Сильвія Плат

"для людини під скляним ковпаком, спустошеної та застиглої, ніби мертве немовля, світ як такий — уже страшний сон."

не бійтеся брати читати цю книжку, вона не така страшна, як всі розповідають. так, в ній є багато про депресію і те, як себе почуває людина з нею. як вона живе день за днем і намагається знайти хоч якийсь сенс. але також тут є дуже багато про те, як суспільство навішує на жінок величезний тягар, тут багато про фемінізм, дружбу, стосунки між чоловіками і жінками і навіть є трошки сапфічності.

історія починається з великого міста, у яке приїздить головна героїня через виграний грант. це умовно перша частина, в якій багато світського життя, модні бутики, вечірки, таємні зустрічі в барах і розкіш модельного життя. в цій частині ми потроху знайомимося з персонажами та їх характерами і готуємося до того, що чекає далі.

дівчина завжди була найкращою, отримувала все, чого тільки забажала. і після невдачі втратила сенс робити хоча б щось. вона зіштовхулася з особистою кризою і почала думати, що ж хоче робити в цьому житті. паралельно з цим вигадуючи різні способи самогубства, бо депресія почала підбиратися все ближче. книжку умовно можна поділити на три частини: безтурботне життя у великому місті, літня криза та перебування у психіатричній лікарні. третя частина наймоторошніша, бо описує просто таки доісторичні методи лікування (шокова терапія, уколи інсуліну, тощо). і описано це все дуже гарно.

якраз це і змушує задуматися про реальність історії, про життя в тогочасному суспільстві, про те, що насправді відчуває кожна волелюбна жінка. я в багатьох моментах не розуміла головну героїню, проте дуже багато її слів відгукувалися мені. написано доволі легко, я прочитала книжку за ранок. і хоч вам може здатися дивним оформлення книжки, проте повірте — воно ідеальне. ілюстрації прекрасно доповнюють події, що розгортаються на сторінках.

словом, історія дуже хороша. проте залишає кілька питань після себе. я б перечитала її через кілька років, бо дуже багато важливих тем вона розкриває. не бійтеся її читати, у сильвії плат дійсно був талант писати легко про важливе.

Навколо цієї книги Сильвії Плат витає такий собі флер темноти, туги і депресивності. Так, ця книга не про стадо єдинорогів, які бігають райдугами, а про складний період життя людини, яка поступово спускалася емоційно на дно Маріанської западини. В той же час, вона про складний, часом моторошний, довгий шлях на поверхню.
Звісно, для того, щоб читати цей роман, потрібно розуміти контекст: авторка - талановита поетка, а «Під складним ковпаком» - єдиний її роман. Він багато в чому автобіографічний, бо на думку дослідників, авторка також переживала важкий депресивний розлад, який описала в книзі. А через тиждень після публікації роману Сільвія Плат вкоротила собі віку.

Не знаю, чи зрозумілою буде «Під ковпаком» людям, які не переживали депресивних епізодів, але книга багато пояснює про те, як людина в депресії себе почуває, як поводиться, чому робить той вибір, який робить. Цей роман - своєрідна сповідь людини, яка дуже тонко відчуває світ, тому сприймає проблеми і суспільний тиск потужніше за інших. І не відомо, яке із випробувань стане причиною зламу.

В романі є багато подій, які можуть шокувати чи бентежити, але Сільвія Плат описує їх без надмірної деталізації, тому книга не травмує.
Крім боротьби із депресією, окремою лінією чітко прослідковуються феміністичні настрої письменниці, її роздуми про право жінки на вибір професії, сімейного стану чи права розпоряджатися своїм тілом. Мені книга дуже сподобалась: історія, стиль написання - просто роззброїли моє читацьке серце.
Окремо хочу похвалити роботу ілюстраторки - Анастасії Стефурак. Художнє оформлення дуже тонко підкреслює події - так ніжно, бережливо і дуже точно відобразити текст вимагає великого таланту та любові до того, що робиш.

Цей роман неможливо сприймати окремо від історії самої Сільвії Плат. Він глибоко автобіографічний, і саме тому відчувається до болю особистим — ніби гортаєш сторінки чужого щоденника, який не мав потрапити тобі до рук.

Ця книга пробирає до мурашок. Доля юної Естер — це щось, повз що неможливо пройти байдуже. Вона задихається під своїм скляним ковпаком, і ти не можеш дихати разом із нею.

Для мене це перший роман, у якому настільки проникливо описана депресія. Сьогодні ця хвороба часто на слуху, і тому сприймається не такою страшною — ми знаємо, що з цим стикаються багато людей, що існує лікування. Але у книзі Плат депресія постає зовсім інакше: моторошною і незрозумілою навіть для самої героїні, яка не усвідомлює, що з нею відбувається. Саме ця розгубленість і робить її історію такою пронизливою.

Я не змогла відірватися, виринути з цієї історії, тому буквально проковтнула книгу за кілька днів. І я безумовно рекомендую її всім, хто ще не читав. Але варто бути готовими: це не легке чтиво.

