Моє знайомство з автором, яке я вважаю вдалим.

Чомусь багато хто позиціонує цю книжку як збірку окремих оповідань, пов’язаних однією темою та місцем. Проте я б так не сказала. Це одна цільна історія, яка відбувається в різних часових відрізках, які є абсолютно логічно обумовлені, що ми дізнаємося ближче до кінця історії.

Дім на Збіччі це досить цікаве місце. Дуже важко сказати бодай щось, аби не накидати небажаних спойлерів. Бо це ой як може зіпсувати враження від книжки.

Це дуже атмосферна камерна історія в осінньо-похмурих декораціях. На початку відбувається якась чортівня і викликає те саме відчуття “нічого не зрозуміло, але дуже цікаво”. А потім сюжет як розкручується!

Мені було цікаво, не нудно, місцями навіть весело. Тому знайомство з автором однозначно продовжуватиму.

Гадаю, що сприйняття різноманітних спінофів та продовжень всередині одного всесвіту залежить на сам перед від ставлення самого читача до подібних авторських ходів. Я ж досить позитивно ставлюся до подібного, бо ж якщо мені подобається первинна історія і світ, в якому вона відбувається, то я дуже радо сприймаю все, що автор мені пропонує. Тому історія Коріолана Сноу мене надзвичайно потішила.

Це той випадок, коли я сиділа до трьох годин ночі над книжкою і не давала чоловікові спати. Думала про історію та персонажів 24/7, навіть бачила сни пов’язані з ними. Це величезна рідкість, щоб аж так занурювало і не відпускало!

Сюзанна Коллінз, на мою суб’єктивну думку, чудова оповідачка. Вона яскраво розкриває своїх героїв, за ними цікаво спостерігати й вести внутрішній діалог. Те, як вона показала контроверсійність персонажа Сноу це просто — вау! Як людина, яка ще є підлітком, невпевненим в тому, ким він є і хоче бути, намагається усвідомити своє місце в цьому світі й обрати між тим, що від нього очікують й тим, чого очікує від себе він сам. Це дуже складне рішення, яке часом навіть дорослій людині важко прийняти.

Це історія не про любов, не про дружбу, не про відданість, не про перемогу добра над злом. Мабуть, тому вона не сподобалася багатьом. Та як на мій скромний смак, це прекрасна ілюстрація становлення люди, яка завдяки перебігу певних обставин у своєму житті, нарешті дає собі чесну відповідь на питання, ким і як вона хоче бути. Навіть якщо ця відповідь далека від того, що в загальноприйнятому сенсі добре чи правильно.

P.S. Окремо хочу відзначити жахливий переклад та редактуру книги від видавництва BookChef. Добре, що паралельно я мала англійський варіант та аудіокнигу тому мені було значно легше читати, бо ж українською деякі репліки та речення взагалі не мали сенсу. Я вже мовчу про загальний стан самої книги. Дуже сумно, що права на таку вартісну серію має саме це видавництво.

На мою думку, подібні книжки треба читати без ознайомлення з анотацією й ні в якому разі не читати інші відгуки, бо вони ой як можуть зіпсувати враження.

Я не знала про цю історію геть нічого, коли бралася її <s>читати</s> слухати, тому абсолютно кожен поворот сюжету, навіть найбезневинніший, мав для мене певний ефект саспенсу та неочікуваності.

Цікавий задум, майже весь сюжет якого побудований на напрузі через відчуття невідомості та невизначеності. Дуже знайоме всім українцям відчуття, яке ми сповна охопили 24 лютого 2022 року.

Проте мені не вистачило подій, психологічного розкриття персонажів. Місцями думки автора наче завертали кудись не туди, а з ними й моя увага до історії. Кінець також залишив купу питань.

Ой, я навіть не знаю як оцінити цю історію 😁 З одного боку вона мене потішила і розважила, а з іншого - ну це був якийсь суцільний сюр, особливо під кінець.

З плюсів:

🔸Дуже простий текст, який супер легко читається. Сторінки просто летять одна за одною. Багато діалогів, але сприйняття атмосфери історії мені це не псувало.

🔸Досить динамічний сюжет, постійно щось відбувається, розповідь не топчеться на одному місці.

🔸Історія досить кінематографічна, легко занурює в себе, мов дивишся якесь кіно. Мені читалося неначе сценарій до серіалу чи фільму.

🔸Персонажі викликали багато питань, але хоча б не дратували.

