Юля (Тгк: Книжкова Халупка Юлі)
16.01.2025
Новий відгук
Рецензія на роман «Пачінко» Мін Джін Лі
Видавництво: Артбукс, 2024
Мова видання: українська
Кількість сторінок: 480
Жанр: Роман (сімейна сага)
Загальний час читання: близько 10 годин 30 хвилин
“Коли у нас все добре, то нас не бентежить те, що в інших країнах, і ми продовжуємо жити власним життям. Власне горе робить нас ближчими з людьми, які пережили щось схоже.”
Враження від читання
Роман «Пачінко» Мін Джін Лі занурює читача в історію корейської родини, яка долає життєві складнощі на тлі колонізації Кореї, дискримінації корейців у Японії та воєнних подій ХХ століття. Книга доволі об’ємна, однак настільки захоплює, що я проковтнула її менш ніж за тиждень — попри загальний час читання в понад 10 годин. Це той випадок, коли масштаб сімейної саги не лякає, а навпаки, занурює у складний вир людських доль, про які важко забути й після останньої сторінки.
Єдине, що може стати випробуванням для читачів із поганим зором, — це дрібний шрифт. Було б чудово, якби видавництво «Артбукс» зробило перевидання з трохи більшим кеглем, адже великий роман із мілким шрифтом стає справжнім випробуванням для очей.
Історичний контекст і “класичний” вайб
«Пачінко» нагадує мені класичні сімейні саги початку ХХ століття — щось на кшталт «Тягаря пристрастей людських» Вільяма Сомерсета Моема чи «Саги про Форсайтів» Джона Голсуорсі. Якщо Голсуорсі розповідає про життя британців, то Мін Джін Лі зосереджується на корейцях, які змушені були будувати своє життя на чужині, зазнаючи приниження й дискримінації. Тут ідеться і про різні етапи історії Кореї (зрештою розділеної на Північну та Південну), і про непросту долю корейської діаспори в Японії.
В читанні чітко відчувається вплив великої класичної прози: поволі, але ґрунтовно розкриваються герої, їхні стосунки та сімейні таємниці. Саме цей “класичний фльор” надихнув мене знову повернутися до літератури модерну ХХ століття, яку я люблю як в контексті світової, так і української літератури.
Сюжетні акценти (увага, спойлери!)
Минуло вже одинадцять днів відтоді, як я перегорнула останню сторінку «Пачінко», однак у пам’яті міцно закарбувалися кілька ключових моментів:
Принизлива система документів для корейців у Японії
Один із персонажів — син Мозасу — отримує документи, що засвідчують його як “іноземця” в країні, де він народився і виріс, а мова і культура цієї країни стали для нього рідними. Цей момент нагадує сцену “номера замість імені” або таврування тварин: людина опиняється в ролі чужинця лише через походження.
Самогубство Ноа
Смерть Ноа стає трагічним відлунням дискримінації та расової упередженості: коли людина постійно чується “іншим”, це підточує психологічне здоров’я. Ноа жадає бути “справжнім японцем”, але його корейське коріння (та ще й зв’язок із якудзою через батька) стають нездоланним внутрішнім конфліктом, який призводить до фатальних наслідків.
Образ Ханни
Ханна — донька Ецуко, другої коханої жінки Мозасу. Зламане дитинство, сімейні конфлікти та зради призводять до того, що Ханна починає шукати втіху в безладних сексуальних стосунках, наркотиках і алкоголі. Її відчайдушний пошук себе найяскравіше проявляється у зв’язку з Соломоном (сином Мозасу від першого шлюбу). Їхні взаємини сповнені одночасно і натхнення, і руйнівної пристрасті — саме ця багатогранна, “хімічна” лінія стосунків вразила мене найбільше.
Серіальна адаптація
За мотивами книги знято серіал «Патінко» (або «Дорога в тисячу лі»), проте я його не дивилася і, правду кажучи, навряд чи переглядатиму. У мене особливість: тривога під час перегляду фільмів та серіалів, де треба довго сидіти й дивитися в екран. Натомість слухати чи читати я можу без проблем — тому й порадила «Пачінко» мамі, сподіваючись почути потім її враження.
Що таке “пачінко” і чому це схоже на життя?
Пачінко — це популярний у Японії гральний автомат, своєрідна суміш пінболу та ігрового “однорукого бандита”. Гравець запускає кульки, що летять униз через систему цвяшків, і ніколи наперед не знає, куди вони потраплять. Інколи вони проходять ідеальний маршрут, приносячи виграш, а інколи “застрягають” і призводять до програшу.
