Яка цікава новинка! Обов'язково буду читати і думаю, що це буде одна з найкращих прочитаних книг)

Прекрасний психологічний нонфік про любов до себе та свого тіла! Раджу всім, хто бачить у собі недоліки та картає себе за невідповідність псевдо-стандартам краси

Хоч перша частина мені не зайшла, я вирішила познаоймитися з продовженням, незважаючи на всі суперечливі відгуки.

І як на диво, ця частина дещо краща за попередню(дуже часто другі частини гірші за перші), цього разу дії та персонажі прописані краще та якісніше, та все одно в мене залишився каламутний осад, який не відпускає, і можливо через це не дає поставити вищу оцінку

Коли ти зірка та ікона Голлівуду, то можна дозволити собі все, що завгодно. Ти купаєшся у хвилях слави, світлі софітів, увазі прихильників та що тут приховувати, морі грошей. Твоє ім'я знають по всьому світі, а за деталі особистого життя готові влаштувати полювання.

Та у цьому світі за все треба платити, навіть за популярність. Адже за розкішним життям приховуються страшні таємниці, які зірки воліли б не розголошувати... Та через роки, коли пік популярності спадає, тримати у собі все накопичене стає неможливим. Зате можливим стає розкриття таємниць, на які чекали тисячі людей...

Мова йде про про Евелін Г'юґо, головна героїня книги Тейлор Дженкінс Рід "7 чоловіків Евелін Г'юго".

Я думаю, назва каже сама за себе. У книзі йтиметься про всі шлюби голівудської ікони 60-х. Та не варто поверхнево оцінювати книгу за її назвою. Окрім чоловіків, тут йдеться про зворотній бік популярності, проблеми, з якими стикаються жінки, про амбіції та заборонене кохання.

Так, так! Вам не привиділось, саме забороненому коханню приділили основну сюжетну лінію(хоч і завуальовано). Адже ті, хто читав, знають в чому "прикол", мова йде не про когось із перерахованих у книзі семи чоловіків, адже все життя Евелін мала почуття до жінки, яка навіть не підозрювала про інтерес до своєї особи.

Історія Евелін може здатися комусь нудною та нецікавою, та якщо поглянути на це крізь призму сучасності, це надзвичайно складна історія, яка викликає неоднозначі відчуття. Це не та книга, про яку можна сказати "сподобалася/не сподобалася". Це важливий життєвий урок не тільки для представників кіноіндустрії, а абсолютно для всіх. Адже як зазначила Евелін, нам не варто полягатись лише на зовнішність, адже краса має короткий термін придатності. Тому коли ми думаємо що це наша перевага, насправді це заганяє нас у кут і стає величезним недоліком.

Тейлор Дженкінс Рід створила неймовірний світ, який вчить обдумувати свої вчинки наперед та діяти помірковано, незважаючи ні на що, адже коли наші сильні сторони приносять користь та удачу, з часом вони стають рисами, яких волієш якнайшвидше позбутися. І хоч історія вигадана, а персонажів у реальному світі не існує - ця книга все одно варта всіх гарних відгуків, які про неї пишуть, адже дана історія може нам дати більше, ніж емоції, це неоціненний досвід і уроки, які ми потім з нього виносимо.

Хочу завершити коментар улюбленою цитатою, сенс якої трактуйте по-різному: "Коли тобі випадає нагода змінити життя, будь готова на все, аби це сталося. Світ нікому нічого не дає. Ти мусиш сама здобувати бажане"

О ні, на жаль, "Санаторій" став ледь не найгіршою прочитаною книгою за останній час.

У цій книзі усю напругу перебили дещо незрозумілі моменти, на опис яких у мене навіть не вистачить слів.
Від мене - всього лише половина, адже маю погодитись, це трилер хоч і створює багато питань, та що що, а от у напрузі тримати до останнього у нього вийшло

Він - створює моторошні та гостросюжетні історії. Вона - любителька милих історій та справжнього кохання. І от уявіть, як дві кардинально різні за світоглядами людей опиняються в одному домі і мають прожити там три місяці, та чи переростуть фейкові стосунки у щось більше??

Та перш ніж почати писати про книгу, чи не думаєте ви, шо я дивачка? Адже читати восени літні ромкоми зовсім не підходить під атмосферу похмурості та прохолоди. Насправді ця книга - саме та, заради якої можна зробити виняток хехехех.

