Воно

цеглинка, яка розповідає про сімох друзів у двох часових проміжках — літо 1958 та 1985. вже дорослі діти знову повертаються в таємниче містечко свого дитинства деррі, аби зупинити щось, що вони не пам'ятають, але починають згадувати. старі звички повертаються, старі зв'язки відновлюється, старе Воно починається.

дві сюжетні лінії які йдуть паралельно, і в яких на початку досить легко заплутатись. і чим далі читаєте, тим складніше відрізнити дитинство і доросле життя персонажів. історія повторюється і це чітко простежується у діях старих друзів. зустріч у дорослому віці = знайомство у дитинстві, початок всієї розповіді. початок гри, яка тривала ще до створення всього живого. пенівайз тут дійсно страшний монстр, але думаю головним жахом було усвідомлення дорослішання і власна пам'ять, яка так неохоче видавала спогади, а потім так безжально їх забирала.

читається книга доволі легко, цікаво спостерігати за пригодами компанії у 1958 і їх спробами відшукати дитинство вже у дорослому віці. підіймається багато важливих тем (від булінгу у школі до насильства в сім'ї), а ще є деякі моменти які певно є найшокуючими (не можу навіть слова нормального підібрати аби їх описати) у моєму житті.

над книгою пророблена неймовірна і кропітка робота. деррі — живе місто з власною історією. воно лякає, викликає огиду, грається на найбільших страхах. я прожила ціле життя з цією книгою і раджу. хоча нерви вона потріпає знатно.

"Воно" — це великий роман, який має свою неповторну атмосферу, проте часом відчувається одноманітним. Стиль Кінга легкий, і читати цю книгу дійсно комфортно, хоча детали починають акцентуватися на самих собі, а не на основних сюжетних лініях. Персонажі, особливо дружні зв’язки хлопців, прописані дуже добре, що дозволяє читачеві проникнути в їхні переживання.

Незважаючи на те, що "Воно" класифікується як хорор, не всі його моменти насправді страшні. Багато з них присвячені детальному дослідженню страхів, і це робить твір більш психологічним, ніж елементом страшного. Я вважаю, що Кінг чудово вміє показувати глибокі емоції персонажів, і ви можете відчути їхній страх та тривогу. Однак, в цілому, "Воно" залишає змішане враження: цікаве, але з певними повторюваними моментами.

Це не просто історія про клоуна, який лякав дітей, а вони забили його палками.Це про наші внутрішні страхи, про дорослішання, про дитячу наївність і дорослий скептицизм, дружбу, любов, вплив дитячих подій на формування дорослої особистості.І цей перелік - навіть не половина ідейного змісту роману. Надзвичайно глибоко розкрито кожну тему, традиційно, крізь призму дитинства - десятки соціально-психологічних дилем. Масштабна, складна, але разом з тим книга - від якої неможливо відірватись та покинути, поки не дочитаєш до останньої сторінки.