За Перекопом є земля

Короткий список в номінації Книга року ВВС-2023

Роман потрапив у список Найкращих книжок 2023 року за версією ПЕН 

Довгий список в номінації Книга року ВВС-2023

«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді.

Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму.

«За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Робота над книжкою тривала з 2012 року. З початком окупації Криму, у 2014 році, концепція змінилася. За цей час авторка взяла близько 200 інтерв'ю з більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною роману.

▪️ пошук власної ідентичності
▪️ національне самовизначення
▪️ існування в засиллі пропагандистських міфів
▪️ провина за приналежність до роду «асвабадітєлєй»
▪️ почуття зайвості
▪️ заздрість тому, в кого інша родинна історія
▪️ виборсання з викривленої картини світу
▪️ усвідомлене ототожнення з не своєю нацією
▪️ документальна історичність
▪️ культура важлива!

☝ Це одна хмаринка тегів, які б можна було розставити на книзі.

А це ще одна 👇:

▫️ зайва подекуди пафосність
▫️ дивні діалоги лозунгами
▫️ надмірність (повторюваність)

Але вона маленька і втрачається на тлі першої, справді значущої.

Це історія про те, чого ми тут, на материку™, не знали, не чули, не розуміли й не хотіли бачити в Криму.

❣️Про русняву окупацію півострова — тотальну! — ментальну ще до фактичної «зєльоночєловєчкової».

❣️Про болісне дорослішання й руйнацію міфів, що їх тобі нав’язували, про те, що рожеві окуляри омани завжди руйнуються склом усередину.

❣️Про те, як важливо помічати зброю, що стирчить з усіх цих «центрав русскай культури», адже спочатку вона знищує твоїх митців, а потім на «галубом глазу» розповідає, що якщо у вас немає відомих творів вашою мовою, то це тому, що ваша мова не має внутрішньої здатності до розвитку 🤡.

❣️Про геноцид і те, як легко його виправдати, коли в тебе титул «пабєдітєлєй». Про впертість тих, хто вижив, станцювати на могилах своїх ворогів, і про повернення додому.

❣️Про одвічні страхи іншості й про те, що коли точно знаєш, що ти робиш, то страху вже немає. Про те, що «краще вже з расією», бо коли не вони, то Туреччина точно-точно захопить Крим, і тоді точно-точно до всіх прийде той самий «сусідський хлопчик із ножичком».

Але на досить об’ємному моменті про розгубленість, розпач і якусь безпорадність на початку окупації раптом ловиш себе на думці, що це вже якась така віддалена історія, що майже не болить сьогодні 😐.

Авторка проробила шалену купу роботи і змогла написати роман, який читається повністю й абсолютно автобіографічним. Роман, якому віриш безоглядно, хоча знаєш, що вона — не кримчанка. Чудова праця, просто чудова. Нам таких треба ще й ще.