Сильвія Плат

Ну що ж…нарешті я добралась до цієї книги😻Одразу хочу сказати, що вона настільки ніжно і красиво оформлена в рожево-білих тонах, а які там ілюстрації всередині, така гарна🥰

А тепер щодо моїх вражень - коли я дізналась про біографію авторки, то ще більше захотіла почитати, оскільки це автобіографічний роман і так як Сильвія Плат померла в 31 рік від психічного розладу - я не змогла не почитати.

Книга написана з біографії письменниці, де змінені місця та імена, а я обожнюю такі книги, оскільки це завжди стає цікавою історією 🔥

Отже, в романі авторка описує життя молодої дівчини, котра страждає на депресію і не розуміє навіщо щось робити, якщо все одно помреш. Жити як всі жінки в ті часи вона не хотіла, але на той момент соціум цього не розумів. Своє життя Естер руйнує ж сама. Також мене дивували відносини дівчини з Бадді, ну чесно, він таку фігню їй писав. Потрапивши в психіатричну лікарню, через депресивний стан, Естер лікується…як же мені було цікаво читати, але я не зрозуміла фінал, тому якщо хтось зрозумів, чекаю на вас в коментарях)

коли я перегорнула останню сторінку цієї книжки, мені було важко дихати. я довго читала цю історію, повільно спускалася з героїнею на дно, а потім випірнула.

перше, що хотілося б зазначити — оформлення від «Видавництва Старого Лева». по-перше, його створила жінка. по-друге, воно додало до моїх вражень ще один, візуальний, пласт. воно працювало разом з текстом і підсилювало акценти. перекладала текст теж жінка. мені здалося це таким важливим, наче від цього текст (і авторка) були в безпеці від чоловічого погляду. хоча б тут, у цьому виданні.

друге: власне сама історія. у багатьох моментах я бачила себе. я відчувала, що мене бачать (як кажуть англійською, i feel seen). коли я чую або читаю, що люди називають Естер бісячою чи негативною, важко зітхаю, і розумію: я теж негативна. жінки з некомфортними переживаннями завжди будуть незручними для суспільства. та й загалом, жіночі переживання часто списуються на чисту «жіночу емоційність». чому ти не можеш просто бути нормальною? чому ти постійно все псуєш? чому ти не можеш бути просто щасливою? наче бути щасливою — це так просто. іноді це видається непіднімним завданням.

зображення депресії. я відчувала, наче я всередині мозку Естер. відчувала ті запахи, важке повітря, і насправді проживала ці думки. славнозвісний пасаж про інжирне дерево заслуговує усього гайпу, якого отримує. як важливо іноді розуміти, що ти не сама у своїх переживаннях, і що жіночі досвіди настільки ж унікальні, наскільки вони універсальні. вони стають тобі дзеркалом.

цей роман насправді дуже життєствердний. та коли ти поєднуєш його з біографією авторки, яка вчинила самогубство за місяць після його публікації, виникає якесь двояке відчуття. як може бути стільки надії в тексті, але його творчині цієї надії не вистачило. вона мене обманула? з-під скляного ковпака не вибратися?

Можливо, якщо читати цю книгу, освідомлюючи кінцівку - то комусь це може сподобатись. Я її читала декілька років тому і була максимально пригнічена по завершенню. було відчуття, наче мене виваляли в якійсь гидоті.

Єдиний роман американської письменниці Сильвії Плат (1932–1963), знаної насамперед як поетка. У романі, значною мірою автобіографічному, описано досвід молодої жінки, яка намагається подолати великий депресивний розлад (так фахівці ретроспективно класифікують її захворювання). Книжка побачила світ 1963 року, через десять років по часі дії та за кілька тижнів до самогубства Плат.

Насправді ця книга викликала дуже суперечливі відгуки. Особливо її рожеве оформлення💋💅🎀

Анастасія Стефурак (ілюстраторка) каже, що в оформленні вона прагнула передати настрій книги та відтворити атмосферу Нью-Йорка 1950-х років. Тому віддала перевагу чорно-білій гамі у поєднанні з пастельним рожевим відтінком, який тоді був популярним. Крім того, рожевий колір - ніжний і фемінний, а сірі тони допомагають передати настрій і стан головної героїні.

Кінець Другої світової війни і початок економічного підйому породжує оптимізм, а яскраві світлі кольори стають символом цієї зміни. Пожвавлюється масове виробництво, застосовуються нові матеріали (наприклад, пластик).

«Післявоєнні відтінки змінилися на яскраві та впевнені нові кольори «атомної доби». Урівноважені пастелі поєднувались з радісними основними кольорами», -
Деніел Німеєр, «1950s American Style: A Reference Guide».