У романі «Пачінко» це метафора людського життя: ми можемо мати блискучі миті успіху, можемо втрачати все, зазнавати болючих поразок — але продовжуємо “грати” далі, бо життя, попри всі перешкоди, залишається безкінечно цікавим.
Підсумок
«Пачінко» Мін Джін Лі — це глибока, багатопланова сімейна сага, що викликає асоціації з масштабними епопеями першої половини ХХ століття. Через історію кількох поколінь корейської сім’ї в Японії роман ілюструє складний історичний період, говорить про дискримінацію, пошук ідентичності, біль втрати й надію. Попри великий обсяг, роман захоплює і не відпускає до останньої сторінки. Єдиний технічний недолік — надто дрібний шрифт видання, однак зміст книги того вартий.
Рекомендую всім, хто цікавиться життєписними історіями, несподіваними долями та історичними подіями Азії. Якщо вам до вподоби класичні родинні хроніки, “Пачінко” обов’язково займе особливе місце у вашій колекції улюблених книжок.
Видавництво: Артбукс, 2024
Мова видання: українська
Кількість сторінок: 480
Жанр: Роман (сімейна сага)
Загальний час читання: близько 10 годин 30 хвилин
“Коли у нас все добре, то нас не бентежить те, що в інших країнах, і ми продовжуємо жити власним життям. Власне горе робить нас ближчими з людьми, які пережили щось схоже.”
Враження від читання
Роман «Пачінко» Мін Джін Лі занурює читача в історію корейської родини, яка долає життєві складнощі на тлі колонізації Кореї, дискримінації корейців у Японії та воєнних подій ХХ століття. Книга доволі об’ємна, однак настільки захоплює, що я проковтнула її менш ніж за тиждень — попри загальний час читання в понад 10 годин. Це той випадок, коли масштаб сімейної саги не лякає, а навпаки, занурює у складний вир людських доль, про які важко забути й після останньої сторінки.
Єдине, що може стати випробуванням для читачів із поганим зором, — це дрібний шрифт. Було б чудово, якби видавництво «Артбукс» зробило перевидання з трохи більшим кеглем, адже великий роман із мілким шрифтом стає справжнім випробуванням для очей.
Історичний контекст і “класичний” вайб
«Пачінко» нагадує мені класичні сімейні саги початку ХХ століття — щось на кшталт «Тягаря пристрастей людських» Вільяма Сомерсета Моема чи «Саги про Форсайтів» Джона Голсуорсі. Якщо Голсуорсі розповідає про життя британців, то Мін Джін Лі зосереджується на корейцях, які змушені були будувати своє життя на чужині, зазнаючи приниження й дискримінації. Тут ідеться і про різні етапи історії Кореї (зрештою розділеної на Північну та Південну), і про непросту долю корейської діаспори в Японії.
В читанні чітко відчувається вплив великої класичної прози: поволі, але ґрунтовно розкриваються герої, їхні стосунки та сімейні таємниці. Саме цей “класичний фльор” надихнув мене знову повернутися до літератури модерну ХХ століття, яку я люблю як в контексті світової, так і української літератури.
Сюжетні акценти (увага, спойлери!)
Минуло вже одинадцять днів відтоді, як я перегорнула останню сторінку «Пачінко», однак у пам’яті міцно закарбувалися кілька ключових моментів:
Принизлива система документів для корейців у Японії
Один із персонажів — син Мозасу — отримує документи, що засвідчують його як “іноземця” в країні, де він народився і виріс, а мова і культура цієї країни стали для нього рідними. Цей момент нагадує сцену “номера замість імені” або таврування тварин: людина опиняється в ролі чужинця лише через походження.
Самогубство Ноа
Смерть Ноа стає трагічним відлунням дискримінації та расової упередженості: коли людина постійно чується “іншим”, це підточує психологічне здоров’я. Ноа жадає бути “справжнім японцем”, але його корейське коріння (та ще й зв’язок із якудзою через батька) стають нездоланним внутрішнім конфліктом, який призводить до фатальних наслідків.
Образ Ханни
Ханна — донька Ецуко, другої коханої жінки Мозасу. Зламане дитинство, сімейні конфлікти та зради призводять до того, що Ханна починає шукати втіху в безладних сексуальних стосунках, наркотиках і алкоголі. Її відчайдушний пошук себе найяскравіше проявляється у зв’язку з Соломоном (сином Мозасу від першого шлюбу). Їхні взаємини сповнені одночасно і натхнення, і руйнівної пристрасті — саме ця багатогранна, “хімічна” лінія стосунків вразила мене найбільше.
