Це одна з тих теплих книг, які відчуваєш, як чашку гарячого шоколаду: трохи гірчить, але при цьому надзвичайно зігріває.

Історія багатогранна: починається з іронії, трохи абсурдна в середині, але ближче до фіналу стає неймовірно зворушливою. Вона не стільки про захоплення заручників і точно не про "ідіотів". Це книга про дорослішання, про складнощі, з якими ми стикаємося, і про те, наскільки важливо чути одне одного. Вона про сім'ю, про кохання, яке, на щастя, ще існує у світі, хоч його іноді й складно помітити за байдужістю чи злістю.

А ще це своєрідний тлумачний словник слова "стокгольмець". Я й не підозрювала, що це слово може мати стільки значень, але тепер розумію, що у кожного з нас є свій "стокгольмець".

Ця книга напрочуд життєва, змушує розмірковувати довго після того, як закриєш останню сторінку. Вона з тих, до яких хочеться час від часу повертатися і перечитувати, бо кожен раз відкриваєш для себе щось нове. Персонажі залишають слід у душі, і я безмежно вдячна автору за знайомство з ними.

Коли я починала читати цей роман, вже була знайома з його основною концепцією (думаю, майже всі її знають): є людина, яка залишається молодою, а старіє її портрет. Ось, власне, й усе. Звичайно, чула сотні захоплених відгуків від знайомих, блогерів та колег-письменників, які називали цей роман одним із найкращих.

Яке враження залишилось у мене?

Що стосується стилю написання, то тут нема про що сперечатися – роман безсумнівно шедевральний. Я зазвичай не позначаю у книгах улюблені місця, але цього разу виникло бажання обклеїти книгу стікерами від першої до останньої сторінки.

"У друзі я вибираю людей гарних, у знайомі — людей із гарним характером, а ворогами роблю тих, хто розумний."

Текст дійсно зачаровує. Я насолоджувалася кожною фразою, смакувала її, наче витончений напій на заході сонця.

Щодо сюжету, тут у мене залишилися змішані враження. Мені здалося, що події розгорталися надто швидко й уривчасто. Велика увага приділена саме стилю і деталям тексту, але самій історії, як на мене, бракує глибини. Наприклад, Доріан закохується в Сібіл Вейн після першого погляду, а після першого поцілунку вже вирішує, що хоче з нею одружитися. Це було занадто швидко, щоб я встигла повірити в істинність його почуттів. Так, пізніше показано, що ці почуття були поверхневими, коли він легко розчаровується в Сібіл через її невдалу гру на сцені, але мені не вистачило часу, щоб переконатися в розвитку цієї історії.

Також мене не переконали причини, через які Сібіл наклала на себе руки. Їхні стосунки з Доріаном ще не були настільки глибокими, щоб після розчарування вирішити таке. Можливо, з погляду сюжету ці причини здаються недостатніми.

Ще одне – не вистачило докладного опису "падіння" Доріана. Думаю, ця частина могла бути більш розкритою і насиченою, щоб краще зрозуміти, як він втрачає моральні орієнтири.

Попри всі ці моменти, роман мені сподобався. Так, для мене є певні недоліки, але я готова їх пробачити, оскільки стиль Оскара Уайльда просто приголомшливий, а теми, порушені в романі, виявилися для мене дуже актуальними.

Бакман до цієї книги сприймався мною як автор дуже позитивний, але зараз відкрився зовсім з іншого боку.

Невелике містечко, там немає пам'яток, зате є юніорська хокейна команда, що подає дуже великі надії. Якщо вони виграють майбутній фінал, то перед містом відкриються можливості для зростання та розвитку. І все б чудово, але капітан команди Кевін потрапляє у дуже неприємну та делікатну ситуацію, пов'язану з дочкою його тренера. І ось уже жителі міста перетворюються на злісну зграю, готову знищити не лиходія, а жертву, зламати чужі долі, покласти життя людей на спортивний вівтар.

Історія важка, атмосфера замкнутої спільноти, де начебто всі про всіх усі знають, але це не заважає людям, забувши всі закони людяності та моралі, топтати та змішувати із брудом своїх сусідів, друзів, колег.

Теми, які автор розкриває у книзі, були і залишаються дуже гострими. Це і спорт з його темною, жорсткою стороною, і підлітковий булінг, складні стосунки батьків та дітей, недоторканність обраних та приниження тих, хто видається слабшим... Думаю, що ця історія не залишить байдужим жодного читача

Прочитала з великим задоволенням! Бувають такі книги, які зовсім не здаються літературним вишукуванням чи взагалі чимось особливим, але, читаючи їх, ловиш себе на думці, що мешкаєш історію головних героїв на всі 100%. Такі книги насамперед цікаві саме сюжетом і лише потім формою та словом.

Роман вийшов дуже жіночим (у хорошому розумінні). З жіночим поглядом на труднощі, стійкістю, з умінням приймати шалено складні рішення, з бажанням дати дитині щось краще за те, що є... Хоча з останнім, як мені здається, не всі засоби хороші. Не спойлеруватиму, але цей момент роману мене вибив з колії. Ну як можна взяти і так вчинити з власною дитиною? Які б не були мотиви, ніщо не замінить материнську любов та турботу. Ніщо. Навіть якщо здається інакше.

Дуже сподобалася мені структура роману. Історія-спогад про нелегкий шлях до вершини, про завоювання паризької модної клієнтури, про гарячу Бразилію та її вади в особі Ісаї, про жіночу дружбу і просто про те, що означає бути жінкою.

Відмінна книга, яка зможе скрасити ваш найсумніший вечір! Рекомендую однозначно.

Давно чула про цю книгу, але все ніяк не наважувалася прочитати. Мабуть, через те, що антиутопії – не зовсім мій жанр у літературі. Проте варто виходити за межі звичного і відкривати для себе нові горизонти, навіть у жанрах, які не здаються близькими.

Що можу сказати після прочитання? Насамперед те, що, слава Богу, мені ніколи не хотілося стати моделлю і жити тим жахливим життям, яке для них приготоване. Ця книга нагадала мені про жахливу історію Кондратюк, яку в 1999 році облили сірчаною кислотою, перетворивши її життя на багаторічну боротьбу з інвалідністю. Саме через подібні реальні історії цей "бізнес" для мене абсолютно неприйнятний, і я ніколи не дозволю своїм донькам йти таким шляхом. Це страшно.

У книзі "М'ясна лавка" описані події, що дуже нагадують ту жахливу історію з кислотою та Елеонорою. І хоча все на початку виглядало солодко та безхмарно, далі події почали набирати зовсім інший оберт.

Чесно кажучи, я вже почала підозрювати недобре, коли Яну запросив на пробну зйомку відомий дизайнер. Я переживала за неї, як за рідну сестру або доньку. З кожною сторінкою тривога зростала, і мені залишалося тільки сподіватися на щасливий фінал для головної героїні. Її бажання стати моделлю я розумію, і не засуджую її мотиви, але робота мрії перетворилася на справжній жах.

Коли почалися ті гидкі події, від яких кров холоне у жилах, я не могла спокійно читати. Волосся ставало дибки. Не хочу розкривати подробиць, але ця книга залишила глибокий слід у моїй пам’яті.

Ця історія, безсумнівно, зайняла почесне місце в моїй бібліотеці. Вона важлива і необхідна для розуміння реальності, що розкривається на її сторінках.