«Ловець невинних душ» — атмосферна і загадкова історія, детектив в стилі Дена Брауна.

Головні герої — Маркус і Сандра.

Маркус — священник із амнезією, який має талант викривати злочини. Також він є членом ордена пенетенціарііїв, підпільної церковної організації. Цей орден не тільки зберігає відомості про скоєні злочини, а й сам займається пошуком винних.

Сандра — криміналіст, талант якої помічати те, чого не помічають інші за допомогою фотоапарата. Вона втратила чоловіка у результаті нещасного випадка. Але чи справді це трагічна випадковість, чи вбивство?

Яким чином ці двої пов`язані?
Можете дізнатись у книзі. Бо далі я карти не розкриватиму по причині, що не буде цікаво читати 😜

В книзі переплітаються кілька сюжетних ліній. І на початку важко слідкувати за всіма. Але наприкінці все стає зрозуміло. І тим цікавіше читати, коли дізнаєшся все поступово 😏

До речі, в детективі багато цікавих поворотів і не один злочин, тому сумувати вам точно не доведеться.

А для того, щоб ще заінтригувати, я додам, що у книзі є сюжетна лінія, пов’язана з Україною 🇺🇦

Хто любить історії з тропом від ненависті до кохання? 😁

Сюжет ведеться зі слів головних героїв - Лу та Ріда.

Головні герої - абсолютні протилежності, які не мали б зустрітися в реальному житті.
Лу - відьма, а Рід - мисливець на відьом.
Вона - спокусниця та безбожниця, що змушує його червоніти своїми сороміцькими витівками.
Він - весь такий правильний і високоморальний, що аж нудно.

І ось ці двоє за збігом обставин поєднуються священними узами шлюбу.
Потім їхні стосунки аж надто швидко розвиваються. Здається, я оком не моргнула, а у них вже кохання 😂

А на останніх сторінках все так закрутилось, що голова йшла обертом 🙃 І було важко відірватись від книги.

❗️Про ставлення до жінок.
Жінок змальовують підступними зміями, яким не можна довіряти. Бо кожна з жінок може виявитися відьмою.
«Церква спершу розпалює багаття. А вже потім ставить запитання. Бути жінкою зараз небезпечно».
Висновок: жінки - вселенське зло, а чоловіки прям янголи в плоті (ні).
Ви можете здивуватись подвійним стандартам деяких персонажів 😏

Жертва обставин чи людина з правом вибору?

Головний герой Северин Доник — патологоанатом, який отримує копійки за свою працю. Він типовий представник того самого «маленького» українця, якого система ніби навмисно штовхає в прірву. Усе його життя — це низка сірих днів, які він проводить, пливучи за течією, без ініціативності чи бажання щось змінити. Навіть його стосунки з Людою (з якою вони, до слова, просто співмешканці, бо цивільний шлюб, як у нас люблять казати, реєструється в РАЦСі) виглядають радше зручною домовленістю, ніж глибоким зв’язком.

У пошуках грошей Северин погоджується на не надто законний підробіток. Це маленьке зло відкриває двері до більших моральних компромісів, адже, як ми знаємо, один раз переступивши межу, зупинитися важко.

Чому герой став на злочинний шлях?
Тут автор ненав’язливо змушує нас задуматися: чи винен у всьому сам Северин, чи це результат тиску суспільства і зруйнованої медичної системи? Його алкоголізм, депресивний стан, безініціативність — це риси, які легко засудити, але чи мав він шанс на інше життя? З іншого боку, прийняття сумнівних рішень — це завжди вибір, навіть якщо обставини штовхають до них.

Так, сюжет довго «розганяється», але автору це можна пробачити. Андрій Семʼянків майстерно змальовує сірі будні реальності: депресивні міста, безвихідь, повільне згасання людей, які мали б працювати для суспільного блага, але самі стали його жертвами.

Це не трилер у класичному розумінні. Тут немає інтриги чи саспенсу, які тримають у напрузі. Натомість це швидше психологічний роман із гостросоціальною проблематикою. Він змушує замислитись про моральний вибір у світі, де вибір, здається, ілюзорний.

Що буде, якщо взяти снігову заметіль, шість незнайомців, віддалений затишний готель і дрібку різдвяної магії? Вийде чудова різдвяна історія, яка не лише розважить і звеселить, а, можливо, навіть змусить трішки поплакати.

Чесно кажучи, не цього я очікувала від цієї книжки. Я хотіла легкої, атмосферної різдвяної історії, але отримала значно більше. І, хоч плакати не планувала, історії героїв таки торкнулися мого серця.

Ми знайомимося з різними персонажами: подружньою парою, яка переживає розлучення; босом і його підлеглою (за класикою жанру, дівчина таємно в нього закохана); та парою геїв, які більше 30 років разом. З кожною сторінкою ти все більше прикипаєш душею до цих людей, і коли доходиш до фіналу, розумієш, що прощатися з ними зовсім не хочеться.

Моїми улюбленцями стали Чарлі і Робін. Чарлі - ювелір, а Робін працював у нього водієм. Вони вже не молоді, мають значну різницю у віці, але це не заважає їм кохати один одного. Ця парочка постійно викликала в мене усмішку – вони справжні буркотливі дідусі, що сваряться й дражнять одне одного, але їхнє кохання видно в кожній дрібниці.

«Якби ж Різдво було щодня» – це більше, ніж просто різдвяна казка. Це історія про життя, яке, як і саме Різдво, варте того, щоб його святкувати з усіма радощами й труднощами.
Книжка вийшла щемка і наповнена глибоким сенсом: про любов, дружбу, важливість розмов про почуття. Часто ми думаємо, що наші близькі самі здогадаються, що ми відчуваємо, але правда в тому, що про важливе потрібно говорити.

📖 5 історій та будинок. Що їх об’єднує?
За цегляним муром у непримітному провулку ховається будинок 🏠 , у якому відбуваються загадкові події. Кожен, хто переступає його поріг, ризикує залишитися назавжди в його тенетах і ніколи не повернутися до звичного життя 😱

Це одна з тих книг, де з анотації нічого не зрозуміло. І з мого опису теж, якщо чесно 😅. Але в цьому є певна магія ✨— жодних спойлерів.

Скажу одразу: книга зовсім не страшна, як мені здалося, але дуже цікава. Мене настільки захопила ця історія, що я не хотіла, аби вона закінчувалася. Я б із задоволенням прочитала повноцінний роман на основі цих оповідань.

Хочу більше подробиць, деталей, історій про героїв: як вони жили, що ними рухало, яка мотивація була у мешканців цього таємничого будинку. Ці питання досі крутяться в моїй голові, і це свідчить про те, наскільки атмосферним і захопливим є «Дім на збіччі».