Серіальна адаптація
За мотивами книги знято серіал «Патінко» (або «Дорога в тисячу лі»), проте я його не дивилася і, правду кажучи, навряд чи переглядатиму. У мене особливість: тривога під час перегляду фільмів та серіалів, де треба довго сидіти й дивитися в екран. Натомість слухати чи читати я можу без проблем — тому й порадила «Пачінко» мамі, сподіваючись почути потім її враження.
Що таке “пачінко” і чому це схоже на життя?
Пачінко — це популярний у Японії гральний автомат, своєрідна суміш пінболу та ігрового “однорукого бандита”. Гравець запускає кульки, що летять униз через систему цвяшків, і ніколи наперед не знає, куди вони потраплять. Інколи вони проходять ідеальний маршрут, приносячи виграш, а інколи “застрягають” і призводять до програшу.
У романі «Пачінко» це метафора людського життя: ми можемо мати блискучі миті успіху, можемо втрачати все, зазнавати болючих поразок — але продовжуємо “грати” далі, бо життя, попри всі перешкоди, залишається безкінечно цікавим.
Підсумок
«Пачінко» Мін Джін Лі — це глибока, багатопланова сімейна сага, що викликає асоціації з масштабними епопеями першої половини ХХ століття. Через історію кількох поколінь корейської сім’ї в Японії роман ілюструє складний історичний період, говорить про дискримінацію, пошук ідентичності, біль втрати й надію. Попри великий обсяг, роман захоплює і не відпускає до останньої сторінки. Єдиний технічний недолік — надто дрібний шрифт видання, однак зміст книги того вартий.
Рекомендую всім, хто цікавиться життєписними історіями, несподіваними долями та історичними подіями Азії. Якщо вам до вподоби класичні родинні хроніки, “Пачінко” обов’язково займе особливе місце у вашій колекції улюблених книжок.
Нова оцінка:
03.01.2025
Новий відгук
«Білий Попіл» Іларіона Павлюка: містика, детектив чи щось більше?
Якщо ви шукаєте книгу, що здатна перевернути ваші уявлення про свідомість і жанрові межі, «Білий Попіл» – саме те, що вам потрібно.
Обсяг – 352 сторінки.
Видавництво – Старого Лева, а загальний час мого читання – 5 годин 30 хвилин.
І цього вистачило, щоби відчути: роман є водночас і містикою, і детективом, і справжнім іспитом на вміння “читати між рядками”. Адже свідомість – складний, непередбачуваний світ, де логіки немає, а несподівані повороти (інколи дуже різкі) є невіддільною частиною сюжету.
Роман не для початківців
Він захоплює читача, але й висуває вимоги – увагу, концентрацію та готовність зануритися в «темні» закутки людської психіки. Ба більше, його часто називають детективом, проте не забуваймо: передусім це містика. І від цього виділяються мурахи на шкірі, адже “плот-твісти” можуть статися будь-де й будь-коли.
Асоціації та творчі паралелі
✨“Я бачу вас цікавить пітьма” Чимало людей упевнені, що «Білий Попіл» та «Пітьма» – на 75% ідентичні. Я з цим категорично не згодна. Так, вони мають схожу “фішку” авторського стилю (згадуючи навіть паралелі з музикою Ліл Піпа), проте аж ніяк не брак фантазії. Якщо у вас не вистачає часу чи сил на досить об’ємну «Пітьму», «Білий Попіл» стане чудовою альтернативою: він зайшов мені не менше, а подекуди – навіть більше.
✨«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Може, дивно, проте атмосферу хутору Білий Попіл, візуалізацію локацій і навіть певний вайб головних героїв я відчула саме через призму Мирного.
✨«The Wolf Among Us» від Telltale Games
На перший погляд, це зовсім інший світ: казково-фольклорний детектив. Проте розслідування вбивств, темна аура, містичні натяки – усе це тут теж присутнє. Схожість, як на мене, полягає в тій “гнітючо-атмосферній” складовій. І, зізнаюся, я часом уявляла Бігбі Вовка в ролі Тараса Білого.
✨Outlast 2
У романі є ідея хвороби, що заполонила місто, релігійний фанатизм, а разом із ними – відчуття жаху, яке наростає з кожною сторінкою. Було б цікаво побачити інді-горор-гру за мотивами «Білого Попелу» з елементами детективу.
