Кубик

⏺️З чого б почати?
Мабуть, з того, що це був непересічний читацький досвід. Власне, ви стали тому свідками)
Дуже вже мені сподобалась ця книга і я щаслива, що книжковий клуб ВСЛ спонукав мене взятись за неї. 

⏺️Думала, як розказати про книгу, описати про що вона та дійшла висновку, що це майже неможливо.
Почнемо з того, що оповідь тут не лінійна і це найменша перешкода, що може вам трапитись. 

⏺️Текст поділено на 6 оповідань, які, на перший погляд, ніяк між собою не пов'язані, та я все ж сприймала їх як частини одного цілого (тому в мене і їхав дах).

⏺️Тут вам і світ в якому помирають усі окрім головного героя, і світ, де люди втрачають памʼять через співпрацю з ШІ, в іншому розділі герой переміщується в часі і просторі виконуючи вказівки загадкових вищих сил, словом, усе одразу й водночас.
Персонажі перестрибують з одного розділу в інший залишаючи за собою лише імена, усе інше включно із сетингом змінюється. 
Намагаючись розгадати цю головоломку я робила нотатки, ставила питання, висувала теорії, але майже нічого не вгадала. Ближче до кінця основний задум мені таки вдалось розгадати, але це ніяк не зіпсувало враження від книги.
Фінал мені дуже сподобався, але багато кого може розлютити.

⏺️Це та книга, яку після читання хочеться перечитати ще раз зі знанням сюжету та розв'язки аби приділити увагу іншим деталям та глибше зануритись в текст.

⏺️Я не надто досвідчена читачка (та глядачка) наукової фантастики, але побачила відсилки на культові франшизи типу Матриці, Чорного дзеркала etc.

⏺️Авжеж я раджу цю книгу, але все ж з певною обережністю. Це точно не той текст, який сподобається всім. Якщо ви готові до експериментів та чогось незвичного, якщо ви давно шукаєте щось таке, що змусить вас дивитися в стіну із відсутнім поглядом кілька хвилин – вам сюди.

Темрява.
Квадрат світла наближається до твоїх очей. Світло засліплює.
Темрява.
Прямокутник світла наближається до твоїх очей.
Темрява.
Перемотування плівки назад (вперед).
Монтаж.

Ти тут? Звісно ти тут.
Тільки прокинувся, а вже гортаєш стрічки соціальних мереж.
Не забудь написати, як тобі спалося.
Всі хочуть про це знати.
Увімкни веселу мелодію.
Приготуй собі тост з полуничним джемом, відсунь штори й поглянь який чудовий цей світ.
Ти сам? Звісно ти сам.
Будь оптимістом. Живи це життя.
Ти не сам.
Та не абсурд це. Все логічно.
Монтаж.

Ти тут. Знову.
Прибираєш пил з найвищих полиць з книжками, які ніколи не прочитаєш. В кімнаті кольору, який не знаєш як описати.
Під пилом фотографія. Хто на ній?
Ти, чи твій далекий родич? Хто це?
Це що, чобіт?
Монтаж.

Ти тут? Ти дезорієнтований? Ти забув?
Чи чув ти колись вислів «людині потрібна людина?»
Не переймайся, головне дивись, головне слухай.
Ти дивишся, ти слухаєш.
Ти це робиш по своїй волі? Чи тому що хтось захотів, щоб ти так зробив?
Ти замислю…. Монтаж.

Ну нарешті ти тут. Хто ти? Хто я?
Що будеш робити? Куди підеш? Кому подзвониш?
Тільки не роби нічого дурного.
Стій, навіщо ти виліз на дах?
Не підходь до краю…
Монтаж.

Ааа, це знову ти. Звісно ж ти завжди будеш тут. Я втомився. Я не вірю.
Монтаж.

Світло. Кубик темряви наближається до твоїх очей.
Щось змінилося. Щось змінилося?
Це реальність. Це справді реальність?
Світло. Кубик. Темрява.
Монтаж. Авжеж.
Камера. Мотор.

Саша Козлов створив щось особливе! Книга зачаровує своєю щирістю та глибиною. Особливо вразило, як автор працює з темою самотності та пошуку себе. Знімаю 2 бали через дещо затягнутий середину книги та кілька непрояснених сюжетних ліній. Але це все одно чудовий приклад сучасної української прози.