Юлія Задніпряна
Експерт
17.06.2024
Новий відгук
Цікаво прочитати про особистостей, котрі вивчались в університеті, як щось велике, визначне. Але тут зовсім інший погляд на них: як на живих, як на людей, котрі не просто щось там думали, писали книги і залишили слід в історії. Автор намагався наблизити до нас далеких, вибравши цікаві епізоди, проаналізувавши деякі їхні життєві перипетії, звернувшись до ключових творів. Книгу читати треба порційно: одного автора, тоді через кілька днів ще одного, тоді через певний час про наступного. Після прочитання про кожну особистість хочеться почитати про них ще більше, покопошитись в біографії, звернутись до першоджерел. А це є гарний знак:)
Новий відгук
Так багато в цій книзі різних історій. Вони ніби відрізняються сюжетом, але є маленька-тоненька ниточка, що поєднує їх в одне ціле.
Історія відбувається на Волині, біля Шацьких озер. Я цим літом там була: незвичайної краси земля, ходиш там - і повірити не можеш, що це твоя країна, що ця краса - краса твоєї Батьківщини. Головні герої цієї книги (я чомусь не можу назвати це романом. Тут немає кульмінації та зав*язки в класичному розумінні цих слів, хоча події розтягнуті на багато сотень років) мешкають в селі Млинищі. Тут вони зростають, тут розбиваються їхні серця, ллються їхні сльози, лунає їх сміх.
Ціла галерея образів минає на сторінках книги, безліч доль, життів, почуттів. По селу пройдеться і рекрутство, і дві війни і все це відобразиться на персонажах, на їх поведінці. Постане і розвалится там і Радянський союз, котрий породить героїв свого часу. А центрі цього всього - загадкова карта Млинища, знайдена в Парижі.
Мені не вистачило якоїсь цілісності. Коли професор-історик почав копирсатися в минулому і відшукувати коріння загадкової карти, я налаштувалась на щось схоже на "Покров" у Люко Дашвар, але пошуки не затягнулися. А так хотілось копання в архівах, знахідок голосів минулого, котрі були живими ще кілька сторінок тому. Але все це так сумбурненько на кількох сторінках, тут же в кінці книги прилаштували кілька нових персонажів, не довівши їх лінію до кінця. Що з Тамілою? Що з Назаром? Додумуйте, любі читачі, самостійно, отакий от "відкритий фінал".
Мовби і був в автора якийсь задум, але втілити його не вистачило сил. Не відчулось під кінець історії того настрою, котрий був на початку. Змінились ноти, загальний тон оповіді, змістились акценти, дуже шкода. Але загальне враження позитивне: читати книгу приємно, легко, не дивлячись на величезну кількість діалектизмів (по цій книзі можна вивчати діалектологія, а саме говори Полісся! Надзвичайно колоритний мовний матеріал!). Персонажі водночас і емоційні, і справжні, і живі і дещо шаблонні, але це не псує загальної картини: адже важко розказати про кохання щось нове.
Історія відбувається на Волині, біля Шацьких озер. Я цим літом там була: незвичайної краси земля, ходиш там - і повірити не можеш, що це твоя країна, що ця краса - краса твоєї Батьківщини. Головні герої цієї книги (я чомусь не можу назвати це романом. Тут немає кульмінації та зав*язки в класичному розумінні цих слів, хоча події розтягнуті на багато сотень років) мешкають в селі Млинищі. Тут вони зростають, тут розбиваються їхні серця, ллються їхні сльози, лунає їх сміх.
Ціла галерея образів минає на сторінках книги, безліч доль, життів, почуттів. По селу пройдеться і рекрутство, і дві війни і все це відобразиться на персонажах, на їх поведінці. Постане і розвалится там і Радянський союз, котрий породить героїв свого часу. А центрі цього всього - загадкова карта Млинища, знайдена в Парижі.
Мені не вистачило якоїсь цілісності. Коли професор-історик почав копирсатися в минулому і відшукувати коріння загадкової карти, я налаштувалась на щось схоже на "Покров" у Люко Дашвар, але пошуки не затягнулися. А так хотілось копання в архівах, знахідок голосів минулого, котрі були живими ще кілька сторінок тому. Але все це так сумбурненько на кількох сторінках, тут же в кінці книги прилаштували кілька нових персонажів, не довівши їх лінію до кінця. Що з Тамілою? Що з Назаром? Додумуйте, любі читачі, самостійно, отакий от "відкритий фінал".
Мовби і був в автора якийсь задум, але втілити його не вистачило сил. Не відчулось під кінець історії того настрою, котрий був на початку. Змінились ноти, загальний тон оповіді, змістились акценти, дуже шкода. Але загальне враження позитивне: читати книгу приємно, легко, не дивлячись на величезну кількість діалектизмів (по цій книзі можна вивчати діалектологія, а саме говори Полісся! Надзвичайно колоритний мовний матеріал!). Персонажі водночас і емоційні, і справжні, і живі і дещо шаблонні, але це не псує загальної картини: адже важко розказати про кохання щось нове.
Новий відгук
Кайфушне було читання ❤️
Мені тут все сподобалось: і такі складні порушені питання про мораль і обовʼязок, боротьбу і смиренність; вибір чи його відсутність під час боротьби та повстань.
І плин сюжету: помірний, місцями – мов американські гірки, з різкими поворотами та підйомами, а місцями – вповільнений, мов зйомка slow motion.
Чарівна атмосфера студентського Оксфорду, перекладацьких студій, секретів мовознавства – це взагалі окрема глибока любов у цій історій. Я читала цей обʼємний роман, а обсяг танув буквально на очах, бо сторінка за сторінкою ковтались надзвичайно швидко 💔
Я б не порівнювала цей роман з "Маковими війнами", вони мають спільні стилістичні риси, але разом з тим не можу виділити якийсь гірший, а якийсь кращий, обидва завоювали мою читацьку симпатію 🥹
Мені тут все сподобалось: і такі складні порушені питання про мораль і обовʼязок, боротьбу і смиренність; вибір чи його відсутність під час боротьби та повстань.
І плин сюжету: помірний, місцями – мов американські гірки, з різкими поворотами та підйомами, а місцями – вповільнений, мов зйомка slow motion.
Чарівна атмосфера студентського Оксфорду, перекладацьких студій, секретів мовознавства – це взагалі окрема глибока любов у цій історій. Я читала цей обʼємний роман, а обсяг танув буквально на очах, бо сторінка за сторінкою ковтались надзвичайно швидко 💔
Я б не порівнювала цей роман з "Маковими війнами", вони мають спільні стилістичні риси, але разом з тим не можу виділити якийсь гірший, а якийсь кращий, обидва завоювали мою читацьку симпатію 🥹
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
12.06.2024
Новий відгук
Breaking Bad по-українськи, тільки головний герой не настільки викликає симпатію, а замість нарколабораторії — мутки в патанатомії.
Не очікувала я від тебе, Аня. @pollianna.ua такої рекомендації. Як почитати Кінга — то тобі страшно, а як читати оце про кишки-органи-кістки, так будь ласка, що за підстава?😅
Книга просто афігенськи захоплива! Я настільки в один підхід читала тільки Кідрука, за рівнем занурення в тему експертності вони десь поруч, але це і не дивно, бо автор "Кісток" сам вариться в темі медицини, ми ж бо його знаємо за іншим виданням – "Медицина доказова і не дуже"
Я все намагаюсь дати визначення, про що ця книга? Про моральну деградацію людини? Пробивання дна? Торгівлю органами? Бензпринциповість? Я не знаю! Але я думаю, вона підсвітить в кожному читачеві самі ті аспекти сприйняття, які будуть найцікавіші кожному. Комусь це — яскравий, динамічний розвиток ГГ. Комусь — медична патологоанатомічна специфіка, а Комусь — всі ці темні схеми-мутки з торгівлею органами.
Історія дуже жвава, вона затягує, тут чудово описані герої, непередбачувані сюжетні повороти, ти читаєш розділ, думаєш: "Ну ще один!", а потім читаєш це три підряд, очі злипаються, в сюжеті відбувається повний треш і чорнуха, але ти просто не не можеш все це покинути на пів дорозі.
Не очікувала я від тебе, Аня. @pollianna.ua такої рекомендації. Як почитати Кінга — то тобі страшно, а як читати оце про кишки-органи-кістки, так будь ласка, що за підстава?😅
Книга просто афігенськи захоплива! Я настільки в один підхід читала тільки Кідрука, за рівнем занурення в тему експертності вони десь поруч, але це і не дивно, бо автор "Кісток" сам вариться в темі медицини, ми ж бо його знаємо за іншим виданням – "Медицина доказова і не дуже"
Я все намагаюсь дати визначення, про що ця книга? Про моральну деградацію людини? Пробивання дна? Торгівлю органами? Бензпринциповість? Я не знаю! Але я думаю, вона підсвітить в кожному читачеві самі ті аспекти сприйняття, які будуть найцікавіші кожному. Комусь це — яскравий, динамічний розвиток ГГ. Комусь — медична патологоанатомічна специфіка, а Комусь — всі ці темні схеми-мутки з торгівлею органами.
Історія дуже жвава, вона затягує, тут чудово описані герої, непередбачувані сюжетні повороти, ти читаєш розділ, думаєш: "Ну ще один!", а потім читаєш це три підряд, очі злипаються, в сюжеті відбувається повний треш і чорнуха, але ти просто не не можеш все це покинути на пів дорозі.
Новий відгук
Я досить близько торкнулась до глибини печалі нашої медичної системи, коли після пологів лежала в з новонародженою у відділенні дитячої патології. Бо ця книга сколихнула чимало запам'ятованих спостережень.
І про те, як мені, мамі півторатижневого немовляти після 10 спроби поставити дитині катетер кажуть:
– ми, все-таки, дамо тоншу голку, але ви купіть нам таку саму, бо звичайною, бачте, не виходить.
І отримувала поради "дати всім по 200 гривень, бо ніхто нічого робити не буде", від яких мене лише нудило.
Разом з тим, читаючи "Світло в кінці тунелю" я розумію, що медична система таки зробила кілька невеликих кроків вперед, але дуже хитких і невпевнених. Від написаного в книзі місцями хотілось плакати: автор настільки щиро, відверто та правдиво пише про закулісся медсфери, що волосся стає дибки і від усвідомлення примітивності нашої освіти, і від того факту, що рятувати життя дуже, дуже складно, лікар може знати, що робити, але не мати інструментів для роботи і все. Винних немає.
Сміливо відношу цю книгу до хорошого, якісного українського нонфішкину, це були чудові вечори в компанії читання. Написано легко, просто, доступно, я і нового чимало дізналась, і на кількох історіях навіть пустила сльозу.
Важливі думки провокує написане, торкається емоцій, пронизує і чіпляє💔
Електронна версія на сайті видавництва коштує всього 140 гривень. Впевнена, якщо ви дочитали відгук аж сюди, книга вам відгукнеться.
📎Не буває поганих лікарів, бувають ледачі, які не бажають учитися новому.
P.S. 200 гривень, до речі, ми нікому не давали. І взагалі ні за що, крім мила і серветок не платили. Тому може в кінці тунелю є і світло, не лише сміх.
І про те, як мені, мамі півторатижневого немовляти після 10 спроби поставити дитині катетер кажуть:
– ми, все-таки, дамо тоншу голку, але ви купіть нам таку саму, бо звичайною, бачте, не виходить.
І отримувала поради "дати всім по 200 гривень, бо ніхто нічого робити не буде", від яких мене лише нудило.
Разом з тим, читаючи "Світло в кінці тунелю" я розумію, що медична система таки зробила кілька невеликих кроків вперед, але дуже хитких і невпевнених. Від написаного в книзі місцями хотілось плакати: автор настільки щиро, відверто та правдиво пише про закулісся медсфери, що волосся стає дибки і від усвідомлення примітивності нашої освіти, і від того факту, що рятувати життя дуже, дуже складно, лікар може знати, що робити, але не мати інструментів для роботи і все. Винних немає.
Сміливо відношу цю книгу до хорошого, якісного українського нонфішкину, це були чудові вечори в компанії читання. Написано легко, просто, доступно, я і нового чимало дізналась, і на кількох історіях навіть пустила сльозу.
Важливі думки провокує написане, торкається емоцій, пронизує і чіпляє💔
Електронна версія на сайті видавництва коштує всього 140 гривень. Впевнена, якщо ви дочитали відгук аж сюди, книга вам відгукнеться.
📎Не буває поганих лікарів, бувають ледачі, які не бажають учитися новому.
P.S. 200 гривень, до речі, ми нікому не давали. І взагалі ні за що, крім мила і серветок не платили. Тому може в кінці тунелю є і світло, не лише сміх.
Новий відгук
Колись я тут розказувала, що не люблю читати фентезі, а тепер пишу відгук на третю книгу циклу, котрий поєднує в собі пристрасті "Гри престолів", "Сутінок" і "Дому шипів і троянд"
Третя книга мені сподобалась більше за всі попередні. Єдине, що мене тут харить — це сцени сексу. Їх багато і вони недоречні, мені цікаво, як розвивається сюжет, а не як вони там одне одного кусають в пристрастних поривах.
Дуже гарно розкривається головна героїня, Маківка, такий контраст з образом з першої книги😍 Взагалі жінки в цій історії дуже сильні, рятують чоловіків, правлять королівствами — це прекрасно.
Кастіл — такий собі Едвард Кален в атлантійській подобі — трохи здувся, став якимсь сентиментальним і взагалі на відміну від Маківки його образ не такий цілісний.
Складно писати відгук на частину циклу без спойлерів, а ще враховуючи те, що не так багато з вас взагалі розуміють, про що мова, але раптом ви зависли на 2 книзі або тільки почали читати – цей відгук для вас ❤️
І для решти, хто дочитає до кінця)
Третя книга мені сподобалась більше за всі попередні. Єдине, що мене тут харить — це сцени сексу. Їх багато і вони недоречні, мені цікаво, як розвивається сюжет, а не як вони там одне одного кусають в пристрастних поривах.