Поза оцінками
Я не хочу ставити оцінки чи ярлики – “добре/погано”. Можливо, я просто не маю достатнього досвіду для такого, а може, справа в особливих почуттях, що викликала ця книга. Вона мені подобається насамперед через інакшість та непередбачуваність. Тому пропоную кожному вирішити самостійно, наскільки «Білий Попіл» відповідає вашим смаковим уподобанням і готовності до містичних сюжетів.
Якщо хочете бути в тренді сучасної української літератури й доторкнутися до таємниць людської свідомості, не витрачаючи при цьому надто багато часу, – «Білий Попіл» Іларіона Павлюка стане чудовим вибором. Можливо, він подарує вам нові емоції чи навіть стане першим кроком на шляху відкриття чогось зовсім неочікуваного у вашій власній свідомості.
Якщо ви шукаєте книгу, що здатна перевернути ваші уявлення про свідомість і жанрові межі, «Білий Попіл» – саме те, що вам потрібно.
Обсяг – 352 сторінки.
Видавництво – Старого Лева, а загальний час мого читання – 5 годин 30 хвилин.
І цього вистачило, щоби відчути: роман є водночас і містикою, і детективом, і справжнім іспитом на вміння “читати між рядками”. Адже свідомість – складний, непередбачуваний світ, де логіки немає, а несподівані повороти (інколи дуже різкі) є невіддільною частиною сюжету.
Роман не для початківців
Він захоплює читача, але й висуває вимоги – увагу, концентрацію та готовність зануритися в «темні» закутки людської психіки. Ба більше, його часто називають детективом, проте не забуваймо: передусім це містика. І від цього виділяються мурахи на шкірі, адже “плот-твісти” можуть статися будь-де й будь-коли.
Асоціації та творчі паралелі
✨“Я бачу вас цікавить пітьма” Чимало людей упевнені, що «Білий Попіл» та «Пітьма» – на 75% ідентичні. Я з цим категорично не згодна. Так, вони мають схожу “фішку” авторського стилю (згадуючи навіть паралелі з музикою Ліл Піпа), проте аж ніяк не брак фантазії. Якщо у вас не вистачає часу чи сил на досить об’ємну «Пітьму», «Білий Попіл» стане чудовою альтернативою: він зайшов мені не менше, а подекуди – навіть більше.
✨«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Може, дивно, проте атмосферу хутору Білий Попіл, візуалізацію локацій і навіть певний вайб головних героїв я відчула саме через призму Мирного.
✨«The Wolf Among Us» від Telltale Games
На перший погляд, це зовсім інший світ: казково-фольклорний детектив. Проте розслідування вбивств, темна аура, містичні натяки – усе це тут теж присутнє. Схожість, як на мене, полягає в тій “гнітючо-атмосферній” складовій. І, зізнаюся, я часом уявляла Бігбі Вовка в ролі Тараса Білого.
✨Outlast 2
У романі є ідея хвороби, що заполонила місто, релігійний фанатизм, а разом із ними – відчуття жаху, яке наростає з кожною сторінкою. Було б цікаво побачити інді-горор-гру за мотивами «Білого Попелу» з елементами детективу.
Поза оцінками
Я не хочу ставити оцінки чи ярлики – “добре/погано”. Можливо, я просто не маю достатнього досвіду для такого, а може, справа в особливих почуттях, що викликала ця книга. Вона мені подобається насамперед через інакшість та непередбачуваність. Тому пропоную кожному вирішити самостійно, наскільки «Білий Попіл» відповідає вашим смаковим уподобанням і готовності до містичних сюжетів.
Якщо хочете бути в тренді сучасної української літератури й доторкнутися до таємниць людської свідомості, не витрачаючи при цьому надто багато часу, – «Білий Попіл» Іларіона Павлюка стане чудовим вибором. Можливо, він подарує вам нові емоції чи навіть стане першим кроком на шляху відкриття чогось зовсім неочікуваного у вашій власній свідомості.
13.12.2024
Новий відгук
Рецензія на книгу «Біснуватий» Лі Бардуго
- Видавництво «Віват»
- 572 сторінки
- 11 годин 30 хвилин читання
Перш за все, мушу зізнатися: читання цієї книги далося мені украй важко.
Цей відгук – спроба розібратися, чому я «піймала» те, що зазвичай називають «нечитуном», і чому друга книга трилогії розтягнулась для мене на довгі години.