З мінусів:

🔸Автор без кінця і краю вказує торгові марки та бренди просто всього, що попадається персонажам під руку. Навіть такі дрібниця як мило, харчова плівка чи пластикове покриття на столі. Таке враження, наче йому дали перелік брендів і сказали втулити у свій текст задля реклами.

🔸Мені було складно повірити, що колишня наркоманка може піти працювати нянею до дитини, ба більше, що її візьме до себе заможна родина. І хоча в кінці це якось кострубато автор намагався пояснити, все одно було не зрозуміло.

🔸Розв’язка історії це просто щось із чимось. Я вже просто сміялася з поворотів сюжету, які накручував автор. Аж так сильно хотів здивувати, що крутонув такого, що ніяк не налазить на голову. Кінцівка виявилась концентрованою сумішшю якоїсь абсурдної гарячки.

🔸Хочеться наголосити, що це саме містичний трилер з усіма його атрибутами з першої до останньої сторінки. Ніяких логічних пояснень тут чекати не варто.

В цілому, нормальна книга на декілька вечорів, аби розслабитися й дати мозку відпочити. Але краще братися за неї без зайвих очікувань на “вау!” ефект. Особисто я наче подивилася простенький трилер-жахастик навіть не вмикаючи мозок, аби спробувати адекватно оцінити що відбувається. Бо якщо почати задумуватися й аналізувати кожен крок персонажів й вибір автора, то можна сміливо вліпити 1 зірку й пити далі. Але я ставлю 3 за fun time проведений з цією дивовижно абсурдною історією.

Дуже поетична, щемка й атмосфера книга. А ще, неймовірно кінематографічна! Увесь час під час читання мене не полишала думка, що з цієї історії вийшов би чудовий фільм чи серіал. Здивована, що за увесь час існування книги, світ досі не побачив її екранізацію.

Найбільше мене здивувало, як вміло авторка вплела у свою розповідь справжній історичних постатей й вигаданих персонажів, історичні події й художню вигадку. Це було дивно, але досить гармонійно.

Оповідь авторки пливла й гойдалася немов той човник на річечці, персонажі не дратували, а любовна лінія виявилася достатньо чуттєвою і пронизливою, але не цукрово-приторною, як в багатьох романах й без зайвих подробиць.

В цілому дуже приємна, лірична історія з чудовою атмосферою туманної Ірландії, яка зачіпає теми самоідентичності, любові до свого коріння й своєї країни.

Ідеальний вибір для холодного осіннього читання 🍂

Це було цікаво, місяцями дуже навіть захопливо й досить кінематографічно!

Щиро тішуся, що наша країна має таких чудових авторів! Бо ж це, майже готовий сценарій до голлівудський блокбастера.

Місцями історія трохи провисала й здавалася затягнутою (особливо коли черговий герой казав щось на кшталт "Мені треба тобі розказати одну дуже важливу річ, що змінить все, але зараз я тобі її не скажу!😅"), але черговий сюжетний твіст перевертав все з ніг на голову й вміло повертав увагу назад.

Щиро бажаю автору, який зараз боронить нашу країну від ворога, вистояти цю війну й повернутися додому здоровим й переповненим нових, захопливих ідей на подальші книжкові історії!

Що ви бачите перед собою? Це скарб! 🌝

Мій персональний, так точно. Бо ж давно я не відчувала такого різнопланового виру емоцій від книги, як це сталося зі Сніданком з Борджіа.

Ледь не на кожній сторінці мені хотілося поставити оцей смайлик - О_о - а на якихось він таки оселявся. Усю цю історію можна схарактеризувати однією, вже крилатою, фразою: “Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво!”, адже в книзі відбувається повний хаос і плутанина.

Та попри те, це неймовірно атмосферна книжка, з об’ємними камерними декораціями та унікальними персонажами. І хоч я зовсім не розуміла, до чого все це йде і що відбувається, історія не здавалася мені нудною, не втомлювала, а полишивши книгу я подумки блукала її дощовими, туманними локаціями, а ж поки знову не поверталася до сторінок.

Автору навіть вдалося мене налякати! Я ніколи не лякаюся під час читання, навіть у пана Кінга ще жодного разу не вийшло пробрати мене до кісток, а от у Ді-Бі-Сі П'єра це вийшло.