Дуже гарно розкривається головна героїня, Маківка, такий контраст з образом з першої книги😍 Взагалі жінки в цій історії дуже сильні, рятують чоловіків, правлять королівствами — це прекрасно.
Кастіл — такий собі Едвард Кален в атлантійській подобі — трохи здувся, став якимсь сентиментальним і взагалі на відміну від Маківки його образ не такий цілісний.
Складно писати відгук на частину циклу без спойлерів, а ще враховуючи те, що не так багато з вас взагалі розуміють, про що мова, але раптом ви зависли на 2 книзі або тільки почали читати – цей відгук для вас ❤️
І для решти, хто дочитає до кінця)
Новий відгук
Тільки-но я сіла і налаштувалась дочитати цю книгу до кінця, історія почала набирати обертів на якійсь неадекватній швидкості і я вирішила, що з мене досить.
Тяжко пішла мені ця книга, відколи Дзвінка виросла. Писати книги, де охоплено історією кілька поколінь, епох і світоглядних зламів — дуже складно, і тут якось все на купі, швидко-швидко, мені не сподобалось!
Так, важливі теми, все це наше, українське, наші мозолі, від яких серце має йокати і душа тріпотіти то від болю, то від ностальгії, але конкретно в цій книзі я побачила лише книгу.
Маю в читацькому анамнезі значно кращу "Старшокласницю. Першокурсницю" або "Дім для Дома" з суголосними мотивами, але "Дзінка" мені була цікавою рівно до закінчення школи.
Тяжко пішла мені ця книга, відколи Дзвінка виросла. Писати книги, де охоплено історією кілька поколінь, епох і світоглядних зламів — дуже складно, і тут якось все на купі, швидко-швидко, мені не сподобалось!
Так, важливі теми, все це наше, українське, наші мозолі, від яких серце має йокати і душа тріпотіти то від болю, то від ностальгії, але конкретно в цій книзі я побачила лише книгу.
Маю в читацькому анамнезі значно кращу "Старшокласницю. Першокурсницю" або "Дім для Дома" з суголосними мотивами, але "Дзінка" мені була цікавою рівно до закінчення школи.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
10.06.2024
Новий відгук
Урсула Тодд померла 16 разів. Я спробувала порахувати. Здається, 16 — саме те число.
⠀
Я друкувала, потім все стирала. І знов друкувала. І знов видаляла написане, щоб знов написати спочатку.
⠀
Книга викликала у мене змішані емоції.
Загалом вона мені сподобалась. Тут не найпростіша композиція — героїня то жива, то мертва, то доросла, то дитина. До цього треба адаптуватися, саме тому я не раджу ту книгу тим, хто плутається, якщо сюжет побудований нестандартно. Мені після Маркеса вже нічого не страшно😁
⠀
Місцями мені було нудно. Можна було б сказати, що тут нічого не відбувається час від часу: буденне життя, буденні розмови, але все це триває на початку нелегкого минулого століття.
⠀
Але дві речі компенсують для мене деяку нудність оповіді:
⠀
❇️Воєнний контекст. Герої проживають кілька версій свого життя під час війни. Що авторка хотіла нам сказати цим? Як не старався, глобально ти нічого не зміниш? Я не зовсім вловила ідею. Але я спостерігала за ними і дивувалась, скільки ж бід може витримати одна людина.
.
❇️Ідея переродження мене підкорила повністю. І щоб відчути її на максимум, читати треба дуже уважно! Страхи з минулого життя відлунються в теперішньому, це можна простежити, якщо тримати в голові хронологію подій по місяцях. Це як гра!
⠀
Мені не вистачило внутрішнього стану Урсули. Час від часу вона відчувала, що вже проживала якісь події. В одному епізоді вона про це досить багато говорить, але, як на мене, цей бік оповіді в процесі розвитку сюжету десь втратився.
⠀
А ще мене збентежив фінал.
Чому він такий розмитий?
Я зробила свої висновки, але очікувала більш чіткої розв'язки.
⠀
⠀
Я друкувала, потім все стирала. І знов друкувала. І знов видаляла написане, щоб знов написати спочатку.
⠀
Книга викликала у мене змішані емоції.
Загалом вона мені сподобалась. Тут не найпростіша композиція — героїня то жива, то мертва, то доросла, то дитина. До цього треба адаптуватися, саме тому я не раджу ту книгу тим, хто плутається, якщо сюжет побудований нестандартно. Мені після Маркеса вже нічого не страшно😁
⠀
Місцями мені було нудно. Можна було б сказати, що тут нічого не відбувається час від часу: буденне життя, буденні розмови, але все це триває на початку нелегкого минулого століття.
⠀
Але дві речі компенсують для мене деяку нудність оповіді:
⠀
❇️Воєнний контекст. Герої проживають кілька версій свого життя під час війни. Що авторка хотіла нам сказати цим? Як не старався, глобально ти нічого не зміниш? Я не зовсім вловила ідею. Але я спостерігала за ними і дивувалась, скільки ж бід може витримати одна людина.
.
❇️Ідея переродження мене підкорила повністю. І щоб відчути її на максимум, читати треба дуже уважно! Страхи з минулого життя відлунються в теперішньому, це можна простежити, якщо тримати в голові хронологію подій по місяцях. Це як гра!
⠀
Мені не вистачило внутрішнього стану Урсули. Час від часу вона відчувала, що вже проживала якісь події. В одному епізоді вона про це досить багато говорить, але, як на мене, цей бік оповіді в процесі розвитку сюжету десь втратився.
⠀
А ще мене збентежив фінал.
Чому він такий розмитий?
Я зробила свої висновки, але очікувала більш чіткої розв'язки.
⠀
Новий відгук
На нашій літературній ниві вродило нічогеньким детективом.
Я не великий експерт в детективах і книги цього жанру проходять часто повз мене, але інколи я таки беру подібне до рук. "Корсо" — це детективний трилер, історія про серійні вбивста, насилля, дитячі травми, про те, як одні й ті ж самі обставини можуть мати на людей різний вплив: хтось від отриманих в дитинстві травм виростає сильним, бореться, шукає себе. А хтось божеволіє і сам продукує насильство, яке пережив у дитячому віці.
Великої інтриги в романі немає — з перших сторінок ми знаємо, хто головний злодій. Його історія переплітається з історіями інших людей і вони сплітаються в міцний клубок подій і таємниць. А ще тут є неймовірний пес! Корсо в назві — це порода собаки. Загугліть, який це красень😍
Основне про книгу:
📍Роман читається легко і швидко: ідеальний вибір для осіннього читання ввечері, якщо ви не боїтесь вбивць і крові😏 Кожен персонаж має свою мотивацію — їхні вчинки і поведінка обумовлені минулим досвідом, вони справді мов живі люди, бо в їхніх долях можна впізнати реальних знайомих, людей, котрих багато поруч з нами.
📍А ще він має свою атмосферу. І місто, в якому відбуваються події, справляє гнітюче враження: там часто дощить, виникають асоціації з якоюсь сірістю, приреченістю, меланхолійністю.
📍Окремо виділю оформлення книги: красива обкладинка, цупкий папір, приємний шрифт. Справді комфортно і легко читати. І помітка "16+" дуже доречна! Багато видавництв нехтують цією дрібничкою, але я все рівно вважаю, що це потрібна річ і вона має бути.
Я не великий експерт в детективах і книги цього жанру проходять часто повз мене, але інколи я таки беру подібне до рук. "Корсо" — це детективний трилер, історія про серійні вбивста, насилля, дитячі травми, про те, як одні й ті ж самі обставини можуть мати на людей різний вплив: хтось від отриманих в дитинстві травм виростає сильним, бореться, шукає себе. А хтось божеволіє і сам продукує насильство, яке пережив у дитячому віці.
Великої інтриги в романі немає — з перших сторінок ми знаємо, хто головний злодій. Його історія переплітається з історіями інших людей і вони сплітаються в міцний клубок подій і таємниць. А ще тут є неймовірний пес! Корсо в назві — це порода собаки. Загугліть, який це красень😍
Основне про книгу:
📍Роман читається легко і швидко: ідеальний вибір для осіннього читання ввечері, якщо ви не боїтесь вбивць і крові😏 Кожен персонаж має свою мотивацію — їхні вчинки і поведінка обумовлені минулим досвідом, вони справді мов живі люди, бо в їхніх долях можна впізнати реальних знайомих, людей, котрих багато поруч з нами.
📍А ще він має свою атмосферу. І місто, в якому відбуваються події, справляє гнітюче враження: там часто дощить, виникають асоціації з якоюсь сірістю, приреченістю, меланхолійністю.
📍Окремо виділю оформлення книги: красива обкладинка, цупкий папір, приємний шрифт. Справді комфортно і легко читати. І помітка "16+" дуже доречна! Багато видавництв нехтують цією дрібничкою, але я все рівно вважаю, що це потрібна річ і вона має бути.
Новий відгук
Творчість Василя Шкляра - це любов. З його "Залишенця" 8 років тому почалась моя любов до історичної прози, до теми УПА, визвольних змагань.
Пам'ятаю, з яким захватом я читала історію Чорного Ворона і моїй свідомості щось ніби переверталось, відкриваючи нові аспекти нашої історії.
КОМПОЗИЦІЯ,
в якій гармонійно переплітається теперішнє героя та минуле. Перед нами Місяць - юнак, доля якого розкривається в проекції через минуле і сьогодення, спогади сплітаються з його актуальним життям, вриваються в нього.
Ми бачимо хлопця, який горить боротьбою, а через кілька сторінок - колишнього в'язня табору, котрий намагається збудувати життя в совковому світі. Світі, з яким він стільки боровся в юності.
ПЕРСОНАЖІ
Жінки та чоловіки тут такі різні, колоритні, цікаві, через них відкриваються ті труднощі, з якими стикались в часи визвольних змагань люди: постійна недовіра, настороженість, відданість своїм принципам і спокуса піти легшим шляхом - стежкою зради.
ІНТРИГА
Роман має в собі щось від детективного жанру, цікавість утримується до останньої сторінки, до останніх рядків. в яких перед нами постає одне з ключових питань тексту: чи має злочин термін придатності? Що необхідно: пробачення чи помста, коли від часу злочину минули роки і роки?
ПОЕТИЧНІСТЬ
Як гармонійно, тонко і влучно в текст вплетені пісні та поезії
ІСТОРИЧНА ДОСТОВІРНІСТЬ
Письменник опрацював багато джерел, спілкувався з очевидцями, вивчав історію періоду, про який він пише. Від цього роман ще більше вражає.
Провідна ідея тексту - зрада. Чи можна її виправдати? Чи можна пробачити? Що таке зрада і чи це справді негативне явище, коли мова йде про зраду заради когось?
Прямих роздумів на цю тему немає, але є люди, їхні історії, слова і вчинки, а кожен читач вже самостійно вибудовує свою позицію щодо цього запитання.
А назва яка! Троща — це ж не лише комиші, в яких ховались упівці. Це руйнування. Віри, надії, руйнування доль і окремих сподівань.
От як йому вдається писати практично про одне й те саме, але так по-різному?
Пам'ятаю, з яким захватом я читала історію Чорного Ворона і моїй свідомості щось ніби переверталось, відкриваючи нові аспекти нашої історії.
КОМПОЗИЦІЯ,
в якій гармонійно переплітається теперішнє героя та минуле. Перед нами Місяць - юнак, доля якого розкривається в проекції через минуле і сьогодення, спогади сплітаються з його актуальним життям, вриваються в нього.
Ми бачимо хлопця, який горить боротьбою, а через кілька сторінок - колишнього в'язня табору, котрий намагається збудувати життя в совковому світі. Світі, з яким він стільки боровся в юності.
ПЕРСОНАЖІ
Жінки та чоловіки тут такі різні, колоритні, цікаві, через них відкриваються ті труднощі, з якими стикались в часи визвольних змагань люди: постійна недовіра, настороженість, відданість своїм принципам і спокуса піти легшим шляхом - стежкою зради.
ІНТРИГА
Роман має в собі щось від детективного жанру, цікавість утримується до останньої сторінки, до останніх рядків. в яких перед нами постає одне з ключових питань тексту: чи має злочин термін придатності? Що необхідно: пробачення чи помста, коли від часу злочину минули роки і роки?
ПОЕТИЧНІСТЬ
Як гармонійно, тонко і влучно в текст вплетені пісні та поезії
ІСТОРИЧНА ДОСТОВІРНІСТЬ
Письменник опрацював багато джерел, спілкувався з очевидцями, вивчав історію періоду, про який він пише. Від цього роман ще більше вражає.
Провідна ідея тексту - зрада. Чи можна її виправдати? Чи можна пробачити? Що таке зрада і чи це справді негативне явище, коли мова йде про зраду заради когось?
Прямих роздумів на цю тему немає, але є люди, їхні історії, слова і вчинки, а кожен читач вже самостійно вибудовує свою позицію щодо цього запитання.
А назва яка! Троща — це ж не лише комиші, в яких ховались упівці. Це руйнування. Віри, надії, руйнування доль і окремих сподівань.
От як йому вдається писати практично про одне й те саме, але так по-різному?
Новий відгук
Політика - це болото. Але ж приємно в ньому копирсатися, коли це болото знаходиться під цупкою обкладинкою в смачному детективному тексті.
Що мені подобається в книгах цього автора - це те, що він бере тебе і просто з головою занурює в якусь тему. І прокидається якийсь інформаційний голод! Хочеться читати про масонів, копатися в християнській символіці, гуглити про океан, метеорити та НАСА.
Ден Браун точно знає свою роботу! З першої ж сторінки - захват, вир подій, загадки, політичні скандали/інтриги/розслідування. У все це вплетено тему НАСА, її діяльності, позаземного життя і науки як такої.
Власне наука та її мета тут є наскрізною ідеєю - чи нормально це витрачати сотні мільйонів доларів на дослідження космосу, в той час, коли на планеті досі існують епідемії, рак, бідність, голод? Чи можна виправдати це звичайною людською допитливістю? Бо це лише допитливість. Але ж як отримані знання розширюють світогляд та перевертають мислення! З яким захватом ми читаємо про інші планети, зорі, далекі галактики...