Взагалі, я не фанатка ромкомів, а любителька напружених детективів і зворушливих мемуарних історій. Та обкладинка та відгуки буктокерів зробили свою справу, і звісно що я зробила? Правильно, взяла і прочитала "Пляжне чтиво" від Емілі Генрі)

Насправді, у цій історії мене зацікавив ще й сюжет, що пов'язаний з книжками та письменниками, адже чи не кожному книголюбу припадуть так звані "книжки про книжки", і тому читати про стосунки людей, які не мають нічого спільного було неабияк цікаво.

Так як "Пляжне чтиво" - ромком, читається він легенько, книгу можна прочитати буквально за декілька вечорів, або й за день(якщо у вас є вільний час).

Та щоб не ходити околяса, розкажу трошки і про власне, сам сюжет: у нас є головні герої, між якими відповідно і зав'язується любовна історія, один з них це Оґастус Еверет, а героїню звуть Дженьюері Ендрюс. Обоє - письменники, причому різних жанрів. Іноді може здатися: що спільного знайшли між собою автор кривавих історій та авторка милих романтичних комедій? Але, як бачите вони якось знайшли, точніше обставин змусили їх це зробити, і обставина ця зветься - творча криза. І тому парочка укладає парі, за умовами якого вони мають помінятися ролями і написати за літо книгу, яка не властива їхнім вподобанням(Оґастусу - ромком, Дженьюері - великий роман). Чи вийде у героїв ця авантюра? Чи переросте у щось більше легка інтрижка? Обов'язково читайте, щоб дізнатися.

Попереджаю: у книзі є сцени 18+, тому якщо ви не любите таке або не відповідаєте віковим обмеженням, то книга може вам не сподобатись.

Та насправді це була, легка, мила, затишна історія, яка не потребувала багато роздумів, не викликала у тебе змішані відчуття. Звісно, книга містить багато кліше, багато дій були передбачуваними, та все ж це ідеальна книга для того, щоб розслабитись і легко провести час. Тому навіть, якщо ви не фанат ромкомів, раджу до прочитання "Пляжне чтиво". Так ви і релакснете, і за літом поностальгуєте)

Мемуари - мій один з найулюбленіших жанрів(на першому місці залишаються детективи). Знайомитись з історіями людей, переймати їхній досвід, дізнаватися найдетальніші душевні переживання автора та бути в курсі найрезонансніших подій - це неабиякий досвід для читача. Взагалі читати мемуари - це ніби проживати поруч з автором, тому що деталі, що розкриваються в книгах даного жанру зазвичає дуже потаємні, і повірте, часто вони доступні лише найближчим людям з кола оповідача. Тому в мемуарах автори можуть "виплеснути" свої емоції на повну, розповісти про переживання, про які вони не насмілювалися розповісти наживо. Саме такою історією стала книга "Освічена" Тари Вестовер. Історія дівчинки з родини мормонів підкорила багатьох. Це та історія, якій по справжньому віриш та співчуваєш, адже те, що пережила головна героїня неможливо описати двома словами.

Дуже важко було читати про життя Тари, адже вона була ізольована від суспільства, не маючи доступу до навколишнього світу, дівчинка змалку зростала під гнітом батька, який на додачу був моромоном-фанатиком, що ще більше било по гідності дівчини, адже батько змушував її виконувати найбруднішу роботу. Окрім цього, він був запеклим противником медикаментів та медичних послуг, тому родині доводилось лікуватися народними методами. Під час ознайомлення з цією історією, я думала, що ця історія не матиме щасливого кінця, та тут стається диво - у 16 років дівчині вдається вирватися з "клітки" батька та почати нове життя у новому, цивілізованому для неї світі. Вона вперше(вперше у 16 років!!!) йде до школи, потім вступає до університету, здобуває докторський ступінь, потім пише мемуари і разом з ними здобуває впізнаваність та популярність.

Історія та особистість Тари ніби Фенікс, що постає з попелу і відроджується. Це ніби ковток повітря, який ти вдихаєш, коли втрачаєш надію на краще життя. Тому нам всім потрібно взяти для себе приклад, як вірити в себе і як йти до своєї мети, навіть коли здається, що це неможливо. Браво Тарі Вестовер! Ця історія стане для багатьох ледь не найбільшим мотиватором на здійснення мрій та звершення нових подвигів.