Багато в чому мода на рожевий - вплив Меймі Ейзенгавер (була Першою леді у 1953-1961 роках). Меймі була в рожевій сукні на інавгурації чоловіка, а згодом так активно декорувала Білий дім, що журналісти назвали його «Рожевим палацом». На її честь навіть назвали відтінок «Mamie Pink».

Рожевий стає кольором «жіночого» простору - кухонь та ванних кімнат. У 1950-х у кухнях не приймали гостей, це був простір виключно для господарів (точніше, домогосподарок). Дослідники кольору фіксують, що тодішні кухні були дуже кольоровими, а меблі фарбували у тон побутової техніки. Зараз вважається, що це було однією зі спроб відновити після війни традиційні гендерні ролі - повернути жінок додому, до «жіночої» роботи.

Тож, можливо, рожевий - це ще один вимір «скляного ковпака», з якого намагаються втекти Сильвія Плат та її героїня Естер Ґрінвуд.

Для мене біографії авторки та пояснення рішень від ілюстраторки цілком достатньо, щоб підкріпити своє враження щодо загальної атмосфери книги. Я не побачила романтизації депресії чи щось подібного. Навпаки, мала змогу поспостерігати за людиною з депресією, а також тим, що для цього не обов’язково має статися щось критичне.

Сумно, депресивно, хаотично. Читається, як чиїсь щоденники/нотатки. Це не книга, це сповідь. Дуже жіночно і відчувається, наче зазирнув комусь у розум. Виявивши, що там панує безлад, тривога і біль

Дуже-дуже сумна, але надзвичайна книга. Якби її прочитали всі, то світ однозначно став би набагато добрішим.

«Мабуть, у світі є чимало штук, від яких не зцілить гаряча ванна, та особисто я можу назвати їх не так і багато» - цитата з книги, яка допомогла мені впоратись із складним періодом в житті. Цитата як і вся книга пронизана емоційністю та тонким гумором. Авторка любить чорну комедію, тому бажаючим взятися за том бажаю вміння сприймати іронію.
Сильвія Плат є класиком, новатором та чуйним письменником. Вона створила справжній шедевр, який залишає після себе довгий післясмак і надихає на роздуми.

Книга «Під скляним ковпаком» – це не лише оповідь про психічні труднощі, але й гостра критика суспільних очікувань щодо жінок середини 20-го століття. Естер (головна героїня) стикається з численними стереотипами та обмеженнями, які накладає на неї суспільство, і намагається знайти власний шлях, не зрадивши своїм ідеалам. Мені була близькою проблема обрання професії. Так склалося, що коли читала роман, то Естер і я були однолітками, тому мені резонувала актуальність тем самореалізації, обрання партнера, дружби та депресії.

Сподіваюся ви зможете отримати насолоду від тексту, бо він дійсно вражає. Хоча головна тема складна, я впевнена, що ви зможете знайти світло, яке так довго шукала Естер)

Найгарніша книга, ілюстрації неймовірні.
структурованість, флешбеки, мрії, теперішнє, минуле...Як на мене, трохи в цьому плані важкувато. Але це не дивно, бо авторка
страждала на депресивний розлад. Історія викликає більше емоцій вже після прочитання. Думки авторки перекликалися з моїми, а сама історія переносить в ту атмосферу.

«Тоді я зрозуміла: хай якими трояндами, цілунками та ресторанними вечерями чоловік обдаровує жінку до весілля, насправді він потай лише й чекає, коли нарешті відлунають весільні дзвони і жінка встелиться йому під ноги, наче отой килимок, кинутий на кухонну підлогу місіс Віллард.»

Сумний і болючий текст, як і історія його написання. Це єдиний роман американської поетеси, феміністки Сильвії Плат, яка страждала на депресію та вчинила самогубство через місяць після його першої публікації у 1963 році.

Естер - дев’ятнадцятирічна дівчина, виняткова відмінниця, стипендіатка, що отримала рідкісний шанс місяць стажуватись в редакції журналу у Нью-Йорку. Вечірки, звані обіди, ділові зустрічі, фотосесії, подарунки. Естер веселиться, дружить, ходить на побачення, пробує планувати життя. Про все це саме вона розповідає читачеві. Проте ця розповідь просякнута тугою.

Немає події, яка би дала видимий поштовх для її психічного стану. Героїня сприймає життя з сумом. Вона прагне залишатись собою, хоча до кінця не знає якою є, не мріє про одруження, адже вважає шлюб актом поклоніння чоловікові, але й не бореться за рівність, не доводить своє, не прагне будувати кар’єру. Почуваєть як під скляним ковпаком, де «поволі мориться у скислому, нею ж надиханому повітрі».