Книга про це і не лише. Тут політики, науковці, дослідження, розповіді про океан та метеорити, вбивства, секретні підрозділи, маніпуляції... Дуже насичена, жива і динамічна книга. Однак виокремила для себе і кілька дивних моментів: занадто ідеальний президент, чітка межева лінія між позитивними і негативними героями...Але ж цікаво! Все рівно цікаво!
Помітила в собі таку річ. Коли детектив захоплює, читаю його і не можу відірватися, чекаю розв'язки, хочу знати, хто ж там злодій! Десь за 50 сторінок до кінця все стає зрозуміло, але події все ще розвиваються: хтось когось бере в полон, хтось когось вбиває... І читацький запал гасне, наче й не було. Хоча це і не впливає на загальне враження від книги😊
Що мені подобається в книгах цього автора - це те, що він бере тебе і просто з головою занурює в якусь тему. І прокидається якийсь інформаційний голод! Хочеться читати про масонів, копатися в християнській символіці, гуглити про океан, метеорити та НАСА.
Ден Браун точно знає свою роботу! З першої ж сторінки - захват, вир подій, загадки, політичні скандали/інтриги/розслідування. У все це вплетено тему НАСА, її діяльності, позаземного життя і науки як такої.
Власне наука та її мета тут є наскрізною ідеєю - чи нормально це витрачати сотні мільйонів доларів на дослідження космосу, в той час, коли на планеті досі існують епідемії, рак, бідність, голод? Чи можна виправдати це звичайною людською допитливістю? Бо це лише допитливість. Але ж як отримані знання розширюють світогляд та перевертають мислення! З яким захватом ми читаємо про інші планети, зорі, далекі галактики...
Книга про це і не лише. Тут політики, науковці, дослідження, розповіді про океан та метеорити, вбивства, секретні підрозділи, маніпуляції... Дуже насичена, жива і динамічна книга. Однак виокремила для себе і кілька дивних моментів: занадто ідеальний президент, чітка межева лінія між позитивними і негативними героями...Але ж цікаво! Все рівно цікаво!
Помітила в собі таку річ. Коли детектив захоплює, читаю його і не можу відірватися, чекаю розв'язки, хочу знати, хто ж там злодій! Десь за 50 сторінок до кінця все стає зрозуміло, але події все ще розвиваються: хтось когось бере в полон, хтось когось вбиває... І читацький запал гасне, наче й не було. Хоча це і не впливає на загальне враження від книги😊
Новий відгук
Важко писати відгуки на книги в серії, але пару слів черканути варто😀
Це третя книга з серії, на другу я не писала, бо як почну писати ці відгуки, то треба буде перекваліфіковувати профіль на відьмаковський, бо сказати можна багато.
Як же ви були праві, коли казали, що читати далі однозначно варто! Перші дві книги - то збірки оповідань, цілісний сюжет прослідковується складно. А от в третій вже починається справжній роман! Тут постає вже певна політична ситуація, глибше зображуюься образи історії та стосунки між ними.
Незвично перелаштуватися на іншу манеру оповіді. Тут менше динамічності, події розвиваються інакше. Все-таки оповідання - зовсім інакший жанр, а третя книга - це складніша структура, більше простору, героїв та думок. Але все те, що було в двох попередніх книг набуває нового сенсу. Цей світ такий крутий, захопливий, незвичний. Щось подібне я відчувала, коли читала Мартіна "Пісню льоду і вогню".
От і все що можна розповісти, щоб не псувати враження тим, хто читав. Я просто майстер лаконічності😁
Це третя книга з серії, на другу я не писала, бо як почну писати ці відгуки, то треба буде перекваліфіковувати профіль на відьмаковський, бо сказати можна багато.
Як же ви були праві, коли казали, що читати далі однозначно варто! Перші дві книги - то збірки оповідань, цілісний сюжет прослідковується складно. А от в третій вже починається справжній роман! Тут постає вже певна політична ситуація, глибше зображуюься образи історії та стосунки між ними.
Незвично перелаштуватися на іншу манеру оповіді. Тут менше динамічності, події розвиваються інакше. Все-таки оповідання - зовсім інакший жанр, а третя книга - це складніша структура, більше простору, героїв та думок. Але все те, що було в двох попередніх книг набуває нового сенсу. Цей світ такий крутий, захопливий, незвичний. Щось подібне я відчувала, коли читала Мартіна "Пісню льоду і вогню".
От і все що можна розповісти, щоб не псувати враження тим, хто читав. Я просто майстер лаконічності😁
Новий відгук
Дуже люблю книги про лікарів та від лікарів. А книги Генрі Марша — особливий вид залежності.
Те, як щиро, просто, переконливо від розкриває перед читачами свій лікарський шлях, помилки та перемоги, зміни у своєму світогляді — все це прив'язує до книги, до автора, заражає глибокою повагою до цієї професії.
Нейрохірургія — дивовижна частина медицини. Ці лікарі працюють з найбільшою загадкою людського тіла — з мозком. У книзі є деталі різних операцій, страшних діагнозів, з якими боряться, викликами, з якими стикаються. Як це — сказати людині, що їй лишилось жити кілька місяців? Сказати батькам, що їхня дитина померла на операційному столі? Визнати перед родичами паралізованого пацієнта свою помилку?
І чи мають лікарі право на помилка? Тема помилок — наскрізна у книзі, Марш багато розмірковує про досвід, помилки, відповідальність, яка тисне на лікарів. А також про проблеми, з якими стикається лікарня, він нарікає на владу, керівництво, проблеми, але... Продовжує рятувати життя. Бо не може інакше.
Боляче читати про його поїздки до України. Занедбаний стан української медицини Генрі Марш описує зі своєї точки зору, і дуже цікаво поглянути на те, з чим живеш у свїй країні, очима лікаря з Заходу.
Книга складається з коротких розділів, що формують захопливу історію лікарського життя. Вона лишає дуже позитивне, тепле враження, а також бажання познайомитись з цим лікарем ближче через відео, та документальні фільми.
Те, як щиро, просто, переконливо від розкриває перед читачами свій лікарський шлях, помилки та перемоги, зміни у своєму світогляді — все це прив'язує до книги, до автора, заражає глибокою повагою до цієї професії.
Нейрохірургія — дивовижна частина медицини. Ці лікарі працюють з найбільшою загадкою людського тіла — з мозком. У книзі є деталі різних операцій, страшних діагнозів, з якими боряться, викликами, з якими стикаються. Як це — сказати людині, що їй лишилось жити кілька місяців? Сказати батькам, що їхня дитина померла на операційному столі? Визнати перед родичами паралізованого пацієнта свою помилку?
І чи мають лікарі право на помилка? Тема помилок — наскрізна у книзі, Марш багато розмірковує про досвід, помилки, відповідальність, яка тисне на лікарів. А також про проблеми, з якими стикається лікарня, він нарікає на владу, керівництво, проблеми, але... Продовжує рятувати життя. Бо не може інакше.
Боляче читати про його поїздки до України. Занедбаний стан української медицини Генрі Марш описує зі своєї точки зору, і дуже цікаво поглянути на те, з чим живеш у свїй країні, очима лікаря з Заходу.
Книга складається з коротких розділів, що формують захопливу історію лікарського життя. Вона лишає дуже позитивне, тепле враження, а також бажання познайомитись з цим лікарем ближче через відео, та документальні фільми.
Новий відгук
Книжкова подорож, довжиною в життя, яка пов'язана з мистецтвом, любов'ю, пошуком себе. Сюжет мені нагадав "Посмішку" Бредбері, "Пригоди Олівера Твіста" і трошки сюжету про Девіда Коперфільда Чарльза Діккенса. Ось така гримуча суміш із претензією на глибоку філософію, психологізм та інтелектуалізм.
Дивно визнати, що Діккенса, якого багато моїх знайомих називають "тягучим занудою", мені читати було цікавіше. А ось ця книга почалася з передчуваного захоплення (адже стільки реклами! стільки слів! стільки захоплених рецензій), тривало чарівним інтересом (до моменту, поки хлопчик подорослішав, читати було більш-менш цікаво) і закінчилося повним розчаруванням. Я втомилася читати цю книгу. Таке буває рідко, і мені стає ніяково, коли я читаю стільки захоплених думок і думок. Я читала уважно, вдумливо. Я намагалася не втратити нитку оповідання в лавині міркувань та рефлексій, але я справді втомилася від цього чтива.
Формула успіху книги - хлопчик, позбавлений батьків за страшних обставин+мистецтво, вплетення в канву сюжету картин і художників+любов із постійним пошуком себе+тонних рефлексій. Тема мистецтва хіба що натякає читачеві, що це книжка, немає.
Закінчення книги, як на мене, обірвано. Наче письменниця сама втомилася від того, що розтягнула біографію майже на тисячу сторінок, а тоді плюнула і вирішила ось так усе й залишити, а читач нехай шукає глибоких смислів і світла в кінці тунелю.
Одне слово, книга не моя, це факт.
Дивно визнати, що Діккенса, якого багато моїх знайомих називають "тягучим занудою", мені читати було цікавіше. А ось ця книга почалася з передчуваного захоплення (адже стільки реклами! стільки слів! стільки захоплених рецензій), тривало чарівним інтересом (до моменту, поки хлопчик подорослішав, читати було більш-менш цікаво) і закінчилося повним розчаруванням. Я втомилася читати цю книгу. Таке буває рідко, і мені стає ніяково, коли я читаю стільки захоплених думок і думок. Я читала уважно, вдумливо. Я намагалася не втратити нитку оповідання в лавині міркувань та рефлексій, але я справді втомилася від цього чтива.
Формула успіху книги - хлопчик, позбавлений батьків за страшних обставин+мистецтво, вплетення в канву сюжету картин і художників+любов із постійним пошуком себе+тонних рефлексій. Тема мистецтва хіба що натякає читачеві, що це книжка, немає.
Закінчення книги, як на мене, обірвано. Наче письменниця сама втомилася від того, що розтягнула біографію майже на тисячу сторінок, а тоді плюнула і вирішила ось так усе й залишити, а читач нехай шукає глибоких смислів і світла в кінці тунелю.
Одне слово, книга не моя, це факт.
Новий відгук
Ця книга легка та складна одночасно. Під час прочитання мене відвідували різні думки, спочатку я дивувалася, звідки стільки захоплення цієї книги. Потім перейнялася і вже ближче до середини не могла відірватися. І суть не в тому, якими зображені ті чи інші представники будь-якої армії. Суть у тому, що війна - це страшно і крізь рядки я змогла побачити страх автора за те (ТАК! і навіть незважаючи на те, що він американець і навіть народився через 30 років після закінчення війни! Але хто знає? Може, вона торкнулася його якось, зачепила!?), що все забувається, люди, що пам'ятають війну, вмирають. Але не має померти ця пам'ять про неї.
Суть не в російських, німцях чи українцях, а в тому, що війна ламає долі сліпих дівчаток та талановитих хлопчиків. Їй начхати на твої таланти та прагнення, вона грубим черевиком зламає дерев'яний макет міста, яке дихає життям. Маленькі шестерні великої системи.
Але такі книги читаємо ми, студенти, діти, дорослі, журналісти та філологи, лінгвісти та перекладачі. Любителі літератури, книг та життя. Але ці книги не читають ті, кому вони адресовані по-справжньому, ті, хто чинить таке зло. А якщо вони це читають, то це не має для них жодного значення.
Суть не в російських, німцях чи українцях, а в тому, що війна ламає долі сліпих дівчаток та талановитих хлопчиків. Їй начхати на твої таланти та прагнення, вона грубим черевиком зламає дерев'яний макет міста, яке дихає життям. Маленькі шестерні великої системи.
Але такі книги читаємо ми, студенти, діти, дорослі, журналісти та філологи, лінгвісти та перекладачі. Любителі літератури, книг та життя. Але ці книги не читають ті, кому вони адресовані по-справжньому, ті, хто чинить таке зло. А якщо вони це читають, то це не має для них жодного значення.
Новий відгук
Сіра, важка, похмура книга. Важко було продиратися крізь нагромадження подій, прізвищ, імен та німецьких звань. Тематика - цікава і важлива, це однозначно. Друга світова війна. На території Польщі нацистська Німеччина облаштовує концтабори для євреїв, йде повномасштабна війна, спрямована на знищення цілого народу. І серед німецького правління, багатіїв та верхівки є такий собі загадковий Оскар Шиндлер, власник надзвичайно важливої та перспективної фабрики з виготовлення посуду "Емалія". Хитрими способами йому вдається залучити на роботу до своєї фабрики більше 1000 євреїв, врятувавши їм життя. Оскар Шиндлер - особа загадкова та майже міфічна в цій книзі. Ми не бачимо, яким він був точно, ніхто не знає його конкретних мотивів: чому він робить те, що робить? Він любить євреїв? Йому шкода знедолений народ? Чи, можливо, він відчуває задоволення від протистояння системі? Чи він відчуває свою вину? Ми не знаємо.
Книга радше документальна, ніж художня. Тут немає емоцій, душевних терзань, сліз, лише гола жорстокість та правда, якою вона була. Мені дуже важко оцінити художність цієї книги, читати було надзвичайно складно! Інколи навіть складалося враження, що свою високу оцінку нагороду і визнання книга отримала завдяки власне темі, а не самій книзі, хоча автор проробив колосальну роботу, збираючи матеріал, адже в книзі багато посилань на спогади.
В контексті даної теми варто згадати книгу Джоді Піколт "Уроки милосердя", котра теж торкається цієї тематики, і вона як на мене набагато емоційніша. А "Список Шиндлера" я не скоро захочу перечитати знову, ця сірість, похмурість зображуваних в ній подій, складність тексту не сприяли задоволеному читанню. Все описується на одній ноті - вбиства, знущання, Аушвіц-Біркенау, добро, співчуття.... Чула, що фільм вражає куди більше за книгу. Що ж, таке буває рідко, варто, напевне, переглянути стрічку.