За зникнення свого чоловіка вона ладна віддати все, що має...

Ця книга мене зацікавила ще відтоді, як надійшла у продаж. Як поціновувачка детективів, я не могла пройти повз цю книгу. "Останнє, що він мені сказав" - черговий витвір мистецтва, ця книга неймовірне оформлення. У ній доречно все - обкладинка, зріз та навіть якість сторінок) (Мені здається, що оформлення книг від видавництва "АРТБУКС" не відзначив лише лінивий, тому я теж не залишаюся осторонь пхпхпх.)
Та ця книга потішити читацьку душу не лише гарним оформленням, а й не менш захопливим та інтригуючим сюжетом. Тому опишу все по порядку.

Отож, головна сюжетна лінія обертається навколо Ханни, життя якої кардинально змінюється після записки її чоловіка Оуена. У записці містилось лише два слова "Захисти її!". Незважаючи на спантеличеність та страх, Ханна вирушає на пошуки Бейлі(це і є та дівчина, про захист якої просив Оуен). Взагалі, Бейлі - це донька Оуена, яка рано втратила матір за трагічних обставин, та для Ханни Бейлі стає секретним ключем для відкриття найпотаємніших подробиць життя її чоловіка, який виявився не тим, здавався. Тому перед героїнями постає складний вибір - почати шукати правду чи здатися? Чим закінчиться історія - читайте далі, адже боюсь, далі можу проспойлерити)))

Книга у мене викликала змішані відчуття на початку, тому що історія мені здалася розмитою та розтягнутою, але буквально через 30 сторінок вона поглинула мене повністю і я не могла відірватись. Мене вразило все - долі персонажів, їхні образи, дії, кінцівка, абсолютно все.
Це суперова книга, з якою можна навіть починати знайомство із жанром. Вона варта усієї вашої уваги, тому раджу всім до прочитання. Чудова робота авторки з не менш чудовим оформленням. Вау!!

Ремейк "Вія"? Ні, навіть краще.

Як казала одна легендарна жіночка: "Я не з такої сім'ї, як інші..." Це я до того, що я не шукаю легких шляхів, і починаю знайомство з авторами з менш популярних в українському середовищі книг. Тому не кидайтеся в мене капцями, адже "Я бачу, Вас цікавить пітьма" я ще не читала(але обов'язково прочитаю).

"Білий попіл" - дебютна робота Іларіона Павлюка у жанрі містичний триллер, але це не робить її невдалою. Це просто шедевральна робота, яка тримає у напрузі до останньої сторінки, а інтерпретовані події з гоголівського "Вія" додає нотки містичності та моторошності.

Перейдімо до сюжету.
Семінариста Хому Брута звинувачують у вбивстві жінки, і тому перед приватним детективом Тарасом Білим(головний герой) постає непроста задача, що полягає у розслідуванні цього вбивства. Здавалося б, справа про вбивство достатньо очевидна, та сам хутір, у якому все сталося, приховує не менше таємниць, ніж сам вбивця. Тому Тарас Білий береться і за цю справу.

Сам триллер дуже динамічний, загадковий та місцями моторошний, додає "кулінарного смаку" книзі і українська колоритність. Іларіон Павлюк. Мені імпонує головний герой, як і всі книжкові детективи він має певні дивакуватості, та вони не відлякують читача, а навпаки приваблюють та додають персонажу так званої "перчинки". Протягом всього читання книги мені було справді страшно та моторошно, та тим не менш я дочитала до кінця і залишилася задоволеною, як слон))

Книга на мою думку, недостатньо популярна серед читачів, і навіть недооціненна, але я впевнена, що ми надолужимо це і будемо продовжувати знайомство з такими класними та рідними серцю авторами.

Дуже крута книга не менш крутого Іларіона Павлюка. Від мене - максимальна оцінка!!

"Я дивилася на сонце і відчувала, що воно завжди буде зі мною."

Неймовірний Кадзуо Ішіґуро пише шедевр за шедевром, підкорюючи читацькі серця, та що там казати, моє серце не стало винятком😂 Автор у книзі взяв на себе надважку ношу і поклав у основу історію, пов'язану зі штучним інтелектом, що є неабияк актуально та важливо.