Довго відкладала цю книгу… але дарма… Хоч вона і не така депресивна, як видавалося із назви та історії про авторку. Але все-таки сумно було її читати. Але я рада, що наважилася на це. Історія змушує замислитися про вчинки, які притаманні людям, але які не схвалюється у суспільстві, про життя жінки (дівчини) у ті часи, відношення навколишнього середовища до аспектів життя. Рекомендую до прочитання, адже книга дає можливість задуматися.

Книга чуттєва, щемка й, можливо, не дуже підійде вразливим людям, або тим хто проживає важкий період в житті, адже в книзі підіймається тема психічного здоров’я (і, як на мене, вона добре показана). А ще це видання нереально гарне ⭐️😭💔

Давно книга так мене не дивувала своєю екстравагантністю, дивними героями і їх вчинками.

Я не могла проникнутися історією через її певну абсурдність, але при цьому книга читалася досить легко і швидко.

Якось все так нелогічно було для мене, але, можливо, тому що поведінка героїв мені не близька, не така була моя молодість. Але читати про це в певній мірі цікаво.

Скільки б я не читала, я не могла зрозуміти гг, що з нею не так, звідки взялися проблеми, в чому їх суть, де причина, чому так? Звісно, я ні в чому не беруся судити чи критикувати її поведінку, але я того не можу зрозуміти. Але потім прочитала про авторку і все стало зрозуміло, психологічне захворювання. Не дивно, що важко зрозуміти.

А от що шокувало, так це перебування в лікарні і методи лікування. Лікування електротерапією - на голову не налазить. Це взагалі вигадка чи реальність? Ну бо важко повірити, що такий метод лікує, скоріше робить з людини овоч.

Не знаю, що можна ще сказати про книгу, адже вона зовсім не моя. Але оформлення в неї фантастичне, усі ті картинки такі яскраві, але деякі теж були досить дивними, химерними.

Дивна, песимістична, гнітюча.. книга яка може викликати смуток, нав'язливі думки, але не обов'язково, адже усі ми різні. В мене було більше роздратування, чим смутку. Багато факторів викликали саме роздратування.

«Для людини під скляним ковпаком, спустошеної та застиглої, ніби мертве немовля, світ як такий — уже страшний сон.»

Естер Грінвуд — головна героїня історії, яка проходить стажування в нью-йоркському журналі. Вона повна думок про життя, своє місце в суспільстві в майбутньому, страждає після смерті батька та не підходить під поняття "правильної" жінки тих часів. Все це впливає на її психологічний стан.

Книга дозволяє дізнатися думки та "побути у свідомості" людини з депресією. Роман є автобіографічним, розповідає деякі епізоди з життя авторки, яка, на жаль, покінчила життя самогубство.

Перша половина книги мені була схожа на [book:Місто дівчат|52666513] (Нью-Йорк, вечірки, чоловіки), при цьому головна героїня повна роздумів про життя, пошук себе, своє майбутнє, яке не вписується в рамки того часу. Друга частина - більше розповідає про саму хворобу головної героїні, її гнітючі думки, шлях до повернення до нормального життя, самогубство, методи лікування психічних захворювань 50-х років в Америці.

Також важливою лінією в книзі є патріархальна парадигма. Естер не хоче бути жінкою, якою бачить суспільство. Вона не хоче заміж, не хоче дітей. Та й взагалі спосіб життя жінки, яка займається домашніми обов'язками, пригнічує Естер, вона боїться втрати себе.

Книга легко читалась, вона невелика, але сама історія тяжка, і, напевно, треба її читати в слушний час.
Сам текст дуже красивий, а українське видання дуже гарне, ілюстрації чудово доповнюють історію.

Вражаюча книга, яка не відпускає навіть після прочитання. Сильвія Плат створила пронизливий портрет молодої жінки, що бореться з депресією та тиском суспільства. Кожне слово тут на своєму місці, кожна емоція справжня
Окремо хочу відзначити чудовий переклад, який зберіг всю поетичність оригіналу. Це та книга, яку треба читати повільно, осмислюючи кожен розділ

"Під скляним ковпаком" – роман, що прорізає душу

Довго збиралась з думками, перш ніж написати цю рецензію. Останнім часом моє життя складалось із суцільних приємних моментів, проте реальність завжди знаходить спосіб нагадати про свої темні грані.

✨Сильвія Плат – одна з тих письменниць, чия біографія відбивається у її творчості настільки, що межа між реальністю та літературним світом стирається. Вона страждала на біполярний розлад (хоча за її життя цей термін не використовувався офіційно), переживала періоди глибокої депресії, електрошокову терапію, а її життя обірвалось самогубством у 30 років.

✨ "Під скляним ковпаком" – це її єдиний роман, напівавтобіографічна історія про боротьбу з психічною хворобою.

Головна героїня Естер Ґрінвуд – молода жінка, яка отримує престижне стажування у журналі, але замість ейфорії занурюється у прірву депресії. Вона ніби відгороджена від світу невидимим ковпаком – їй важко дихати, важко жити, важко знайти сенс у всьому, що її оточує. І хоча, на відміну від Плат, її історія завершується надією, важко не відчути, наскільки крихкою є ця перемога над собою.

