Спочатку читала цей роман як звичайний горор, але поступово він ставав містичним та страшнішим.
Інститут - страшний заклад, куди привозять дітей з якимись надздібностями (або натяком на них) і намагаються їх розвивати. Дитині кажуть, що після виконання певних завдань її повернуть додому, до рідних. Дитина не знає, що їй вже немає до кого повертатися.
Тема викрадення дітей для мене є тригерною, тому я вболівала за Люка так, ніби за свою дитину, і ця книжка для мене стала просто жахливим жахом.
Просто вбивало ставлення персоналу до дітей, вони їх сприймали як роботу і це страшно, бо, впевнена, є такі люди і в нашій реальності. Спочатку вони знущаються над малою пташиною, потім - коти/собаки, а потім - страшно навіть уявити.
Фінал мене вразив і захопив. Скажу тільки, що від емоції сльози лилися двома Амазонками.
Для мене це одна з найкращих книжок Кінга.

Це найтовща і найстрашніша книжка, яку я читала.

У містечку Деррі штат Мейн одне за одним знаходять жорстоко убитих дітей. Семеро дітей дізнаються про убивцю, який маскується клоуном Пеннівайзом, чи вовкулакою, чи дитячими голосами з каналізаційних труб, але насправді є чистим злом у жахаючій подобі. Ця сімка, яка називає себе "Клубом невдах", вирішує знищити зло і їм здавалося, що у них все вийшло. Та 27 років потому вони знову збираються в Деррі, щоб остаточно знищити зло.

Якщо ви дивилися екранізацію, то вважайте, що ви просто почитали анотацію до книжки. Бо неможливо вмістити таку кількість подій у 4 години фільму.
У книжці безліч історій, що стосуються головних героїв і не стосуються. Кожен епізод цікавий та емоційний: один викликає захват, інший - жах, а третій - співчуття чи гнів.

Крім горору, це історія щирої дружби, відданості, дотриманих обіцянок та захисту слабких. Історія, в якій, попри фізичну слабкість, перемагає сильний характер.

І саме на прикладі цієї книжки можна зрозуміти як саме пише Кінг: його персонажі живуть своїм життям, автор лише за ними слідкує і до самого фіналу він не знає, як складеться доля того чи іншого персонажа. Про це я читала у його автобіографічній книзі "Про письменство. Мемуари про ремесло". І дуже круто на прикладі цієї книжки побачити і зрозуміти, що саме автор мав на увазі .

Кажуть, що страшніша за цю книжку тільки "Кладовище домашніх тварин". От її я, мабуть, читати не ризикну, я і тут страху натерпілася.

Mercedes-Benz врізається у натовп людей, що зібралися перед міським центром у пошуку роботи. В результаті 8 загиблих та маса травмованих. Слідчий у цій справі Біллі Годжес марно намагається знайти хоч якусь зачіпку – вбивця надто ретельно все спланував.

Кілька років потому Годжес (уже пенсіонер) отримує листа від Кілера-Мерседеса. Нахабного, насмішкуватого листа, яким убивця заохочує Годжеса до самогубства. Але не на того натрапив. Детектив вирішує виманити нелюда з тіні і приймає його гру. От тільки… чи можна на щось розраховувати, маючи справу з психопатом? І якщо його спровокувати, то хто постраждає від його рук? Поліцейський пенсіонер, його коханка, друзі чи просто сусідка, яка прийшла позичити солі?

Книжка тримала у напрузі з початку і до останньої сторінки. Першу половину було читати трохи нуднувато, бо бачила серіал за мотивами книжки. Але знайшлися відмінності і далі вже неможливо було відірватися від подій. Сподівалася, що книжка завершиться прямо фіналом з крапкою, а дві інші частини трилогії будуть з іншими сюжетами, але є нюанси.
На сьогодні це моя улюблена трилогія від Короля жаху.

До речі, серіал теж класний. Брендан Глісан якнайкраще вписався в роль детектива Годжеса.

Кінець зміни - це вислів, яким поліцейські називають період роботи перед пенсією. Цей вислів доволі точно характеризує цю частину трилогії.

Обережно, СПОЙЛЕРИ!
Містер Мерседес, він же Брейді Хартсфілд, замкнений у лікарні у вигляді овоча, через те, що Холлі проломила йому череп під час спроби масового вбивства у першій частині.
Але згодом серед персоналу лікарні пішли чутки щодо надзвичайних сил Брейді: то жалюзі самі по собі ворушаться, то вода в крані раптово тече. А потім у місті починається хвиля самогубств. Хтось вважає, що це робота Брейді, але чи повірить у містику Ходжес? Адже у всьому має бути логіка, то чи не простіше вважати, що хлопець прикидається овочем?
А якщо травма і справді відкрила доступ божевільному вбивці до тієї частини мозку, яка є загадкою для вчених, то як викрити злочинця, і при цьому не постраждати від його надприродної сили?

Фінал трилогії класний: логічний, справедливий, закритий в усіх сенсах. Усі загадки розгадані, злочинці та співучасники викриті. Цікава трилогія, яку я осилила за тиждень.

Класна, моторошна книжка. Ну як у Кінга.
Це збірка з чотирьох оповідань.

1. Телефон містера Герріґена.
Юний Крейг влаштовується «на роботу» до містера Герріґена. У його обов’язки входить читання книжок та газет стариганеві. Одного дня Крейг виграє велику суму грошей завдяки лотерейному білету, що його подарував старий. І Крейг вирішує віддячити: купує старому новесенький телефон і з часом Герріґен вже жити без нього не може. І помирає...

2. Життя Чака.
Одного дня на вулицях з’являються борди з написом «39 чудових років! Спасибі, Чаку!» Хто такий Чак достеменно ніхто не знає, і чому все у світі зникає теж…

3. Якщо кров тече.
У цьому оповіданні Кінг знову пише про детективне агенство «Що впало, те пропало» та про дивачку Голлі, яка починає розслідувати справу про вибух у школі і з’ясовує дещо неймовірне про підривника. Чи підривників.

4. Щур
Дрю Ларсон намагається написати книгу. За його життя йому вдалося опублікувати всього декілька оповідань, проте він переконаний, що здатен написати щось велике і гідне уваги читача. Щоб нарешті почати писати, він вирішує їхати в будиночок у лісі, де до нього мало б прийти натхнення. Але через кілька днів починається гроза, яка відрізає Дрю від світу, а сам Дрю захворів і тепер його лихоманить десь посеред лісу, а допомоги чекати не доводиться.

Моторошна книжка, з жахами, містикою і загадками.
Як завжди, гарно прописані персонажі, здається, що деяких я знаю особисто, а дехто живе на сусідній вулиці. І я була страшенно рада появі Голлі, бо на сьогодні це мій улюблений жіночий персонаж.