✨ Фентезі для «просунутих» читачів
«Біснуватий» – це той тип фентезі, де авторка ретельно й складно вибудовує власний всесвіт. Пропустивши бодай один важливий нюанс, можна втратити нитку сюжету. Тут усе як із конструктором LEGO: якщо загубиш дрібну детальку, то вся конструкція стане неповною та химерною. В цій книзі вам доведеться тримати в голові всі правила, магічні системи та стосунки між персонажами. Відволіклися – і, на жаль, немає шляху назад.
✨Деталізованість не там, де б хотілося
Оскільки це вже друга частина, не дивно, що наш герой Арлінгтон опинився у пеклі, а Гелексі намагається його звідти визволити. Що ж, я очікувала від Лі Бардуго потужного образу пекельних володінь: гріхів, демонів, бісів, неймовірної атмосфери і, можливо, навіть «голого Арлінгтона» (хто в темі, той зрозуміє), але реальність виявилась скромнішою – лише два короткі епізоди у пеклі. В результаті складається враження, що замість розкішного, багатошарового опису іншого світу, мені запропонували скупі начерки.
✨ Кульмінаційні моменти, що пролетіли повз
Мої найбільші претензії стосуються сцен спуску в пекло. Вони подані так сумбурно, немов це чорнові уривки, а не фінально відредаговані епізоди. Щоб нічого не пропустити, доводилося перечитувати уривки по кілька разів, але замість ясності я отримувала лише додаткові сумніви. Від подій, які мали б вразити, залишилося враження недопрацьованості та незавершеності.
✨Відчуття недопрацьованого сюжету
Увесь сюжет другої частини залишив по собі дивне відчуття «чорновика». Можливо, це зумовлено моєю недостатньою увагою, можливо – авторським стилем. Проте є стійке враження, що певні лінії можна було допрацювати, додавши чіткості й цілісності.
✨Та все ж: чому я продовжу?
Незважаючи на все перераховане вище, серія має свій магнетизм. Перша частина не викликала в мене шаленого захвату, але чомусь я взялася за другу. І тепер, незважаючи на всі мінуси, я планую прочитати й третю. Ця трилогія для мене схожа на останню пачку цигарок: вже не смакує, вже верне, але знаю, що це остання – і після неї я «кину». У випадку з цією історією: докінчу третю – і, можливо, завершу свій шлях з цією авторкою.
✨Тож, чи буде рецензія на третю частину?
Так, неодмінно! Хоча й смак залишається специфічним, я хочу побачити, куди заведе нас ця дивна та не до кінця реалізована мандрівка світом Лі Бардуго.
- Видавництво «Віват»
- 572 сторінки
- 11 годин 30 хвилин читання
Перш за все, мушу зізнатися: читання цієї книги далося мені украй важко.
Цей відгук – спроба розібратися, чому я «піймала» те, що зазвичай називають «нечитуном», і чому друга книга трилогії розтягнулась для мене на довгі години.
✨ Фентезі для «просунутих» читачів
«Біснуватий» – це той тип фентезі, де авторка ретельно й складно вибудовує власний всесвіт. Пропустивши бодай один важливий нюанс, можна втратити нитку сюжету. Тут усе як із конструктором LEGO: якщо загубиш дрібну детальку, то вся конструкція стане неповною та химерною. В цій книзі вам доведеться тримати в голові всі правила, магічні системи та стосунки між персонажами. Відволіклися – і, на жаль, немає шляху назад.
✨Деталізованість не там, де б хотілося
Оскільки це вже друга частина, не дивно, що наш герой Арлінгтон опинився у пеклі, а Гелексі намагається його звідти визволити. Що ж, я очікувала від Лі Бардуго потужного образу пекельних володінь: гріхів, демонів, бісів, неймовірної атмосфери і, можливо, навіть «голого Арлінгтона» (хто в темі, той зрозуміє), але реальність виявилась скромнішою – лише два короткі епізоди у пеклі. В результаті складається враження, що замість розкішного, багатошарового опису іншого світу, мені запропонували скупі начерки.
✨ Кульмінаційні моменти, що пролетіли повз
Мої найбільші претензії стосуються сцен спуску в пекло. Вони подані так сумбурно, немов це чорнові уривки, а не фінально відредаговані епізоди. Щоб нічого не пропустити, доводилося перечитувати уривки по кілька разів, але замість ясності я отримувала лише додаткові сумніви. Від подій, які мали б вразити, залишилося враження недопрацьованості та незавершеності.
✨Відчуття недопрацьованого сюжету
Увесь сюжет другої частини залишив по собі дивне відчуття «чорновика». Можливо, це зумовлено моєю недостатньою увагою, можливо – авторським стилем. Проте є стійке враження, що певні лінії можна було допрацювати, додавши чіткості й цілісності.
