Це не просто історія про клоуна, який лякав дітей, а вони забили його палками.Це про наші внутрішні страхи, про дорослішання, про дитячу наївність і дорослий скептицизм, дружбу, любов, вплив дитячих подій на формування дорослої особистості.І цей перелік - навіть не половина ідейного змісту роману. Надзвичайно глибоко розкрито кожну тему, традиційно, крізь призму дитинства - десятки соціально-психологічних дилем. Масштабна, складна, але разом з тим книга - від якої неможливо відірватись та покинути, поки не дочитаєш до останньої сторінки.
Мабуть, це один з найвідоміших творів майстра.
Відповідно до основної сюжетної лінії, семеро друзів із міста Деррі в штаті Мейн борються з почварою, що вбиває дітей і здатна втілюватись у будь-яку фізичну форму (найбільш відома форма - це #КлоунПеннівайз). На сторінках переплетені одразу минуле (у дитинстві) і вже доросле життя головних героїв.
Цьогоріч читала цей роман вже втретє - вперше в 13 років, потім в 29. Вперше на це мені знадобилося майже 2 місяці, вдруге - майже місяць, і втретє - всього декілька тижнів. І кожного разу ця книга мала різний післясмак, кожного разу відкривалася там, де минулого разу я не побачила/не відчула нічого незвичайного.
Можливо, з віком (чи правильніше казати - досвідом) маєш можливість побачити те приховане, що раніше здавалося просто “фоном”, починаєш бачити, що за цими “простими” описами буденного лежить набагато більше страшного і глобального… Саме зараз ця книга для мене була зовсім не про монстрів і зовсім не про містику чи жах (хоча, звісно, і цього там вистачає). Це про вплив травм дитинства на доросле життя, взаємовідносини, психологію маленького містечка, владу пам’яті і силу об’єднання (це набагато більше ніж дружба).
Просто кілька цитат, що я пропустила раніше:
- Голос, який оповідає історію, набагато важливіший за саму історію.
- Їжа - це, можливо, життя, але джерело сили - не їжа, а віра. І хто, як не дитина, здатна повірити беззастережно? Але є проблема – діти ростуть.
- Їдь і продовжуй посміхатися. Злови на радіо рок-н-рол і йди по життю з усією мужністю, яку можеш зібрати, і з усією вірою, яку зможеш зберегти. Тримайся, сміливіше, не відступай. Все інше – темрява.
- Коли тебе тримають за яйця рідні, вони добре знають, як тиснути.
- На їхньому місці я не дивився б фільм жахів. Я б сидів вдома і дивився в дзеркало.
Мій страх клоунів, схований у дитинстві в закутках розуму, повстав з мертвих і заграв з новою силою. Це напрочуд правильний твір на тему сили дитячої уяви, страхів та соціальних проблем.
Є маленьке містечко, і там все дуже погано. А потім раптово ми рухаємось на багато років уперед. Відтепер нам разом із головними дійовими особами належить не тільки знайти в собі сили повернутися додому та здолати велике зло, що оселилося у маленькому тихому містечку багато років тому. Нам належить по краплі відновлювати спогади. Щоб не просто згадати і стати самим собою, а й знову перемогти Воно.
Читається роман неквапом, але при цьому ти немов приклеєний до книги, аж не відірвати. У "Воно" мало не порівну містичного та соціального, і ось проблеми щодо агресії та зла хвилюють куди як більше, ніж іпостасі Воно. Тому що в усьому світі є це зло і ця агресія, ці проблеми соціально-психологічного характеру. Є люди, які пройдуть повз і опустять очі. Є батьки, які вбивають дітей турботою, а інші, навпаки, насильством чи байдужістю. Є ті, хто ненавидить все і вся, тому що щось в інших краще виходить, і винні в цьому змови, колір шкіри та інше.
Переможено Воно чи ні, ці проблеми украй живучи у нашому світі. Зло має багато проявів. І нехай Кінг аргументує масову істерію зла та жорстокості саме наявністю Воно, в голові бродить думка про те, що часом темрява у свідомості людини настає і з цілком простих причин.