Так про що ж взагалі йдеться? Головною героїнею книги є Клара – помічниця зі штучним інтелектом(інакше кажучи робот). Клару створили для того, щоб бути другом і помічником дитині.
Та якщо ви подумали, що у книзі будуть описані звичайні дії робота, то ви помилились. У Клари дуже багатий внутрішній світ, вона переживає такі самі почуття, як і люди (а погодьтесь у реальному світі такі вміння поки що не притаманні роботам). Протягом всієї історії Клара спостерігає за світом крізь призму сонячного світла(звідси і назва "Клара і сонце"). Варто віддати належне і Кадзуо Ішіґуро, по-перше, за створення супер актуальних та важливих історій, а по-друге, за те, що він надзвичайно якісно пропрацьовує кожного персонажа(будьмо відвертими, деякі автори відкрито цим нехтують). У творах Ішіґуро ти ніби проживаєш життя кожного, і проявляєш емоції так само до кожного, тому за це автору окрема та величезна подяка.

Хоч сюжет роману розвивається і повільно, але впевнено. Знову ж таки, ми спостерігаємо за детальний життям Клари, і бачимо її становлення не просто як механізму, а помічника і надійного друга. Мені дуже сподобалося, що у творі немає кліше, тут нема стереотипізованих образів та дій, тут лише найщиріші емоції та вчинки, які не під силу навіть найсміливішим.

Після прочитання книги я ще кілька днів ходила в роздумах і не могла оговтатись від зворушливого фіналу. Та все ж я отримала максимальну кількість емоцій та вражень. "Клара і сонце" заслуговує на 1000/10, але так як сайтом передбачено лише 10 зірочок, то поставлю 10))

Книга, яка неформально отримала назву жіночої версії легендарного "Портрет Доріана Грея"

Після "Місіс Делловей", "Орландо" Вірджинії Вульф став ніби ковтком повітря, адже перша книга Вульф мені не зовсім сподобалася, та у випадку з "Орландо" у мене склалося кардинально інші враження, тому що з "Орландо" я по справжньому занурилась у атмосферу різних століть, у яких бував головний герой.

До речі, маю кілька слів і про головного героя, який беззаперечно є одним з найяскравіших у романі. Тож, у нас є Орландо, який живе кілька століть, переживаючи різні історичні епохи. Також дуже незвичним моментом у книзі є зміна статі героя. Хтось може подумати, що авторка божевільна, та всі ці сюжетні лінії та тим не менш історія самого Орландо авторка прописала для того, щоб висвітлити у романі питання часу, пам’яті та безсмертя. Роман піднімає гострі питання гендерної рівності та соціальних ролей, які були особливо актуальними для часу написання роману.

Хочу висловити також респект і авторці, і хоч "Місіс Делловей", як я вже сказала мені не сподобалася, та Вірджинія Вульф в "Орландо" майстерно та вправно поєднала елементи історичного роману, біографії та пародії. Також мені дуже сподобалося, як вона іронізує над літературними кліше, створюючи яскраві образи історичних діячів. При цьому Вульф не забуває про ліричну складову, за допомогою численних художніх засобів описуючи почуття та переживання свого героя.

Загалом "Орландо" викликав у мене неймовірну кількість емоцій, які і обурювали, і змушували посміятися, і знаєте, так і повинно було бути, адже це не просто розважальна література, а радше такий собі інтелектуальний виклик, який змушує задуматися про найважливіші питання нашого буття. Я рекомендую цю книгу усім, кому подобається подібна література, навіть якщо Вас іноді лякає сюжетна лінія, то не варто боятися, адже книга виправдає всі ваші очікування. Мої 10/10 вже летять до "Орландо"

«Ми всі носимо маски, але деякі з нас ніколи їх не знімають».

Джанелл Браун у своєму романі "Звабливі речі" створила таємний та химерний світ, де за красою і розкішшю ховаються страшні таємниці, а окрім ширми розкішного життя читачі можуть заглянути і за ширму людської душі, яка таїть в собі невимовну кількість почуттів.