✨Та все ж: чому я продовжу?
Незважаючи на все перераховане вище, серія має свій магнетизм. Перша частина не викликала в мене шаленого захвату, але чомусь я взялася за другу. І тепер, незважаючи на всі мінуси, я планую прочитати й третю. Ця трилогія для мене схожа на останню пачку цигарок: вже не смакує, вже верне, але знаю, що це остання – і після неї я «кину». У випадку з цією історією: докінчу третю – і, можливо, завершу свій шлях з цією авторкою.
✨Тож, чи буде рецензія на третю частину?
Так, неодмінно! Хоча й смак залишається специфічним, я хочу побачити, куди заведе нас ця дивна та не до кінця реалізована мандрівка світом Лі Бардуго.
02.12.2024
Новий відгук
Рецензія на книгу "Тресс зі Смарагдового моря" Брендона Сандерсона
Видавництво: Віват
Кількість сторінок: 398
Жанр: роман (казка для дорослих)
Оцінка: ⭐️⭐️☆☆☆ (3 з 10)
Наявність ілюстрацій та якість видання
Книга вражає своєю неймовірною красою та якістю виконання. Дизайн обкладинки, форзаців та зрізу сторінок — це окремий вид мистецтва, який доповнює текст і створює неповторну атмосферу. Ілюстрації гармонійно вписуються в розповідь, допомагаючи краще уявити світ, який створив автор.
Мінуси твору
✨Невизначена цільова аудиторія Книга прагне бути одночасно казкою та романом для дорослих, але в результаті не задовольняє повністю жодну з цих аудиторій. Для дорослих вона може здатися занадто нудною, а для дітей — містити сенситивний контент, зокрема опис причин смерті одного з членів екіпажу.
✨Складна світобудова
Автор створив детальний і складний світ, але це може бути перенавантаженням для читача. Детальні описи механізмів, як-от робота пушок зі спор, можуть відволікати від основного сюжету. Хотілося б менше технічних деталей і більше фокусу на розвитку подій.
✨Затягнутий сюжет
Місцями розповідь здається надто повільною. Постійні коливання головної героїні Тресс між невпевненістю та раптовою мужністю можуть втомлювати. Це відволікає від основного сюжету і створює відчуття втрати напрямку в оповіді.
✨Мотивація героїні
Основним мотивом дій Тресс є прагнення до чоловіка, що здається дещо застарілим. У сучасній літературі хотілося б бачити більш різноманітні та глибокі мотиви, які спонукають героїв до дії.
Переваги твору
✨Висока якість оформлення Незважаючи на недоліки сюжету, книга відзначається своєю естетичною привабливістю. Якісне оформлення робить її приємною для читання та колекціонування.
"Тресс зі смарагдового моря" — це приклад того, як чудове оформлення може не співпасти з очікуваннями від самого твору.
Книга може сподобатися шанувальникам детально прописаних світів, але для широкої аудиторії вона може здатися перенавантаженою та затягнутою. Оцінка: 2 зірочки з 5, оскільки книга не виправдала очікувань і виявилася важкою для читання.
Видавництво: Віват
Кількість сторінок: 398
Жанр: роман (казка для дорослих)
Оцінка: ⭐️⭐️☆☆☆ (3 з 10)
Наявність ілюстрацій та якість видання
Книга вражає своєю неймовірною красою та якістю виконання. Дизайн обкладинки, форзаців та зрізу сторінок — це окремий вид мистецтва, який доповнює текст і створює неповторну атмосферу. Ілюстрації гармонійно вписуються в розповідь, допомагаючи краще уявити світ, який створив автор.
Мінуси твору
✨Невизначена цільова аудиторія Книга прагне бути одночасно казкою та романом для дорослих, але в результаті не задовольняє повністю жодну з цих аудиторій. Для дорослих вона може здатися занадто нудною, а для дітей — містити сенситивний контент, зокрема опис причин смерті одного з членів екіпажу.
✨Складна світобудова
Автор створив детальний і складний світ, але це може бути перенавантаженням для читача. Детальні описи механізмів, як-от робота пушок зі спор, можуть відволікати від основного сюжету. Хотілося б менше технічних деталей і більше фокусу на розвитку подій.
✨Затягнутий сюжет
Місцями розповідь здається надто повільною. Постійні коливання головної героїні Тресс між невпевненістю та раптовою мужністю можуть втомлювати. Це відволікає від основного сюжету і створює відчуття втрати напрямку в оповіді.