Розв’язка теж виявилася для мене неочікуваною, хоча вона доволі передбачувана, якщо почавши читання віддатися логіці, а не почуттям. Мене ж автору вдалося заплутати, бо я не думала так далеко, я намагалася розібратися що відбувається ось тут і зараз на цій конкретній сторінці.

Я навіть не хочу вдаватися до подробиць і намагатися пояснити щось. Кожному, хто хоче таки зануритися в цю дивовижу, я б щиро радила не читати відгуків та анотацій, де передається якийсь зміст чи підтекст. Так буде значно цікавіше!

Я у захваті. Книга в топ року, а Ді-Бі-Сі П'єр - ласкаво прошу до мого переліку авторів, на книги та переклади яких я чекаю.

Це книга відверто не для всіх. І це абсолютно зрозуміло!

Сатирична й гіперболізована історія юнака, якого звинувачують в тому, чого він не робив. Вернон дивиться на цей світ очима підлітка й таким бачимо його світ ми.

Це світ де дорослі переймаються не тими речами, якими дійсно було б варто, де чують тільки себе, а не інших, де приймають рішення через корисливі мотиви й довіряють словам інших більше, ніж самим собі.

Це смішна, відверта, сумна й дуже театральна історія, про такого собі сучасного Голдена Колфілда, який намагається збагнути цей світ дорослих, які замість того аби вирости, просто стали старими дітьми.

P.S. в книзі присутня ненормативна лексика, сцени насилля та стрілянини в школі, сцени 18+, та певні неприємні епізоди.

Досить важке відчуття залишила після себе ця книга і зовсім не через свою історію, а через тему, яку автор зачепила, проте абсолютно не змогла як належить розгорнути та донести.

Проблема упередженого ставлення до жінок в їх материнстві й поза ним - це дуже складна тема. Як на мене, причина проблеми, яка в даній історії зображається є абсолютно недоречною для будь-яких виправдань головної героїні, а гіперболізація покарання вже занадто сатирично описана.

Початок книги досить цікавий, проте коли справа доходить до самої школи й того, що там відбувається, все перетворюється в якийсь сюр.

Кінець остаточно розчарував. Не розумію, як можна було взяти таку важливу і болючу тему й абсолютно ніяк логічно її не розвинути.

Досить цікавий, якісний та динамічний науково-фантастичний трилер.

Проте, як на мене, трошечки затягнутий. Під кінець вже відчувалася якась втома від постійних поворотів сюжету й нескінченних "повернень".

Але в цілому книга прекрасно тримає увагу, до неї хочеться повертатися і завжди цікаво, що ж там буде далі.

Проста, затишна й тепла книга про речі, які ми зазвичай не помічаємо, хоч вони і здатні зробити нас безкінечно щасливими.

"Хюге навчає нас діставати максимум з того, чого досхочу є в нашому житті, - з буденності."

Вона пахне яблуками (Ну а чим же ж іще? Всі ж класні дівчата пахнуть яблуками.), а він limes and bad decisions (ну це взагалі топ). Її донька - полуницями (бо всі дівчатка пахнуть полуницями, це ж очевидно).

У неї ідеальні сідниці, а він весь такий в тату й з прекрасним тілом.

Вона розказує йому що сталося в ту ніч, коли помер його друг та її коханий, а він лізе по презервативи.

Вона приїздить у місто, аби зробити все щоб побачитися зі своєю донькою, а натомість більшу частину книги страждає через нього. А він через неї.

Книга називається “Reminders of Him”, тобто спогади про нього. Де вони? В маленькій купці листів, які героїня пише мертвому коханому?

Якщо прибрати сцени сексу, всіх оцих поцілунків та їх різновидів, книга б стала вдвічі меншою і якраз звільнилося б місце для, ну, не знаю, можливо спогадів про нього?

Не розумію, чому всі були такі злі на гг всі 5 років й думали, що їй байдуже, проте ніхто не наважився поговорити з нею віч-на-віч? Серйозно? Жодного разу? Адже одразу стало б зрозуміло, що вона в жахливому депресивно-шоковому стані.

Мабуть, я просто не цільова аудиторія цієї книги, але мені постійно здавалося, що автор провокує мене на емоції й підштовхує пакуночок серветок з натяком: “А ось тут треба поплакати…”.

Основний конфлікт цієї історії досить гострий і болючий, але в цьому випадку він абсолютно мене не зачепив, як це було з The Light Between Oceans, яка вирвала моє серце і розірвала на шматки. Я дуже сподівалася отримати хоча б трішечки подібні емоції, натомість відчула лише посмак стандартної голлівудської мелодрами.

