Клара і Сонце

Як часто, коли ви бачите, що автор - лауреат премії (Нобелівської зокрема), то з пересторогою ставитеся до книги? Я досить часто. Ну, як з пересторогою? Видихнула зайве повітря - і почала читати , а там побачимо, чи не занадто просунуте написане для мене)

Читалося з перемінним успіхом: то цікаво, то нудно, то ніяк) А взагалі - це наукова фантастика, антиутопія.

Хто така Клара? Дуже симпатичний і емпатичний робот, що призначений для догляду за дітьми. Робот, що вміє думати, навчатися і... співпереживати. Ця категорія роботів харчується сонячним світлом і для них це - найбільша сила, що може врятувати не лише їх, але й людей.

У романі розкриті важливі теми: унікальність людей, штучний розум - сила чи небезпека, людське спілкування, рівність.

"Тоді питаю ще таке. Ти віриш в існування людського серця? Я не маю на увазі просто орган, ясна річ. Я висловлююсь образно. Людське серце. Гадаєш, воно існує? Така собі штука, завдяки якій кожен з нас - особливий і унікальний?"

Якщо чесно, навіть не знаю, чи сподобався твір у цілому? Викликав інтерес - так, а щодо сподобалося? Не впевнена. Я навіть не впевнена, що зрозуміла кінцівку роману. Чого так усе?

«Клара і сонце» не залишила мене байдужою, але просто сказати, що книга сподобалась, не можу. Після неї немає відчуття «вау», скоріше меланхолічний посмак і легкий сум. Але точно не жалкую, що приділила їй час. 

«Клара і сонце» — нетиповий твір: і задумом, і реалізацією. Як мінімум тому, що розповідь ведеться від дівчини-робота з емпатичними здібностями. Все, більше спойлерити не буду. 

Читалася ця антиутопія нерівно: спочатку загадковий початок, потім дуже повільний розвиток подій, а коли я почала нудьгувати — приголомшливий поворот. Я вже очікувала динаміки й драми, як знов пішов спад — аж до самого фіналу. Фіналу очікуваного — бо так і буває у житі, і неочікуваного одночасно — бо на цей раз хотілося вірити у світле.  

"— Надія, — сказав він. — Клята надія ніколи не покидає."

Автор відразу занурює нас в контекст історії та створений їм фантастичний світ, не турбуючись про пояснення деяких аспектів життя в цьому суспільстві. Дещо стає зрозумілим під час читання, але багато питань залишається. Пазл не складається, і саме це, разом з повільним темпом, головні мінуси книги для мене. 

Своєю чергою сподобалась концентрація автора на емоціях та почуттях героїв, різних аспектах стосунків — між закоханими, колишніми, батьками й дітьми, підлітками. 

"Донедавна я не думала, що люди можуть добровільно вибирати самотність. І що є сильніші почуття, ніж бажання уникнути самотності."

"Інколи діти можуть дуже сильно образити. Вони думають, що раз так сталося, що ти доросла, то тебе ніщо не може зачепити."

Також не залишають байдужими і складні питання, які перед нами постають:

❓Як розвиток технологій та поява штучного інтелекту впливає на суспільство

❓До чого призводить класова нерівність і бажання досягти успіху за будь-яку ціну 

❓Що таке взагалі людяність і чи не переоцінюємо ми себе в цьому сенсі

"Ти віриш в існування людського серця? Я не маю на увазі просто орган, ясна річ. Я висловлююсь образно. Людське серце. Гадаєш, воно існує ? Така собі штука, завдяки якій кожен з нас – особливий і унікальний?"

Таки книги не читаються на одному диханні, але все ж таки вважаю, що їх варто читати. Всі мої відгуки в телеграм-каналі: https://t.me/knygoterapiia

"Клара і Сонце" - антиутопія. Це книжка про ШП, вони ж штучні помічники, тобто роботи. Незрозуміло який це світ, який час, молоді люди в певний час мають бути прийняті Товариством, стати піднесеними. Наслідки цього можуть бути різні, та й не всі такими стають.

Я тут бачу глибоку метафору. Це недарма нобелівський твір. Є щось в ньому особливе, кожен побачить своє. Проте, у фіналі залишається відчуття легкого суму, неминучості, але, водночас, розуміння, що все недаремно.

Це було моє перше і дуже вдале знайомство з Кадзуо Ішіґуро. А роман мені нагадав як я люблю оту особливу меланхолійну прозу азійців.
Дуже класний роман. Рекомендую