Книга радше документальна, ніж художня. Тут немає емоцій, душевних терзань, сліз, лише гола жорстокість та правда, якою вона була. Мені дуже важко оцінити художність цієї книги, читати було надзвичайно складно! Інколи навіть складалося враження, що свою високу оцінку нагороду і визнання книга отримала завдяки власне темі, а не самій книзі, хоча автор проробив колосальну роботу, збираючи матеріал, адже в книзі багато посилань на спогади.
В контексті даної теми варто згадати книгу Джоді Піколт "Уроки милосердя", котра теж торкається цієї тематики, і вона як на мене набагато емоційніша. А "Список Шиндлера" я не скоро захочу перечитати знову, ця сірість, похмурість зображуваних в ній подій, складність тексту не сприяли задоволеному читанню. Все описується на одній ноті - вбиства, знущання, Аушвіц-Біркенау, добро, співчуття.... Чула, що фільм вражає куди більше за книгу. Що ж, таке буває рідко, варто, напевне, переглянути стрічку.
Новий відгук
Це той випадок, коли після першої книги слід зупинитися. Трапляються такі твори, які просто повинні залишити приємний смак з жирною крапкою. Бувають серіали, які не варто продовжувати. Або фільми, які не треба продовжувати. А це такий самий випадок, але з книгою.
Під час читання було таке враження, що Мойєс уже не знає, що б таке придумати. щоб дотягнути цю історійку до кінця, але якщо вже взялася писати, то все-таки щось треба дописати? Саме "щось" і вийшло.
А загалом книга про вміння відпускати минуле, про біль, який лікує лише час. про страх розпочати нове життя після великої втрати... Це все прекрасно, потрібно і важливо, але перша книга була повноцінною і без продовження, а це лише зайвий привід розчарувати прихильників.
Під час читання було таке враження, що Мойєс уже не знає, що б таке придумати. щоб дотягнути цю історійку до кінця, але якщо вже взялася писати, то все-таки щось треба дописати? Саме "щось" і вийшло.
А загалом книга про вміння відпускати минуле, про біль, який лікує лише час. про страх розпочати нове життя після великої втрати... Це все прекрасно, потрібно і важливо, але перша книга була повноцінною і без продовження, а це лише зайвий привід розчарувати прихильників.
Новий відгук
Привабила обкладинка книги. Ну дуже класна, як на мене. Обіцяє щось загадкове і таємниче... Що можу сказати після прочитання?Такий собі Ніколи Спаркс по-українські. Я все-таки більше люблю Шкляра історично-містичного, аніж романтичного. Мені здається, в історичному жанрі він більше розкривається, як автор. В цій же історії і сюжет слабкуватий, і герої не переконливі, і сама історія виглядає досить штучною. Найбільше враження справив лише епілог, коли стало зрозуміло деякі нюанси цієї історії, але загалом вся книга трішки нуднувата. Романтична історія, трагічне кохання, велике і глибоке почуття... Але мене не зачепило, не переконливо.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
09.06.2024
Новий відгук
Ходімо гойдатися у текст. Ви будете здійматись високо і сміятись, поступово переходячи на сльози ближче до землі. А потім знову здійматися вгору і крізь суміш відчуттів впізнавати всі відтінки емоційної палітри.
З цією книгою - плакати, сміятись, обійматись. Тут читання на кілька годин, а думок потім - на кілька днів, настільки близькими стають ці герої, їхні долі та вся ця історія. Ніжно і трепетно авторка занурює вас у життя будинку для літніх людей, поступово зазирає в шпаринку кожної душі та розкладає, мов на розкритих долонях, пережиті незгоди.
І війна тут є. Вона не є центром оповіді, але нею пронизано фактично кожен епізод. Хоча для мене був передбачуваним шлях головного героя і те, до чого все йде, тим не менше, ця відвертіть і метафора про материнську мушлю, в яку ховається душа Ніни у відповіді на питання "Чи відпустила б сина на війну...?"
Останню хвилю емоцій збурив фінал, а саме - питання про віру. Мені здається, тут читачі поділяться на 2 табори. В моїй картині світу станом на сьогодні це питання прозвучало як вирок. З відповіддю, яка не робить його легшим.
Майстерна книга, чуттєва історія, рекомендую всім без винятку!
З цією книгою - плакати, сміятись, обійматись. Тут читання на кілька годин, а думок потім - на кілька днів, настільки близькими стають ці герої, їхні долі та вся ця історія. Ніжно і трепетно авторка занурює вас у життя будинку для літніх людей, поступово зазирає в шпаринку кожної душі та розкладає, мов на розкритих долонях, пережиті незгоди.
І війна тут є. Вона не є центром оповіді, але нею пронизано фактично кожен епізод. Хоча для мене був передбачуваним шлях головного героя і те, до чого все йде, тим не менше, ця відвертіть і метафора про материнську мушлю, в яку ховається душа Ніни у відповіді на питання "Чи відпустила б сина на війну...?"
Останню хвилю емоцій збурив фінал, а саме - питання про віру. Мені здається, тут читачі поділяться на 2 табори. В моїй картині світу станом на сьогодні це питання прозвучало як вирок. З відповіддю, яка не робить його легшим.
Майстерна книга, чуттєва історія, рекомендую всім без винятку!
Новий відгук
Це ж треба вибрати таку гарну назву, зробити таку гарну обкладинку, ще й написали на ній, що цій книзі судилося стати класикою! Якщо це можна назвати сучасною класикою, то я, напевно, не змогла вловити глибинних смислів цієї примітивної історії з претензією на глибину і філософію. А скільки хвалебних рецензій! Я явно, щось не вловила, ну та гаразд.
Читаючи, я уявляла екранізацію. Такий собі фільмець у дусі "Американського пирога", де повно жартів про зайчиків на випускному та колекцію чорних Санта Клаусів. А ще епізод із пляшкою в машині – ну просто ха-ха-ха. Класика. Однозначно.
Купка підлітків, описаних у цій книзі явно заслуговує на хорошого потиличника. А головна героїня Марго аж два. Мені не сподобалося все: солодкий сюжет про дивне не зрозуміле кохання, роздуми про "паперові міста", які, напевно, мають бути головною фішкою або ідеєю роману про штучність людей. Мені не сподобався образ Марґо. Моторошно розпещена увагою персона, яка сама незрозуміло чого хоче. Хлопчик, від імені якого ведеться оповідання, теж трохи дивний. Мов під гіпнозом, постійно повторює повне ім'я своєї коханої: "Марто Рот Шпільгельман ... Марго Рот Шпільгельман ...". Це справді муляло очі.
Словом, повне розчарування.
Читаючи, я уявляла екранізацію. Такий собі фільмець у дусі "Американського пирога", де повно жартів про зайчиків на випускному та колекцію чорних Санта Клаусів. А ще епізод із пляшкою в машині – ну просто ха-ха-ха. Класика. Однозначно.
Купка підлітків, описаних у цій книзі явно заслуговує на хорошого потиличника. А головна героїня Марго аж два. Мені не сподобалося все: солодкий сюжет про дивне не зрозуміле кохання, роздуми про "паперові міста", які, напевно, мають бути головною фішкою або ідеєю роману про штучність людей. Мені не сподобався образ Марґо. Моторошно розпещена увагою персона, яка сама незрозуміло чого хоче. Хлопчик, від імені якого ведеться оповідання, теж трохи дивний. Мов під гіпнозом, постійно повторює повне ім'я своєї коханої: "Марто Рот Шпільгельман ... Марго Рот Шпільгельман ...". Це справді муляло очі.
Словом, повне розчарування.
Новий відгук
Людський мозок здатний дивувати. Ця книга надихнула мене перегорнути не один десяток сайтів в інтернеті про такі випадки. Під час читання мене не відпускало питання "Як? Як таке можливо!" 24 особи, у кожної свій характер, свої інтереси, своє хобі, світогляд, стать, почерк, манера говорити і навіть хода! Чи буває таке? І це все не вигадка! Просто неймовірно.
Мене вразило те, як усі ці люди (так, саме люди) змогли, хоч і з проблемами та перешкодами, зуміти жити у суспільстві. Як розподіляли побут, обов'язки та відповідальності. Іноді люди, так би мовити, у різних тілах, не можуть знайти стільки розуміння та прийняття, скільки виражали ці "люди в одній голові". Хтось – захисник, сильний та сміливий, захищає дітей, не б'є жінок. Хтось талановитий художник, заробляє цим гроші. Звичайно, є і "темні" особистості, які вчиняють злочини і зводять нанівець усі старання інших людей. Один мозок, а проекція життя цілого суспільства. Важко повірити, що таке може бути насправді.
Мене вразило те, як усі ці люди (так, саме люди) змогли, хоч і з проблемами та перешкодами, зуміти жити у суспільстві. Як розподіляли побут, обов'язки та відповідальності. Іноді люди, так би мовити, у різних тілах, не можуть знайти стільки розуміння та прийняття, скільки виражали ці "люди в одній голові". Хтось – захисник, сильний та сміливий, захищає дітей, не б'є жінок. Хтось талановитий художник, заробляє цим гроші. Звичайно, є і "темні" особистості, які вчиняють злочини і зводять нанівець усі старання інших людей. Один мозок, а проекція життя цілого суспільства. Важко повірити, що таке може бути насправді.
Новий відгук
Ця книга для мене дуже відрізняється від всіх попередніх. По-перше, тут багато історії. Цікавої, захоплюючої, давньої історії, котра тримає до останньої сторінки. Тут гармонійно сплелися теперішнє і минуле, основні події розгортаються на фоні недавних болісних подій. Але це не дратує, справді, як часом буває в останній літературі, котра всяко намагається спекулювати на цій темі. В цій історії Майдан - це фон, на якому розгортається історія, сплетена з двох основних частин - минулого і майбутнього.
Тут є все: дружба, кохання, віра, патріотизм, байдужість, загадка і елемент детективу. Як ми тісно пов*язані з нашим родом, нашою історією, нашими предками...
Прочитавши книгу, я дуже захотіла мати родове дерево. Настільки захоплює ця історія і пошуки того загадкового предка, що хочеться і собі знати історію своїх пращурів.
Книга читалась на одному подиху, викликала масу приємних вражень і задоволень. Якщо ви вагаєтесь - читати чи ні, то я однозначну скажу: читати!
Тут є все: дружба, кохання, віра, патріотизм, байдужість, загадка і елемент детективу. Як ми тісно пов*язані з нашим родом, нашою історією, нашими предками...
Прочитавши книгу, я дуже захотіла мати родове дерево. Настільки захоплює ця історія і пошуки того загадкового предка, що хочеться і собі знати історію своїх пращурів.
Книга читалась на одному подиху, викликала масу приємних вражень і задоволень. Якщо ви вагаєтесь - читати чи ні, то я однозначну скажу: читати!
Новий відгук
Світ цієї книги настільки глибокий, сильний та безмежний, що неможливо відірватись ні на мить, а розмови, діалоги, випадкові фрази та думки хочеться перечитувати знову і знову, адже я вперше читала щось подібне - настільки величне, настільки проникливе та прекрасне (а сумнівів тут бути не може, мова роману заслуговує окремої детальної розвідки та опису, Забужко вміє влучно добирати слова, будувати такий текст, що навіть не дивлячись на те, що речення часом займає значну частину сторінки, ти його читаєш, схоплюєш, пропускаєш через себе і розумієш, як ніщо інше. Більше того - хочеться перечитувати знову і знову.
Я дуже довго відкладала знайомство з творчістю Забужко на потім. Мені завжди здавалося, що я не зможу її зрозуміти, а її "Польові дослідження..." або "Музей..." асоціювались у мене з чимось монументальним, заскладним і незрозумілим для мене. Моє відчуття мене не підвело: 5 років тому я, скоріш за все, не змогла би оцінити цю книгу. А зараз саме той момент. Саме той був в мене настрій, щоб читати щось подібне та масштабне (а об*єм книги справді вражає, я носила її з собою в транспорті і вона займає добрячу частину моєї сумки та досить-таки не легенька на вагу. Я наважилась розгорнути цю книгу і на тиждень потрапила в якийсь незвичний, навдивовижу моторошний, дивний, чудовий, з присмаком суму та пристрасті, з часточкою минувшини та теперішності. З першої ж сторінки я зрозуміла, що книга мене не відпустить.
Сюжет роману дуже незвичний, спершу читаєш - і не можеш зрозуміти, а що ж відбувається? Уривки розмов, думок, снів, зображення випадкових доторків, вчинків та дій з майже кінематографічною точністю вибудовують в уяві чітку картинку лише через багато десятків сторінок. На обкладинці читаємо : "Сага трьох поколінь..." але не отримуємо "Сагу" в її "стандартному" вигляді. Є історія. Є родина. І минувшину родини ми діємося через призму досліджень сучасних людей. В цю канву вплітається проекція в минуле, життя "повстанців, котрих тоді називали бандитами". Крім того, все це пов*язане між собою містичністю снів, відчуттів,випадкових збігів, інтуїтивних здогадок. Шалений літературний коктейль! Кожний новий розділ - нова подача матеріалу, нове світовідчуття.
Проблематика Роман надзвичайно широкоплановий. Я не можу сказати, що він "про УПА", що може відлякати потенційних читачів, бо тема, не секрет, суперечлива. Але для мене тут вимальовується ціле полотно тем та ідей: зв*язок поколінь між собою, історична пам*ять, дружба,кохання, зрада, обов*язок та право; як майстерно письменниця передає дух кожної історичної епохи - трагічні національно-визвольні змагання, небезпечні сімдесяті, початок двухтисячних - боротьба за владу, вплив, жага грошей... Здається, що тут є все. Кожна частина може бути окремо досліджена за своїм жанрово-ідейно-тематичним спрямуванням, проблематикою та стилем.
Враження Читати було важко. Я ніби продиралась крізь нетрі тексту, намагаючись вловити сюжетну ниточку і нанизати на неї бусинки тих історій, що по крупиці викладає Оксана Забужко. Але в мене не виникало думки покинути цю книгу, згорнути її та заховати, бо вона справді мене зачепила чимось. Можливо, я не змогла відірватися від її мови, довершеної та добірної; можливо, мене заманила "Тема про УПА"; а, може, книга має свою атмосферу, котру дуже важко передати. Такий собі музей... Музей покинутих секретів, де кожне слово - таїна, що приховує у собі щось автентичне, неповторне, глибинне.