Коли в цій історії з’явилася собака, я одразу зрозуміла, що ця книга максимум на 4 з 10.

Таке враження, що головна стратегія автора була накрутити намудрити, аби ніхто не зміг здогадатися який же буде кінець у всього цього сюра. В цій гонитві за НЕПЕРЕДБАЧУВАНИМ фіналом, автор загубив все інше, а кінець все одно вийшов доволі очікуваним.

Хоча скоріш за все велику роль грає й час, бо ж у 2011 (коли книга була вперше видана) така історія дійсно могла здатися дуже лихо закрученою. Але у 2023 такі двійні сюжетні твісти лущаться, як горішки на раз два.

Дуже важко дати об'єктивну оцінку історії, яка не викликала жодних емоцій окрім "ееее?".

Це було... погано, але пояснити без спойлерів чому досить важко. Тому ось короткий перелік в загальних рисах:

• Практично з перших же сторінок стає зрозуміло, в чому тут справа і хто насправді злочинець-поганець. І це не перебільшення. Я до останнього сподівалася, що зараз буде все не так і авторка нас спеціально водить за носа, але ж - ніт.

• Головна героїня зображена якоюсь пласкою особистістю й приймає досить дивні рішення, (особливо під кінець книги) які викликають просто море питань. Здебільшого це стосується стосунків з її нареченим, якого вона так любила, так любила, а потім перелюбила коли вирішила, що він маніяк і швиденько стрибнула в ліжко до іншого 🤡.

• Її наречений теж цікавий. Він знає про всі її тригери, але вимикає світло скрізь і всюди й душить її під час сексу. Wtf?

• Під кінець історія не розкручується неймовірно стрімко й цікаво, як більшість подібних трилерів, а навпаки наче загрузає. Мені було відверто нудно читати кінцівку, тим паче коли виявилося, що вбивцю я вгадала з перших сторінок.

В цілому це було досить дивне читання. Початок був доволі непоганий, але що далі розгорталася історія, тим менше вона в себе занурювала й залучала.

Коли історія влучає в саме серденько, надзвичайно важко підібрати вірні слова, аби пояснити свою прихильність.

Для мене це не просто книга, а захоплива подорож життям однієї жінки. Неймовірний талант авторки описати все так, неначе я стала свідком віх подій у минулому й це все мої власні спогади.

Я жила цією історією, кожного дня прокидалася, аби повернутися до неї й не могла відірватися. Просто неймовірно!

P.S.: читала англійською, але дуже сподіваюся, що українські перекладачі постаралися й зробили достойний переклад цій перлині!

Досить дивні відчуття лишила після себе ця книга.

З одного боку: цікаві та яскраво-концентровані персонажі, історія в яку віриш і яка торкається певних закуточків душі.

З іншого боку: формат інтерв'ю просто дуже важкий для сприйняття, я слухала книгу в аудіо й кожного персонажа озвучували окремо, що хоч якось полегшувало digestion of the story. Скоріш за все, якби я читала цю книжку в класичному форматі, то це був би DNF саме через формат подання тексту.

Але! Персонажі - класні. Історія - яскрава. Вчинки героїв щиро обурювали й розчулювали. Дуже багато цікавих думок про сім'ю, самоідентичність, боротьбу зі своїми страхами й демонами, про особистий вибір жити так, як хочеться, а не як правильно. За все це я додаю окремий бал.

Моя суб’єктивна оцінка цієї книги десь між 3 та 4, або ж 6 та 7 зірочками.
Далі можливі спойлерні моменти.

Pros:

• Перша половина книги йшла прям дуже жваво й захопливо.

• Цікава тема каліграфії та ієрогліфів, що пронизує книгу з першої до останньої сторінки. Я б хотіла більше саме цього контексту.

• Важлива історична складова про долю китайських іммігрантів в Америці й викрадення дівчат.

Cons:

• Друга частина історія якось покотилася у прірву. Було вже важко, місяцями навіть нудно. Герої топталися на одній локації й нічого особливого не відбувалося, самі балачки й роздуми.

• Головна героїня залишилася в моєму уявленні якоюсь безголосою, наче її й не було зовсім. Як на мене, дуже слабко прописана психологія дівчини, яка потрапила в такі жахливі обставини життя. Мені набагато більше запам’яталися інші дівчата з борделю.

