Я захотіла ближче познайомитись з Ілларіоном Павлюком після прочитання "Білого попелу". Довго не вагаючись, обрала "Танець недоумка". Здавалось би, все, що мені подобається є в цьому тексті: бійки, космос, незрозумілі створіння та винаходи, і, в певному сенсі, подорожі у часі (у Павлюка події завжди дивним чином пов'язані з часом). Єдине, що мене відлякувало — те, що головний персонаж біолог. На це я не маю жодний раціональних пояснень, я просто не люблю біологію загалом. Але не я єдина. Наш головний герой взагалі не цінується роботодавцями: "Космічний біолог та ще й з бойовим досвідом? Ні, дякую, ви нам не потрібні", "Ніхто не зможе гарантувати стабільність вашого психічного здоров'я", "Ми з вами зв'яжемося. До побачення". Сувора реальність тисне на нашого, вже який місяць безробітного, Гіля Гіршевича. Як-не-як, та дружину з дочкою забезпечувати потрібно... Саме час для колонізації нової планети!

З міжгалактичним переїздом справи потроху починають налагоджуватися: висока зарплатня за відносно легку роботу; покращення дещо напружених стосунків з дружиною; новий любовний інтерес; дивна дівчина, що підсадила на наркоту пів корпусу та підпільний бійцівський клуб... Та чого тут тільки немає, від реального навколишнього середовища до демонів у власній голові — кожен знайде щось своє.

Під час читання всі події розгортались переді мною наче я сиділа в 3D кінотеатрі: я все бачила, відчувала, буквально там була. Страхи, хвороби, порушення правил, брехня керівництва, подружні незгоди створюють та підсилюють напругу та разом з тим підвищують мій артеріальний тиск. Метаморфози відбувають непомітно, та коли ти вже зрозумів, що щось не так, може бути занадто пізно. Людські відносини, розум чи тіло з часом можуть перетворитись на щось інше. Незвичне. Виняткове. Неземне, врешті-решт Але чим/як/звідки/коли це буде? Хтозна.

Мушу відмітити, що автор майстерно описує події. Крок за кроком, він зміг створити світ, в якому ми (чи наші нащадки), можливо навіть, зможемо жити в найближчі 200 років чи близько того. Та чи хочемо ми саме такого майбутньому? Ви не знайдете відповідь на це питання, адже твір не зовсім про це. Це про дитячу травму та дорослі проблеми. Це про любов на ненависть. Про батька та доньку. Грандіозну брехню та щиру правду. Це про те все, що змусило мене жити разом з персонажами, змусило мене полюбити цей світ та лютувати декілька днів через огидну правду та направду солодку брехню. Ця книжка змусила мій мозок працювати, зависнути та випасти із життя на декілька днів...

"Танець недоумка" зміг зайняти особливе місце в моєму сердечку — як-не-як, це бійки, космос та монстри реальності.