✨Мотивація героїні
Основним мотивом дій Тресс є прагнення до чоловіка, що здається дещо застарілим. У сучасній літературі хотілося б бачити більш різноманітні та глибокі мотиви, які спонукають героїв до дії.
Переваги твору
✨Висока якість оформлення Незважаючи на недоліки сюжету, книга відзначається своєю естетичною привабливістю. Якісне оформлення робить її приємною для читання та колекціонування.
"Тресс зі смарагдового моря" — це приклад того, як чудове оформлення може не співпасти з очікуваннями від самого твору.
Книга може сподобатися шанувальникам детально прописаних світів, але для широкої аудиторії вона може здатися перенавантаженою та затягнутою. Оцінка: 2 зірочки з 5, оскільки книга не виправдала очікувань і виявилася важкою для читання.
11.11.2024
Новий відгук
📚Рецензія на “Безсмертя: історія кохання” Дани Шварц
Мені було морально складно написати цю рецензію, оскільки я емпатична і багато речей пропускаю через себе. Адже для того, щоб вдало написати, потрібно відчувати те, що ти пишеш. За моєю логікою, щоб написати про передоз, потрібно його відчути. Проте іноді речі нелогічні, нераціональні та не мають причинно-наслідкового зв’язку — як от кохання, яке стало однією з основних ліній у цій книзі.
📖 Жанр: історична фікція з елементами готичного роману
🏢 Видавництво: ЖОРЖ
📄 Кількість сторінок: 400
⏰ Загальний час читання: 6 годин 49 хвилин
Оскільки це друга частина дилогії, про першу частину “Анатомія: історія кохання” можна прочитати тут.
✨ Увага! Далі будуть спойлери.
Чому ця книга про токсичні, співзалежні та неекологічні стосунки?
Джек повертається у той момент, коли у Гейзел з’являється натяк на здорові стосунки з королівським лікарем Саймоном. Саймон для мене став квінтесенцією емоційно зрілого чоловіка з пропрацьованими психологічними травмами, який чітко знає, чого хоче від життя та від стосунків зі своєю майбутньою обраницею.
У рецензії до першої книги я писала, що Джек викликає у мене почуття невизначеності та неоднозначності. Замініть його на будь-якого іншого симпатичного воскресителя, і нічого кардинально не зміниться, оскільки Джек виступає в ролі каталізатора сил Гейзел Сіннет, але не є самостійним персонажем, на відміну від Саймона.
Спочатку я думала, що авторка просто не до кінця розкрила Джека і в другій книзі буде більше. Проте тепер вважаю, що це було зроблено навмисно. Джек — не самостійний герой, а збірний образ усіх невпевнених, емоційно незрілих та обмежених чоловіків, які трапляються на шляху сильних дівчат.
Джек — це флешбек, який колись у 16 років закрив твою потребу, пов’язану з низькою самооцінкою, першим сказавши, що ти красива (один раз, але цього було достатньо для твоєї свідомості). Це колишній, який подарував неймовірні перші стосунки, спочатку прийнявши тебе такою, якою ти є, а потім газлайтив, бо зрозумів, що не готовий емоційно до більш серйозного, ніж просто підтримувати твої ідеї у компанії (раз на рік). Загалом, це чоловік, який зробив щось вперше у твоєму житті, коли тебе ніхто не підтримував або було складно.
Гейзел ідеалізувала Джека, тим самим знецінюючи себе. Тому коли Саймон повірив у неї, вона була просто не готова, оскільки її психіка прагнула катання на емоційних гойдалках, бо це те, що подарувало їй віру в свій час.
Тому стосунки із Саймоном і не склалися, оскільки дуже часто жінки прагнуть до того, що вже знайоме, ніж ризикнути і спробувати щось нове.
✨Супутники смерті
Товариство масонів, що здійснює нагляд за світом та вирішує, куди має рухатися тодішнє суспільство, — гарний елемент, який гармонійно доповнює любовну лінію (а вона тут не одна!).
Залучення справжніх історичних персонажів, таких як Байрон, Марія-Анна П'єретта Польз та Антуан Лоран Лавуазьє, спонукає читача порівняти історичну реальність із книжковою.
✨ЛГБТК+
Гарна жіноча лінія, що стала неочікуваним поворотом. Проте для багатьох людей це може стати тригером.
✨Відверті сцени
В книзі є відверті сцени оперативного втручання в тіло людини з детальним описом. Навіть автобіографічні книги патологоанатомів можуть програти в цій битві.