• Занадто демонізована біла раса. Таке враження, що абсолютно всі білошкірі - демони, які ненавидять всіх крім себе. В книзі нема жодного американця чи європейця який би мав хоча якийсь позитивний вплив на цю історію. Особливо обурила героїня - Керолайн, яку авторка зобразила білою у всіх сенсах цього слова:

“Із зарослів дерев виходить дівчина з алебастровою, недоторканою шкірою. Її волосся тонкою золотою ниткою спадає на плечі”.

Ця символічна героїня пізніше стає втіленням зла, що призводить до катастрофічних наслідків.

• В історію з перевдяганням головної героїні у хлопця я не повірила. Купу питань лишив після себе епізод у в’язниці, де для справляння фізіологічних потреб стояло одне відро. Питань купа - відповідей нуль.

Останні два розділи все зіпсували. Фінал взагалі лишив купу питань й видався змазаним та написаним поспіхом. Для мене це виглядало наче авторка намагалася впихнути дві історії в одну книжку.

Але попри явні мінуси, книга варта уваги. Мене вона не надто зачепила, але бал я накидую за першу частину історії від якої важко було відірватися й хотілося дізнатися більше про всі ці тони, борделі, дівчат і т.д. Якби авторка пішла лише цим шляхом й розкрила саме тему борделів, розгорнула ще більше характери дівчат та розкрутила далі їх долі, це була б просто неймовірно сильна історія.

“I am always saying "Glad to've met you" to somebody I'm not at all glad I met. If you want to stay alive, you have to say that stuff, though.”

Досить контрастна книга. Тут немає захоплюючого сюжету, це твір сповідь, потік свідомості 17-річного хлопця про цей світ, людей, зобов'язання, умовності, дурниці.

Книга нагадала склянку з алкоголем розбавленим водою з численних кубиків льоду: смак десь є, але та вода з льоду не дає відчути його повною мірою.

Спокійна, некваплива скандинавська історія про самотність та родину. Багато цікавих думок та паралелей. Проте це спокійна історія, без супер динамічного сюжету, хоча має певні цікаві повороти. Ідеально для повільного осіннього читання.

Книга хороша, переклад не дуже.

Довго мене тримала і не відпускала ця книга. Дійсно, я наче прожила з нею якесь чуже мені життя.

Історія Люсі Мур - це влучна ілюстрація багатьох жінок, які обирають любити всіх навколо в цьому світі, крім самих себе. Віддаватися повністю, йти на самопожертви аби тільки покращити життя своїх чоловіків, дітей, батьків, й навіть улестити бога.

Мені хотілося обійняти цю жінку впродовж усієї книги. І пояснити їй, що все налагодиться як тільки вона зрозуміє, що найголовніша людина в її житті - це вона сама.

І хоч історія, як на мене, трохи затягнута, я б однаково радила її всім дівчатам, аби вчитися на помилках Люсі та уникнути такого життя, яке сталося з нею.

Чесно? Я прям заздрю читачам, яким сподобалася ця історія. Бо зі мною вона не спрацювала.

Далі буде зі СПОЙЛЕРАМИ.

Заявленого тропу “від ворогів до коханців” в книзі немає. Герої фліртують один з одним з самого початку. Любовна лінія досить передбачувана й не дуже правдоподібна.

Головна героїня Вайолет має певну хворобу і взагалі дуже тендітна, але зла мати все одно відправляє її на вірну смерть. Логіка для мене тут відсутня.

Особливість ГГ майже ніяк не обігрується, а щоб нагадати про її слабкість періодично в книзі з’являється персонаж Дейн й постійно повторює як заведений “Ти слабка, ти не впораєшся”, наче це його основна функція, як персонажа. Дуже сумно, бо на особливостях Вайолет можна було б побудувати супер круту арку персонажа. І ще ось ця довга коса, ми її вже десь бачили, ні (привіт, Кетніс!)?

Щодо самих арок персонажів. На жаль, герої майже не мають розвитку. Вайолет як була тендітною і гіперболізовано доброю, як для такого світу, так такою й лишилася. Ніякої сили, крім драконів, які їй все дали, вона сама не здобула. Те ж саме можна сказати й про другорядних персонажів. Подруга головної героїні взагалі не розкрилась ніяк й ніякої ролі в сюжеті не відігравала. Не вистачало якоїсь глибини, важливих й проникливих діалогів. Зате ми мали щось на кшталт:

- Ти цього не хочеш!
- Ні, хочу.
- Ні, не хочеш.