Історію книги очолюють дві героїні - Ванесса, успішна інстаграм-зірка, яка за бездоганним образом ховає глибокі душевні рани та проблеми, та Ніни, колишньої злодійки, яка прагне почати нове життя. Та за таємнчим збігом обставин, їхні шляхи перетинаються в таємничому маєтку на острові Тахо, у якому переплітаються минуле і сьогодення, що приводить до розкриття сімейних таємниць та темних бажань.

Мені дуже сподобався посил книги, авторка взяла на свої плечі не тільки створити напружену історію, а й висвітлити гострі соціальні проблеми, серед яких і питання соцмереж, що робить найбільш актуальнии, адже зараз соціальні мережі відіграють все більшу роль у нашому житті. Я також хочу відзначити те, як авторка попрацювала з кожним героєм книги, адже у кожного персонажа є своя детально та гарно продумана історія(Джанел Браун окремй респект за це)), окрім цього присутні страхи та таємниці. Та найбільш мене здивував відкритий фінал. Я навіть не очікувала на таку кінцівку, адже хотілось би чіткого розуміння того, що ж все таки сталося з героями. Та якщо чесно, це не псує загальну картину, адже з іншого боку кінцівка відкрита для роздумів, тому кожен може сам вигадати свою ідеальну заключну частину книги.

Перейдемо до того, що не сподобалось:
- Наявність у книзі росіянина дратувала мене найбільше(хоча авторка прописала його образ на відмінно, так і хотілось його чимось важким вмантулити))), та невеликим розчаруванням стала згадка "анни карєніної", що змусило мене зняти один бал.
На цьому перелік речей, що мені не сподобались завершую)))

Загалом, "Звабливі речі" - це чудова історія з мотивами трилеру та психологічного роману, що змушує переглянути наші погляди на життя, людські стосунки та дружбу.

Роман звісно не на 10/10, але на тверду "9-ку" він точно заслуговує.

P. S. Я хочу вклонитися перед видавництвом за ці неймовірні оформлення, адже кожна книга ніби витвір мистецтва, який хочеться брати до рук і розглядати годинами. Окрема моя подяка для вас, РМ!

"Справжня сила – не в тому, щоб перемогти, а в тому, щоб встати після падіння."

"Велика глушина" авторки Крістін Генни – це подорож у глибини людської душі, замаскована під драматичну історію життя на Алясці. Здавалося б авторка описує красу і суворість дикої природи, та водночас варто помітити, що під метафорами та порівняннями, якими так вміло жонглює Генна, насправді криються складні родинні взаємини.

Сюжет: Учасник В'єтнамської війни Ернт Оллбрайт нарешті повертається додому. Та ця війна кардинально змінила чоловіка. Ернт перетворився на неврівноважену та нервову людину, що змушує родину щодня жити у страху. Тому після того, як Ернт втрачає роботу, вирішує залишити все позади та переїхати з родиною на Аляску, у якій вбачає вільне життя серед дикої природи.

Найбільші надії на нове життя плекала тринадцятирічна Лені, адже вона по факту стала заручницею батьківських неспокійних стосунків. І на початку у родини Оллбрайтів навіть непогано виходило жити на новому місці. Та щастя тривало недовго...

Узимку Аляска поринає у темряву… І у зв'язку з цим психіка Ернта знову не витримує, і він починає зганяти злість на доньку і дружину. Тому завданням для Лені і Кори стає вихід із "глушини", яка поглинула їхню родину.

Одразу хочу відзначити те, як Генна створює неймовірні образи, кожен з яких – це ніби окремий світ з власними страхами та бажаннями. А описи природи Аляски це взагалі щось фантастичне! Читаючи книгу, Ти можеш відчути холодний вітер, до пронизує шкіру, уявити барви північного сяйва і почти шум хвиль.

Насправді ж, "Велика глушина" це ще й дослідження людської душі, що опиняється на межі можливостей. Особисто для мене, "Велика глушина" стала таким собі ковтком повітря, що очищає від буденності та розкриває інший бік реальності, який змушує по-новому глянути на іноді очевидні нам речі.

Висновок після прочитання книги вимальовується лиш один - ніколи не варто опускати рук, навіть якщо тобі здається, що виходу нема, та наші герої доводять протилежне. Тож не варто забувати, що ми здатні на більше, ніж ми можемо, тому після первого падіння варто встати і йти далі, адже результат після пройдених випробувань того вартий.