Я дуже довго відкладала знайомство з творчістю Забужко на потім. Мені завжди здавалося, що я не зможу її зрозуміти, а її "Польові дослідження..." або "Музей..." асоціювались у мене з чимось монументальним, заскладним і незрозумілим для мене. Моє відчуття мене не підвело: 5 років тому я, скоріш за все, не змогла би оцінити цю книгу. А зараз саме той момент. Саме той був в мене настрій, щоб читати щось подібне та масштабне (а об*єм книги справді вражає, я носила її з собою в транспорті і вона займає добрячу частину моєї сумки та досить-таки не легенька на вагу. Я наважилась розгорнути цю книгу і на тиждень потрапила в якийсь незвичний, навдивовижу моторошний, дивний, чудовий, з присмаком суму та пристрасті, з часточкою минувшини та теперішності. З першої ж сторінки я зрозуміла, що книга мене не відпустить.
Сюжет роману дуже незвичний, спершу читаєш - і не можеш зрозуміти, а що ж відбувається? Уривки розмов, думок, снів, зображення випадкових доторків, вчинків та дій з майже кінематографічною точністю вибудовують в уяві чітку картинку лише через багато десятків сторінок. На обкладинці читаємо : "Сага трьох поколінь..." але не отримуємо "Сагу" в її "стандартному" вигляді. Є історія. Є родина. І минувшину родини ми діємося через призму досліджень сучасних людей. В цю канву вплітається проекція в минуле, життя "повстанців, котрих тоді називали бандитами". Крім того, все це пов*язане між собою містичністю снів, відчуттів,випадкових збігів, інтуїтивних здогадок. Шалений літературний коктейль! Кожний новий розділ - нова подача матеріалу, нове світовідчуття.
Проблематика Роман надзвичайно широкоплановий. Я не можу сказати, що він "про УПА", що може відлякати потенційних читачів, бо тема, не секрет, суперечлива. Але для мене тут вимальовується ціле полотно тем та ідей: зв*язок поколінь між собою, історична пам*ять, дружба,кохання, зрада, обов*язок та право; як майстерно письменниця передає дух кожної історичної епохи - трагічні національно-визвольні змагання, небезпечні сімдесяті, початок двухтисячних - боротьба за владу, вплив, жага грошей... Здається, що тут є все. Кожна частина може бути окремо досліджена за своїм жанрово-ідейно-тематичним спрямуванням, проблематикою та стилем.
Враження Читати було важко. Я ніби продиралась крізь нетрі тексту, намагаючись вловити сюжетну ниточку і нанизати на неї бусинки тих історій, що по крупиці викладає Оксана Забужко. Але в мене не виникало думки покинути цю книгу, згорнути її та заховати, бо вона справді мене зачепила чимось. Можливо, я не змогла відірватися від її мови, довершеної та добірної; можливо, мене заманила "Тема про УПА"; а, може, книга має свою атмосферу, котру дуже важко передати. Такий собі музей... Музей покинутих секретів, де кожне слово - таїна, що приховує у собі щось автентичне, неповторне, глибинне.
Новий відгук
Ця книга родом із мого дитинства. Це перше, що я прочитала з фантастики ... я була зовсім маленька, може, мені було років вісім чи сім.
Я пам'ятаю цю жовту книгу з дивною обкладинкою та цю повість. Досі я з теплом згадувала цього письменника і кілька днів тому мені захотілося перечитати цю книгу. Я пам'ятала, що вона про те, як чоловік провів в анабіозі 30 років і опинився в 2000 році, а насправді був приблизно той самий рік. Моя дитяча уява виділила з цієї книги кілька епізодів, які я пам'ятала і до сьогодні: чудеса подорожі в часі, вірного друга-кота і чарівне майбутнє, яке так і не наставши, стало минулим. Тепер же в цій книзі я крім усього цього побачила неймовірно талановитого винахідника, який мріє створювати корисні машини, кохання, яке перенесло анабіоз кількох десятків років. Неймовірна історія. Вона зачепила мене ще в дитинстві і так приємно перечитувати книги з минулого та по-новому їх для себе відкривати!
Я пам'ятаю цю жовту книгу з дивною обкладинкою та цю повість. Досі я з теплом згадувала цього письменника і кілька днів тому мені захотілося перечитати цю книгу. Я пам'ятала, що вона про те, як чоловік провів в анабіозі 30 років і опинився в 2000 році, а насправді був приблизно той самий рік. Моя дитяча уява виділила з цієї книги кілька епізодів, які я пам'ятала і до сьогодні: чудеса подорожі в часі, вірного друга-кота і чарівне майбутнє, яке так і не наставши, стало минулим. Тепер же в цій книзі я крім усього цього побачила неймовірно талановитого винахідника, який мріє створювати корисні машини, кохання, яке перенесло анабіоз кількох десятків років. Неймовірна історія. Вона зачепила мене ще в дитинстві і так приємно перечитувати книги з минулого та по-новому їх для себе відкривати!
Новий відгук
Цікаво було дізнатися, що всі ми – жертви маніпуляцій. Автор дуже легко і зрозуміло, на прикладі прожитих історій з життя розповідає про хитрощі та методи, до яких вдаються різні "майстри умовлянь", щоб витягнути з нас гроші. Я навіть згадала деякі ситуації, коли сама стала жертвою подібних історій: коли на вулиці мені дарували нібито нові добрі парфуми, а просили невеликий благодійний внесок (правило взаємного обміну) або коли в магазині хочеться купити річ за акцією (принцип контрасту чи дефіциту). 7 ключових методик, описаних автором, реально діють у реальному житті та роблять багатьох людей жертвами рекламників та торгашів. Думаю, надалі я буду уважніша і зможу завдяки книзі дізнаватися подібні техніки стосовно мене. Хороша, легка, цікава книга, а головне – корисна!
Новий відгук
Це просто крута книжка. Мегакрута. Мегакласна. Дві години, проведені сьогодні з цією книгою, 10 чашок чаю, і я навіть забула, як мені погано від свого грипу.
Я вже сказала, що це мегакрута книга? Ах так. Ну, скажу ще раз: вона мегакрута!
Важко звісно, сказати щось, щоб не зіпсувати враження тим, хто не читав, але не сказати нічого неможливо! Ну так от: книга – суцільна непередбачуваність! Ось ти вже думаєш "ну все, тепер усе зрозуміло!" Але не тут було! Кожна нова сторінка керує ступором, плутає і заманює далі. О, я не читала нічого подібного! Може, звичайно, в мені зараз вирує перше враження, тому що книгу я відклала убік буквально 15 хвилин тому, але я в такому захваті, що не передати просто. Цей письменник здивувах всіх! Тут нічого зайвого, все по ділу, не сухо і не скудо, не розпливаючись думкою по дереву, Фітцек створив просто мегашикарний роман про божевілля! Раджу!
Я вже сказала, що це мегакрута книга? Ах так. Ну, скажу ще раз: вона мегакрута!
Важко звісно, сказати щось, щоб не зіпсувати враження тим, хто не читав, але не сказати нічого неможливо! Ну так от: книга – суцільна непередбачуваність! Ось ти вже думаєш "ну все, тепер усе зрозуміло!" Але не тут було! Кожна нова сторінка керує ступором, плутає і заманює далі. О, я не читала нічого подібного! Може, звичайно, в мені зараз вирує перше враження, тому що книгу я відклала убік буквально 15 хвилин тому, але я в такому захваті, що не передати просто. Цей письменник здивувах всіх! Тут нічого зайвого, все по ділу, не сухо і не скудо, не розпливаючись думкою по дереву, Фітцек створив просто мегашикарний роман про божевілля! Раджу!
Новий відгук
Ця книга – ціле прожите життя. А як складно писати рецензію про життя! Мені чимось нагадала вона Діккенса "Девіда Коперфільда".
"Тягар пристрастей людських" - це історія життя однієї людини, її злети та падіння, переживання та душевні метання. Тут, як на долоні, вся людська сутність, вся палітра почуттів і негативних, і позитивних. Він не засуджує, не критикує і не обурюється: він просто показує життя таким, яким воно є. Філіп - хлопець із долею, яких мільйони. Зі своїми мріями, пошуками себе, почуттями, помилками та примхами. Він шукає своє місце у житті, намагається завжди чинити правильно, дуже часто у його вчинках вирішальними є саме почуття, а чи не розум. Але такі вони, ці люди: не завжди ми думаємо головою.
Ціла палітра цікавих образів пробігає перед нашою уявою: художники, лікарі, офісні працівники, представники різних класів та професій чергуються в цьому романі і хочеться, щоб ця книжка не закінчувалася. Я читала б про життя Філіпа і далі, настільки мені було цікаво. Але, на жаль, знайшов себе. Чи не знайшов? І як же інші персонажі, їхні долі? Про це доводиться лише гадати. А я просто вкотре переконалася, що це справді один із моїх улюблених письменників.
"Тягар пристрастей людських" - це історія життя однієї людини, її злети та падіння, переживання та душевні метання. Тут, як на долоні, вся людська сутність, вся палітра почуттів і негативних, і позитивних. Він не засуджує, не критикує і не обурюється: він просто показує життя таким, яким воно є. Філіп - хлопець із долею, яких мільйони. Зі своїми мріями, пошуками себе, почуттями, помилками та примхами. Він шукає своє місце у житті, намагається завжди чинити правильно, дуже часто у його вчинках вирішальними є саме почуття, а чи не розум. Але такі вони, ці люди: не завжди ми думаємо головою.
Ціла палітра цікавих образів пробігає перед нашою уявою: художники, лікарі, офісні працівники, представники різних класів та професій чергуються в цьому романі і хочеться, щоб ця книжка не закінчувалася. Я читала б про життя Філіпа і далі, настільки мені було цікаво. Але, на жаль, знайшов себе. Чи не знайшов? І як же інші персонажі, їхні долі? Про це доводиться лише гадати. А я просто вкотре переконалася, що це справді один із моїх улюблених письменників.
Новий відгук
Не сподобалась мені ця книга. Я вже не знадаю, яке в мене було враження після прочитання її в школі, пригадую тільки, що подавалась вона під соусом "героїчних вчинків, сміливого мужнього козацтва, відданості ідеї та вітизні". Пф.
Прочитання книги забрало в мене близько 2 годин, протягом яких я час від час підіймала погляд від рядків і намагалась через дратування просуватися текстом далі. Мене шалено дратує Тарас Бульба! Як може козак настільки зневажливо ставитися до своєї родини!?
Голосні заяви козаків про святу віру і паралельне з цим безпросвітне п*янство теж не дають мені спокою.Всі настільки вірять в Бога, що не мають часу протверезіти, ага.
Ну ок. У воєнний час ніби-то з цим проблем немає, але ця фанатична сліпа жага йти різати-бити-вбивати теж реально дратує.
З печаллю і смутком описується кара Остапа, але з якимсь аж нереальних захватом здирання козаками шкіри з немовлят і відрізання жінкам грудей.
"Руський мир і православ*я" вже тоді не давав спокою. Уявити не могла собі, що ця книга викличе в мене стільки негативу.
Прочитання книги забрало в мене близько 2 годин, протягом яких я час від час підіймала погляд від рядків і намагалась через дратування просуватися текстом далі. Мене шалено дратує Тарас Бульба! Як може козак настільки зневажливо ставитися до своєї родини!?
Голосні заяви козаків про святу віру і паралельне з цим безпросвітне п*янство теж не дають мені спокою.Всі настільки вірять в Бога, що не мають часу протверезіти, ага.
Ну ок. У воєнний час ніби-то з цим проблем немає, але ця фанатична сліпа жага йти різати-бити-вбивати теж реально дратує.
З печаллю і смутком описується кара Остапа, але з якимсь аж нереальних захватом здирання козаками шкіри з немовлят і відрізання жінкам грудей.
"Руський мир і православ*я" вже тоді не давав спокою. Уявити не могла собі, що ця книга викличе в мене стільки негативу.
Новий відгук
Ця книга трохи інакша в порівнянні з попередніми. Тут немає улюблених героїв, відкривається трохи інший світ. На арену виходять жінки... Найбільше цікаво було дивитися розвиток характеру Серсеї, це для мене тепер теж один із найцікавіших персонажів.
Книжка не така і за змістом, і за атмосферою, і за загальним настроєм. Місцями читати було складно і хотілося вже закинути кудись подалі і забути. Але я брала в себе в руки, Мартін мене міцно схопив своєю "Грою" і читала далі, і десь після середини вже прокинувся справжній інтерес. Світ розширився, сюжет оповився новими горизонтами. Те, що на початку дивувало і викликало запитання, під кінець читання все стало невід'ємною частиною історії!
Книжка не така і за змістом, і за атмосферою, і за загальним настроєм. Місцями читати було складно і хотілося вже закинути кудись подалі і забути. Але я брала в себе в руки, Мартін мене міцно схопив своєю "Грою" і читала далі, і десь після середини вже прокинувся справжній інтерес. Світ розширився, сюжет оповився новими горизонтами. Те, що на початку дивувало і викликало запитання, під кінець читання все стало невід'ємною частиною історії!
Новий відгук
Я дочитала останню книгу. І я розчарована!
У мене таке враження, що Мартін просік популярність і кількість своїх шанувальників і затягує цю історію вже нікуди. Можливо, він і сам не знає, що писати далі, але пише. Сюжетні лінії остаточно заплутались, історія прямує в невідомому напрямку, та інтрига, що була на початку...де вона?
По крихті збирала я історії улюблених героїв, на такий обсяг книги так мало про улюблених героїв! Так не чесно! це не справедливо! Я внутрішньо обурювалася, дивлячись на зміст, але, скріпивши зуби, читала далі.
Є підозра, що автор саме тому так не поспішає з продовженням, що зайшов в глухий кут, ще й враховуючи не дуже успішний фінал серіалу.