Ця книга б’є у найболючіші місця, змушує переглядати власні переживання, нагадує про моменти, які, здавалося, давно залишилися позаду.

Коли я завершила читання, я просто дивилась у стелю і думала: "Як може бути так боляче? Болить щось всередині. Ніби біля серця щось зламалося".

✨На цій книзі мав би бути великий напис: "ТРИГЕРИ".
Якщо ви маєте схильність до депресії – будьте обережні.

Вона не є простою літературою, це важкий, тягучий досвід. Водночас, якщо ви ніколи не стикалися з подібними станами або легковажно ставитеся до ментального здоров'я – читайте обов’язково. Це книга, яка пояснить більше, ніж будь-які лекції та статті.

Що мені сподобалося окремо – це видання Видавництва Старого Лева. Ілюстрації, зокрема сцена у ванній, просто ідеально передають атмосферу книги. Ванна – це як саме життя, а вода – емоції, які накривають з головою, забираючи можливість дихати.

Якщо "Під скляним ковпаком" вам відгукнеться, то рекомендую ще "Над зозулиним гніздом" Кена Кізі. Але попереджаю – ці книги не читаються легковажно, вони залишають слід.

✨ Книга, що оголює біль і змушує задуматися про те, наскільки важливо бути уважним до себе і до інших.

Для мене книга була неоднозначною. Майже немає поганих відгуків, всі захоплюються даною книгою.

Я же її читала її на силу, мордувала декілька місяців, хоча в плані написання читається дуже легко.

Спочатку описання буденного життя студентки. Переломний момент і як все за одну мить йде під три чорти.. Описання депресивного стану і далі методи лікування в 50-60 роках.

Якщо розглядати книгу з емоційної сторони - мені було недостатньо, тут, як на мене, просто лінійна розповідь яка нічим не закінчується.

Якщо розглядати зі сторони пізнання історичного контексту, жінок у патріархальному світі 50 років, досить цікаво.

Що мені дійсно сподобалось в цій книзі її неймовірне оформлення, але отримала від книги не те чого очікувала і напевно це змазало всі емоції.

Ну що ж…нарешті я добралась до цієї книги😻Одразу хочу сказати, що вона настільки ніжно і красиво оформлена в рожево-білих тонах, а які там ілюстрації всередині, така гарна🥰

А тепер щодо моїх вражень - коли я дізналась про біографію авторки, то ще більше захотіла почитати, оскільки це автобіографічний роман і так як Сильвія Плат померла в 31 рік від психічного розладу - я не змогла не почитати.

Книга написана з біографії письменниці, де змінені місця та імена, а я обожнюю такі книги, оскільки це завжди стає цікавою історією 🔥

Отже, в романі авторка описує життя молодої дівчини, котра страждає на депресію і не розуміє навіщо щось робити, якщо все одно помреш. Жити як всі жінки в ті часи вона не хотіла, але на той момент соціум цього не розумів. Своє життя Естер руйнує ж сама. Також мене дивували відносини дівчини з Бадді, ну чесно, він таку фігню їй писав. Потрапивши в психіатричну лікарню, через депресивний стан, Естер лікується…як же мені було цікаво читати, але я не зрозуміла фінал, тому якщо хтось зрозумів, чекаю на вас в коментарях)

коли я перегорнула останню сторінку цієї книжки, мені було важко дихати. я довго читала цю історію, повільно спускалася з героїнею на дно, а потім випірнула.

перше, що хотілося б зазначити — оформлення від «Видавництва Старого Лева». по-перше, його створила жінка. по-друге, воно додало до моїх вражень ще один, візуальний, пласт. воно працювало разом з текстом і підсилювало акценти. перекладала текст теж жінка. мені здалося це таким важливим, наче від цього текст (і авторка) були в безпеці від чоловічого погляду. хоча б тут, у цьому виданні.

друге: власне сама історія. у багатьох моментах я бачила себе. я відчувала, що мене бачать (як кажуть англійською, i feel seen). коли я чую або читаю, що люди називають Естер бісячою чи негативною, важко зітхаю, і розумію: я теж негативна. жінки з некомфортними переживаннями завжди будуть незручними для суспільства. та й загалом, жіночі переживання часто списуються на чисту «жіночу емоційність». чому ти не можеш просто бути нормальною? чому ти постійно все псуєш? чому ти не можеш бути просто щасливою? наче бути щасливою — це так просто. іноді це видається непіднімним завданням.

зображення депресії. я відчувала, наче я всередині мозку Естер. відчувала ті запахи, важке повітря, і насправді проживала ці думки. славнозвісний пасаж про інжирне дерево заслуговує усього гайпу, якого отримує. як важливо іноді розуміти, що ти не сама у своїх переживаннях, і що жіночі досвіди настільки ж унікальні, наскільки вони універсальні. вони стають тобі дзеркалом.

цей роман насправді дуже життєствердний. та коли ти поєднуєш його з біографією авторки, яка вчинила самогубство за місяць після його публікації, виникає якесь двояке відчуття. як може бути стільки надії в тексті, але його творчині цієї надії не вистачило. вона мене обманула? з-під скляного ковпака не вибратися?