"Її смертельна гра" Роберта Дугоні – це не просто трилер, а вишукана шахова партія, де кожен хід – це крок до розкриття правди.

Автор майстерно сплітає нитки інтриг, створюючи атмосферу напруження, яка захоплює читача з перших сторінок і не відпускає. Головна героїня, талановита адвокатка Кіра Дуґґан, опиняється у вирі подій, де кожен крок може призвести до непередбачуваних наслідків. Її боротьба за справедливість переплітається з особистими демонами та боротьбою за виживання.

Дугоні не лише захоплює нас динамічним сюжетом, але й занурює у глибини людської психології. Кожен персонаж – це окрема загадка, яку читач розгадує разом з головною героїнею. Автор майстерно розкриває їхні мотиви, страхи та бажання, змушуючи нас співпереживати та сумніватися в кожному з них.

Особливу атмосферу твору створює юридична сфера, в якій розгортаються події. Судові баталії, допити, свідчення – все це описано так детально, що читач відчуває себе безпосереднім учасником подій. Автор майстерно передає напруження судових засідань, коли кожне слово може змінити хід справи.

"Її смертельна гра" – це не просто розповідь про вбивство, це дослідження людської природи, де кохання, ненависть, амбіції та прагнення до справедливості переплітаються в складний клубок. Дугоні змушує нас задуматися про межі людських можливостей, про ціну правди і про те, на що здатні люди заради досягнення своїх цілей.

"Її смертельна гра" – це книга, яка залишить слід у вашому серці. Це твір, який змусить вас задуматися про життя, смерть, справедливість і про те, що насправді важливо.

Чесно кажучи, від цієї книги я нічого не очікувала, та Роберт Дугоні в "Її смертельній грі" перевершив усі мої очікування. Несподівана розв'язка стала для мене справжнім шоком. Автор майстерно маніпулює читачем, змушуючи сумніватися в кожному персонажі. Тому якщо ви шукаєте книгу, яка змусить вас багато думати, то "Її смертельна гра" – це саме те, що вам потрібно.

Однозначно рекомендую цю книгу всім любителям якісної літератури, трилерів та психологічних драм.

Якщо існує хоч мінімальна ймовірність, що люди, яких ми втратили, чують нас, - варто ніколи не припиняти до них говорити".

Офіційно заявляю, що "Спогади про нього" чи не найкраща книга авторки Колін Гувер. Письменниця попрацювала зі словом на відмінно, не менш бездоганно авторка "розкрутила" читачів на емоції, адже книгу неможливо читати без наповнених сльозами очей. Ця історія кохання надзвичайно зворушлива та чуттєва, тому любителі любовних історій точно не пройдуть повз цієї книги.

Трохи про сюжет. Через водіння у нетверезому стані Кенна Ровен потрапляє до в'язниці. Ще більшою бідою для дівчини є те, що наслідком катастрофи стає загибель її хлопця. Пробувши у в'язниці п'ять років, дівчина вирішує повернутися до рідного містечка, однією з причин повернення була її донька, яку вона ніколи не бачила. Тому випробування для Кенни набувають ще більшого розмаху: опікуни всіляко намагаються не допустити зустріч матері та донечки, однак знаходиться людина, яка може привести Кенну до доньки. Цією людиною виявляється власник місцевого бару Леджер Ворд, який бере дуже активну участь у житті доньки Кенни. Через це Леджер опиняється на роздоріжжі: зберегти світ дівчинки і далі тримати подалі від матері чи воз'єднати маму та доньку.

Ці перипетії зближують Кенну та Леджера, герої починають стрімко зближуватись, та їхні стосунки також стають великим ризиком. Тож Кенна та Леджер мають прийняти рішення, від якого вирішуватиметься їхнє подальше майбутнє

Цитата, яку я залишила на початку і висвітлює основний сенс, закладений у книгу. Протягом усієї щемливої історії герої постійно зіштовхувалися з роздумами. Постійно постав вибір між відпусканням скоєних помилок чи їх роздмухуванням.

Ця книга про те, як можна вибратися з ситуації, яку, як здавалося б, вже ніколи не вирішити. Основним посилом також стало і вміння визнавати свої помилки і не звинувачувати себе у тому, що могло статись колись. "Спогади про нього" - книга про пошуки надії, про стрімкі повороти долі та звісно ж, кохання. Точно заслуговує на 10/10

Вічна та неповторна українська класична проза.