У мене таке враження, що Мартін просік популярність і кількість своїх шанувальників і затягує цю історію вже нікуди. Можливо, він і сам не знає, що писати далі, але пише. Сюжетні лінії остаточно заплутались, історія прямує в невідомому напрямку, та інтрига, що була на початку...де вона?
По крихті збирала я історії улюблених героїв, на такий обсяг книги так мало про улюблених героїв! Так не чесно! це не справедливо! Я внутрішньо обурювалася, дивлячись на зміст, але, скріпивши зуби, читала далі.
Є підозра, що автор саме тому так не поспішає з продовженням, що зайшов в глухий кут, ще й враховуючи не дуже успішний фінал серіалу.
Новий відгук
Особисто для мене це радше історія про війну за Україну, війну галичан з більшовиками, поляками, деніківцями... Настільки ця книга пронизана історичними реаліями. Може, дивно, але власне історія Марусі не постала для мене тут як ключова, адже судячи з назви, можна зробити висновок, що книга присвячена саме юній отаманші. Звісно ж, це так. Але для мене її історія була якось побіжною, не основною. А основними були битви за Київ, віра в перемогу, прагнення здобути українську державу і... історичні паралелі. Часом читаєш і замислюєшся: Автор спеціально так пише, щоб читач раз по раз озирався і впізнавав дійсність, що ніби йде по колу? "Осадиди, але не стріляти". Так боляче і так пронизливо знайомо. Час іде, все минає, помилки ж залишаються аналогічними.
Як на мене ця книга дещо слабше за "Чорного Ворона", деколи змушуєш себе читати далі суто заради "наукового" інтересу. Але після прочитання страшенно хочеться пізнавати ще про галицьку армію, про війну з більшовиками, про ці страшні сторінки нашої історії, адже ми знаємо про них так мало, а те що знаємо - чи є то правда?
Я, читаючи такі книги, постійно провожу аналогії із сучаснітю і замислююсь: в які рядки вкладеться те, що сьогодні відбувається з нами? Що про нас напише історія? Кого зробить бандитами, а кого - визволителями? Час коригує історію повсякчас. Не за горами день, коли і про сьогодні будуть писати подібні романи.
Щось мене понесло на роздуми...
Вцілому, раджу тим, кого цікавить історія України, хто прагне поповнити свої знання та дізнатися не просто нове, а справді цікаве про нашу Боротьбу за Незалежність.
Як на мене ця книга дещо слабше за "Чорного Ворона", деколи змушуєш себе читати далі суто заради "наукового" інтересу. Але після прочитання страшенно хочеться пізнавати ще про галицьку армію, про війну з більшовиками, про ці страшні сторінки нашої історії, адже ми знаємо про них так мало, а те що знаємо - чи є то правда?
Я, читаючи такі книги, постійно провожу аналогії із сучаснітю і замислююсь: в які рядки вкладеться те, що сьогодні відбувається з нами? Що про нас напише історія? Кого зробить бандитами, а кого - визволителями? Час коригує історію повсякчас. Не за горами день, коли і про сьогодні будуть писати подібні романи.
Щось мене понесло на роздуми...
Вцілому, раджу тим, кого цікавить історія України, хто прагне поповнити свої знання та дізнатися не просто нове, а справді цікаве про нашу Боротьбу за Незалежність.
Новий відгук
Я читала цю книгу і постійно згадувала книги Джоді Піколт. Напевно, я надто багато читала Піколт, бо мене мало вразила "Винні зірки". Я те й робила, що порівнювала походу прочитання. Напевно, річ у тому, що Піколт завжди звертається до таких болючих тем та розкриває їх як ніхто інший, адже відрізняється великим професіоналізмом у написанні книг.
Але зараз мова про "зірки"... Ну так, сумно. Сумно. Рак, кохання, смерть... Але якось поверхово і банально, чи що. Негарна, невпевнена дівчина з проблемами та комплексами (неохоче згадуєш сутінкову Беллу), загадковий-супер казковий хлопець зі своїми секретами та тарганами (Едвард чи що? або Крістіан Грей раз на те пішло:) Ще згадався фільм "Кіт", щось схоже там) . І величезне кохання, величезна втрата, скорбота, біль...
Напевно, чим більше подібних книг я читаю, тим важче мене розжалобити, хоча часом справді трапляються справді гарні речі.
Я не можу сказати, що це погана книга, але я й не можу зрозуміти, чим вона так нашуміла у свій час. Ймовірно, це буде хороше читання у вихідні, або в моменти, коли хочеться чогось легкого, адже попри складну тему, ця книга справді читається досить швидко та просто. Можливо,якщо у вас не є за плечима десятки прочитаних драматичних книг, де хтось помирає, то книга зачепить вас більше.
Але зараз мова про "зірки"... Ну так, сумно. Сумно. Рак, кохання, смерть... Але якось поверхово і банально, чи що. Негарна, невпевнена дівчина з проблемами та комплексами (неохоче згадуєш сутінкову Беллу), загадковий-супер казковий хлопець зі своїми секретами та тарганами (Едвард чи що? або Крістіан Грей раз на те пішло:) Ще згадався фільм "Кіт", щось схоже там) . І величезне кохання, величезна втрата, скорбота, біль...
Напевно, чим більше подібних книг я читаю, тим важче мене розжалобити, хоча часом справді трапляються справді гарні речі.
Я не можу сказати, що це погана книга, але я й не можу зрозуміти, чим вона так нашуміла у свій час. Ймовірно, це буде хороше читання у вихідні, або в моменти, коли хочеться чогось легкого, адже попри складну тему, ця книга справді читається досить швидко та просто. Можливо,якщо у вас не є за плечима десятки прочитаних драматичних книг, де хтось помирає, то книга зачепить вас більше.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
07.06.2024
Новий відгук
Коли дізналась, що роман однією з тем є колективізація, то я навіть заплющила очі на величезний розмір книги, і мені стало цікаво.
Роман вивчається в одному руслі з романами Шевчука, це теж зіграло свою роль, адже "Дім на горі" мені сподобався неймовірно. Але "Лебедина зграя" як на мене, абсолютно не цікавий роман. Оце саме ті слова. Читати було нудно, події розтягнуті, насичені героями,переобтяжені завими описами і словами. Я завжди любила тему про українське село, селян, якою б ця тема заїждженою не була, але тут все подано настільки тягнуче і беземоційно, що я вже дочитувала цю книгу лише керуючись навчальною мотивацією: поповнити своє розуміння літератури на цю тему.
Є ще друга частина, "Зелені млини", куди ви вирушили герої "Зграї" наприкінці твору. Навіть не знаю, чи зможу прочитати цю дилогію повністю
Роман вивчається в одному руслі з романами Шевчука, це теж зіграло свою роль, адже "Дім на горі" мені сподобався неймовірно. Але "Лебедина зграя" як на мене, абсолютно не цікавий роман. Оце саме ті слова. Читати було нудно, події розтягнуті, насичені героями,переобтяжені завими описами і словами. Я завжди любила тему про українське село, селян, якою б ця тема заїждженою не була, але тут все подано настільки тягнуче і беземоційно, що я вже дочитувала цю книгу лише керуючись навчальною мотивацією: поповнити своє розуміння літератури на цю тему.
Є ще друга частина, "Зелені млини", куди ви вирушили герої "Зграї" наприкінці твору. Навіть не знаю, чи зможу прочитати цю дилогію повністю
Новий відгук
Ми брати. Ми щасливі. Все наше життя вирішено. Кожен наш день розподілено. За нами стежать. Ми брати. Кожен наш крок під контролем. Ми створили світло – ура! При цьому ховаючись у тунелі не один день.
А потім втечемо ми в ліс і заживемо там! Що ж такого? У суспільстві, де ніби навколо стеження та тотальний контроль втекти в ліс!? А потім до нас приєдналася дівчина, і ми знайшли будинок! Ось!
Не такий страшний біс, як його малюють, ага.
Не всяка антиутопія – це антиутопія. Бо "Гімн" - це далеке відлуння антиутопії, таке приблизне і примітивне, що якось навіть шкода витрачених півгодини-годину на читання.
Я звичайно розумію, що у всіх антиутопіях більш-менш однаковий сюжет: тоталітаризм, контроль, система, один іде проти системи, іноді їх стають двоє. І система або ламає їх, або вони надламують систему. Ну тут якось занадто все сумбурно! Не найкращий зразок втілення жанру, ось так можу сказати у трьох словах.
А потім втечемо ми в ліс і заживемо там! Що ж такого? У суспільстві, де ніби навколо стеження та тотальний контроль втекти в ліс!? А потім до нас приєдналася дівчина, і ми знайшли будинок! Ось!
Не такий страшний біс, як його малюють, ага.
Не всяка антиутопія – це антиутопія. Бо "Гімн" - це далеке відлуння антиутопії, таке приблизне і примітивне, що якось навіть шкода витрачених півгодини-годину на читання.
Я звичайно розумію, що у всіх антиутопіях більш-менш однаковий сюжет: тоталітаризм, контроль, система, один іде проти системи, іноді їх стають двоє. І система або ламає їх, або вони надламують систему. Ну тут якось занадто все сумбурно! Не найкращий зразок втілення жанру, ось так можу сказати у трьох словах.
Новий відгук
Коли хочеться почитати гарної поезії ввечері, коли хочеться відчути красу слова, перейнятися якимись емоціями, раджу вам взяти до рук цю прекрасну книгу.
По-перше, надзвичайно приємне оформлення: тканинна обкладинка, закладка, позолота на літерах, маленький зручний формат.
Книга вабить своєю ніжністю.
По-друге, надзвичайно тонкі поезії! Ліна Костенко вражає майстерністю свого слова! Кожна поезія тут - це маленьке прожите життя, часточка душі.
Читати Ліну Костенко завжди легко і приємно, вона вміє писати так, щоб затронути найтошні струни душі. Вона завжди була моєю улюбленою поетесою, і отримати в подарунок таку книжку було для мене справжнім щастям!
По-перше, надзвичайно приємне оформлення: тканинна обкладинка, закладка, позолота на літерах, маленький зручний формат.
Книга вабить своєю ніжністю.
По-друге, надзвичайно тонкі поезії! Ліна Костенко вражає майстерністю свого слова! Кожна поезія тут - це маленьке прожите життя, часточка душі.
Читати Ліну Костенко завжди легко і приємно, вона вміє писати так, щоб затронути найтошні струни душі. Вона завжди була моєю улюбленою поетесою, і отримати в подарунок таку книжку було для мене справжнім щастям!
Новий відгук
Якось не пішла мені ця книга. Занадто нудно, не досить цікаво, затягнуто і взагалі моє. Якби не необхідність читати її по програмі, то так би і не осилила. Три абсолютно різні історії, всередині кожної ще часом по кілька історій. Події розгортаються повільно, тягуче, багато самокопання, особливо в першій частині.
Єдине, що прийшлось до вподоби, це образ вчителя Сатановського в третій частині. такий собі скептик-мізантроп, який живе сам по собі, але з часом навіть трішки "еволюціонує".
Кожна книга ще до її прочитання викликає у мене певні асоціації. Обкладинка цієї і назва чомусь вселили в мене надію, що це щось надзвичайно цікаве і інтригуюче. Але не так сталося, як гадалося. Дочитала нарешті та й добре:)
Єдине, що прийшлось до вподоби, це образ вчителя Сатановського в третій частині. такий собі скептик-мізантроп, який живе сам по собі, але з часом навіть трішки "еволюціонує".
Кожна книга ще до її прочитання викликає у мене певні асоціації. Обкладинка цієї і назва чомусь вселили в мене надію, що це щось надзвичайно цікаве і інтригуюче. Але не так сталося, як гадалося. Дочитала нарешті та й добре:)
Новий відгук
Чудова книга, події якої розгортаються на території Румунії на тлі складних історичних подій.
Цей період завжди був для мене цікавий, тому я в захваті читала кожну сторінку. Книга про те, як становилась одна особистість, який вплив на неї мали різні ідеї, погляди, групи. ЇЇ кохання, навчання, зростання - дуже цікава історія. Дізналась про цю книгу ще під час навчанняв університеті, конкретно її порадив викладач літератури як такУ, що є показовою для творчості тієї доби та цієї авторки. І я не помилилась, дослухавшись до рекомендації! Тут чудово розгортається і історичне тло, і сюжет, герої розкриваються цікаво та захопливо, кожен в своїй історії.
Цей період завжди був для мене цікавий, тому я в захваті читала кожну сторінку. Книга про те, як становилась одна особистість, який вплив на неї мали різні ідеї, погляди, групи. ЇЇ кохання, навчання, зростання - дуже цікава історія. Дізналась про цю книгу ще під час навчанняв університеті, конкретно її порадив викладач літератури як такУ, що є показовою для творчості тієї доби та цієї авторки. І я не помилилась, дослухавшись до рекомендації! Тут чудово розгортається і історичне тло, і сюжет, герої розкриваються цікаво та захопливо, кожен в своїй історії.
Новий відгук
Перш за все, хочу сказати, що це надзвичайно якісне видання. Прекрасний переклад, доречні коментарі, примітки... Читати українською мовою Кінга - одне задоволення. Скоро лише українському перекладові і надаватиму перевагу.
Щодо змісту, то мушу сказати, що вперше читала саме розповіді Кінга, а не романи і вони мене приємно вразили. Хоча сюжети досить банальні і часом передбачувані, Кінг вміє їх таааак круто подати, що книга прочитається буквально на одному подихові.
Чоловік, що вбив свою дружину за землю, помста за зґвалтування, жінка дізнається, що її ідеальний чоловік завжди був ненормальним психопатом... Здавалося б: нічого нового. Але як прописані персонажі! Як цікаво спостерігати за ними, за їх поведінкою, за їх думками. Просто-таки проникаєш в них і дивишся на світ їхніми очима.
Неперевершено просто. Геніально. Він таки - Стівен Кінг.
Щодо змісту, то мушу сказати, що вперше читала саме розповіді Кінга, а не романи і вони мене приємно вразили. Хоча сюжети досить банальні і часом передбачувані, Кінг вміє їх таааак круто подати, що книга прочитається буквально на одному подихові.