- Скажи мені, звідки ці шрами?
- Ти не хочеш цього знати.
- Ні, я хочу!

І так по колу. Ну якщо вона питає, то вона хоче знати! Ну якщо вона тебе цілує, то, мабуть, вона це хоче робити. Подібні сцени викликали в мене роздратування, як і постійні повторювання думок головної героїні про те, який він сьогодні красивий, який він гарячий, БОЖЕ ЯКИЙ ВІН НЕРЕАЛЬНИЙ, який в нього біцепс. Та коли вже хтось напише книжку, де люди закохуються у звичайних людей? А не Кенів чи Барбі. Хоча, до прикладу, ті ж самі Голодні ігри де Піта - далекий від ідеалу, звичайний хлопець і це надзвичайно підкупало.

Академія в якій розгортаються головні події то для мене окрема дивина. Де там було навчання? Якісь спаринги та дивні змагання на яких один студент міг легко прикінчити іншого, бо наїздникам драконів мають бути лише найсильніші. Де логіка загубилася? Коли ви виховуєте солдатів, які мусять захищати ваші землі від ворожих нападників, хіба це логічно нацьковувати їх один на одного? Хіба натомість їх не треба вчити командному духу та підтримці? Адже чим більше наїздників осідлають драконів, тим більше буде захисту для ваших кордонів!

Сцени 18+ і все навколо цього, навіщо вони? Як на мене, вони тут абсолютно не гармонійні й дууууже затягнуті, що я просто промотувала сторінки. А логіка деяких сцен мені взагалі була незрозуміла. Ось до прикладу ланцюжок думок головної героїні:

I'll never get over how quickly people move on around here, how callously death is swept under a rug and trampled on minutes later.
Gods, Xaden looks good today, his brow slightly furrowed as he listens intently to something Lamani says, then nods. Hard to believe I had that mouth on mine last night, those arms wrapped around me. Forget second thoughts. I just want more.

Спочатку серйозна і важлива думка, яка різко переходить в якусь маячню. І це пряма ілюстрація усієї книги в цілому: серйозно, цікаво, важливо, маячня, маячня, маячня, важливо, маячня, маячня.

І саме це дуже засмучує. Якби прибрати оці всі романтичні й нелогічні сцени, розвинути світ, психологію героїв, більше показати драконів, це була б дійсно класна історія, сильна, фантастична, цікава. І тут мені можуть сказати: “Це ж тільки перша книжка, далі все буде!”, вибачте, але в ній 500 сторінок. В аудіо, що я слухала, це 20 годин і 40 хв часу. До прикладу перша книжка із серії Голодних ігор має 370 сторінок, Гаррі Поттера - всього 223 сторінки, Володаря Перснів - 432 ст. Вони всі менші ніж Четверте крило. Вони всі прекрасно розкривають світ та персонажів з перших частин своїх циклів.

Можливо, це все якось буде доведене до ладу в інших частинах цієї історії, побачимо. Скоріш за все, це не моя чашка чаю, хоча я розумію людей, яким такі історії подобаються. Але мені не вистачило логіки, я не змогла відключити повністю голову й сліпо повірила світу, який створила авторка. І ще мені було так сумно через те, якою дорогою вона повела свою героїню. Як же було б цікаво читати про її шлях саме як писарки, а не наїздниці драконів! Таку б історію я б прочитала з більшим задоволенням.

Такі справи.

Я прочитала книгу, а потім купу відгуків на різноманітних платформах та соцмережах. І що найдивовижніше - абсолютно кожен читач побачив у цій історії щось своє. І я підозрюю саме те, що болить конкретній людині найбільше 🙃

Для когось це історія складного кохання. Для інших - токсичних стосунків. Ще хтось побачив тут абюзивні відносини та емоційне насилля. А дехто виділив смерті та страждання від втрати, боротьбу з депресією та сприйняттям свого тіла. А були й такі, хто головною темою вважали роль жінки у суспільстві та боротьбу за своє місце під сонцем в чоловічому світі. А ще ж - проблеми расової та гендерної дискримінації!

І це просто неймовірно! Бо як би цю книгу не хейтили, як би нею не захоплювалися, але вона знайшла тут саму слабкість в серці кожного з читачів й натиснула на неї з усієї сили.