✨Враження
Загалом книга викликала в мені дуже сильні емоції, і тому я ставлю їй 8 зірочок.
Так, я розумію, що цю книгу не можна ставити на один щабель із класикою, проте мені в дитинстві теж не подобалися оливки, а потім у 21 я спробувала мартіні з ними — і мені сподобалося.
Тобто в тих умовах, в яких перебуває мій психоемоційний стан, дилогія зайшла, проте вона просто опинилася в потрібний час.
Мені було морально складно написати цю рецензію, оскільки я емпатична і багато речей пропускаю через себе. Адже для того, щоб вдало написати, потрібно відчувати те, що ти пишеш. За моєю логікою, щоб написати про передоз, потрібно його відчути. Проте іноді речі нелогічні, нераціональні та не мають причинно-наслідкового зв’язку — як от кохання, яке стало однією з основних ліній у цій книзі.
📖 Жанр: історична фікція з елементами готичного роману
🏢 Видавництво: ЖОРЖ
📄 Кількість сторінок: 400
⏰ Загальний час читання: 6 годин 49 хвилин
Оскільки це друга частина дилогії, про першу частину “Анатомія: історія кохання” можна прочитати тут.
✨ Увага! Далі будуть спойлери.
Чому ця книга про токсичні, співзалежні та неекологічні стосунки?
Джек повертається у той момент, коли у Гейзел з’являється натяк на здорові стосунки з королівським лікарем Саймоном. Саймон для мене став квінтесенцією емоційно зрілого чоловіка з пропрацьованими психологічними травмами, який чітко знає, чого хоче від життя та від стосунків зі своєю майбутньою обраницею.
У рецензії до першої книги я писала, що Джек викликає у мене почуття невизначеності та неоднозначності. Замініть його на будь-якого іншого симпатичного воскресителя, і нічого кардинально не зміниться, оскільки Джек виступає в ролі каталізатора сил Гейзел Сіннет, але не є самостійним персонажем, на відміну від Саймона.
Спочатку я думала, що авторка просто не до кінця розкрила Джека і в другій книзі буде більше. Проте тепер вважаю, що це було зроблено навмисно. Джек — не самостійний герой, а збірний образ усіх невпевнених, емоційно незрілих та обмежених чоловіків, які трапляються на шляху сильних дівчат.
Джек — це флешбек, який колись у 16 років закрив твою потребу, пов’язану з низькою самооцінкою, першим сказавши, що ти красива (один раз, але цього було достатньо для твоєї свідомості). Це колишній, який подарував неймовірні перші стосунки, спочатку прийнявши тебе такою, якою ти є, а потім газлайтив, бо зрозумів, що не готовий емоційно до більш серйозного, ніж просто підтримувати твої ідеї у компанії (раз на рік). Загалом, це чоловік, який зробив щось вперше у твоєму житті, коли тебе ніхто не підтримував або було складно.
Гейзел ідеалізувала Джека, тим самим знецінюючи себе. Тому коли Саймон повірив у неї, вона була просто не готова, оскільки її психіка прагнула катання на емоційних гойдалках, бо це те, що подарувало їй віру в свій час.
Тому стосунки із Саймоном і не склалися, оскільки дуже часто жінки прагнуть до того, що вже знайоме, ніж ризикнути і спробувати щось нове.
✨Супутники смерті
Товариство масонів, що здійснює нагляд за світом та вирішує, куди має рухатися тодішнє суспільство, — гарний елемент, який гармонійно доповнює любовну лінію (а вона тут не одна!).
Залучення справжніх історичних персонажів, таких як Байрон, Марія-Анна П'єретта Польз та Антуан Лоран Лавуазьє, спонукає читача порівняти історичну реальність із книжковою.
✨ЛГБТК+
Гарна жіноча лінія, що стала неочікуваним поворотом. Проте для багатьох людей це може стати тригером.
✨Відверті сцени
В книзі є відверті сцени оперативного втручання в тіло людини з детальним описом. Навіть автобіографічні книги патологоанатомів можуть програти в цій битві.
✨Враження
Загалом книга викликала в мені дуже сильні емоції, і тому я ставлю їй 8 зірочок.
Так, я розумію, що цю книгу не можна ставити на один щабель із класикою, проте мені в дитинстві теж не подобалися оливки, а потім у 21 я спробувала мартіні з ними — і мені сподобалося.
Тобто в тих умовах, в яких перебуває мій психоемоційний стан, дилогія зайшла, проте вона просто опинилася в потрібний час.
Полиць поки немає
Видавництво