Вперше я прочитала цю книгу ще у школі, у 10 класі, і я впевнено хочу сказати, що Валер'ян Підмогильний — беззаперечний майстер свого слова, адже та кількість метафор, порівнянь та описів дій просто не може не припасти до душі. "Місто" - це саме той роман, який хочеться перечитувати знов і знов(незважаючи на дещо підступного головного героя), тому що у цьому творі майже кожен матиме щось спільне з героями.
Коротко про сюжет. Молодий, амбітний та харизматичний Степан Радченко приїжджає до Києва на навчання. Здавалося б, на початку Степан(або Стефан) мав благородну мету — здобути освіту, мати гарну роботу ну і звісно — підкорити велике місто. Та в один момент щось пішло не так, і як першочергово можна було б подумати інтелігентний Степан перетворюється на підлого, зухвалого та зарозуміло хлопця, якому гроші засліпили розум та гідність. Мені було дуже шкода всіх дівчат, які його кохали, а особливо Зоську, адже та через нерозділене кохання і взагалі отруїлась. вони не мали відповіді. Єдина, як на мене, позитивна риса Степана — цілеспрямованість. Як не крути, але свого він домігся: в місто переїхав, гроші заробляти почав, та й взагалі потім став відомим. Та все це перекриває знову ж таки його мерзенна поведінка, він був готовий "йти по головах" заради своєї мети.

Загальне враження про книгу склалося позитивне(у плані викладу самого твору, сюжету та написання), спочатку може здатися, що книга про місто, про його буття, та насправді сюжет дуже трагічний та болючий у емоційному плані, Підмогильний розкриває чи не увесь спектр емоцій: від співчуття до ненависті. Роман дає дуже цінний урок: місто - це місце великих спокус та можливостей, тому дуже важливо уміти зберігати своє обличчя та істинність, адже ніяка слава та заможність не замінить нам тих людей, які нас підтримують та люблять.

Тож, читаймо українських класиків, адже з кожним новим прочитанням ми можемо знайти купу прихованих сенсів, у яких закарбовані цінні попади.

З'ясувати обставини вбивства і довести свою правоту чи "припинити копати" і залишити все так як є?

"Жінка з каюти Nº10" від Рут Веа- це книга, після прочитання якої в мене і досі з'являються мурахи по шкірі, тому це однозначно найзагадковіший трилер, який я коли-небудь читала.

Я дуже довго наважувалася читати цю книгу, адже бачила достатньо багато неоднозначних відгуків на неї, та все ж, як поціновувачка трилерів та детективів я почала її читати. І НЕ РОЗЧАРУВАЛАСЬ! Ба більше, після прочитання книги декілька днів мене переслідувала певна тривожність.

Тож, у книзі описується історія тревел-журналістки Лори, яка опиняється на розкішному круїзному лайнері "Аврора". Здавалося б, чудова подорож - навколо неймовірно гарні краєвиди, шум води та атмосфера веселощів. Та в першу ж ніч на лайнері Лора чує, ніби за борт впало тіло, а вже вийшовши на балкон бачить пляму крові, яка згодом зникає. Тому у жінку вселились підозри і вона вирішує звернутися до спецслужб та розслідувати справу. Та от біда - цієї людини начебто не існує і про неї ніхто не знає, тому справа заходить у глухий кут. Та й погрози з боку незнайомців ще більше непокоять Лору.

Мої враження від книги однозначно позитивні. Книга змушує читача прокручувати в голові всі можливі варіанти розв'язки. Хочу також зауважити, що в книзі немає абсолютно позитивних персонажів, кожен проявляється з різного боку, що також не залишає байдужим. Сама головна героїня також спершу особливої симпатії не виявляла: любила випити, мала невизначеність у стосунках тощо. Та ситуація на кораблі, змусила Лору діяти, а таким чином і завоювати прихильність читача.

Щодо недоліків. Як на мене, то занадто різкі повороти сюжету тут дещо незрозумілі(за це й зняла одну зірочку).

Хочу виділити і оформлення, ідея з крапельками - супер!
Книга мені сподобалася, незважаючи на закручений сюжет, читається швидко. Тому я точно продовжуватиму своє подальше знайомство з творчістю Рут Веа.