти. перекладала текст теж жінка. мені здалося це таким важливим, наче від цього текст (і авторка) були в безпеці від чоловічого погляду. хоча б тут, у цьому виданні.

друге: власне сама історія. у багатьох моментах я бачила себе. я відчувала, що мене бачать (як кажуть англійською, i feel seen). коли я чую або читаю, що люди називають Естер бісячою чи негативною, важко зітхаю, і розумію: я теж негативна. жінки з некомфортними переживаннями завжди будуть незручними для суспільства. та й загалом, жіночі переживання часто списуються на чисту «жіночу емоційність». чому ти не можеш просто бути нормальною? чому ти постійно все псуєш? чому ти не можеш бути просто щасливою? наче бути щасливою — це так просто. іноді це видається непіднімним завданням.

зображення депресії. я відчувала, наче я всередині мозку Естер. відчувала ті запахи, важке повітря, і насправді проживала ці думки. славнозвісний пасаж про інжирне дерево заслуговує усього гайпу, якого отримує. як важливо іноді розуміти, що ти не сама у своїх переживаннях, і що жіночі досвіди настільки ж унікальні, наскільки вони універсальні. вони стають тобі дзеркалом.

цей роман насправді дуже життєствердний. та коли ти поєднуєш його з біографією авторки, яка вчинила самогубство за місяць після його публікації, виникає якесь двояке відчуття. як може бути стільки надії в тексті, але його творчині цієї надії не вистачило. вона мене обманула? з-під скляного ковпака не вибратися?

Можливо, якщо читати цю книгу, освідомлюючи кінцівку - то комусь це може сподобатись. Я її читала декілька років тому і була максимально пригнічена по завершенню. було відчуття, наче мене виваляли в якійсь гидоті.

Єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат.

Насправді ця книга викликала дуже суперечливі відгуки. Особливо її рожеве оформлення💋💅🎀

Анастасія Стефурак (ілюстраторка) каже, що в оформленні вона прагнула передати настрій книги та відтворити атмосферу Нью-Йорка 1950-х років. Тому віддала перевагу чорно-білій гамі у поєднанні з пастельним рожевим відтінком, який тоді був популярним. Крім того, рожевий колір - ніжний і фемінний, а сірі тони допомагають передати настрій і стан головної героїні.

Кінець Другої світової війни і початок економічного підйому породжує оптимізм, а яскраві світлі кольори стають символом цієї зміни. Пожвавлюється масове виробництво, застосовуються нові матеріали (наприклад, пластик).

«Післявоєнні відтінки змінилися на яскраві та впевнені нові кольори «атомної доби». Урівноважені пастелі поєднувались з радісними основними кольорами», -
Деніел Німеєр, «1950s American Style: A Reference Guide».

Багато в чому мода на рожевий - вплив Меймі Ейзенгавер (була Першою леді у 1953-1961 роках). Меймі була в рожевій сукні на інавгурації чоловіка, а згодом так активно декорувала Білий дім, що журналісти назвали його «Рожевим палацом». На її честь навіть назвали відтінок «Mamie Pink».

Рожевий стає кольором «жіночого» простору - кухонь та ванних кімнат. У 1950-х у кухнях не приймали гостей, це був простір виключно для господарів (точніше, домогосподарок). Дослідники кольору фіксують, що тодішні кухні були дуже кольоровими, а меблі фарбували у тон побутової техніки. Зараз вважається, що це було однією зі спроб відновити після війни традиційні гендерні ролі - повернути жінок додому, до «жіночої» роботи.

Тож, можливо, рожевий - це ще один вимір «скляного ковпака», з якого намагаються втекти Сильвія Плат та її героїня Естер Ґрінвуд.

Для мене біографії авторки та пояснення рішень від ілюстраторки цілком достатньо, щоб підкріпити своє враження щодо загальної атмосфери книги. Я не побачила романтизації депресії чи щось подібного. Навпаки, мала змогу поспостерігати за людиною з депресією, а також тим, що для цього не обов’язково має статися щось критичне.

Сумно, депресивно, хаотично. Читається, як чиїсь щоденники/нотатки. Це не книга, це сповідь. Дуже жіночно і відчувається, наче зазирнув комусь у розум. Виявивши, що там панує безлад, тривога і біль

Дуже-дуже сумна, але надзвичайна книга. Якби її прочитали всі, то світ однозначно став би набагато добрішим.

«Мабуть, у світі є чимало штук, від яких не зцілить гаряча ванна, та особисто я можу назвати їх не так і багато» - цитата з книги, яка допомогла мені впоратись із складним періодом в житті. Цитата як і вся книга пронизана емоційністю та тонким гумором. Авторка любить чорну комедію, тому бажаючим взятися за том бажаю вміння сприймати іронію.
Сильвія Плат є класиком, новатором та чуйним письменником. Вона створила справжній шедевр, який залишає після себе довгий післясмак і надихає на роздуми.

Книга «Під скляним ковпаком» – це не лише оповідь про психічні труднощі, але й гостра критика суспільних очікувань щодо жінок середини 20-го століття. Естер (головна героїня) стикається з численними стереотипами та обмеженнями, які накладає на неї суспільство, і намагається знайти власний шлях, не зрадивши своїм ідеалам. Мені була близькою проблема обрання професії. Так склалося, що коли читала роман, то Естер і я були однолітками, тому мені резонувала актуальність тем самореалізації, обрання партнера, дружби та депресії.

Сподіваюся ви зможете отримати насолоду від тексту, бо він дійсно вражає. Хоча головна тема складна, я впевнена, що ви зможете знайти світло, яке так довго шукала Естер)