Особисто для мене це роман про звичайнісіньке життя звичайнісіньких людей. Таких недосконалих, впертих, невпевнених у собі та інших, але люблячих, самовідданих. Маленьких дітей, яких ми проносимо всередині себе усе своє життя, бо ж хоч старішаємо, але оті дитячі біль, переживання, травми, лишаються десь глибоко всередині нас назавжди.

Тому ми втікаємо в ігри, книги, фільми й серіали. Бо там ми можемо бути собою, а не такими, якими нас прагнуть бачити оточення та суспільство.

“Sam's doctor said to him, "The good news is that the pain is in your head."
But I am in my head, Sam thought.”

P.S. Marx назавжди в моєму серденьку 💔

Ця історія, на мою думку, написана для авторів. Це просто крик письменницької душі, втілений в найрізноманітніших його образах.

Десь я почула, що це легкий розважальний трилер на пару вечорів. Не можу з цим погодитися. Це ґрунтовна, хоч і доступно написана, робота. Така собі сатирично забарвлена історія, яка зовсім трошечки дає змогу зазирнути в письменницький світ зі зворотного боку.

Від трилера чи якогось саспенсу тут геть маленькі крихти, це абсолютно не головна лінія в сюжеті. Як на мене, цей прийом був використаний авторкою, аби зобразити певний синдром самозванця, яким страждають безліч письменників. І це абсолютно зрозуміло! Адже писати книжки це неймовірно складно. Коли треба думати не лише про форму, а й зміст, ідею, сенси, образи й поняття які письменник прагне донести широкому загалу людей. Це надзвичайно складна й емоційно виснажлива робота, яку потім ще й оцінюють зірочками та відгуками. Уявляєте? Ви вкладаєте душу в величезний текст, якому потім ставлять зірочки.

Крім того, історія зачіпає досить чутливу й тонку тему, як cultural appropriation й cultural appreciation (культурне присвоєння й культурне визнання), а також теми расизму звичайного й зворотного (reverse racism), проблеми батьків та дітей й навіть частково сексуального насильства.

Ребекка Кван, безперечно, дуже талановита авторка. В мене не склалося з її "Маковою війною", проте зараз думаю, що колись я точно дам собі другий шанс з тією історією, бо після “Yellowface” почала трохи інакше дивитися на певні речі.

Цю книгу не варто сприймати як містичний трилер, інакше вона, з великою ймовірністю, розчарує й незаслужено отримає не більше трьох зірочок рейтингу. Весь саспенс в цій конкретній історії всього лиш ширма для більш змістовного сенсу. І, я запевняю вас, варто обов'язково зазирнути за ту ширму, бо там дійсно вартий уваги соціально психологічний роман.

“Reading lets us live in someone else’s shoes. Literature builds bridges; it makes our world larger, not smaller.”

Досить контроверсійне враження лишає після себе ця історія.

З одного боку:
• Тримає увагу читача, викликає інтерес.
• Підіймає важливі теми: аб'юзивні стосунки, залежність від думки оточення, сексуальність та свою приналежність в цьому світі, бодіпозитив, ставлення струнких до плюс-сайз, булінг (впевнена, можна додати щось іще);
• Немає яскраво вираженої любовної лінії, яка вривається в сюжет і виколює очі своєю очевидність з перших сторінок. Події розгортаються і закручуються досить плавно.

З іншого боку:
• Як на мене, забагато сенсів та тем напхано в одну історію, через що увага не фокусується ні на чому конкретно.
• Головна героїня плюс-сайз це просто катастрофа. Мені було складно їй якось співпереживати, бо своїми вчинками вона викликає безліч запитань.
• Дуже складно повірити персонажам та їх мотивації. Дуже складно повірити в те кохання, яке виникало до головної героїні. Таке враження наче це просто була примха автора "ось пишна жінка і її можна покохати!". Звісно можна, якщо вона любить себе і несе цю любов світу. Проте наша головна героїня жодного натяку любові до себе не має, лише купу комплексів та нескінченного болю за те що її всі ображають.
• Фінал цієї книги був би кращим, якби не мав тієї любовної лінії, яку наче дописали швиденько на колінках перед відсиланням рукопису агенту. Спочатку читача штовхають до думки: "Ось, дивіться, це самодостатня жінка, яка усвідомила своє щастя в собі самій!" - і ти така: "А, ну ок, це має сенс." А потім авторка така: "Ні, я передумала, без кохання немає щастя!" - завіса.