Чоловік, що вбив свою дружину за землю, помста за зґвалтування, жінка дізнається, що її ідеальний чоловік завжди був ненормальним психопатом... Здавалося б: нічого нового. Але як прописані персонажі! Як цікаво спостерігати за ними, за їх поведінкою, за їх думками. Просто-таки проникаєш в них і дивишся на світ їхніми очима.
Неперевершено просто. Геніально. Він таки - Стівен Кінг.
Новий відгук
Кохання, містика, дружба, реалії сьогодення - все це втілено в надзвичайно надривному стилі Люко Дашвар.
Перечитавши цю книгу, я знову захотіла перечитати трилогію, якою б вона не була, але історія цих людей не залишила мене байдужою.
Проте найбільше мене зачепила тема про протистояння бідних і багатих, депутатських вихідців з вихідцями із простого люду. Зображено це дуже емоційно, пробирає до глибини душі.
Загалом, ця книга нічим не гірша за інші, як дехто стверджує, я люблю всі романи Люко Дашвар і цей - не виняток. Як завжди Дашвар використовує свій фах журналістки, щоб максимально глибоко ранити читача і підсвітити складні питання суспільства.
Перечитавши цю книгу, я знову захотіла перечитати трилогію, якою б вона не була, але історія цих людей не залишила мене байдужою.
Проте найбільше мене зачепила тема про протистояння бідних і багатих, депутатських вихідців з вихідцями із простого люду. Зображено це дуже емоційно, пробирає до глибини душі.
Загалом, ця книга нічим не гірша за інші, як дехто стверджує, я люблю всі романи Люко Дашвар і цей - не виняток. Як завжди Дашвар використовує свій фах журналістки, щоб максимально глибоко ранити читача і підсвітити складні питання суспільства.
Новий відгук
Ця книга викликає дуже багато різних емоцій: жах, співчуття, страх, навіть інколи сміх.
Безперечно, прочитати її мусить кожний, щоб відкрити очі на нашу історію. Андрій Чумак - справжній герой. Я б не змогла стільки витрамати, я б зламалась, мені здається. Як же нам не вистачає таких героїв, як він! Пройшовши через всі кола пекла, він залишився людиною.
В романі перед нами постає галерея людських образів, скалічених життів, котрі опинились в залізних обіймах НКВД, і як вони в страшних умовах тих в*язниць жили, намагалися зберегти залишки людяності. Дуже вражає опис особливостей проживання людей у в*язницях - вони ніколи повністю не падали духом! Вони навіть там співали, вишивали, творили культуру та мистецтво!
Ця книга - це величезне відкриття для мене, раджу кожному її прочитати, прожити, відчути.
Безперечно, прочитати її мусить кожний, щоб відкрити очі на нашу історію. Андрій Чумак - справжній герой. Я б не змогла стільки витрамати, я б зламалась, мені здається. Як же нам не вистачає таких героїв, як він! Пройшовши через всі кола пекла, він залишився людиною.
В романі перед нами постає галерея людських образів, скалічених життів, котрі опинились в залізних обіймах НКВД, і як вони в страшних умовах тих в*язниць жили, намагалися зберегти залишки людяності. Дуже вражає опис особливостей проживання людей у в*язницях - вони ніколи повністю не падали духом! Вони навіть там співали, вишивали, творили культуру та мистецтво!
Ця книга - це величезне відкриття для мене, раджу кожному її прочитати, прожити, відчути.
Новий відгук
Почну з того, що найбільше мені сподобався образ Джулії Лемберт та образ її сина, Роджера. Особливо на увагу заслуговує їхній діалог наприкінці книги. Я із захопленням перечитувала його кілька разів і замислювалася про життя Джулії: а яка вона насправді? Кожне її слово, кожен жест чітко відшліфовано і несе певну мету. Те, що в нас у повсякденному житті носить швидше підсвідомий характер - вираз обличчя, міміка, довільні жерсті, у неї чітко котролується. Мені б хоч трішечки такої витримки, іноді так складно стримати емоції, а так треба! Справді, сильна жінка. Але треба в усьому знати міру, бо може вийти так що за маскою байдужості та витриманості можна втратити своє справжнє обличчя.
Ми всі у своєму житті теж граємо певні ролі: у сім'ї, у навчанні, на роботі одягаємо потрібне обличчя, потрібні манери, потрібні звички, але, мені здається, нам потрібно перед найближчими людьми бути собою, не втрачати себе. У Джулії не було жодної людини, яка б дістала її "Я". Все життя її вчили бути першокласною актрисою, починаючи з дитинства, потім Джиммі, потім її чоловік. Дуже яскравим моментом є виступ Джулії після сварки з Томом, коли вона вклала у гру всю душу, розкрила свої емоції. І що вийшло? Справжня Джулія в той момент вразила публіку, а справжні емоції виявилися не такими красивими, як зіграні.
Які я можу зробити висновки?
Роман - прекрасний, світ театру у всій красі, жінка-інтригантка, яка в завершенні молодості намагається знайти в собі нові почуття справді приваблюють і він читається на одному подиху. Після нього думаєш про себе, про свою поведінку з різними людьми, про красу та мистецтво.
Ми всі у своєму житті теж граємо певні ролі: у сім'ї, у навчанні, на роботі одягаємо потрібне обличчя, потрібні манери, потрібні звички, але, мені здається, нам потрібно перед найближчими людьми бути собою, не втрачати себе. У Джулії не було жодної людини, яка б дістала її "Я". Все життя її вчили бути першокласною актрисою, починаючи з дитинства, потім Джиммі, потім її чоловік. Дуже яскравим моментом є виступ Джулії після сварки з Томом, коли вона вклала у гру всю душу, розкрила свої емоції. І що вийшло? Справжня Джулія в той момент вразила публіку, а справжні емоції виявилися не такими красивими, як зіграні.
Які я можу зробити висновки?
Роман - прекрасний, світ театру у всій красі, жінка-інтригантка, яка в завершенні молодості намагається знайти в собі нові почуття справді приваблюють і він читається на одному подиху. Після нього думаєш про себе, про свою поведінку з різними людьми, про красу та мистецтво.
Новий відгук
Не хочу я зручностей. Я хочу Бога, поезії, справжньої небезпеки, хочу свободи, добра та гріха.
- Інакше кажучи, ви потребуєте права бути нещасним.
У цій книзі описаний настільки жахливий світ, що я часом просто відривала очі від книги і вимовляла вголос: "Який жах!". Людей роблять , як деталі на фабриці, інститут сім'ї зруйнований повністю, ніякої моралі, ще всі перебувають під впливом деякого наркотика - соми і позбавлені можливості тверезо і об'єктивно оцінювати ситуацію.
І при цьому всі впевнені – світ прекрасний! Всі щасливі! Ніколи люди не мали такого щастя, як зараз! А найжахливіше те, що людям властиво наближатися до такого способу життя. Хіба в наш час люди не уникають реальності за допомогою алкоголю, наркотиків, віртуальної реальності? Хіба не знищується мораль? Людям легше належати всім і одразу, ніж бути вірним комусь одному. І навіть зараз серед нас є люди, які замість того, щоб боротися з труднощами, виховувати силу духу та характер у собі – краще тікатимуть, вдаватиме, що нічого не відбувається.
- Чи доводилося тобі відчувати, - дуже повільно заговорив Гельмгольц, - ніби в тебе щось таке хоче проявитися? Ніби якась особлива сила пропадає в тобі марно, наче річка стікає вхолосту, а могла б крутити турбіни ...?
І ці слова вселяють надію! У людині є якась сила, то людське, що робить нас людьми, ось такими Дикунами, яким постав перед нами Джон, усередині якого вирує бажання жити "нецивілізовано", подалі від дивного нового світу. Як підсумок, хочеться згадати слова з антиутопії Джорджа Орвелла:
Якщо ти в меншості - і навіть наодинці, - це не означає, що ти божевільний. Є правда і є неправда, і, якщо ти тримаєшся правди, нехай наперекір усьому світлу, ти не божевільний.
- Інакше кажучи, ви потребуєте права бути нещасним.
У цій книзі описаний настільки жахливий світ, що я часом просто відривала очі від книги і вимовляла вголос: "Який жах!". Людей роблять , як деталі на фабриці, інститут сім'ї зруйнований повністю, ніякої моралі, ще всі перебувають під впливом деякого наркотика - соми і позбавлені можливості тверезо і об'єктивно оцінювати ситуацію.
І при цьому всі впевнені – світ прекрасний! Всі щасливі! Ніколи люди не мали такого щастя, як зараз! А найжахливіше те, що людям властиво наближатися до такого способу життя. Хіба в наш час люди не уникають реальності за допомогою алкоголю, наркотиків, віртуальної реальності? Хіба не знищується мораль? Людям легше належати всім і одразу, ніж бути вірним комусь одному. І навіть зараз серед нас є люди, які замість того, щоб боротися з труднощами, виховувати силу духу та характер у собі – краще тікатимуть, вдаватиме, що нічого не відбувається.
- Чи доводилося тобі відчувати, - дуже повільно заговорив Гельмгольц, - ніби в тебе щось таке хоче проявитися? Ніби якась особлива сила пропадає в тобі марно, наче річка стікає вхолосту, а могла б крутити турбіни ...?
І ці слова вселяють надію! У людині є якась сила, то людське, що робить нас людьми, ось такими Дикунами, яким постав перед нами Джон, усередині якого вирує бажання жити "нецивілізовано", подалі від дивного нового світу. Як підсумок, хочеться згадати слова з антиутопії Джорджа Орвелла:
Якщо ти в меншості - і навіть наодинці, - це не означає, що ти божевільний. Є правда і є неправда, і, якщо ти тримаєшся правди, нехай наперекір усьому світлу, ти не божевільний.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
06.06.2024
Новий відгук
Я якось так швидко прочитала цю книгу у зв'язку з ажіотажом на фільмом у свій, але, мені здається, очікувала чогось більшого. Хоча книга мені сподобалася!
Особисто для мене ця книга не про кохання, не про мрію, а про дружбу. Любовна лінія досить-таки не унікальна і не оригінальна, а ось проблема людської самотності, дружби, спілкування показана красиво. Блиск і шик, присутній у будинку Гетсбі на початку книги і тіло Гесбі в порожньому самотньому будинку наприкінці, як ні що інше, показує нам, наскільки важливо вміти вибирати серед людей друзів, щоб наприкінці свого шляху не залишитися зовсім одним.
Глибину самотності головного персонажа ще більше розкрив для мене приїзд наприкінці книги єдиного родича Джея, батька, про якого протягом книги ні слуху ні духу.
Що ще можна сказати? Книга написана дуже легко і дуже красиво і вкотре підтверджує мої думки про те, що за гарним життям, знаменитими гостями і грандіозними вечірками не завжди ховається така ж щаслива і багата людина, а навпаки: самотня, покинута і потонула у своїх мріях, як Джей Гетсбі.
Особисто для мене ця книга не про кохання, не про мрію, а про дружбу. Любовна лінія досить-таки не унікальна і не оригінальна, а ось проблема людської самотності, дружби, спілкування показана красиво. Блиск і шик, присутній у будинку Гетсбі на початку книги і тіло Гесбі в порожньому самотньому будинку наприкінці, як ні що інше, показує нам, наскільки важливо вміти вибирати серед людей друзів, щоб наприкінці свого шляху не залишитися зовсім одним.
Глибину самотності головного персонажа ще більше розкрив для мене приїзд наприкінці книги єдиного родича Джея, батька, про якого протягом книги ні слуху ні духу.
Що ще можна сказати? Книга написана дуже легко і дуже красиво і вкотре підтверджує мої думки про те, що за гарним життям, знаменитими гостями і грандіозними вечірками не завжди ховається така ж щаслива і багата людина, а навпаки: самотня, покинута і потонула у своїх мріях, як Джей Гетсбі.
Новий відгук
Я не дивилася фільм, і дивитися його не збираюся, але не тому, що мені нецікаво, а тому, що я впевнена, цей твір не можна зафіксувати на плівці.
Тут кожен рядок кишить мільйонами ароматів та запахів! При читанні картинки історії формуються в уяві такі, що мені здається, ніяким фільмом не передати атмосферу цього роману.
Читати його було моторошно, гидко, місцями - бридко і жахливо, але дуже цікаво. Щось у ньому є в цьому романі, що притягує та манить до себе, читати, читати та читати знову.
Ця книга про людей, таких, як ми з вами. На останніх сторінках роману я ніби сама зачарувала якимось запахом Гренуя, перестала бачити в ньому маніяка та вбивцю, а почала засуджувати цих мерзенних людей, якими так легко маніпулювати... У мене склалася дуже двояка думка про цю книгу, з одного боку я бачу холоднокровного вбивцю Гренуя, я зневажаю його і не можу зрозуміти його холоднокров'я, але з іншого боку переді мною постає настільки зіпсоване суспільство, що я б на місці головного героя сама забилася в печеру...
Я під враженням, відчуваю, що сьогодні мої думки знову і знову повертатимуться до цієї книги.
Тут кожен рядок кишить мільйонами ароматів та запахів! При читанні картинки історії формуються в уяві такі, що мені здається, ніяким фільмом не передати атмосферу цього роману.
Читати його було моторошно, гидко, місцями - бридко і жахливо, але дуже цікаво. Щось у ньому є в цьому романі, що притягує та манить до себе, читати, читати та читати знову.
Ця книга про людей, таких, як ми з вами. На останніх сторінках роману я ніби сама зачарувала якимось запахом Гренуя, перестала бачити в ньому маніяка та вбивцю, а почала засуджувати цих мерзенних людей, якими так легко маніпулювати... У мене склалася дуже двояка думка про цю книгу, з одного боку я бачу холоднокровного вбивцю Гренуя, я зневажаю його і не можу зрозуміти його холоднокров'я, але з іншого боку переді мною постає настільки зіпсоване суспільство, що я б на місці головного героя сама забилася в печеру...
Я під враженням, відчуваю, що сьогодні мої думки знову і знову повертатимуться до цієї книги.