Естер веде болючим шляхом чи то депресії чи то невстановленого психічного розладу. У книзі немає карколомного сюжету, побувати у голові головної героїні не просте завдання - авторка до кінця тримає у напрузі, викликаній сумом співпереживання.

Після прочитання книжка вже не буде просто красивою, з чудовими ілюстраціями та філігранним перекладом. Тут зміст перекрикує форму і для мене вона залишиться сумною болючою історією з життя.

Це просто розкішне видання, яке я хотіла в свою бібліотеку. Чудове оформлення і неймовірні ілюстрації.

Але от історія - єдиний роман поетеси Сильвії Платт. І тема мені зовсім не близька. Як медику, мені завжди найважчою здавалася спеціалізація психіатрії. Тому що людський мозок, мабуть, найзагадковіше, незважаючи на численні дослідження.

Молода дівчина Естер Ґрінвуд проходить стажування у відомому журналі мод,відвідує ресторани, насолоджується їжею та життям. Дуже вже любить щось смачненьке. Але після повернення додому їй не вдалось вступити до коледжу на письменницький курс. І поступово героїня поринає в депресію. Якось так непомітно , що аж страшно. Ця частина читалась значно важче - бо приходить розуміння, до чого все іде, якась така повна безнадія.

Не дарма ця книга ось вже 60 років не втрачає своєї популярності і вважається сучасною класикою.

Книга автобіографчна, від того ще болючіше. Оповідь йде від першої особи, молода дівчина отримує класну пропозицію, про яку мріє кожна, але ми бачимо, що вона не відчуває з цього приводу жодної радості й чим далі, тим важче їй даються прості повсякденні задачі, навіть прості зустрічі зі знайомими починають здаватись надто обтяжуючими.
Якщо ви цікавитесь психологією, або пережили подібне на собі, то всі ці дзвіночки дуже явні. Там ще й з жахливою правдивістю описуються методи боротьби з психічними захворюваннями в середині минулого століття. Загалом авторка вміло занурює читача (мене так точно змогла занурити) в стан героїні. Середину було прям важкувато себе змусити дочитати, але рада, що закінчення менше пригнічує.

Видання від ВСЛ шикарно доповнює сприйняття, це просто витвір мистецтва.

Я ЗАРІКАЛАСЬ ЧИТАТИ ЦЮ КНИГУ, але не втрималась, бо негативні відгуки, як правило, підігрівають мою цікавість)

Ця книга - автобіографічний роман американської поетеси, письменниці та феміністки Сильвії Платт. Його відмовлялися друкувати, бо він надто особистий.І справді цей твір є правдивим відображенням життя авторки, яка страждала на затяжну депресію та в результаті покінчила життя самогубством у віці 30 років.

🪷19-річній Естер дуже пощастило: вона здобула перемогу в конкурсі журналу мод і тепер має можливість аж цілий місяць стажуватися у Нью-Йорку, відвідувати цікаві заходи, зустрічатись з успішними людьми та ще й на додачу отримує гору подарунків. Вона б мала бути у захваті, але натомість відчуває жахливе спустошення та порожнечу.
Розчарування в коханні, відсутність близькості з рідними, невдачі, прагнення бути ідеальною у всьому приводять Естер у стіни психлікарні.

🪷 Двічі подумайте перед тим, як читати цю книгу. Вона вдягнута в суцільну ніч, просочена відчаєм та безвихіддю.

Здається, що ти стоїш у яскраво освітленому розкішному залі, а тоді одна за одною гаснуть лампочки - і ти опиняєшся в суцільній темряві.

Книга про депресію, яка як скляний ковпак накриває тебе і ти нічого не можеш вдіяти, бо бачиш світ крізь викривлене скло.
Це тягуча історія, дуже неспішна. Гнітюча атмосфера болі і відчаю пронизує наскрізь.
Ця книга вражає, жахає, ти частково переживаєш депресію разом з головною героїнею.
Читання схоже на сповільнене падіння у прірву.

🪷Книга оповита містичним ореолом таємничості. Від неї віє чимось забороненим, таким, чого не можна пояснити.Ніби сама авторка із потойбіччя хоче тобі щось шепнути на вушко.

🪷Книга сподобається далеко не кожному. Не раджу читати її вразливим людям.
Корисною вона буде для тих, хто цікавиться темою депресії та психічних розладів, хто любить автобіографічні книги про нелегкий шлях віднайдення себе і своєї особистості.

Роман дає їжу для роздумів, спонукає прислухатись до себе, придивитись до своїх близьких, і якщо є потреба - ДОПОМОГТИ, допоки не стало аж надто пізно.

Не жалкую, що прочитала...