В цілому, це досить цікава книжка на декілька вечорів. Вона могла б отримати всі 5 зірок, аби авторка краще попрацювала над персонажем Беї, зробила її ціліснішою й додала об'єму не лише в кілограмах, а й в змісту. Бо, як на мене, з місією цієї книги Бея не впоралася.

Є люди у яких просто талант розказувати історії. Тейлор Дженкінс Рід саме така! Я увійшла в якийсь читацький запій її творчості й ковтаю книгу за книгою.

Керрі Сотто підкорила моє серце, так само як це зробила Евелін Г'юго. У пані Рід прекрасно виходить створювати неідеальних, звичайних людей зі своїми особливостями та "приколами".

А ще мені надзвичайно подобається, що події всіх її книжок відбуваються наче в одному всесвіті, бо персонажі (і не тільки) з минулих книг зустрічаються або згадуються в наступних історіях. Наприклад в Керрі Сото були згадки про персонажів, події, журнал з Дейзі Джонс, Евелін Г'юго, Світанку Малібу, і можливо ще якихось історій, які я ще не читала. Я обожнюю коли автори роблять подібні речі у своїй творчості!

В цілому, історія класна, цікава, в міру щемка, десь простувата, а часом така, що влучає в саме серденько. Я сміялась і навіть трошки пускала скупу сльозу. А ще вона змусила мене поглянути на певні речі під іншим кутом.

“Some men's childhoods are permitted to last forever, but women are so often reminded that there is work to be done.”

Мені трошки не вистачило фіналу й більшого розкриття певних сюжетних ліній. Проте ця книга однозначно варта уваги! Сподіваюся її теж видадуть українською 💔

Четверта книга у Тейлор Дженкінс Рід, яку я читаю. І вже точно можу сказати, що це мій автор ❤️

Пронизлива історія про родину та дітей, які страждають від помилок своїх батьків, намагаються їх виправити й не піти тією ж стежкою. Дуже тонка й щемка тема насправді, яку авторка майстерно описала в лінії життя однієї родини в різних її поколіннях.

В книзі дві частини й перша мені сподобалася більше. Хоча декорації другої частини досить символічні, якщо гарно подумати.

А ще це дуже літнє читання, тут багато океану, сонця й піску 🌊☀️

Дуже важко якось зібрати слова до купи, коли намагаєшся пояснити любов.

Це саме те, що я відчуваю до цієї серії, всесвіту, персонажів. В цих книгах прекрасне все! Чого вартує одна лиш атмосфера! Маленька місцина де всі знають один одного, ошатні будиночки, розлогі садки, річки, струмки. Море!

Це ідеально затишне читання, яке занурює в теплий, безпечний світ. Саме та історія, яка відриває від реальності й переносить у мрії ❤️

Тепла, затишна історія, що переносить нас в життя маленької сирітки Енн Ширлі.

Давно я не читала чогось настільки сповненого надії, любові, піднесених сподівань на це життя, яке інколи так важко жити.

Ця дівчинка безперечно увірветься в життя кожного читача, як вона це зробила з Маріллою та Метью. Мені було неймовірно цікаво слідкувати за пригодами Енн, я щиро співпереживала їй у всіх кумедних й не дуже ситуаціях, що сипалися на її руду голову, в якій помістилися б з десяток таких світів, як наш.

Чудова історія! Прекрасна атмосфера в яку хочеться повертатися знову й знову ❤️

Це дуже комфортне, тепле, я б навіть сказала, домашнє читання.

Третя частина майже нічим не поступається двом першим, однак певні моменти пов'язані зі ставленням до тварин мене відверто засмутили. Особливо це стосується головної героїні, бо ж її поведінка в тих конкретних епізодах здалася мені абсолютно невідповідною до її загального образу. Хоча я розумію, що це, скоріш за все, абсолютна норма для часу про який йдеться в книзі, та все ж мені здавалося, що саме Енн буде поза цим часом.

Також досить дивною здалася її поведінка в плані романтичному. Тут мотивація її дій мені була абсолютно незрозуміла. Маленька Енн подобалася мені більше. Але ж всі ми ростемо й стаємо зовсім іншими людьми.

Та в цілому, це досить приємна історія, яку дуже затишно читати перед сном. Атмосферу авторка вміє передавати на всі 100!