Новий відгук
Роман "Маленький друг" - це історія про глибоку самотність у великій родині. Анотація хибно наштовхнула на думку, що це буде розслідування, щось із нотками детективу, але, на мій жаль (не знаю як у вас) суть цієї детективної зв'язки не в тому, щоб знайти хто винен, а в тому, щоб показати, як все це вплинуло на величезну кількість людей. А найбільше - на Гарієтт, котра буквально стає одержима темою смерті свого брата.
Я намагаюсь скласти до купи думки, про що ж цей роман? Так, ніби відкритість фіналу не дозволяє окресити спрямованість історії. Про самотність? Вбитої горем матері, епізоди з якою просякнуті безнадією та тугою. Підлітка, яка одержима пошуком відповідей на питання, в чому їй ніхто не допомагає і не йде назустріч, від чого вона сама в своїй голові малює уявні висновки та чинить самосуд.
Все в цій книзі якесь таке монотонне, химерне, ця величезна родинна з нескінченними тітками-бабцями; розбитий шлюб, ворожість між сестрами, єдина надія була, що щось буде з цієї дружби Гелі-Гарієтт, але, на жаль, і тут мінус.
Ще й відкритий фінал, який ну взагалі ніяк не доповнює картину оповіді, дає лише кілька дуже банальних здогадок, але при цьому, здогадуюсь, що авторка і сама не знала відповіді на свої питання.
Не можу рекомендувати цю книгу всім, вона дуже тягуча, місцями нудна, і спочатку сюжет створює хибні очікування. Але я можу оцінити стилістичну майстерність авторки та її здатність занурити в атмосферу так, щоб ви відчули свою присутність поруч з цими персонажами.
В каруселі - те, як штучний інтелект бачить героїню Гарієтт, попросила намалювати)
Я намагаюсь скласти до купи думки, про що ж цей роман? Так, ніби відкритість фіналу не дозволяє окресити спрямованість історії. Про самотність? Вбитої горем матері, епізоди з якою просякнуті безнадією та тугою. Підлітка, яка одержима пошуком відповідей на питання, в чому їй ніхто не допомагає і не йде назустріч, від чого вона сама в своїй голові малює уявні висновки та чинить самосуд.
Все в цій книзі якесь таке монотонне, химерне, ця величезна родинна з нескінченними тітками-бабцями; розбитий шлюб, ворожість між сестрами, єдина надія була, що щось буде з цієї дружби Гелі-Гарієтт, але, на жаль, і тут мінус.
Ще й відкритий фінал, який ну взагалі ніяк не доповнює картину оповіді, дає лише кілька дуже банальних здогадок, але при цьому, здогадуюсь, що авторка і сама не знала відповіді на свої питання.
Не можу рекомендувати цю книгу всім, вона дуже тягуча, місцями нудна, і спочатку сюжет створює хибні очікування. Але я можу оцінити стилістичну майстерність авторки та її здатність занурити в атмосферу так, щоб ви відчули свою присутність поруч з цими персонажами.
В каруселі - те, як штучний інтелект бачить героїню Гарієтт, попросила намалювати)
Новий відгук
Must have усіх феміністок. Надзвичайна збірка класичної прози, написаної жінками-письменницями, про значну частину яких я не чула: Уляною Кравченко, Катрею Гриневичевою, Любов'ю Пономаренко, Оксаною Луцишиною. А ще тут є Ніна Бічуя, Оксана Забужко, Галина Пагутяк, Марія Матіос, Леся Українка, Ольга Кобилянська... А відкриває браму жіночої творчості передмова Віри Агеєвої, яку можна розібрати на цитати і використовувати в літературних дебатах з розумниками, які закидають, що не дарма ж у нас так мало в літературі жінок - це ж точно свідчить про їхню нездатність писати! Дослідниця лаконічно вводить нас в історичний екскурс, змальовує соціальні передумови такої гендерної несправедливості, ілюструю прикладами.
Цією книгою можна смакувати: обирати авторку, новелу чи оповідання і насолоджуватись кожним словом, кожним унікальним стилем і баченням. Всі твори дуже різні за настроєм і тематикою. Раджу вам почати з оповідання Ірини Вільде "Крадіж", це як голос всієї книги. В ньому так круто втілено одну актуальну ідею. Це історія про те, як жінка поставила на місце пихатого самовпевненого чоловіка, котрий був міцно переконаний в тому, що збезчестити жінці чоловіка неможливо, це працює лише в зворотньому напрямку. Мовляв, достатньо одного "мужського" слова, щоб про жінку пішла "дурна слава" і це дає право йому маніпулювати нею, адже честь понад усе. Як би не так!
Книга "З непокритою головою" навіть назву має символічну: "Від початків християнства Закон позбавляв жінку мови. "Хай мовчить жінка в церкві,", хай молиться з покритою головою, адже "чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка - чоловікові слава". Тепер ми розуміємо, що не треба ховати свою голову, свої слова, свою творчість, бо жінки теж мають право бути почутими і визнаними.
Можливо, не всі оповідання вам сподобаються. Не всі новели вразять. Але я впевнена, голос хоча б однієї знайде відгук у вашому серці. А сам факт наявності такої книги - яскраве свідчення того, що були жінки в літературі. Просто чути їх ми почали через десятки років.
Цією книгою можна смакувати: обирати авторку, новелу чи оповідання і насолоджуватись кожним словом, кожним унікальним стилем і баченням. Всі твори дуже різні за настроєм і тематикою. Раджу вам почати з оповідання Ірини Вільде "Крадіж", це як голос всієї книги. В ньому так круто втілено одну актуальну ідею. Це історія про те, як жінка поставила на місце пихатого самовпевненого чоловіка, котрий був міцно переконаний в тому, що збезчестити жінці чоловіка неможливо, це працює лише в зворотньому напрямку. Мовляв, достатньо одного "мужського" слова, щоб про жінку пішла "дурна слава" і це дає право йому маніпулювати нею, адже честь понад усе. Як би не так!
Книга "З непокритою головою" навіть назву має символічну: "Від початків християнства Закон позбавляв жінку мови. "Хай мовчить жінка в церкві,", хай молиться з покритою головою, адже "чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка - чоловікові слава". Тепер ми розуміємо, що не треба ховати свою голову, свої слова, свою творчість, бо жінки теж мають право бути почутими і визнаними.
Можливо, не всі оповідання вам сподобаються. Не всі новели вразять. Але я впевнена, голос хоча б однієї знайде відгук у вашому серці. А сам факт наявності такої книги - яскраве свідчення того, що були жінки в літературі. Просто чути їх ми почали через десятки років.
Новий відгук
Африканський хлопчик і американська дівчинка під приводом шкільного завдання починають листуватися. В листах розкриваються два світи: той, в якому всього вдосталь, і той, де бракує елементарних речей. Місяцями очікуючи листів одне від одного, вони стали справжніми друзями, котрі вірять одне в одного попри політику, расу, соціальний стан.
Зараз хочу більше не про книгу, а про історію, яка за нею стоїть. Після прочитання я подивилась відео з інтерв'ю Кейтлін, де вона розповідає про книгу, ось вам кілька фактів:
- Третє прізвище в переліку авторів — посередник, якого потребували ці дивовижні друзі, бо вони обидва не письменники і цю справу не вивчали, але хотіли, щоб історія звучала переконливо.
- Під час написання книги використали щоденники, записи, реальні спогади авторів.
- Кейтлін зізналась, що в процесі написання книги дізналась значно більше про життя Мартіна, про те, що він не розказував.
Це неперевершена книга про дружбу! Така дружба буває "раз в ніколи", це так щиро, так цікаво, дивовижно, ця історія вражає своєю одночасною фантастичністю і реалістичністю, вона вселяє віру в людей і небайдужість.
Зараз хочу більше не про книгу, а про історію, яка за нею стоїть. Після прочитання я подивилась відео з інтерв'ю Кейтлін, де вона розповідає про книгу, ось вам кілька фактів:
- Третє прізвище в переліку авторів — посередник, якого потребували ці дивовижні друзі, бо вони обидва не письменники і цю справу не вивчали, але хотіли, щоб історія звучала переконливо.
- Під час написання книги використали щоденники, записи, реальні спогади авторів.
- Кейтлін зізналась, що в процесі написання книги дізналась значно більше про життя Мартіна, про те, що він не розказував.
Це неперевершена книга про дружбу! Така дружба буває "раз в ніколи", це так щиро, так цікаво, дивовижно, ця історія вражає своєю одночасною фантастичністю і реалістичністю, вона вселяє віру в людей і небайдужість.
Новий відгук
Талановитість авторки "Гессі" заперечувати не можна. Вона не пише! Вона малює словом. В цьому романі все таке атмосферне, що під час читання відчуваєш всі ті запахи випічки! А уява вимальовує красивенні сукні, стрічки, квіти, тут все красиве, магічне, загадкове і... Абсолютно не моє.
Гессі — незвичайна дівчинка. В неї є незвичайна камера, добре серце і щира душа. І навіть бачу продовження цій історії — циклом книг так на 7:) Це дивовижне фентезі від української авторки чарує і відкриває нові сторінки в сучасній українській літературі.
Але, на жаль, я не її читачка. Мені не вистачило подій, динаміки, глибини персонажів, хоча сам світ пречудовий і напрочуд талановито описаний. І я розумію, що в цій книзі провідними є настрій, атмосфера, а не динамічність. Саме через це я читала її незвично довго. Я б назвала цю книгу "осінньою": вона підходить для меланхолійних самотніх вечорів, коли хочеться помріяти про магію.
Але мої вечори не самотні і не меланхолійні, тому мені важко було "пірнути" в текст, я все очікувала чогось такого раптового, змінного.
Гессі — незвичайна дівчинка. В неї є незвичайна камера, добре серце і щира душа. І навіть бачу продовження цій історії — циклом книг так на 7:) Це дивовижне фентезі від української авторки чарує і відкриває нові сторінки в сучасній українській літературі.
Але, на жаль, я не її читачка. Мені не вистачило подій, динаміки, глибини персонажів, хоча сам світ пречудовий і напрочуд талановито описаний. І я розумію, що в цій книзі провідними є настрій, атмосфера, а не динамічність. Саме через це я читала її незвично довго. Я б назвала цю книгу "осінньою": вона підходить для меланхолійних самотніх вечорів, коли хочеться помріяти про магію.
Але мої вечори не самотні і не меланхолійні, тому мені важко було "пірнути" в текст, я все очікувала чогось такого раптового, змінного.
Новий відгук
Я, коли читаю новинку Кінга:
— Ну як же можна бути таким класним!
— ААААА який класний сюжет.
— А можна все життя отак прожити і щороку щось новеньке від Кінга читати?
Збірник повістей, кожна — зі своїм настроєм. Містичним, детективним, загадковим, дещо моторошним. Дууууже цікаві, в стилі "хочу-розчитати-і-прочитати-ще-раз".
Вдала, якщо ви шукаєте знайомства з автором.
Доречна, якщо ви хочете чогось захопливого, але не об'ємного.
Ідеальна, якщо ви, як і я, збираєте кожну новинку.
Я останнім часом не пропускаю жодної.
Як же я люблю його героїв, сюжети, історії! У його книжках стільки "на подумати", стільки підтексту, і все так яскраво, захопливо, так по-справжньому! А в цій — різні світи, різний темп, різний настрій, кожну відчуваєш та бачиш по-своєму.
Стівен Кінг мені однаково до душі і у великих романах, і у короткій прозі.
— Ну як же можна бути таким класним!
— ААААА який класний сюжет.
— А можна все життя отак прожити і щороку щось новеньке від Кінга читати?
Збірник повістей, кожна — зі своїм настроєм. Містичним, детективним, загадковим, дещо моторошним. Дууууже цікаві, в стилі "хочу-розчитати-і-прочитати-ще-раз".
Вдала, якщо ви шукаєте знайомства з автором.
Доречна, якщо ви хочете чогось захопливого, але не об'ємного.
Ідеальна, якщо ви, як і я, збираєте кожну новинку.
Я останнім часом не пропускаю жодної.
Як же я люблю його героїв, сюжети, історії! У його книжках стільки "на подумати", стільки підтексту, і все так яскраво, захопливо, так по-справжньому! А в цій — різні світи, різний темп, різний настрій, кожну відчуваєш та бачиш по-своєму.
Стівен Кінг мені однаково до душі і у великих романах, і у короткій прозі.
Новий відгук
Нехай ця нескінченно нудна книга буде мені наукою, що не все те новинка, що тільки вийшло з друку і треба дивитись не тільки на "передню" частину обкладинки, але і на "задню", де написано, що це перевидання "Ностальгії".
Роман відчувається як якийсь недопрацьований, недоредагований, не цілісний, без якоїсь центральної ідеї, єдиного мотиву і концепції. Читати було нудно, розвиток подій — нецікавий, діалоги — мляві, інтрига відсутня. Дуже складно і нудно було читати, проте з поваги до автора я хотіла дочитати його до завершення, бо все-таки буває іноді таке, що під кінець розкривається і автор, і сюжет, і ідеї, котрі він вкладає в написано, але це не той випадок.
Можливо, ця книга буде цікава аж дуже відданим поціновувачам творчості Шкляра, щоб подивитись на нього під іншим кутом зору, в іншому стилі, але на моїй полиці ця книга не затрималась взагалі.
Роман відчувається як якийсь недопрацьований, недоредагований, не цілісний, без якоїсь центральної ідеї, єдиного мотиву і концепції. Читати було нудно, розвиток подій — нецікавий, діалоги — мляві, інтрига відсутня. Дуже складно і нудно було читати, проте з поваги до автора я хотіла дочитати його до завершення, бо все-таки буває іноді таке, що під кінець розкривається і автор, і сюжет, і ідеї, котрі він вкладає в написано, але це не той випадок.
Можливо, ця книга буде цікава аж дуже відданим поціновувачам творчості Шкляра, щоб подивитись на нього під іншим кутом зору, в іншому стилі, але на моїй полиці ця книга не затрималась взагалі.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
12.05.2024
09.05.2024
21.03.2024
20.03.2024
Нова полиця:
Книги, котрі я збираю в бібліотеку своєї доньки Ніколь. Читайте відгуки в описах книг.
250 грн
1
